ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Починок (1990) /
Рецензії
Експресивний коктейль «Торби» Артема Антонюка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Експресивний коктейль «Торби» Артема Антонюка
Антонюк А. Торба: Збірка поезій/ Передм. О. Коцарева; післямова С.Сітало. – К.: Смолоскип, 2007. – 144с. – (Лауреати «Смолоскипа»).
Коктейль експресії та натуралізму – то Артем Антонюк. Ефект аглютинації (або прийом склеювання) у віршах А.Антонюка: «щитахпарканахстовпах», «столівголівхороводівіблюд» створює невидимий пласт поезії, що сягає античної «Батрахоміомахії» і метаморфозується у «Жабомишодраківку» К.Думитрашка. Такий маневр – цілком виправдана родзинка Артема. Це пояснює назва збірки «Торба»: тут закладено символічний змисл, що прагне пояснити крах, «торбу» тієї держави, яка від найвищого розвитку йде до деградації.
З погляду форми, короткі терцети та катрени з розділу «Яблуневі пелюстки на Північнім вітрі» схожі на гру в «painball». Це настроєві імпресіоністичні зарисовки, здебільшого на соціальну тематику: «усе важче мені з душею/ робити ноги/ такі щоб годували й носили/ наче на руках». Суспільні проблеми постійно цікавлять ліричного героя, бо скрізь «криваві калюжі/ світанку», де «на дитячих руках/ арсенали петард» були напередодні. В той час як «м’яті листівки хмар» не можуть зупинити «помаранчеву антену місяця», що «скандує революційні гасла». Метафорика його віршів експресивно накладає шар за шаром текст, у якому кожне слово увиразнене у рядку і має своє значення: «голод/ рве/ прозору/ шкіру/ сну». По-особливому образно порівнює голод із снігом, що «перший смокче/ і на обличчях тіні/ сині/ як вечір». Чарують «троянди вітрів», що «теплом атлантичним/ в серцях напирають на зиму»…Колаж поезій створює ілюзію зникомості: «вже натерло глянець на кістках/ а роззутися не вистача життя». Вирішення: додавання сигніфікатів або наділення значимістю тих конотацій, які на самому початку її не мали: «зірки в ногах туристів, наче манна,/ лежать в пустелі чорній вічним січнем». Акцент зміщується на образність, тому ми говоримо про авторську семіотику: «лежить на місті сніг як бинт чи міф». Тоді виходить, якщо автор пропонував щось в якості імпліцитних умовиводів, то при трансформації їх в експліцитний текст, вірш, безперечно, зазнає інтерпретації: «потрощило проміння зіниць супермаркета».
Будь-яка послідовність віршів Артема Антонюка вибудовується на підставі вибору щонайменше із двох: «Колись Євангеліє від кота/ замуркотить словами гомодріла». Відзначає наявність альтернативного вибору, а отже, смислову свободу маргінального світу: «бомж тримає сумки…/ ніби зважуючи шлях, який здав йому/ в прикуп Господь». Тексти рясніють оригінальними порівняннями: «мов оцет на ранки лягає знемога», «в стінах ми бродим мов квас». У віршах функціонують знаки-образи . З одного боку знаки – це ярлики предметів реального світу, з другого – носії додаткових значень: «ростуть у роті в нас гіркі опеньки/ пожити нам не вистачило дня». Тому варто зберігати аутентику (впізнаваність оригінального авторського я): «ми стигнемо в передчуттях/ як лампочки/ в космічному вольфрамі пустоти». Пафосна образність надає екзистенційного виміру віршеві про трагедію хворих на рак, «який росте у грудях/ як зародок гріха» і як наслідок – «кращих з нас/ виносять на щитах/ рекламних».
Експресивність збірки вдало поєднується з репрезентацією власного авторського бачення в образах: «на згорілій спині вечора/ синіють татуйовані бані церков». Для поезії Артема Антонюка характерна внутрішня рима, гра з фонемами: «але річ не в тому, втомо». У одному з віршів є анафора: «я хочу сказати». Навмисне вжито анжамбеман: «розгр-/ ібати» для більш розкутого діалогу з читачем. Хоча вірші Антонюка я б радше назвала наративним диктатом, аніж інтерактивною взаємодією. Знаходимо слематизований закид: «лякають двірників клопистою буба-бубою» із цілком зрозумілим натяком на Бу-Ба-Бу.
Підводячи риску, на підтвердження пафосу збірки, авторська свідомість виявляє дійсну, справжню природу тексту: «рано чи пізно держава візьме тебе нижче пояса/ пограється трошки і відпустить». Усі можливості тексту Артема Антонюка реалізуються через знаки, тому все що ми побачили в «Торбі» – функціонально і прагматично.
2009р
Коктейль експресії та натуралізму – то Артем Антонюк. Ефект аглютинації (або прийом склеювання) у віршах А.Антонюка: «щитахпарканахстовпах», «столівголівхороводівіблюд» створює невидимий пласт поезії, що сягає античної «Батрахоміомахії» і метаморфозується у «Жабомишодраківку» К.Думитрашка. Такий маневр – цілком виправдана родзинка Артема. Це пояснює назва збірки «Торба»: тут закладено символічний змисл, що прагне пояснити крах, «торбу» тієї держави, яка від найвищого розвитку йде до деградації.
З погляду форми, короткі терцети та катрени з розділу «Яблуневі пелюстки на Північнім вітрі» схожі на гру в «painball». Це настроєві імпресіоністичні зарисовки, здебільшого на соціальну тематику: «усе важче мені з душею/ робити ноги/ такі щоб годували й носили/ наче на руках». Суспільні проблеми постійно цікавлять ліричного героя, бо скрізь «криваві калюжі/ світанку», де «на дитячих руках/ арсенали петард» були напередодні. В той час як «м’яті листівки хмар» не можуть зупинити «помаранчеву антену місяця», що «скандує революційні гасла». Метафорика його віршів експресивно накладає шар за шаром текст, у якому кожне слово увиразнене у рядку і має своє значення: «голод/ рве/ прозору/ шкіру/ сну». По-особливому образно порівнює голод із снігом, що «перший смокче/ і на обличчях тіні/ сині/ як вечір». Чарують «троянди вітрів», що «теплом атлантичним/ в серцях напирають на зиму»…Колаж поезій створює ілюзію зникомості: «вже натерло глянець на кістках/ а роззутися не вистача життя». Вирішення: додавання сигніфікатів або наділення значимістю тих конотацій, які на самому початку її не мали: «зірки в ногах туристів, наче манна,/ лежать в пустелі чорній вічним січнем». Акцент зміщується на образність, тому ми говоримо про авторську семіотику: «лежить на місті сніг як бинт чи міф». Тоді виходить, якщо автор пропонував щось в якості імпліцитних умовиводів, то при трансформації їх в експліцитний текст, вірш, безперечно, зазнає інтерпретації: «потрощило проміння зіниць супермаркета».
Будь-яка послідовність віршів Артема Антонюка вибудовується на підставі вибору щонайменше із двох: «Колись Євангеліє від кота/ замуркотить словами гомодріла». Відзначає наявність альтернативного вибору, а отже, смислову свободу маргінального світу: «бомж тримає сумки…/ ніби зважуючи шлях, який здав йому/ в прикуп Господь». Тексти рясніють оригінальними порівняннями: «мов оцет на ранки лягає знемога», «в стінах ми бродим мов квас». У віршах функціонують знаки-образи . З одного боку знаки – це ярлики предметів реального світу, з другого – носії додаткових значень: «ростуть у роті в нас гіркі опеньки/ пожити нам не вистачило дня». Тому варто зберігати аутентику (впізнаваність оригінального авторського я): «ми стигнемо в передчуттях/ як лампочки/ в космічному вольфрамі пустоти». Пафосна образність надає екзистенційного виміру віршеві про трагедію хворих на рак, «який росте у грудях/ як зародок гріха» і як наслідок – «кращих з нас/ виносять на щитах/ рекламних».
Експресивність збірки вдало поєднується з репрезентацією власного авторського бачення в образах: «на згорілій спині вечора/ синіють татуйовані бані церков». Для поезії Артема Антонюка характерна внутрішня рима, гра з фонемами: «але річ не в тому, втомо». У одному з віршів є анафора: «я хочу сказати». Навмисне вжито анжамбеман: «розгр-/ ібати» для більш розкутого діалогу з читачем. Хоча вірші Антонюка я б радше назвала наративним диктатом, аніж інтерактивною взаємодією. Знаходимо слематизований закид: «лякають двірників клопистою буба-бубою» із цілком зрозумілим натяком на Бу-Ба-Бу.
Підводячи риску, на підтвердження пафосу збірки, авторська свідомість виявляє дійсну, справжню природу тексту: «рано чи пізно держава візьме тебе нижче пояса/ пограється трошки і відпустить». Усі можливості тексту Артема Антонюка реалізуються через знаки, тому все що ми побачили в «Торбі» – функціонально і прагматично.
2009р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію