ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Починок (1990) /
Критика | Аналітика
Дивосвіт Євгена Зозуляка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дивосвіт Євгена Зозуляка
Літературне життя склалося так, що у жовтні 1996 року поета Є.Зозуляка прийняли у Національну Спілку письменників України після виходу у світ книг “Материзна” (1993 р.) та “Соло для камерного хору” (1995 р.). Квиток професійного майстра слова йому вручив тодішній голова письменницької організації П.Тимочко у листопаді цього ж року під час роботи ІІ з’їзду письменників України. Рекомендували його кандидатуру в НСПУ поет Борис Демків, письменники зі Львова Левко Різник та Дмитро Герасимчук. У 1994 році Є.Зозуляк став лауреатом обласної журналістської премії імені Миколи Костенка.
Перша збірка поезій “Материзна” побачила світ у книжково-журнальному видавництві “Тернопіль” у 1993 році. У ній сто поезій громадянської, пейзажної та інтимної лірики.
Відкриває збірку поезія “Рушники”. Мати “золотими, синіми нитками” вишиває рушники, щоб почепити “мов пару голубків, у світлиці над образами”, другу пару – “над портретом вашим, тату й мамо”, а третю “як дяку од віків, на портрет великого Тараса”. Для посилення враження від образу автор використовує обрамлення: “Вишивала мати рушники / Золотими, синіми нитками. / Ткались візерунки з-під руки, / І нитки снувалися з думками”. У вірші зустрічаємо такі художньо-стилістичні засоби як метафори (“кольори квітують небесами”), порівняння (“вивішу, мов пару голубків”, “мов символи віків”, “як дяку од віків”), епітети (“золотими, синіми нитками”), тавтологію (“краса-окраса”), які допомогли Є.Зозуляку передати ідейно-тематичний зміст твору. Поезія “Рушники” пройнята національним духом, автор акцентує на джерелах, котрі споконвіку живлять його.
Книга “Материзна” – дарунок поета шанувальникам художнього слова, знак любові до рідної землі. Він щиросердечно признається у поезії “Освідчення Україні”: “...Я так тебе люблю...”. Ці рядки стали рефреном у вірші як доказ безкорисної любові автора до рідної держави: “Я так тебе люблю! / Взаємності не треба...”.
Євген Зозуляк – великий майстер пейзажної лірики. Є серед творів цього циклу і поезії з алегоричним змістом. Наприклад, у вірші “Гусак” автор викриває неумілого поета в образі гусака, який задумав писати вірші, але у нього “не все виходить вправно...” Та немудрий гусак звинувачує усе і всіх, окрім себе, думаючи, що “перо, напевно, винне”. Та й повискубував усі пера “що висмикне – попробує і кине”, а в результаті “став не поетом-королем, а голим...” Мораль твору в останніх рядках: “Не знав Гусак, що до пера й чорнила / Таланту ще потрібна творча сила!”. Є.Зозуляк висміює тих, хто пнеться в поети, не маючи таланту, марно друкуючи бездарні вірші.
Тридцять чотири поезії із збірки “Материзна” увійшли до циклу інтимної лірики. Його поезії про кохання не альбомні й не банальні. Зокрема, у вірші “Яблуня розквітла” поет створює образ яблуні, що асоціюється з молодою дівчиною, яка “...юна і німа, біле плаття через голову зніма”. Ця персоніфікація надає твору незвичності, двозначності.
Особливої уваги заслуговує вірш “Ціна таланту”. Ця поезія розкриває страждання зрадженого ліричного героя. Він признається: “Я жінку віддано любив / З лицем прекрасним Нефертіті”; високо підносить образ своєї дружини, ставлячи її на один щабель із царицею, богинею. Герой дарував їй “перли рос, сузір’їв сині діаманти”, та кохана не змогла оцінити цього – “реальне щось хотіла мати”, тому “віддала Всесвіт зір / За дві зірнички лейтенанта”. У цих рядках весь біль душі ліричного героя.
Загалом поезія Є.Зозуляка досить різнобарвна, а метафори і порівняння завжди переконливі.
Другим поетичним доробком у скарбниці слова стала поема “Соло для камерного хору”, котра вийшла окремою книгою у 1995 році в тернопільському видавництві “Поліграфіст”. Лірик присвятив твір своїй матері – Ганні Федорівні. Редактор видання – “лицар карбованих строф” поет Петро Тимочко. Рецензенти – поети Олександр Астаф’єв і Борис Демків. Вступну статтю “Сповідь за ґратами” написав відомий вчений-літературознавець Роман Гром’як. Критик зазначив: “Читач може взяти у руки документ, що фіксує світовідчуття людини, яка втратила волю і опинилася за мурами і ґратами”. Поема автобіографічна. За вчинок, який тепер кваліфікують як закон “про п’ять колосків”, сягнувши повноліття, Є.Зозуляк опинився у в’язниці. Все, що пережив поет, він вилив у свій ліро-епічний твір, який автор не міг оприлюднити майже тридцять років.
Поема “Соло для камерного хору” – це звернення Є.Зозуляка до людей, котрі були ув’язнені за незначні правопорушення або перебували у тюремних камерах, потерпаючи від радянського режиму. У цьому творі поет вводить нову форму: спочатку він описує свої враження від кожного проведеного дня у в’язниці в прозі, а завершуються спогади поетичними рядками, що виступають як самостійні вірші. Авторське визначення жанрового різновиду поеми – “невільницький плач”, своєрідністю якого є те, що прозова частина насичена філософськими міркуваннями про сенс життя: “до злочинного світу – один крок, повернення звідти – довжелезна й важка дорога”.
Поема має чітку композицію, усі компоненти якої взаємопов’язані та служать розкриттю ідейно-тематичного змісту.
Ліричний герой (як і автор), незважаючи на складні життєві обставини, не образився на світ, бо він “не проти бути вічним в’язнем, / Тільки – щоб останнім на землі”. Поет насичує твір порівняннями (“немов ікона – кавалок вирубаної волі, у рамі тесаній віконній”, “нерви дротами гудуть”). Анафора, виражена особовим займенником “я” (“я тут... я у камері 142...”), підкреслює особистісний характер поеми. У ній плаче “зранена душа молодого поета”, – зазначив Іван Бандурка.
Поема Є.Зозуляка закликає кожного до самоочищення, до того, аби ми за будь-яких обставин залишалися людьми.
У 1997 році вийшла друком третя книга – “Годинник любові”, яка є своєрідним хронописом почуттів поетового серця. В ній опубліковано сто поезій. Твори цієї збірки переповнені любов’ю до матері, коханої жінки, природи, рідної України.
Відкриває збірку поезія-діалог “Розмова з Україною”, написана у день п’ятої річниці Незалежності нашої держави – 24 серпня 1996 року. Автор порівнює Україну із п’ятирічною дитиною, котра вже знає, що її національний прапор – це “синє небо над крилом чаїним й золото пшеничних колосочків”, а гімн – “Ще не вмерла...”, герб – “предковічний тризуб”, кредо життя – вічне слово “Воля”!
Наскрізним символом у збірці виступає годинник. Він символізує образ Вітчизни, а стрілки, цифри – це люди та їх життєві проблеми.
У “Годиннику любові” є фразеологізми (“ні крихти Леті не віддати”, “канути в Лету”), образи з грецької міфології (образ Пегаса “але, мій Пегасе, крилатий мій конику, – рисею!”, Амура – “слуга, лукавий лучник мій Амур”). Впадає в око цікавий метафоричний образ у вірші “Дністер”: “Мовчав я, тихий син Збруча. / Мовчала ти, дочка Нічлави” [15; 109].
Поряд з пейзажною лірикою у збірці зустрічаємо філософські роздуми про життя, а також про долю поета – традиційну тему в українській літературі. У вірші “Цвіт будяка” автор порівнює долю поета із цією рослиною. Провідний художній засіб твору – порівняння: будяки “колючі, мов троянди”, “відкривають, мов нові Колумби, пустирів чужі материки”, “не пахучі, як дурман, вночі”. І водночас автор порівнює цвіт будяка із “вінчиками ліловими”, що “не для ока, більше для душі”. Є.Зозуляк, кажучи, що будяки “Звідусюд зневажені і гнані, / Топтані і кошені, вони... / З комплексом одвічної вини”, має на увазі життєву дорогу поета, котрий не може знайти собі прихистку. У цьому творі автор використовує художній паралелізм, розкриваючи почуття людини на тлі природи. Як висновок звучать такі рядки: “А, можливо, у поета доля / І не краща долі будяка...”. У розкритті теми поета і його ролі в суспільстві Є.Зозуляк продовжує традиції Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка.
Природа облагороджує душу письменника, робить його художником слова, майстром мовних новотворів. Про це свідчать “поетичні натюрморти” Є.Зозуляка: “Мак”, “Ромашка”, “Волошка”, “Осичка”, “Клен”. У збірці широко представлена інтимна лірика. Особливо вражає вірш, однойменний з назвою збірки – “Годинник любові”. У ньому ліричний герой був неймовірно щасливий від зустрічі з коханою в пору ожеледиці, але це тривало недовго: “розійшлись, немов стрілки годинника”. Та, незважаючи на те, що “спинився... любові милий маятник” і “не поспішають стрітися стрілки”, зустріч залишила слід у його серці. Він розуміє, що полюбити легше ніж забути, тому просить кохану: “Вернись, любове!”. Зустрічі та розлуки людей поет порівнює із стрілками годинника, які то сходяться, то розходяться. Ідейно-тематичний зміст вдало розкривають художньо-стилістичні засоби: рефрен – “опорою тобі була моя рука”, метафора – “І пропливла по ній любов без паруса”, порівняння – “розійшлись, немов стрілки годинника”, звертання – “кохана”, “любове”.
Для збірки характерні глибока образність, афористичність і метафоричність, хоча написана вона ясно, прозоро і світло.
Не надрукованим залишилось зібрання поетових пісень “Синьоока веселка”, хоча твори Є.Зозуляка вже звучали по всеукраїнському й обласному радіомовленню. Найпопулярнішою стала пісня “Квіти твоїх почуттів”. У зібранні пісень простежується єдність в поетичній творчості Є.Зозуляка із Борисом Демківим, адже “Синьоока веселка”, як і “Квіти ромена”, чарує мелодійністю, народністю, єдністю Віри, Надії та Любові.
У четвертій книзі Євгена Зозуляка “Голуб і поет” (2003 р.) вміщено громадянську, пейзажну та інтимну лірику останніх років. Відкриває збірку вірш “Повернення”. В ньому автор хоче порівняти безтурботність дитячих літ та важкість, неоднозначність дорослого життя. Ліричний герой згадує як “ходив у поля – в сорочині маля...”, безтурботно тягнувсь “обіруч взяти сонця обруч”; і через деякий час “прийшов сюди знов / Від порожніх розмов, / Від всього, що назвемо життям ми”. Поет шукав собі спокою, линув у спогади далекого дитинства, бо тільки там знаходив його для своєї душі.
Назву збірці дала поезія “Голуб і поет”. У ній автор майстерно використав таку стилістичну фігуру як художній паралелізм: “Чи не так само крилатий поет / Хліба, як голуб, щоднини шукає”. При змалюванні образів поета і голуба автор використовує епітети “сизий”, “крилатий”, “земний”; неологізм “синьобанний”; метафори “дорога чадить і шумить”, “на його тріумфуючий злет небо поезії марно чекає”.
Любов до рідного краю оспівано в поезіях “Причастя душі”, “Пишу про дощ”. Збірка “Голуб і поет” – це “ще один крок до удосконалення поетичної майстерності Зозуляка. Вона збагатила літературу тематично новими образами, а мову – самобутніми мовностилістичними засобами”, - зазначив І.Бандурка.
Засвідчує позицію Є.Зозуляка як поета-громадянина його збірка верлібрів “Політ світлячка у темряві” (2003 р.). Вона – своєрідний перехід поета до модерного стилю.
У вірші “Чому?” автор з болем у серці розкриває народні біди України, які бачить світлячок – наскрізний образ збірки. Завершується вірш риторичним запитанням: “Тільки чому / “Ще не вмерла Україна...” / Звучить як “Упокій, Господи?”. У вірші “У підземному переході” світлячка хвилює те, що талановиті музиканти змушені грати перехожим у метро.
У верлібрі “Як відірваний листок” поет по-філософськи дивиться на сучасний світ. Він порівнює долю людини з одиноким листком, течія життя якого “крутить у вирах пристрастей”, потім викидає його на берег, що “називається смертю”.
На цю збірку схвально відгукнувся Іван Бандурка, який відзначив, що “збірка “Політ світлячка у темряві” – реалії нашого життя початку ХХІ століття”, і що “їй як і поетові, судилося довге життя”.
Поет творить свою поезію не знічев’я, а з бажання вилити на папір те, що на душі. Немає значення, радість там чи смуток, сльози чи усміх. Євген Тадейович одного разу сказав: “Колись мені радили не писати настроєвих віршів, мовляв, настрій надто мінливий. Я з цим не зовсім згідний, бо інколи настрій – чинник написання добрих поезій”. Особисто ми погоджуємося з думкою поета, адже до творчості треба ставитися особливо відповідально, щоб вірші залишалися у літературі, а не були відсіяні, як полова від зерна.
2007р
Перша збірка поезій “Материзна” побачила світ у книжково-журнальному видавництві “Тернопіль” у 1993 році. У ній сто поезій громадянської, пейзажної та інтимної лірики.
Відкриває збірку поезія “Рушники”. Мати “золотими, синіми нитками” вишиває рушники, щоб почепити “мов пару голубків, у світлиці над образами”, другу пару – “над портретом вашим, тату й мамо”, а третю “як дяку од віків, на портрет великого Тараса”. Для посилення враження від образу автор використовує обрамлення: “Вишивала мати рушники / Золотими, синіми нитками. / Ткались візерунки з-під руки, / І нитки снувалися з думками”. У вірші зустрічаємо такі художньо-стилістичні засоби як метафори (“кольори квітують небесами”), порівняння (“вивішу, мов пару голубків”, “мов символи віків”, “як дяку од віків”), епітети (“золотими, синіми нитками”), тавтологію (“краса-окраса”), які допомогли Є.Зозуляку передати ідейно-тематичний зміст твору. Поезія “Рушники” пройнята національним духом, автор акцентує на джерелах, котрі споконвіку живлять його.
Книга “Материзна” – дарунок поета шанувальникам художнього слова, знак любові до рідної землі. Він щиросердечно признається у поезії “Освідчення Україні”: “...Я так тебе люблю...”. Ці рядки стали рефреном у вірші як доказ безкорисної любові автора до рідної держави: “Я так тебе люблю! / Взаємності не треба...”.
Євген Зозуляк – великий майстер пейзажної лірики. Є серед творів цього циклу і поезії з алегоричним змістом. Наприклад, у вірші “Гусак” автор викриває неумілого поета в образі гусака, який задумав писати вірші, але у нього “не все виходить вправно...” Та немудрий гусак звинувачує усе і всіх, окрім себе, думаючи, що “перо, напевно, винне”. Та й повискубував усі пера “що висмикне – попробує і кине”, а в результаті “став не поетом-королем, а голим...” Мораль твору в останніх рядках: “Не знав Гусак, що до пера й чорнила / Таланту ще потрібна творча сила!”. Є.Зозуляк висміює тих, хто пнеться в поети, не маючи таланту, марно друкуючи бездарні вірші.
Тридцять чотири поезії із збірки “Материзна” увійшли до циклу інтимної лірики. Його поезії про кохання не альбомні й не банальні. Зокрема, у вірші “Яблуня розквітла” поет створює образ яблуні, що асоціюється з молодою дівчиною, яка “...юна і німа, біле плаття через голову зніма”. Ця персоніфікація надає твору незвичності, двозначності.
Особливої уваги заслуговує вірш “Ціна таланту”. Ця поезія розкриває страждання зрадженого ліричного героя. Він признається: “Я жінку віддано любив / З лицем прекрасним Нефертіті”; високо підносить образ своєї дружини, ставлячи її на один щабель із царицею, богинею. Герой дарував їй “перли рос, сузір’їв сині діаманти”, та кохана не змогла оцінити цього – “реальне щось хотіла мати”, тому “віддала Всесвіт зір / За дві зірнички лейтенанта”. У цих рядках весь біль душі ліричного героя.
Загалом поезія Є.Зозуляка досить різнобарвна, а метафори і порівняння завжди переконливі.
Другим поетичним доробком у скарбниці слова стала поема “Соло для камерного хору”, котра вийшла окремою книгою у 1995 році в тернопільському видавництві “Поліграфіст”. Лірик присвятив твір своїй матері – Ганні Федорівні. Редактор видання – “лицар карбованих строф” поет Петро Тимочко. Рецензенти – поети Олександр Астаф’єв і Борис Демків. Вступну статтю “Сповідь за ґратами” написав відомий вчений-літературознавець Роман Гром’як. Критик зазначив: “Читач може взяти у руки документ, що фіксує світовідчуття людини, яка втратила волю і опинилася за мурами і ґратами”. Поема автобіографічна. За вчинок, який тепер кваліфікують як закон “про п’ять колосків”, сягнувши повноліття, Є.Зозуляк опинився у в’язниці. Все, що пережив поет, він вилив у свій ліро-епічний твір, який автор не міг оприлюднити майже тридцять років.
Поема “Соло для камерного хору” – це звернення Є.Зозуляка до людей, котрі були ув’язнені за незначні правопорушення або перебували у тюремних камерах, потерпаючи від радянського режиму. У цьому творі поет вводить нову форму: спочатку він описує свої враження від кожного проведеного дня у в’язниці в прозі, а завершуються спогади поетичними рядками, що виступають як самостійні вірші. Авторське визначення жанрового різновиду поеми – “невільницький плач”, своєрідністю якого є те, що прозова частина насичена філософськими міркуваннями про сенс життя: “до злочинного світу – один крок, повернення звідти – довжелезна й важка дорога”.
Поема має чітку композицію, усі компоненти якої взаємопов’язані та служать розкриттю ідейно-тематичного змісту.
Ліричний герой (як і автор), незважаючи на складні життєві обставини, не образився на світ, бо він “не проти бути вічним в’язнем, / Тільки – щоб останнім на землі”. Поет насичує твір порівняннями (“немов ікона – кавалок вирубаної волі, у рамі тесаній віконній”, “нерви дротами гудуть”). Анафора, виражена особовим займенником “я” (“я тут... я у камері 142...”), підкреслює особистісний характер поеми. У ній плаче “зранена душа молодого поета”, – зазначив Іван Бандурка.
Поема Є.Зозуляка закликає кожного до самоочищення, до того, аби ми за будь-яких обставин залишалися людьми.
У 1997 році вийшла друком третя книга – “Годинник любові”, яка є своєрідним хронописом почуттів поетового серця. В ній опубліковано сто поезій. Твори цієї збірки переповнені любов’ю до матері, коханої жінки, природи, рідної України.
Відкриває збірку поезія-діалог “Розмова з Україною”, написана у день п’ятої річниці Незалежності нашої держави – 24 серпня 1996 року. Автор порівнює Україну із п’ятирічною дитиною, котра вже знає, що її національний прапор – це “синє небо над крилом чаїним й золото пшеничних колосочків”, а гімн – “Ще не вмерла...”, герб – “предковічний тризуб”, кредо життя – вічне слово “Воля”!
Наскрізним символом у збірці виступає годинник. Він символізує образ Вітчизни, а стрілки, цифри – це люди та їх життєві проблеми.
У “Годиннику любові” є фразеологізми (“ні крихти Леті не віддати”, “канути в Лету”), образи з грецької міфології (образ Пегаса “але, мій Пегасе, крилатий мій конику, – рисею!”, Амура – “слуга, лукавий лучник мій Амур”). Впадає в око цікавий метафоричний образ у вірші “Дністер”: “Мовчав я, тихий син Збруча. / Мовчала ти, дочка Нічлави” [15; 109].
Поряд з пейзажною лірикою у збірці зустрічаємо філософські роздуми про життя, а також про долю поета – традиційну тему в українській літературі. У вірші “Цвіт будяка” автор порівнює долю поета із цією рослиною. Провідний художній засіб твору – порівняння: будяки “колючі, мов троянди”, “відкривають, мов нові Колумби, пустирів чужі материки”, “не пахучі, як дурман, вночі”. І водночас автор порівнює цвіт будяка із “вінчиками ліловими”, що “не для ока, більше для душі”. Є.Зозуляк, кажучи, що будяки “Звідусюд зневажені і гнані, / Топтані і кошені, вони... / З комплексом одвічної вини”, має на увазі життєву дорогу поета, котрий не може знайти собі прихистку. У цьому творі автор використовує художній паралелізм, розкриваючи почуття людини на тлі природи. Як висновок звучать такі рядки: “А, можливо, у поета доля / І не краща долі будяка...”. У розкритті теми поета і його ролі в суспільстві Є.Зозуляк продовжує традиції Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка.
Природа облагороджує душу письменника, робить його художником слова, майстром мовних новотворів. Про це свідчать “поетичні натюрморти” Є.Зозуляка: “Мак”, “Ромашка”, “Волошка”, “Осичка”, “Клен”. У збірці широко представлена інтимна лірика. Особливо вражає вірш, однойменний з назвою збірки – “Годинник любові”. У ньому ліричний герой був неймовірно щасливий від зустрічі з коханою в пору ожеледиці, але це тривало недовго: “розійшлись, немов стрілки годинника”. Та, незважаючи на те, що “спинився... любові милий маятник” і “не поспішають стрітися стрілки”, зустріч залишила слід у його серці. Він розуміє, що полюбити легше ніж забути, тому просить кохану: “Вернись, любове!”. Зустрічі та розлуки людей поет порівнює із стрілками годинника, які то сходяться, то розходяться. Ідейно-тематичний зміст вдало розкривають художньо-стилістичні засоби: рефрен – “опорою тобі була моя рука”, метафора – “І пропливла по ній любов без паруса”, порівняння – “розійшлись, немов стрілки годинника”, звертання – “кохана”, “любове”.
Для збірки характерні глибока образність, афористичність і метафоричність, хоча написана вона ясно, прозоро і світло.
Не надрукованим залишилось зібрання поетових пісень “Синьоока веселка”, хоча твори Є.Зозуляка вже звучали по всеукраїнському й обласному радіомовленню. Найпопулярнішою стала пісня “Квіти твоїх почуттів”. У зібранні пісень простежується єдність в поетичній творчості Є.Зозуляка із Борисом Демківим, адже “Синьоока веселка”, як і “Квіти ромена”, чарує мелодійністю, народністю, єдністю Віри, Надії та Любові.
У четвертій книзі Євгена Зозуляка “Голуб і поет” (2003 р.) вміщено громадянську, пейзажну та інтимну лірику останніх років. Відкриває збірку вірш “Повернення”. В ньому автор хоче порівняти безтурботність дитячих літ та важкість, неоднозначність дорослого життя. Ліричний герой згадує як “ходив у поля – в сорочині маля...”, безтурботно тягнувсь “обіруч взяти сонця обруч”; і через деякий час “прийшов сюди знов / Від порожніх розмов, / Від всього, що назвемо життям ми”. Поет шукав собі спокою, линув у спогади далекого дитинства, бо тільки там знаходив його для своєї душі.
Назву збірці дала поезія “Голуб і поет”. У ній автор майстерно використав таку стилістичну фігуру як художній паралелізм: “Чи не так само крилатий поет / Хліба, як голуб, щоднини шукає”. При змалюванні образів поета і голуба автор використовує епітети “сизий”, “крилатий”, “земний”; неологізм “синьобанний”; метафори “дорога чадить і шумить”, “на його тріумфуючий злет небо поезії марно чекає”.
Любов до рідного краю оспівано в поезіях “Причастя душі”, “Пишу про дощ”. Збірка “Голуб і поет” – це “ще один крок до удосконалення поетичної майстерності Зозуляка. Вона збагатила літературу тематично новими образами, а мову – самобутніми мовностилістичними засобами”, - зазначив І.Бандурка.
Засвідчує позицію Є.Зозуляка як поета-громадянина його збірка верлібрів “Політ світлячка у темряві” (2003 р.). Вона – своєрідний перехід поета до модерного стилю.
У вірші “Чому?” автор з болем у серці розкриває народні біди України, які бачить світлячок – наскрізний образ збірки. Завершується вірш риторичним запитанням: “Тільки чому / “Ще не вмерла Україна...” / Звучить як “Упокій, Господи?”. У вірші “У підземному переході” світлячка хвилює те, що талановиті музиканти змушені грати перехожим у метро.
У верлібрі “Як відірваний листок” поет по-філософськи дивиться на сучасний світ. Він порівнює долю людини з одиноким листком, течія життя якого “крутить у вирах пристрастей”, потім викидає його на берег, що “називається смертю”.
На цю збірку схвально відгукнувся Іван Бандурка, який відзначив, що “збірка “Політ світлячка у темряві” – реалії нашого життя початку ХХІ століття”, і що “їй як і поетові, судилося довге життя”.
Поет творить свою поезію не знічев’я, а з бажання вилити на папір те, що на душі. Немає значення, радість там чи смуток, сльози чи усміх. Євген Тадейович одного разу сказав: “Колись мені радили не писати настроєвих віршів, мовляв, настрій надто мінливий. Я з цим не зовсім згідний, бо інколи настрій – чинник написання добрих поезій”. Особисто ми погоджуємося з думкою поета, адже до творчості треба ставитися особливо відповідально, щоб вірші залишалися у літературі, а не були відсіяні, як полова від зерна.
2007р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""Сірий горобчик пшениці батьківського розлучення...""
• Перейти на сторінку •
"Традиціоналізм як основний художній метод Б.Демківа"
• Перейти на сторінку •
"Традиціоналізм як основний художній метод Б.Демківа"
Про публікацію