ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Костянтин Мордатенко (1975) /
Вірші
Великий за обсягом твір (мо’ хто й прочита....)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Великий за обсягом твір (мо’ хто й прочита....)
Листи Антонича до Мордатенка, які не ввійшли до повного академічного зібрання творів Богдана Ігоря Антонича (друкуються вперше)
Тіло – це слово напúсане,
душа – вимовлене…
Небо: зірками виссане;
земля: струмками вимолена…
В горщ із кров’ю поклав гроші –
розмішав… зняв потім плáти
із дзеркал, щоб завісить ікони, а може
душу…
Понтій Пілат …
… праву руку – на серце, ліву – на Біблію…
… Небо дощем – на землю, Дніпро – в Чорне море…
Звільнилась, як від Іспанії Болівія,
від забобонів Поезія, взяла мене в шори…
Твіст:
рвався колос від щастя…
Світ
розкрамарювáвся…
Цвів
боз рік сьомий…
Ціль…
Розкузьóмились!..
Зціп.
Чужа чужанúця.
Слів
нема… зміст вицвів…
Хвилям – ще сили!
диригувати Всесвітом…
тіні опівдні щезли,
скрес втомою
Вітер у штилі:
пазурі розчепірив…
і стік піною… Вилляв
вогонь в чорні діри…
Хлюпає-шелестить,
розриває повітря…
Як парубок через тин,
Океян – через гору… Аж пір’я
солоне летить із хвиль,
солодке – з твоїх поцілунків..
Спершу мене знесиль,
а потім залий своїм трунком…
Тінь відкидає мене…
Жадні дзвони церковні…
Я відкидаю час… Нелюдська тиша…
Коні
з некінським ржанням:
ось-ось лусне шкіра і вилізе спроневíр’я…
Хмарку, мов теля, гоне…
Снігу, ти янгол неба…
даючий силу над родючістю…
диявол.
часи надії – люті… травою зв’яло
тіло…
душу роз’їло зіркóвістю – ходять в гості:
заздрощі і гординя…
віщі: від гори тіні…
Розбрелися корóви по Делі...
Христос в пустелі...
і горе голосить: «Де я?..»
У вíйни Бога і Диявола
люди лізуть і падають
на персть гільзами…
До болю солодкого цей труд:
вірші, тішуся вами…
Слова мруть і постають молитвáми…
Ніч з Гоголем: кішку звали,
вóрона, гада – звуки змішували… Христа побили – вчив
правді… Рóси з медом і молоком кобúлячим –
повний кáдіб розлив Ранок на світ і зóзла в трави тік…
Прямо на мене простують дерева
босі, обідрані, замість листя – ножі,
замість гілок – вужі,
мороком шелестить: «Тобі не жить…».
!…а-Га-Га-а…!
Печера… Вечеря… Тече мирна бéсіда…
А в паузах кипить лють.
І нам тре’ сідать –
дíдьки йдуть…
…Мороз розкрижанíв… на злóгах сидить ставок…
а снігу!, мов під землею тиші…
- Ме-е-еду! Метé-е-е!…
Життя літери до ста рóків
продовжую в слові…
…не те-е-е…
Богородиця кýца, Оченаш і спів
такі, що зимі жарко… Тишу тер, мак…
як пісок на зубах – на вістрі бурульки
«до-ре-мі-фа-соль-ля-сі».
Не так…
Орда сніжинок:
зігнула зéмлю в три погибелі,
мов кобилицю, пришпорила струмками…
обійнялися кров і вода, мов братúтелі…
вчорашня вода у льоді – минуле з білого каменю…
Свята не скінчились – а вже тóскно
(наче кохання, зачовгане в буднях).
Випадають слова з рýчки… мов кóси
у жінки, що годує груддю…
Нічне кáркання
(чорне русло ґав).
Поезією крушúну гою…
Дивуюся карколомності слова,
як вперше із жінкою…
зламалась душа чи гроно?
творчістю шлю болі
(зле вчинив?!),
мов простирадло червоно-чорне
після шлюбної ночі…
Зерно – землю, земля – зерно:
розтлумачують одне ’дного
Дощу прóща… Дико – звірно…
Вирощую Бога:
мовчання, галасу;
тиші, прибою…
Вечір… на месу
йдуть двоє:
Я і Доля
… день – ніч:
місяць – тіч…
Зірок жменя. Рос квап….
Світанок сліпе сонце водив…
Москва – подовження
татаро-монгольської орди…
Під вікнóм хліб лабзюкати –
до Кімлúцьких зáговін ждáти…
Осінь натерта грязюкою,
плаче за літом, мов мати…
Ні кус не помогло – ліг
вмирати – пече наперстянка…
Пожди, смерте, поки Біг
на кисіль шкурку натягне…
доля стовпáта, крóсно пряде нитки…
дим іде з хати… Млосно…
- Я вмер?
- Ні, Ти…
По коліна в Біблії – язиком по світу…
Куць виграв, куць програв:
у хмарі дощі затаїти,
і на жировий туз – град… Град!
передні коники – задні коники: ставки…
побéдрини – поперéчниці: сíдавки…
льóнки, мáґоль, штак,: спíдній навíй…
сýчка з зубами, пéсик, верхній навій…
шнур, камінь, чіп: поперéчниця
вýха, скракнúк, пóножі, нúчиниці,
нáбівка, бéдро, стріла, мотузи…
- Стійте! Навіть Ви… горно…
снúзька, основа, човник; на спідній навій
навите… полотно…
Чуже лихо за ласощі…
Все в очі віє вітер…
Хочу пожити ще
на білому світі…
«Долі зáлім чи пороблено,
Бíси взяли чи порода винна», – бабця казала:
«Край небокрай карає:
гавкотня, булька’ дання;
квітка… зі снігу ся;
сонце на ніч обміняв;
шабля об жабу зігнулася;
завбільшки з коня цвіркýнище
скаче від гнúлища,
несе жінку сиву, що робить –
уроки-урочища…
Винищ, святий Боже, нечисту силу,
зажени на багнища, забий в гроби…
Щирим серцем, низьким поклоном,
хлібом духмяним і медвяною гущею
прошу тебе: звільни раба Твого
Богдана Ігоря від ночі чорнющої,
Відверни врага підступний змаг,
прослав імéно Богдан Ігор у віках…»
І постала велика гармонія
зі слів первісних,
співала Єва коло змія,
кололась трава залізна:
сарпа, дама, лута, дата,
пава, нара, вам’я, трада
рос, бгу, да,
поґанда,
дася мася
рик, ваю –
сповідáюся зеленим Євангелієм,
мовою поганською… прощень – зáжма!
село є, голод зріє,
смерть бовваніє… Страшно…
До Велеса доберетеся шелестом бéреста,
до Христа – гріхи заховстáй, прозоро живи, як кристáль.
Первомати Лель, Первотато Орь!
Більшають: день, цомóги.
З дахів – сніг, з рамен – омофóр…
І прийшли листи від сімох:
Ефéс: ти любов свою першу покинув…
Смíрна: через горе і вбогість – багатий ти…
Пергáм: на камінчику білому ім’я невідоме…
Тіятúри: тримайте, що маєте, допоки не прúйде…
(вивіряю серця і нирки)
Сáрди: вже не викреслю з книги життя переможця
(вдягайтеся в білі одежі)
Філядéльфія: назовні не вийдеш – ім’я напишу на тобі Бога.
Лаодикíя: я вечерятиму з тим, хто двері мені відчинить..
Весни читати прозу вмію,
поезії пишу сам.
У відповідь: «Розумію… тішуся…»
«О панно Інно…»
Промінь у рис вскóчив…
Лисенко чи Паганіні – обидва пророчі : Б – І : Антонич…
Музики, подарунки – колáчини…
Немовля: «М-м-м-й-а-а-у-у-у…», – замуркало: плаче…
Злякано кицька прокинулась – дивиться,
мати сміється – світ обертається… душі ладнаються…
…і ось – збулось:
прийшла чума здáлі – тікаю…
… над проваллям по дошці…
- Скóрше йди, – крикнув хтось, наче в серце спис…
ламається хворшт – падаю вниз:
лечу… захрустіли перетинки
за спиною… прорізалась матерія
нова… Бере хтось мене тихо
і шепоче на вушко: «Це – я,
друже… Тарас Григорович,
а для тебе Тато Вишнéвий…»
розпростав крилами горе – лечу
хрущем… Ти ж, певно,
пам’ятаєш…
Час швидкоплинний заперечив
словами, зупинив століття…
Нема лише від себе втечі,
а вічність… хай постóїть…
зняв місяць шляпку, наче жолудь:
сів біля церкви… Вбий, заріж
мене, прочанине… йдуть – жоден
не кинув ні гроша, ні вірша…
Болить Стефаникова проза…
Взір визрів, затягнувся злют…
Це Всесвіт милостиню просить,
а віршописці подають…
Речі колонії – крів… Засинай…
Плечі камінні, холодні… Несла
штрúкавку мати… (знав син Каїн…)
Зірка зірвалась, мов крапля з весла,
впала й розбилася, моя…
1933-1936 роки.
Тіло – це слово напúсане,
душа – вимовлене…
Небо: зірками виссане;
земля: струмками вимолена…
В горщ із кров’ю поклав гроші –
розмішав… зняв потім плáти
із дзеркал, щоб завісить ікони, а може
душу…
Понтій Пілат …
… праву руку – на серце, ліву – на Біблію…
… Небо дощем – на землю, Дніпро – в Чорне море…
Звільнилась, як від Іспанії Болівія,
від забобонів Поезія, взяла мене в шори…
Твіст:
рвався колос від щастя…
Світ
розкрамарювáвся…
Цвів
боз рік сьомий…
Ціль…
Розкузьóмились!..
Зціп.
Чужа чужанúця.
Слів
нема… зміст вицвів…
Хвилям – ще сили!
диригувати Всесвітом…
тіні опівдні щезли,
скрес втомою
Вітер у штилі:
пазурі розчепірив…
і стік піною… Вилляв
вогонь в чорні діри…
Хлюпає-шелестить,
розриває повітря…
Як парубок через тин,
Океян – через гору… Аж пір’я
солоне летить із хвиль,
солодке – з твоїх поцілунків..
Спершу мене знесиль,
а потім залий своїм трунком…
Тінь відкидає мене…
Жадні дзвони церковні…
Я відкидаю час… Нелюдська тиша…
Коні
з некінським ржанням:
ось-ось лусне шкіра і вилізе спроневíр’я…
Хмарку, мов теля, гоне…
Снігу, ти янгол неба…
даючий силу над родючістю…
диявол.
часи надії – люті… травою зв’яло
тіло…
душу роз’їло зіркóвістю – ходять в гості:
заздрощі і гординя…
віщі: від гори тіні…
Розбрелися корóви по Делі...
Христос в пустелі...
і горе голосить: «Де я?..»
У вíйни Бога і Диявола
люди лізуть і падають
на персть гільзами…
До болю солодкого цей труд:
вірші, тішуся вами…
Слова мруть і постають молитвáми…
Ніч з Гоголем: кішку звали,
вóрона, гада – звуки змішували… Христа побили – вчив
правді… Рóси з медом і молоком кобúлячим –
повний кáдіб розлив Ранок на світ і зóзла в трави тік…
Прямо на мене простують дерева
босі, обідрані, замість листя – ножі,
замість гілок – вужі,
мороком шелестить: «Тобі не жить…».
!…а-Га-Га-а…!
Печера… Вечеря… Тече мирна бéсіда…
А в паузах кипить лють.
І нам тре’ сідать –
дíдьки йдуть…
…Мороз розкрижанíв… на злóгах сидить ставок…
а снігу!, мов під землею тиші…
- Ме-е-еду! Метé-е-е!…
Життя літери до ста рóків
продовжую в слові…
…не те-е-е…
Богородиця кýца, Оченаш і спів
такі, що зимі жарко… Тишу тер, мак…
як пісок на зубах – на вістрі бурульки
«до-ре-мі-фа-соль-ля-сі».
Не так…
Орда сніжинок:
зігнула зéмлю в три погибелі,
мов кобилицю, пришпорила струмками…
обійнялися кров і вода, мов братúтелі…
вчорашня вода у льоді – минуле з білого каменю…
Свята не скінчились – а вже тóскно
(наче кохання, зачовгане в буднях).
Випадають слова з рýчки… мов кóси
у жінки, що годує груддю…
Нічне кáркання
(чорне русло ґав).
Поезією крушúну гою…
Дивуюся карколомності слова,
як вперше із жінкою…
зламалась душа чи гроно?
творчістю шлю болі
(зле вчинив?!),
мов простирадло червоно-чорне
після шлюбної ночі…
Зерно – землю, земля – зерно:
розтлумачують одне ’дного
Дощу прóща… Дико – звірно…
Вирощую Бога:
мовчання, галасу;
тиші, прибою…
Вечір… на месу
йдуть двоє:
Я і Доля
… день – ніч:
місяць – тіч…
Зірок жменя. Рос квап….
Світанок сліпе сонце водив…
Москва – подовження
татаро-монгольської орди…
Під вікнóм хліб лабзюкати –
до Кімлúцьких зáговін ждáти…
Осінь натерта грязюкою,
плаче за літом, мов мати…
Ні кус не помогло – ліг
вмирати – пече наперстянка…
Пожди, смерте, поки Біг
на кисіль шкурку натягне…
доля стовпáта, крóсно пряде нитки…
дим іде з хати… Млосно…
- Я вмер?
- Ні, Ти…
По коліна в Біблії – язиком по світу…
Куць виграв, куць програв:
у хмарі дощі затаїти,
і на жировий туз – град… Град!
передні коники – задні коники: ставки…
побéдрини – поперéчниці: сíдавки…
льóнки, мáґоль, штак,: спíдній навíй…
сýчка з зубами, пéсик, верхній навій…
шнур, камінь, чіп: поперéчниця
вýха, скракнúк, пóножі, нúчиниці,
нáбівка, бéдро, стріла, мотузи…
- Стійте! Навіть Ви… горно…
снúзька, основа, човник; на спідній навій
навите… полотно…
Чуже лихо за ласощі…
Все в очі віє вітер…
Хочу пожити ще
на білому світі…
«Долі зáлім чи пороблено,
Бíси взяли чи порода винна», – бабця казала:
«Край небокрай карає:
гавкотня, булька’ дання;
квітка… зі снігу ся;
сонце на ніч обміняв;
шабля об жабу зігнулася;
завбільшки з коня цвіркýнище
скаче від гнúлища,
несе жінку сиву, що робить –
уроки-урочища…
Винищ, святий Боже, нечисту силу,
зажени на багнища, забий в гроби…
Щирим серцем, низьким поклоном,
хлібом духмяним і медвяною гущею
прошу тебе: звільни раба Твого
Богдана Ігоря від ночі чорнющої,
Відверни врага підступний змаг,
прослав імéно Богдан Ігор у віках…»
І постала велика гармонія
зі слів первісних,
співала Єва коло змія,
кололась трава залізна:
сарпа, дама, лута, дата,
пава, нара, вам’я, трада
рос, бгу, да,
поґанда,
дася мася
рик, ваю –
сповідáюся зеленим Євангелієм,
мовою поганською… прощень – зáжма!
село є, голод зріє,
смерть бовваніє… Страшно…
До Велеса доберетеся шелестом бéреста,
до Христа – гріхи заховстáй, прозоро живи, як кристáль.
Первомати Лель, Первотато Орь!
Більшають: день, цомóги.
З дахів – сніг, з рамен – омофóр…
І прийшли листи від сімох:
Ефéс: ти любов свою першу покинув…
Смíрна: через горе і вбогість – багатий ти…
Пергáм: на камінчику білому ім’я невідоме…
Тіятúри: тримайте, що маєте, допоки не прúйде…
(вивіряю серця і нирки)
Сáрди: вже не викреслю з книги життя переможця
(вдягайтеся в білі одежі)
Філядéльфія: назовні не вийдеш – ім’я напишу на тобі Бога.
Лаодикíя: я вечерятиму з тим, хто двері мені відчинить..
Весни читати прозу вмію,
поезії пишу сам.
У відповідь: «Розумію… тішуся…»
«О панно Інно…»
Промінь у рис вскóчив…
Лисенко чи Паганіні – обидва пророчі : Б – І : Антонич…
Музики, подарунки – колáчини…
Немовля: «М-м-м-й-а-а-у-у-у…», – замуркало: плаче…
Злякано кицька прокинулась – дивиться,
мати сміється – світ обертається… душі ладнаються…
…і ось – збулось:
прийшла чума здáлі – тікаю…
… над проваллям по дошці…
- Скóрше йди, – крикнув хтось, наче в серце спис…
ламається хворшт – падаю вниз:
лечу… захрустіли перетинки
за спиною… прорізалась матерія
нова… Бере хтось мене тихо
і шепоче на вушко: «Це – я,
друже… Тарас Григорович,
а для тебе Тато Вишнéвий…»
розпростав крилами горе – лечу
хрущем… Ти ж, певно,
пам’ятаєш…
Час швидкоплинний заперечив
словами, зупинив століття…
Нема лише від себе втечі,
а вічність… хай постóїть…
зняв місяць шляпку, наче жолудь:
сів біля церкви… Вбий, заріж
мене, прочанине… йдуть – жоден
не кинув ні гроша, ні вірша…
Болить Стефаникова проза…
Взір визрів, затягнувся злют…
Це Всесвіт милостиню просить,
а віршописці подають…
Речі колонії – крів… Засинай…
Плечі камінні, холодні… Несла
штрúкавку мати… (знав син Каїн…)
Зірка зірвалась, мов крапля з весла,
впала й розбилася, моя…
1933-1936 роки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію