ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Проза
Плюси і мінуси творчої дискусії?
Контекст : Легенда про святу Маргариту
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Плюси і мінуси творчої дискусії?
Ірина Новіцька. "Легенда про святу Маргариту" та інші твори.
"...ви що підстилка цього сайту, З вашим дитячим рівнем віджитого класицізму ви ще лізите коректувати? А своє грамомарало не пробували. Так в вірші є граматичні помилки(з-за цього ставлю 5), але сам вірш такий, що навіть багатьом геніям на цьому сайті задалеко до рівня. А вам краще працювати не над технікою, а над думкою, бо вона пуста…" Новіцька Ірина
Отож про "добро" і "зло"? "Наших" і "німців", "своїх" і "чужих"?
Спробуємо винести проблему обговорення віршів наших, сучасних авторів у нас же, в "Майстернях", на ширше поле "Критики-Аналітики".
У чому основне питання, основна проблема? Напевно, у потребі якихось універсальних домовленостей щодо того, що можна і не можна писати аби критика була корисною автору і читачам? Чи можна робити все і все допустимо?
Для прикладу беремо сторінку віршу Ірини Новіцької "Легенда про святу Маргариту", фактично мова тут йде щодо двох віршів, які разом із усіма коментарями і приводимо:
Легенда про святу Маргариту
„Ви знаєте, в домі тім є превелике горище –
Отам і грішила, а ви собі думали, де?
А сила нечиста, отой її чорний котище,
Пощезла кудись, що вже й гицель її не знайде.
А як її батько склинав при чесному народі!
А їй мов нічого – стоїть наче свічка пряма!
Така була горда, мовляв, приступитися годі,
Аж тут показалось, що сорому в неї нема.
Злягалася з бісом, від нього вродила дитину.
Застали сусіди – душила її у садку.
А був же хлопчисько! За неї пішов на бантину!
Подумати тільки, за фурію, лярву таку…”
У сизім тумані від башт повертаються стежі.
Далеко-далеко, лиш оклики чуть голосні.
І хтось промовля… так… суддя у червоній одежі…
А може, вже й справді молитися треба мені?..
Ці східці ведуть догори – а як в пекло спускаюсь.
Отак мені й треба: згубила невинне дитя…
Казали, відпустять, коли щиросердно покаюсь,
Та в тім-то й біда, що не хочу цього каяття!
Одна тільки думка пече, наче голка зашкурна:
Чи він пожаліє, чи, може, навіки забув?
О боже, не знаю, чи грішна, чи відьма, чи курва,
А знаю, що й досі люблю його, ким би не був!
Такий був ласкавий. І мова, неначе здалека.
Він старший на вигляд. Казав, йому тисяча літ…
Мені ще тоді відчувалась якась небезпека,
Коли проводжала і плакала біля воріт.
Ось кат розім’яв собі руки. Закинув уміло
Мішка з-за плечей. Вже сокиру готов занести.
І жаху не чую – щось інше мені наболіло.
Щось треба сказати. Хіба, якщо можеш, прости…
...А глупої ночі шмигнув попід браму закриту
І гірко ридав, роздираючи груди свої,
Старий Мефістофель, що знав про святу Маргариту
Ще менше, ніж знала юрба про чаклунство її.
а також інший вірш Ірини Новіцької
***
Знімали літери з рядків,
зі шпальт, зі сторінок, -
несли крізь сизий дим віків
терновий свій вінок...
Чому хтось добрий голос свій
зненацька приглушив?
Чому нам вітер ентропій
палкі серця прошив?..
Коментарі зі сторінки віршу "Легенда про святу Маргариту"
Вировець Лариса [2006-06-06 06:36:27]
Ірино, який чудовий вірш Ви написали!
Я скопіювала собі, буду перечитувати. Аж дух захопило, коли читала другу половину.
Татчин Сергій [2006-06-06 12:23:42]
Еге ж.
Всіма руками - ЗА! Майже бездоганно.
А майже - це (для мене)малесенький недолік: одне суцільне тіло вірша при сприйманні його двома частинами (самодостатніми!). Там є відчутна пауза. Її можна акцентувати відступом, або номерами 1 і 2 (супермініцикл), або (вибач, Іринко, за крамольну думку) заміною першої частини якоюсь влучною назвою: бо друга частина - ідеальна. І - вона окремо, не розбавлена першою, просто таки виймає серце. Хоча, може й так лишити, нічого не прибирати, бо ж читаєш першу - відповідний настрій, а вже друга - здіймає тебе на кілька сходинок вгору, а далі - тільки безмежжя.
Мої щирі вітання.
Пішов перечитувати (другу частину).
Хромова Анна [2006-06-06 12:46:36]
Слів поки нема - купа вражень.
А щодо частин - +1. На мої відчуття, вони дуже різні.
Мельник Тетяна [2006-06-06 22:48:17]
Злягалася з бісом, від нього вродила дитину.
Застали сусіди – душила її у садку.
А був же хлопчисько! За неї пішов на бантину!
Подумати тільки, за фурію, лярву таку…”
Мені здалося - що саме ця строфа є кульмінаційною. Навіть не зважаючи на те, що мова йде від імені "іншого". Пригадалась мені МАруся Чурай перед стратою... І порівняння це вживаю не тому, аби сказати про епігонство, а тому, що вперше після "Марусі Чурай" відчула щось подібне за силою та гостротою (те, що трагічне в своїй основі, і про що можна сказати саме так цинічно в лапках, брутально, і не інакше). А потім - пауза - це логічні зауваження, про які вже написано у попередніх коментарях. Чи зробить Ірина графічний переділ твору - не є суттю. Але читаючи твір, у мене не виникло думки про частини. Сприйняла його цілісно - мабуть саме із-за тієї строфи, про яку говорила на початку.
Вірш мене дуже вразив.
P.S.Такі "Маргарити" насправді належать обом. Але це вже з іншої опери...
Мудрий Андрій [2006-06-07 03:36:37]
Пречудово!
Останні два рядки кардинально міняють вектор настрою. Це як вправно загорнутий догори хвостик каліграфічно виведеного складного китайського ієрогліфа.
Вировець Лариса [2006-06-07 07:16:02]
Я спробувала вчора прочитати цей вірш вголос і зрозуміла, що обов’язково треба виділяти інтонацією мову різних героїв. і Зразу подумала, що непогано було б, у зв’язку з цим, розбити вірш на три частини, тобто розділити відстанню рядки з думками Маргарити, Мефістофеля і авторські.
Новіцька Ірина [2006-06-13 19:54:51]
Вибачайте, люди, за запізнення. Дуже вдячна всім за коментарі!
Справді, вірш варто розбити на частини. Бо перша - тільки експозиція, так би мовити, фактичний виклад, переданий вустами якоїсь пліткарки. А друга - те, що йде вглиб, входження в чужу душу. Я досить далеко тоді зайшла, гадаю. На тому крапка.
Модифікація Фауста (герой-чоловік) - це "я", обернене як до канонічного Фауста-науковця, так і до мене особисто, як складник оберненої пропорції. Особа, одержима інфернальними знаменнями, непосидюча, з трагічним розламом психіки. Через неї й Маргарита стає заручником темних сил, і насправді в героєві причина того, що ілюзорне щастя триває так коротко. Він не належить нікому, окрім усього світу. І по-фаустівськи "застопорити" мить спокою неможливо.
Слів Мефістофеля у вірші нема. Остання строфа - це епілог. Тобто, як я побачила, досить виразно виконує функції епілогу, що раніше не спадало на гадку.
Ще раз усім дякую.
Савранська Ванда [2006-06-13 23:01:01]
Люблю трансформацію у часі, у вас це -"модифікація" Фауста, входження в душу Маргарити.
Вдалося!! Згодна в усьому з Татчиним, а також з і"єрогліфічним хвостиком" - родзинка!
Так, філософський, мудрий вірш.
(Трохи боляче від першої частини. Про батька, якщо у Гете, щось не пам'ятаю - жарт).
Майстер Рим [2006-07-13 12:30:05]
За стилем чимось нагадує Ліну Костенко.
Є декілька явно невдалих слів і змістові розширення (те, що між рядками, для подальших роздумів читача), на жаль, видаються трохи банальними. Але це ж тільки початок дороги?
Новіцька Ірина [2006-07-17 14:14:53]
Отож відкриваю карти - в певному сенсі.
По-перше, пане Жорже-під-Майстер, "вітаю" з черговою появою на сайті.
По-друге, щодо ваших х (фройдівська "очетапка") "зауважень". Ляшкевич мене чесно попередив (благородства не забракло), що сайтівська публіка буде переглядатися у зв'язку з конкурсом особливо строго і з підвищеними вимогами, а перегляд буде робитися професіоналами. Пане професіонале, гляньте на власний рейтинг - навіть перед коментами Паші він був не вельми. тож ваші вимоги можна мені сприймати вибірково.
Стоп, а де вимоги? Де хоча б одна конкретна вимога, якщо на те пішло? Я вас питаю! Га?
Ваші приводи до незадоволення віршем (даним). "За стилем чимось нагадує Ліну Костенко.
Є декілька явно невдалих слів і змістові розширення (те, що між рядками, для подальших роздумів читача), на жаль, видаються трохи банальними. Але це ж тільки початок дороги?" Розгляну.
1. Так, я дійсно нагадую в традиційно розмірно складених віршах Ліну Костенко. Це, пане Жорже, смертний гріх? Я вичислила б вашу ідентичність, навіть якби ви не зачіпали цієї теми. "Стилістика" коменту видає вас із головою.
Новіцька Ірина [2006-07-17 14:29:12]
(продовження)
Так, я нагадую Ліну Костенко - це свідома конвергенція літературознавчих, ідеологічних, світоглядних засад і аж ніяк не плагіат. Ви звернули увагу, що про це вже говорилося (мабуть, замислились про те, як витягти козир із коменту Тані Мельник; напружили мізки сильно, бідолашний ви, чи не перегрілись вони після цього?), тож ваш закид відносно й опосередковано справедливий, але я ТАКУ подібність до товариша Ліни гріхом не вважаю.
2. Рядок про невдалі слова нагадує мені критику одного маленького імператора на музичний твір початкуючого композитора: "Ваша опера може бути, але в ній є деякі невдалі ноти..." Імператор трішечки знав музику і вибрав деякі вдалі слова для свого відгуку. Щоправда, що з того? Ви фільм "Амадей" дивилися? Може, зрозумієте десь рочків у вісімдесят. Отже, які конкретно невдалі слова ви мали на увазі? Прошу уточнити, пане професіонале! Я відповім на зауваги. Як професіонал професіоналові. Мій початок дороги вже позаду, а ось ви починати будете довго - повірте на слово. Мені жаль вас.
3. Опишіть, як ви розумієте зміст розширень поміж частинами тексту. Що, на вашу думку, за ними стоїть? Потрудіться написати хоча б твір-роздум у манері четвертого класу. Це трошки почесно, пане Жорже, коли вам так захотілося витягти мене на розмову. Охоче подискутую. От переможці конкурсу бачили своє (щось їм змістові розширення підозріло сподобались, чи не так?), а ви своє. Хто як мислить, той так і бачить.
До вас усе. Ви ж, напевно, знову втечете? О, не робіть цього, будь ласка! "Так негарно" (цитую назву вашого вірша й відсилаю читачів до нього, щоб вигідно порівняти наші з вами, Жорже, професійні якості.
Новіцька Ірина [2006-07-17 14:41:10]
Одразу відповідаю на зауваги до ще одного вірша, під яким нема де писати (хитрий ви, думали, останнє слово - ан нєт!) "Якщо вставляти свої 5 копійок, то підкидую один із варіантів відповіді на запитання
"Чому нам вітер ентропій
палкі серця прошив?.."
Ентропія, як явище, стосується тільки речей "матеріальних", одже, в певному розумінні, тих сердець, що далі битись перестали. Себто йдеться про попередній рух сердець у напрямку від життя. З цього зору саме запитання виглядає трохи наївним? І до чого тут тоді терновий вінок, якщо не жили, не розвивалися, не ставали чимось більшим, а банально деградували?" Ось зміст коменту.
1. Фізично-метафізичні роздуми про ентропію. Рух серця - абсолютне безглуздя, воно, пане анатоме, не рухається нікуди, а тільки скорочується. І навіть якщо образно, то я мала на увазі скорочення серця в ритмі доби, яка йде вперед, Жорже, і цим серцям ніколи думати про матерії ваших "рухів". Їм треба набрати знань, осмислити цю добу, провідчути її, залишитися в ній - і коли вона ворожа і треба йти пробоєм, ця місія рівнозначна терновому вінкові і, незважаючи на зусилля, часто нездійсненна. Чи слід ставити в вину героям тотальну деградацію доби, Жорже? Хіба вони винні в тому, що ентропія засмоктує, як болото? Ось це останнє речення ви попри ваш склад розуму мали би зрозуміти дуже добре, бо ж ви й є складник цієї ентропії.
2. Знайдіть мені якесь одне ненаївне запитання в світі - крім, звісно, риторичних, які ви, впевнений у власній непогрішимості, є мастаком ставити.
3. Пане професіонале, а все-таки пишіть "отже" через правильну літеру "т". А то якось несолідно виходить. "Так негарно..."
Майстер Рим [2006-07-29 14:55:29]
Ірині Новіцькій, щодо ваших підозр - ні, Жорж Дикий, це інша особа. При всій моїй повазі до Жоржа і його організаційної діяльності на нашому сайті - його творчість - це світ Андеграунду, світ далекий від моїх світів.
Щодо ваших коментарів.
Я поставив свою оцінку "5" за обидва ваші тексти. Поставив оцінки з огляду на те, що ви претендуєте на рівень майстра, тобто R1. А, отже, до вас потрібно ставитися серйозно, що напівзаплющені очі будуть вам не дуже корисні.
У відповідь - не надто зрозумілі емоції. Хоча чому не надто? Тут, у нас для вас, Ірино, все якось не так. Мало простору для вас? Так намагайтесь його в поезії здобути. Хіба бути схожим за стилем (стосовно тексту "Легенда про святу Маргариту) до Ліни Костенко для вас образливо? Не читав при цьому попередні коментарі, а зараз бачу що і Тетяна Мельник вас із цим вітає.
А хіба "Є декілька явно невдалих слів" свідчить про те, що я вважаю ваш вірш в цілому невдалим? Вам властиві такі перекручування?
Не буду про всі слова, які, як на мене, не дуже добрі, ось явні "зашкурна - курва" в даному тексті ні до чого, - і “зашкурна” і “курва” ні до чого, не тільки рима, складена з них. Та й про наголоси теж - "бантина" - з наголосом на перший склад це одне, напевно те, що ви маєте на увазі, а у вас інший наголос, в народі слово з таким наголосом використовується з інакшим значенням.
Тому фрагмент виглядає незрозумілим:
"Застали сусіди – душила її у садку.
А був же хлопчисько! За неї пішов на бантину!
Подумати тільки, за фурію, лярву таку…”"
"Закинув уміло Мішка з-за плечей. Вже сокиру готов занести" - теж якось кострубато.
І змістові розширення у вашій "Легенді про святу Маргариту" мені видаються трохи банальними. І, в першу чергу, виходячи з того, що ви зачепили у "своїх поетичних роздумах" тільки одну, погрішиму частину Християнства, причому, зачепили "без досвіду материнства" героїні, без досвіду віри “героїні”, але з досвідом шаленої погорди
“Казали, відпустять, коли щиросердно покаюсь,
Та в тім-то й біда, що не хочу цього каяття!”
“А знаю, що й досі люблю його, ким би не був!”
Люблю – це поняття в обсязі Віри відноситься до Господа, - Бог сотворив нас з Любов’ю, і передав нам її. І я переконаний, що навіть ваша героїня, яку ви називаєте святою Маргаритою, відчуття Любові не могла мати до протилежних Господу сил. Тому точніше було би використовувати “кохання”, чудове пояснення гормональних пристрастей.
А святість, по вашому тексту, звідки береться в оправдання назви віршу?
Звідси?
“І жаху не чую – щось інше мені наболіло.
Щось треба сказати. Хіба, якщо можеш, прости…”
чи звідси?
“Старий Мефістофель, що знав про святу Маргариту
Ще менше, ніж знала юрба про чаклунство її.”
чи може зі “щирого каяття”, яке так властиве святим?
“Казали, відпустять, коли щиросердно покаюсь,
Та в тім-то й біда, що не хочу цього каяття!”
Як це для вас, Ірино, не дивно, але нам не має про що дискутувати,
у вас своє, у мене своє.
які в мене можуть бути вимоги до вас? Єдино, вважаю, що цей вірш на рівень R1 не тягне.
Стосовно вашого “Стоп, а де вимоги? Де хоча б одна конкретна вимога, якщо на те пішло? Я вас питаю! Га?” – маю вам зауважити, що вимоги прописані до всіх
"Га?" , то в нас тут Майстерні, і попри привітання вас із творчим успіхом (всі ваші твори не читав, тому про успіх твердити не можу), деякі автори дозволяють собі звернути вашу увагу на щось інше. Утім це явно не має змісту? Судячи з вашої реакції. Львівський “Кембрідж”?
Стосовно іншого вашого тексту, про сторінку якого ви чомусь говорите, як про недоступну:
Знімали літери з рядків,
зі шпальт, зі сторінок, -
несли крізь сизий дим віків
терновий свій вінок...
Чому хтось добрий голос свій
зненацька приглушив?
Чому нам вітер ентропій
палкі серця прошив?..
Повторю точно свій коментар “звідти” (до речі, дякую за підказку про технічну помилку “отже”):
“Якщо вставляти свої 5 копійок, то підкидую один із варіантів відповіді на запитання "Чому нам вітер ентропій палкі серця прошив?.."
Ентропія, як явище, стосується тільки речей матеріальних, отже, в певному розумінні, тих сердець, що далі битись перестали. Себто йдеться про попередній "рух" сердець у напрямку від життя. З цього зору саме запитання виглядає трохи наївним? І до чого тут тоді терновий вінок, якщо не жили, не розвивалися, не ставали чимось більшим, а банально деградували? “
Ще раз зауважу, що стосовно ентропії недаремно не має множини. Поетичне трактування не повинно перекреслювати закони побудови всесвіту, а той всесвіт про який ви говорите, Ірино, має одну ентропію і стосується вона матеріальних речей, у цьому, якщо хочете, вся проблема цього тексту. Живе ентропії недосяжне. Мертве – так.
Ось поки всі коментарі, офіційно редактори брали участь у обговоренні (Лариса Вировець). Рейтинги твору досить високі. Так в чому проблема? Проблема в тому, що аж надто помітні "нормальні" і "ненормальні" коментарі?
Тоді про що "етично", а про що "не етично" говорити в коментарях і як говорити? Ваша думка?
"...ви що підстилка цього сайту, З вашим дитячим рівнем віджитого класицізму ви ще лізите коректувати? А своє грамомарало не пробували. Так в вірші є граматичні помилки(з-за цього ставлю 5), але сам вірш такий, що навіть багатьом геніям на цьому сайті задалеко до рівня. А вам краще працювати не над технікою, а над думкою, бо вона пуста…" Новіцька Ірина
Отож про "добро" і "зло"? "Наших" і "німців", "своїх" і "чужих"?
Спробуємо винести проблему обговорення віршів наших, сучасних авторів у нас же, в "Майстернях", на ширше поле "Критики-Аналітики".
У чому основне питання, основна проблема? Напевно, у потребі якихось універсальних домовленостей щодо того, що можна і не можна писати аби критика була корисною автору і читачам? Чи можна робити все і все допустимо?
Для прикладу беремо сторінку віршу Ірини Новіцької "Легенда про святу Маргариту", фактично мова тут йде щодо двох віршів, які разом із усіма коментарями і приводимо:
Легенда про святу Маргариту
„Ви знаєте, в домі тім є превелике горище –
Отам і грішила, а ви собі думали, де?
А сила нечиста, отой її чорний котище,
Пощезла кудись, що вже й гицель її не знайде.
А як її батько склинав при чесному народі!
А їй мов нічого – стоїть наче свічка пряма!
Така була горда, мовляв, приступитися годі,
Аж тут показалось, що сорому в неї нема.
Злягалася з бісом, від нього вродила дитину.
Застали сусіди – душила її у садку.
А був же хлопчисько! За неї пішов на бантину!
Подумати тільки, за фурію, лярву таку…”
У сизім тумані від башт повертаються стежі.
Далеко-далеко, лиш оклики чуть голосні.
І хтось промовля… так… суддя у червоній одежі…
А може, вже й справді молитися треба мені?..
Ці східці ведуть догори – а як в пекло спускаюсь.
Отак мені й треба: згубила невинне дитя…
Казали, відпустять, коли щиросердно покаюсь,
Та в тім-то й біда, що не хочу цього каяття!
Одна тільки думка пече, наче голка зашкурна:
Чи він пожаліє, чи, може, навіки забув?
О боже, не знаю, чи грішна, чи відьма, чи курва,
А знаю, що й досі люблю його, ким би не був!
Такий був ласкавий. І мова, неначе здалека.
Він старший на вигляд. Казав, йому тисяча літ…
Мені ще тоді відчувалась якась небезпека,
Коли проводжала і плакала біля воріт.
Ось кат розім’яв собі руки. Закинув уміло
Мішка з-за плечей. Вже сокиру готов занести.
І жаху не чую – щось інше мені наболіло.
Щось треба сказати. Хіба, якщо можеш, прости…
...А глупої ночі шмигнув попід браму закриту
І гірко ридав, роздираючи груди свої,
Старий Мефістофель, що знав про святу Маргариту
Ще менше, ніж знала юрба про чаклунство її.
а також інший вірш Ірини Новіцької
***
Знімали літери з рядків,
зі шпальт, зі сторінок, -
несли крізь сизий дим віків
терновий свій вінок...
Чому хтось добрий голос свій
зненацька приглушив?
Чому нам вітер ентропій
палкі серця прошив?..
Коментарі зі сторінки віршу "Легенда про святу Маргариту"
Вировець Лариса [2006-06-06 06:36:27]
Ірино, який чудовий вірш Ви написали!
Я скопіювала собі, буду перечитувати. Аж дух захопило, коли читала другу половину.
Татчин Сергій [2006-06-06 12:23:42]
Еге ж.
Всіма руками - ЗА! Майже бездоганно.
А майже - це (для мене)малесенький недолік: одне суцільне тіло вірша при сприйманні його двома частинами (самодостатніми!). Там є відчутна пауза. Її можна акцентувати відступом, або номерами 1 і 2 (супермініцикл), або (вибач, Іринко, за крамольну думку) заміною першої частини якоюсь влучною назвою: бо друга частина - ідеальна. І - вона окремо, не розбавлена першою, просто таки виймає серце. Хоча, може й так лишити, нічого не прибирати, бо ж читаєш першу - відповідний настрій, а вже друга - здіймає тебе на кілька сходинок вгору, а далі - тільки безмежжя.
Мої щирі вітання.
Пішов перечитувати (другу частину).
Хромова Анна [2006-06-06 12:46:36]
Слів поки нема - купа вражень.
А щодо частин - +1. На мої відчуття, вони дуже різні.
Мельник Тетяна [2006-06-06 22:48:17]
Злягалася з бісом, від нього вродила дитину.
Застали сусіди – душила її у садку.
А був же хлопчисько! За неї пішов на бантину!
Подумати тільки, за фурію, лярву таку…”
Мені здалося - що саме ця строфа є кульмінаційною. Навіть не зважаючи на те, що мова йде від імені "іншого". Пригадалась мені МАруся Чурай перед стратою... І порівняння це вживаю не тому, аби сказати про епігонство, а тому, що вперше після "Марусі Чурай" відчула щось подібне за силою та гостротою (те, що трагічне в своїй основі, і про що можна сказати саме так цинічно в лапках, брутально, і не інакше). А потім - пауза - це логічні зауваження, про які вже написано у попередніх коментарях. Чи зробить Ірина графічний переділ твору - не є суттю. Але читаючи твір, у мене не виникло думки про частини. Сприйняла його цілісно - мабуть саме із-за тієї строфи, про яку говорила на початку.
Вірш мене дуже вразив.
P.S.Такі "Маргарити" насправді належать обом. Але це вже з іншої опери...
Мудрий Андрій [2006-06-07 03:36:37]
Пречудово!
Останні два рядки кардинально міняють вектор настрою. Це як вправно загорнутий догори хвостик каліграфічно виведеного складного китайського ієрогліфа.
Вировець Лариса [2006-06-07 07:16:02]
Я спробувала вчора прочитати цей вірш вголос і зрозуміла, що обов’язково треба виділяти інтонацією мову різних героїв. і Зразу подумала, що непогано було б, у зв’язку з цим, розбити вірш на три частини, тобто розділити відстанню рядки з думками Маргарити, Мефістофеля і авторські.
Новіцька Ірина [2006-06-13 19:54:51]
Вибачайте, люди, за запізнення. Дуже вдячна всім за коментарі!
Справді, вірш варто розбити на частини. Бо перша - тільки експозиція, так би мовити, фактичний виклад, переданий вустами якоїсь пліткарки. А друга - те, що йде вглиб, входження в чужу душу. Я досить далеко тоді зайшла, гадаю. На тому крапка.
Модифікація Фауста (герой-чоловік) - це "я", обернене як до канонічного Фауста-науковця, так і до мене особисто, як складник оберненої пропорції. Особа, одержима інфернальними знаменнями, непосидюча, з трагічним розламом психіки. Через неї й Маргарита стає заручником темних сил, і насправді в героєві причина того, що ілюзорне щастя триває так коротко. Він не належить нікому, окрім усього світу. І по-фаустівськи "застопорити" мить спокою неможливо.
Слів Мефістофеля у вірші нема. Остання строфа - це епілог. Тобто, як я побачила, досить виразно виконує функції епілогу, що раніше не спадало на гадку.
Ще раз усім дякую.
Савранська Ванда [2006-06-13 23:01:01]
Люблю трансформацію у часі, у вас це -"модифікація" Фауста, входження в душу Маргарити.
Вдалося!! Згодна в усьому з Татчиним, а також з і"єрогліфічним хвостиком" - родзинка!
Так, філософський, мудрий вірш.
(Трохи боляче від першої частини. Про батька, якщо у Гете, щось не пам'ятаю - жарт).
Майстер Рим [2006-07-13 12:30:05]
За стилем чимось нагадує Ліну Костенко.
Є декілька явно невдалих слів і змістові розширення (те, що між рядками, для подальших роздумів читача), на жаль, видаються трохи банальними. Але це ж тільки початок дороги?
Новіцька Ірина [2006-07-17 14:14:53]
Отож відкриваю карти - в певному сенсі.
По-перше, пане Жорже-під-Майстер, "вітаю" з черговою появою на сайті.
По-друге, щодо ваших х (фройдівська "очетапка") "зауважень". Ляшкевич мене чесно попередив (благородства не забракло), що сайтівська публіка буде переглядатися у зв'язку з конкурсом особливо строго і з підвищеними вимогами, а перегляд буде робитися професіоналами. Пане професіонале, гляньте на власний рейтинг - навіть перед коментами Паші він був не вельми. тож ваші вимоги можна мені сприймати вибірково.
Стоп, а де вимоги? Де хоча б одна конкретна вимога, якщо на те пішло? Я вас питаю! Га?
Ваші приводи до незадоволення віршем (даним). "За стилем чимось нагадує Ліну Костенко.
Є декілька явно невдалих слів і змістові розширення (те, що між рядками, для подальших роздумів читача), на жаль, видаються трохи банальними. Але це ж тільки початок дороги?" Розгляну.
1. Так, я дійсно нагадую в традиційно розмірно складених віршах Ліну Костенко. Це, пане Жорже, смертний гріх? Я вичислила б вашу ідентичність, навіть якби ви не зачіпали цієї теми. "Стилістика" коменту видає вас із головою.
Новіцька Ірина [2006-07-17 14:29:12]
(продовження)
Так, я нагадую Ліну Костенко - це свідома конвергенція літературознавчих, ідеологічних, світоглядних засад і аж ніяк не плагіат. Ви звернули увагу, що про це вже говорилося (мабуть, замислились про те, як витягти козир із коменту Тані Мельник; напружили мізки сильно, бідолашний ви, чи не перегрілись вони після цього?), тож ваш закид відносно й опосередковано справедливий, але я ТАКУ подібність до товариша Ліни гріхом не вважаю.
2. Рядок про невдалі слова нагадує мені критику одного маленького імператора на музичний твір початкуючого композитора: "Ваша опера може бути, але в ній є деякі невдалі ноти..." Імператор трішечки знав музику і вибрав деякі вдалі слова для свого відгуку. Щоправда, що з того? Ви фільм "Амадей" дивилися? Може, зрозумієте десь рочків у вісімдесят. Отже, які конкретно невдалі слова ви мали на увазі? Прошу уточнити, пане професіонале! Я відповім на зауваги. Як професіонал професіоналові. Мій початок дороги вже позаду, а ось ви починати будете довго - повірте на слово. Мені жаль вас.
3. Опишіть, як ви розумієте зміст розширень поміж частинами тексту. Що, на вашу думку, за ними стоїть? Потрудіться написати хоча б твір-роздум у манері четвертого класу. Це трошки почесно, пане Жорже, коли вам так захотілося витягти мене на розмову. Охоче подискутую. От переможці конкурсу бачили своє (щось їм змістові розширення підозріло сподобались, чи не так?), а ви своє. Хто як мислить, той так і бачить.
До вас усе. Ви ж, напевно, знову втечете? О, не робіть цього, будь ласка! "Так негарно" (цитую назву вашого вірша й відсилаю читачів до нього, щоб вигідно порівняти наші з вами, Жорже, професійні якості.
Новіцька Ірина [2006-07-17 14:41:10]
Одразу відповідаю на зауваги до ще одного вірша, під яким нема де писати (хитрий ви, думали, останнє слово - ан нєт!) "Якщо вставляти свої 5 копійок, то підкидую один із варіантів відповіді на запитання
"Чому нам вітер ентропій
палкі серця прошив?.."
Ентропія, як явище, стосується тільки речей "матеріальних", одже, в певному розумінні, тих сердець, що далі битись перестали. Себто йдеться про попередній рух сердець у напрямку від життя. З цього зору саме запитання виглядає трохи наївним? І до чого тут тоді терновий вінок, якщо не жили, не розвивалися, не ставали чимось більшим, а банально деградували?" Ось зміст коменту.
1. Фізично-метафізичні роздуми про ентропію. Рух серця - абсолютне безглуздя, воно, пане анатоме, не рухається нікуди, а тільки скорочується. І навіть якщо образно, то я мала на увазі скорочення серця в ритмі доби, яка йде вперед, Жорже, і цим серцям ніколи думати про матерії ваших "рухів". Їм треба набрати знань, осмислити цю добу, провідчути її, залишитися в ній - і коли вона ворожа і треба йти пробоєм, ця місія рівнозначна терновому вінкові і, незважаючи на зусилля, часто нездійсненна. Чи слід ставити в вину героям тотальну деградацію доби, Жорже? Хіба вони винні в тому, що ентропія засмоктує, як болото? Ось це останнє речення ви попри ваш склад розуму мали би зрозуміти дуже добре, бо ж ви й є складник цієї ентропії.
2. Знайдіть мені якесь одне ненаївне запитання в світі - крім, звісно, риторичних, які ви, впевнений у власній непогрішимості, є мастаком ставити.
3. Пане професіонале, а все-таки пишіть "отже" через правильну літеру "т". А то якось несолідно виходить. "Так негарно..."
Майстер Рим [2006-07-29 14:55:29]
Ірині Новіцькій, щодо ваших підозр - ні, Жорж Дикий, це інша особа. При всій моїй повазі до Жоржа і його організаційної діяльності на нашому сайті - його творчість - це світ Андеграунду, світ далекий від моїх світів.
Щодо ваших коментарів.
Я поставив свою оцінку "5" за обидва ваші тексти. Поставив оцінки з огляду на те, що ви претендуєте на рівень майстра, тобто R1. А, отже, до вас потрібно ставитися серйозно, що напівзаплющені очі будуть вам не дуже корисні.
У відповідь - не надто зрозумілі емоції. Хоча чому не надто? Тут, у нас для вас, Ірино, все якось не так. Мало простору для вас? Так намагайтесь його в поезії здобути. Хіба бути схожим за стилем (стосовно тексту "Легенда про святу Маргариту) до Ліни Костенко для вас образливо? Не читав при цьому попередні коментарі, а зараз бачу що і Тетяна Мельник вас із цим вітає.
А хіба "Є декілька явно невдалих слів" свідчить про те, що я вважаю ваш вірш в цілому невдалим? Вам властиві такі перекручування?
Не буду про всі слова, які, як на мене, не дуже добрі, ось явні "зашкурна - курва" в даному тексті ні до чого, - і “зашкурна” і “курва” ні до чого, не тільки рима, складена з них. Та й про наголоси теж - "бантина" - з наголосом на перший склад це одне, напевно те, що ви маєте на увазі, а у вас інший наголос, в народі слово з таким наголосом використовується з інакшим значенням.
Тому фрагмент виглядає незрозумілим:
"Застали сусіди – душила її у садку.
А був же хлопчисько! За неї пішов на бантину!
Подумати тільки, за фурію, лярву таку…”"
"Закинув уміло Мішка з-за плечей. Вже сокиру готов занести" - теж якось кострубато.
І змістові розширення у вашій "Легенді про святу Маргариту" мені видаються трохи банальними. І, в першу чергу, виходячи з того, що ви зачепили у "своїх поетичних роздумах" тільки одну, погрішиму частину Християнства, причому, зачепили "без досвіду материнства" героїні, без досвіду віри “героїні”, але з досвідом шаленої погорди
“Казали, відпустять, коли щиросердно покаюсь,
Та в тім-то й біда, що не хочу цього каяття!”
“А знаю, що й досі люблю його, ким би не був!”
Люблю – це поняття в обсязі Віри відноситься до Господа, - Бог сотворив нас з Любов’ю, і передав нам її. І я переконаний, що навіть ваша героїня, яку ви називаєте святою Маргаритою, відчуття Любові не могла мати до протилежних Господу сил. Тому точніше було би використовувати “кохання”, чудове пояснення гормональних пристрастей.
А святість, по вашому тексту, звідки береться в оправдання назви віршу?
Звідси?
“І жаху не чую – щось інше мені наболіло.
Щось треба сказати. Хіба, якщо можеш, прости…”
чи звідси?
“Старий Мефістофель, що знав про святу Маргариту
Ще менше, ніж знала юрба про чаклунство її.”
чи може зі “щирого каяття”, яке так властиве святим?
“Казали, відпустять, коли щиросердно покаюсь,
Та в тім-то й біда, що не хочу цього каяття!”
Як це для вас, Ірино, не дивно, але нам не має про що дискутувати,
у вас своє, у мене своє.
які в мене можуть бути вимоги до вас? Єдино, вважаю, що цей вірш на рівень R1 не тягне.
Стосовно вашого “Стоп, а де вимоги? Де хоча б одна конкретна вимога, якщо на те пішло? Я вас питаю! Га?” – маю вам зауважити, що вимоги прописані до всіх
"Га?" , то в нас тут Майстерні, і попри привітання вас із творчим успіхом (всі ваші твори не читав, тому про успіх твердити не можу), деякі автори дозволяють собі звернути вашу увагу на щось інше. Утім це явно не має змісту? Судячи з вашої реакції. Львівський “Кембрідж”?
Стосовно іншого вашого тексту, про сторінку якого ви чомусь говорите, як про недоступну:
Знімали літери з рядків,
зі шпальт, зі сторінок, -
несли крізь сизий дим віків
терновий свій вінок...
Чому хтось добрий голос свій
зненацька приглушив?
Чому нам вітер ентропій
палкі серця прошив?..
Повторю точно свій коментар “звідти” (до речі, дякую за підказку про технічну помилку “отже”):
“Якщо вставляти свої 5 копійок, то підкидую один із варіантів відповіді на запитання "Чому нам вітер ентропій палкі серця прошив?.."
Ентропія, як явище, стосується тільки речей матеріальних, отже, в певному розумінні, тих сердець, що далі битись перестали. Себто йдеться про попередній "рух" сердець у напрямку від життя. З цього зору саме запитання виглядає трохи наївним? І до чого тут тоді терновий вінок, якщо не жили, не розвивалися, не ставали чимось більшим, а банально деградували? “
Ще раз зауважу, що стосовно ентропії недаремно не має множини. Поетичне трактування не повинно перекреслювати закони побудови всесвіту, а той всесвіт про який ви говорите, Ірино, має одну ентропію і стосується вона матеріальних речей, у цьому, якщо хочете, вся проблема цього тексту. Живе ентропії недосяжне. Мертве – так.
Ось поки всі коментарі, офіційно редактори брали участь у обговоренні (Лариса Вировець). Рейтинги твору досить високі. Так в чому проблема? Проблема в тому, що аж надто помітні "нормальні" і "ненормальні" коментарі?
Тоді про що "етично", а про що "не етично" говорити в коментарях і як говорити? Ваша думка?
Контекст : Легенда про святу Маргариту
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію