ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2022.05.16 10:23
Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,

Олена Побийголод
2022.05.16 10:01
Із Володимира Висоцького

Хлопчик Вова, років сім, відкрити думав кран,
й тут його пойняв зненацька подив:
в раковині шастав неабиякий тарган,
вусами довжезними поводив.

Вова сперш злякався і ледь-ледь не заволав,

Віктор Кучерук
2022.05.16 05:35
Відчини скоріш віконце
І уважно подивись,
Як уже яскраве сонце
Освітляє синю вись.
Ще послухай, як привітно
Соловейка ллється спів
Там, де пахне білоцвіття
Вітром збуджених садів.

Ярослав Чорногуз
2022.05.15 22:50
Бездара пише й пише про війну.
Ракету геній випустив одну.
І корабель великий графомана --
Як та "Москва"* - ураз пішов "ко дну"!

15 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Микола Дудар
2022.05.15 19:18
Нескорені міста - передова…
Безсилий ворог топчеться на місці.
Цвітуть каштани у моєму місті,
А під вікном - заплакана вдова…
Тече сльоза струмком поперед сліз
Ой важко як, бодай і не скорили…
І відомо, нескоро до могили,
Так і потуг замало на узві

Шон Маклех
2022.05.15 17:15
Годинник, що вимірює епохи
Замість циферблату має лише порожнечу
А замість стрілок галактики:
До нього причеплено тягарець –
Чи то не тягарець, а тягар
Чи то Долі нашої попелястої
Чи то Всесвіту сього незбагненного
Гомеостатичного.

Ігор Деркач
2022.05.15 16:30
Ми розминулись, як були зелені
у цій перипетії житія,
а нині не отьмарять теревені
ані твоє, ані моє ім’я.

Обоє обережні та учені,
отак би і жили – і ти, і я
у цій взаємодії потаємній,

Нічия Муза
2022.05.15 16:20
Паде роса на молоді отави,
а у гаю зозуля закує
і стрепенеться серденько моє –
немає у минуле переправи.

А ти ще є, і я ще ніби є,
і десь цвітуть мої волошки, мальви...
і дивиться із відти світ ласкавий

Микола Дудар
2022.05.15 13:31
Заночуємо у Небі…
Боже, дякую безмірно!
Я - Душа і Правди - Лебідь,
Ми ж служили Тобі вірно?!

Заночуємо у Полі…
Боже, вишивка між нами:
Я - Листок і Древо - Долі,

Тетяна Левицька
2022.05.15 08:03
Не важливо, коли доля зводить мости,
Хоч на мить блисне промінь багряний.
Я для тебе лілеєю буду цвісти,
У обіймах любові, коханий.

Хай війна не зриває пахучих лілей,
Нищить ніжність в серпанках рожевих!
Захлинається музикою соловей,

Ярослав Чорногуз
2022.05.14 21:53
Я все думаю нощно і денно,
В Боже небо дивлюсь голубе --
Україно моя ти стражденна,
Ну за що розпинають тебе?!

Ну за що знов тобі — стільки горя? -
Очі виплакав я у журбі.
То — сусід бездуховний і хворий

Сергій Губерначук
2022.05.14 16:09
Любити слід,
але любити – слід,
який лишається
рубцем червоно-синім після нього –
ненормально!

Отримувати ці рубці щоразу легше,
але любити легше вже не буде.

Ольга Олеандра
2022.05.14 11:42
То плине час, спливає у безодні.
Вже місяці тихенько пропливли,
мов тії течії глибоководні,
народжені з придонної імли.
Кудись пливуть. Куди? Чи є пристанок
у тих миттєвостей буденно-манівних?
Ніч пропливла, пливе за нею ранок –
плескочуть хвилі, с

Віктор Кучерук
2022.05.14 06:54
Тут нестерпно вітряно і пильно,
І круті дороги навсібіч, –
Тут повсюди бачиш мимовільно
Міць і велич нелегких сторіч.
Дух століть витає в сьогоденні
І отут сприймається, як дань,
Від котрої йде таке натхнення,
Що творити хочу без вагань…

Ігор Шоха
2022.05.13 20:58
ІДо себе ми не кликали біди,
але її хотіли біси вражі –
агенти віроломної орди.
Яка змія не повзає сюди,
криваві залишаючи сліди,
та шельму Бог усе одно покаже.

ІІКуратори «південної русі»:

Іван Потьомкін
2022.05.13 18:32
За солов’їв, котрих в Єрусалимі чомсь нема,
За горлиць, що росою полощуть горло ,
За дятла, що під кору дзьоб свій заганя,
За горобців, що не відають спокою,
Невтомний півник співати не вгава,
Аби могли ми відділити день од ночі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Макс Дрозд
2022.05.14

Емі Троян
2022.05.10

Павло Нетофор
2022.05.07

Самослав Желіба
2022.05.01

Наталія Твердохліб
2022.04.28

Анастасія Олівер
2022.04.27

Єлена Задорожня
2022.04.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тарас Шевченко (1814 - 1861) / Вірші

 Кавказ
Искреннему моему Якову де Бальмену

Кто даст главе моей воду,
И очесем моим источник слез,
И плачуся и день и нощь,

                о побиенных…

Иеремии глава 9, стих 1

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип'є
Живущої крові –
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави бога,
Великого бога.

Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Нам тілько плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.
Кати згнущаються над нами,
А правда наша п'яна спить.

Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кровавії ріки!

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Отам-то милостивії ми
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо. Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов'їх. А дівочих,
Пролитих тайне серед ночі!
А матерних гарячих сльоз!
А батькових старих, кровавих,
Не ріки – море розлилось,
Огненне море! Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям

Слава.

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас сила
І воля святая!

Чурек і сакля – все твоє,
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.
А в нас!.. На те письменні ми,
Читаєм божії глаголи!..
І од глибо[ко]ї тюрми
Та до високого престола –
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Усе добро, сам бог у нас!
Нам тілько сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом би нам
Платить за сонце не повинні!
Та й тілько ж то! Ми не погане,
Ми настоящі християне,
Ми малим ситі!.. А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як не те –
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! а люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує! У нас
Святую Біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив. Тепер на небі.
Об бачите, які у нас
Сидять на небі! Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщенні,
У нас навчіться!.. В нас дери,

Дери та дай,
І просто в рай,

Хоч і рідню всю забери!
У нас! чого то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Французів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм
Людей… не негрів… а таких
Таки хрещених… но простих.
Ми не гішпани; крий нас, боже,
Щоб крадене перекупать,
Як ті жиди. Ми по закону!..

По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті.
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жінці на патинки.
Собі ж на те, що не знають
Ні діти, ні жінка!

За кого ж ти розіп'явся,
Христе, сине божий?
За нас, добрих, чи за слово
Істини… чи, може,
Щоб ми з тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.

Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мірри дим,
І перед обра[зо]м твоїм
Неутомленниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!

Просвітились! та ще й хочем
Других просвітити,
Сонце правди показати
Сліпим, бачиш, дітям!..
Все покажем! тілько дайте
Себе в руки взяти.
Як і тюрми муровати,
Кайдани кувати,
Як і носить!.. і як плести
Кнути узловаті –
Всьому навчим; тілько дайте
Свої сині гори
Остатнії… бо вже взяли
І поле і море.

І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну,
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
О друже мій добрий! друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай,
Літай з козаками понад берегами,
Розриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.

А поки що мої думи,
Моє люте горе
Сіятиму – нехай ростуть
Та з вітром говорять.
Вітер тихий з України
Понесе з росою
Мої думи аж до тебе!..
Братньою сльозою
Ти їх, друже, привітаєш,
Тихо прочитаєш…
І могили, степи, море,
І мене згадаєш.

18 ноября 1845,
в Переяславі

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-01-08 22:04:05
Переглядів сторінки твору 2640
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (5.667 / 6.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.940 / 6.88)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.806
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2011.11.27 22:59
Автор у цю хвилину відсутній