ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Степаненко (1950) /
Вірші
/
Тверді форми
Триптих-присвята
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Триптих-присвята
До 100 річчя від дня народження батька і 95 річчя від дня народження матері
Батькові
Він любить свій сад над усе,
а доля йому вготувала коня.
Діти віз обсідають,
як восени гарбузи,
позаду один почепився і тягнеться…
За возом його завжди
здіймається курява…
Вдосвіта він у саду
мугиче пісні,
не тому що не знає слів –
він думає, слухає шпаків,
вони, як він, коло хати
тільки до сходу сонця.
За возом його завжди
здіймається курява…
Батько не любить
їзди швидкої –
просто спішить до людей.
Четверо дужих коліс
захекаються у спеку,
творячи міражі,
в негоду намотують тони грязі
на ободи.
між їх промінців дерев’яних,
мов у віконцях незасклених
даху,
горобці сідають без страху.
Ґедзі кусають коня.
Тут їх більше,
ніж у батька мого,
знадвору в комору
набито цвяхів,
на яких вже давно
не сохне тютюн –
засмагали і схудли вони
від часу.
Бджоли,
як на щільник,
на комору летіли…
Замість меду вони натикались
на дим,
що клубився в бійницях,
які просвердлив собі шашіль.
Поруч батько курив.
він зроду бджіл не боявся,
навіть і тих,
що дзижчали
свинцевими крильцями
над головами,
шукаючи квітку свою.
Всю війну на підводі.
Смерть на кожному кроці
просилася підвезти.
Батько був невблаганний,
як сонце,
від сходу до заходу -
і він переміг.
Ви б його бачили
серед яблук і груш,
серед вишень і слив…
Завжди біля нього
найбільше людей –
це найдорожча ціна для нього.
На базарі він часто,
та ніколи
його не застанете.
Так він стоїть з півгодини
і плоди віддає за безцінь.
За возом його завжди
здіймається курява…
Якби не паркани
і зелені хаос
можна було б іще здалеку
бачити –
батько їде селом:
чистий душею,
і кінь в нього білий.
За возом його завжди
здіймається курява…
Матері
А на подвір’ї мати
пере простирадла білі –
сини приїжджають завтра,
внучата.
Важко дихає балія парою,
хукає матері в руки.
Перші заморозки на віях.
А через двір увесь
прищіпки на дроті,
немов ластівки,
хвостами донизу
й сумують,
що небо сьогодні похмуре
і обличчя сусідки.
Діти її забули,
знати не хочуть…
Вибрикує у городі корова –
скинуть не може
лайку своєї хазяйки.
Сокира гріє носа в колоді,
криничкою складені дрова...
Мати не чує холоду знадвору
у руки –
пошерхлі, що потріскалися
замолоду.
Руки,
якими пестила, шила,
орала, косила –
руки,
якими плакала і сміялась.
Тільки, коли притуляє руки до груби,
тільки тоді вона відчуває:
холод в шибки заглядає –
скло з середини потіє.
Щоночі махає руками –
вона відчуває втому
і старість,
яких наводять судоми
до хати
і ходять домовиками.
І тепер простирадла розвішує,
а вони лопотять їй у груди,
ніби хочуть злетіти…
Вона обережно
садовить прищіпки
на білі хмарки.
Коли вони й виросли
пелюшки?!
Сини
Від учора летіла замерзлими слізьми пороша,
Ніби шерсть із коня, яку вчора рвав батьків батіг,
Коли в поле неждано йому зима-листоноша,
Вість про синову смерть принесла не в трикутнім листі.
Провела нас за хвіртку по літньому вдягнена мати,
Нам давно вже у спину дивилося рідне село.
Вона в хату не йшла, знала будемо ще оглядатись
У надії знайти між вогнів материнське тепло.
Посивілі дими в димарях повлягалися спати,
Електрички гудок десь буксує за рогом села.
І пішла із відром до сараю у сутінках мати,
Де корова на роги зажурену ніч підняла.
Оглядалась на двері в надії побачити сина,
На одвірку рушник, мов хустина в прощальній руці.
Заспокоїти матері тишу було не під силу,
Захлиналися стінки відра у дзвінкім молоці.
Білий кінь спотикавсь по притрушеній снігом дорозі.
Батько в небо дивився на сльози нічної свічі,
І щоб біль вгамувати, він кріпким затягнувся морозом,
Цигарок не знайшовши – сини розкурили вночі.
листопад 1976 року
Батькові
Він любить свій сад над усе,
а доля йому вготувала коня.
Діти віз обсідають,
як восени гарбузи,
позаду один почепився і тягнеться…
За возом його завжди
здіймається курява…
Вдосвіта він у саду
мугиче пісні,
не тому що не знає слів –
він думає, слухає шпаків,
вони, як він, коло хати
тільки до сходу сонця.
За возом його завжди
здіймається курява…
Батько не любить
їзди швидкої –
просто спішить до людей.
Четверо дужих коліс
захекаються у спеку,
творячи міражі,
в негоду намотують тони грязі
на ободи.
між їх промінців дерев’яних,
мов у віконцях незасклених
даху,
горобці сідають без страху.
Ґедзі кусають коня.
Тут їх більше,
ніж у батька мого,
знадвору в комору
набито цвяхів,
на яких вже давно
не сохне тютюн –
засмагали і схудли вони
від часу.
Бджоли,
як на щільник,
на комору летіли…
Замість меду вони натикались
на дим,
що клубився в бійницях,
які просвердлив собі шашіль.
Поруч батько курив.
він зроду бджіл не боявся,
навіть і тих,
що дзижчали
свинцевими крильцями
над головами,
шукаючи квітку свою.
Всю війну на підводі.
Смерть на кожному кроці
просилася підвезти.
Батько був невблаганний,
як сонце,
від сходу до заходу -
і він переміг.
Ви б його бачили
серед яблук і груш,
серед вишень і слив…
Завжди біля нього
найбільше людей –
це найдорожча ціна для нього.
На базарі він часто,
та ніколи
його не застанете.
Так він стоїть з півгодини
і плоди віддає за безцінь.
За возом його завжди
здіймається курява…
Якби не паркани
і зелені хаос
можна було б іще здалеку
бачити –
батько їде селом:
чистий душею,
і кінь в нього білий.
За возом його завжди
здіймається курява…
Матері
А на подвір’ї мати
пере простирадла білі –
сини приїжджають завтра,
внучата.
Важко дихає балія парою,
хукає матері в руки.
Перші заморозки на віях.
А через двір увесь
прищіпки на дроті,
немов ластівки,
хвостами донизу
й сумують,
що небо сьогодні похмуре
і обличчя сусідки.
Діти її забули,
знати не хочуть…
Вибрикує у городі корова –
скинуть не може
лайку своєї хазяйки.
Сокира гріє носа в колоді,
криничкою складені дрова...
Мати не чує холоду знадвору
у руки –
пошерхлі, що потріскалися
замолоду.
Руки,
якими пестила, шила,
орала, косила –
руки,
якими плакала і сміялась.
Тільки, коли притуляє руки до груби,
тільки тоді вона відчуває:
холод в шибки заглядає –
скло з середини потіє.
Щоночі махає руками –
вона відчуває втому
і старість,
яких наводять судоми
до хати
і ходять домовиками.
І тепер простирадла розвішує,
а вони лопотять їй у груди,
ніби хочуть злетіти…
Вона обережно
садовить прищіпки
на білі хмарки.
Коли вони й виросли
пелюшки?!
Сини
Від учора летіла замерзлими слізьми пороша,
Ніби шерсть із коня, яку вчора рвав батьків батіг,
Коли в поле неждано йому зима-листоноша,
Вість про синову смерть принесла не в трикутнім листі.
Провела нас за хвіртку по літньому вдягнена мати,
Нам давно вже у спину дивилося рідне село.
Вона в хату не йшла, знала будемо ще оглядатись
У надії знайти між вогнів материнське тепло.
Посивілі дими в димарях повлягалися спати,
Електрички гудок десь буксує за рогом села.
І пішла із відром до сараю у сутінках мати,
Де корова на роги зажурену ніч підняла.
Оглядалась на двері в надії побачити сина,
На одвірку рушник, мов хустина в прощальній руці.
Заспокоїти матері тишу було не під силу,
Захлиналися стінки відра у дзвінкім молоці.
Білий кінь спотикавсь по притрушеній снігом дорозі.
Батько в небо дивився на сльози нічної свічі,
І щоб біль вгамувати, він кріпким затягнувся морозом,
Цигарок не знайшовши – сини розкурили вночі.
листопад 1976 року
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію