ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Римарук (1958 - 2008) /
Публіцистика
«Рік без Римарука – це просто мовний зворот…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Рік без Римарука – це просто мовний зворот…»
Божена ГОРОДНИЦЬКА
"Високий Замок"
Торік, 3 жовтня передчасно пішов з життя автор цих поетичних рядків, багаторічний головний редактор журналу «Сучасність», завідувач редакції сучасної української літератури видавництва «Дніпро», лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка поет Ігор Римарук.
У річницю друзі та рідні Римарука зібралися на його могилі на Личаківському кладовищі. Продовжили вечір пам’яті у книгарні-кав’ярні «Кабінет».
Віктор Шило, поет і близький приятель Ігоря Римарука, приїхав пом’янути друга із Кіровограда. “Ми познайомилися з Ігорем за рік до створення Асоціації українських письменників, - пригадував він. - Ігор часто приїжджав у Кіровоград, і Покальчук з ним теж бував. Мало хто знає, але у Римарука була містична сторона… Одного разу ми утрьох були на Кіровоградщині, у Монастирищі. Ігор був вражений місцевістю. Це каньйон у степу, де тече річка Інгул. За легендою, колись цими степами мандрував Орфей, який заховав на острові свої скарби. Можливо, Ігор не розголошував цього, але він добре розумівся у багатьох фільсофсько-релігійних напрямах розвитку людської думки. був обізнаний у тибетському буддизмі.
Ігор був благородною людиною. Відколи приїжджав на Кіровоградщину, завжди намагався допомогти маловідомим літераторам. Ніколи не розмежовував: україномовна людина чи російськомовна, для нього була важливою якість написаного… Востаннє ми з ним бачилися на похороні Покальчука. Тоді він зовсім не передчував, що з ним має трапитися…”.
Теплі спогади про Ігоря розбавляли болючими темами невідредагованих книжок одного з найкращих редакторів в Україні та проблемою збору віршів до посмертної збірки…
- Гроші для Ігоря нічого не важили, - розпочала здалеку Лариса Андрієвська, дружина Ігоря Римарука. - Вони йому пекли кишені. Він їх розкидав, як розкидав себе… А ось помилок у своєму тексті не пробачив би нікому. Він так чекав на оту «Сльозу Богородиці», а мені її тепер соромно дарувати – після того, що зробив із неї, користаючись із ситуації, видавець...
Книга спогадів – мабуть, потрібна, хай навіть фальшованих, бо ж тепер з’явилася купа посмертних друзів... Але займатися всім тим повинні свої, бо це буде гарантією, що звернуться до справжніх друзів, прижиттєвих.
Хай нікого не шокує заголовок посмертної публікації «Останні вірші» в «Сучасності». Вони не останні. Просто нових уже не буде – так мені порадив Василь Герасим’юк... Обсяг того, що нам вдалося зібрати, більший, ніж «Бермудський трикутник». Є іроніка, яку Ігор ніколи ніде не друкував… Проблема у тому, що багато віршів є в окремих осіб. У тій ситуації апелювати правами спадкоємців ніяково, але… Мене дивують люди, яким Ігор писав тексти на день народження або просто присвяти, і які тепер ці тексти ховають і кажуть: «Це моє, написане мені і крапка»… Найнезбагненніше, коли так чинять жінки, та ще й літераторки. Чудово розумію жінок, котрі його кохали. Але ж я вірші прошу для друку, а не для якихось там інтриг. Той видавець, котрий спотворив «Сльозу», вкрав рукописи, що лежали у сейфі «Сучасності», у тому числі й «Заповіт»...
Ще мені прикро, коли з Ігоря починають ліпити портрет на рушники. Він був справжнім чоловіком. У нього є позашлюбні діти, жінки по всьому світові, він відбивав дружин у чоловіків, міг дати хамові по пиці… Так, він був по-своєму святий, зрештою, жодної служби в церкві не пропускав. Але щоб його витримати, треба було кохати до нестями”.
Між рядків згадали і Покальчука, і Кожелянка, і Гончара… “Цей ланцюг смертей.., - не знаходила слів Лариса. - Ми з Назаром востаннє бачилися у Всесвітній день поезії. Поїхали тоді на Личаків вузьким колом близьких людей. Тоді Назар, прочитавши вірша, сказав мені: «У мене Ігор як за плечем стояв». Він у нас усіх за плечем стоїть, бо ж смерті нема… Тим більше, в літературі. Коли я чую «рік без Римарука», - це просто мовний зворот…”.
Фото автора/ На фото: Лариса Андрієвська, Віктор Шило, Іван Лучук та Юрій Кучерявий (зліва направо) згадували Ігоря Римарука.
"Високий Замок"
Торік, 3 жовтня передчасно пішов з життя автор цих поетичних рядків, багаторічний головний редактор журналу «Сучасність», завідувач редакції сучасної української літератури видавництва «Дніпро», лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка поет Ігор Римарук.
У річницю друзі та рідні Римарука зібралися на його могилі на Личаківському кладовищі. Продовжили вечір пам’яті у книгарні-кав’ярні «Кабінет».
Віктор Шило, поет і близький приятель Ігоря Римарука, приїхав пом’янути друга із Кіровограда. “Ми познайомилися з Ігорем за рік до створення Асоціації українських письменників, - пригадував він. - Ігор часто приїжджав у Кіровоград, і Покальчук з ним теж бував. Мало хто знає, але у Римарука була містична сторона… Одного разу ми утрьох були на Кіровоградщині, у Монастирищі. Ігор був вражений місцевістю. Це каньйон у степу, де тече річка Інгул. За легендою, колись цими степами мандрував Орфей, який заховав на острові свої скарби. Можливо, Ігор не розголошував цього, але він добре розумівся у багатьох фільсофсько-релігійних напрямах розвитку людської думки. був обізнаний у тибетському буддизмі.
Ігор був благородною людиною. Відколи приїжджав на Кіровоградщину, завжди намагався допомогти маловідомим літераторам. Ніколи не розмежовував: україномовна людина чи російськомовна, для нього була важливою якість написаного… Востаннє ми з ним бачилися на похороні Покальчука. Тоді він зовсім не передчував, що з ним має трапитися…”.
Теплі спогади про Ігоря розбавляли болючими темами невідредагованих книжок одного з найкращих редакторів в Україні та проблемою збору віршів до посмертної збірки…
- Гроші для Ігоря нічого не важили, - розпочала здалеку Лариса Андрієвська, дружина Ігоря Римарука. - Вони йому пекли кишені. Він їх розкидав, як розкидав себе… А ось помилок у своєму тексті не пробачив би нікому. Він так чекав на оту «Сльозу Богородиці», а мені її тепер соромно дарувати – після того, що зробив із неї, користаючись із ситуації, видавець...
Книга спогадів – мабуть, потрібна, хай навіть фальшованих, бо ж тепер з’явилася купа посмертних друзів... Але займатися всім тим повинні свої, бо це буде гарантією, що звернуться до справжніх друзів, прижиттєвих.
Хай нікого не шокує заголовок посмертної публікації «Останні вірші» в «Сучасності». Вони не останні. Просто нових уже не буде – так мені порадив Василь Герасим’юк... Обсяг того, що нам вдалося зібрати, більший, ніж «Бермудський трикутник». Є іроніка, яку Ігор ніколи ніде не друкував… Проблема у тому, що багато віршів є в окремих осіб. У тій ситуації апелювати правами спадкоємців ніяково, але… Мене дивують люди, яким Ігор писав тексти на день народження або просто присвяти, і які тепер ці тексти ховають і кажуть: «Це моє, написане мені і крапка»… Найнезбагненніше, коли так чинять жінки, та ще й літераторки. Чудово розумію жінок, котрі його кохали. Але ж я вірші прошу для друку, а не для якихось там інтриг. Той видавець, котрий спотворив «Сльозу», вкрав рукописи, що лежали у сейфі «Сучасності», у тому числі й «Заповіт»...
Ще мені прикро, коли з Ігоря починають ліпити портрет на рушники. Він був справжнім чоловіком. У нього є позашлюбні діти, жінки по всьому світові, він відбивав дружин у чоловіків, міг дати хамові по пиці… Так, він був по-своєму святий, зрештою, жодної служби в церкві не пропускав. Але щоб його витримати, треба було кохати до нестями”.
Між рядків згадали і Покальчука, і Кожелянка, і Гончара… “Цей ланцюг смертей.., - не знаходила слів Лариса. - Ми з Назаром востаннє бачилися у Всесвітній день поезії. Поїхали тоді на Личаків вузьким колом близьких людей. Тоді Назар, прочитавши вірша, сказав мені: «У мене Ігор як за плечем стояв». Він у нас усіх за плечем стоїть, бо ж смерті нема… Тим більше, в літературі. Коли я чую «рік без Римарука», - це просто мовний зворот…”.
Фото автора/ На фото: Лариса Андрієвська, Віктор Шило, Іван Лучук та Юрій Кучерявий (зліва направо) згадували Ігоря Римарука.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію