ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2020.12.02 20:40
Три дні виблискував пухнасто
Неповнолітній перший сніг
І потай мріялось про щастя,
Що прихилилося до ніг.

Та сніг пустився за водою,
Як повернулося тепло.
І щастя вкрилося імлою,

Роксолана Вірлан
2020.12.02 20:27
І вже...і вже...і вже не має значення-
Куди летять осінні стежі страчені,
Куди пливуть вітрила пошматовані
В які моря - в які глибокі повені,

В якому часі вихлялому й сірому
Крило, мов лезо, розсікає віхолу.
І вже не має ніякого значення,

Тетяна Левицька
2020.12.02 19:19
В "Паркових озерах" причаїлась тиша.
Явори високі спокій стережуть.
Все заполонила голубе узвишшя,
Від землі до неба - хмарна каламуть.

Де-не-де на дерні поруділе листя,
Паморозі іній посріблив газон.
Лавочка холодна, сутінки імлисті,

Євген Федчук
2020.12.02 19:04
У часи, як руським родом знать іще гордилась
І під польського магната поки не рядилась.
І жила іще ідея про власну державу,
Щоб здобути собі честі, а для неї слави.
Між Москвою і Литвою метались, бувало,
Все підтримки у тій справі для себе шукали.
Т

Іван Потьомкін
2020.12.02 12:12
Або мені дайте хоч і бубон в руки,
Або не питайте, чом стою, мов крук той.
Он танцює місяць понад деревами,
А я тут нуджуся в балачках із вами.
Якщо ти музика,то не варт базікать,
Краще б уже грати і пісень співати.
І хоча б ви грали, не переставали

Сергій Губерначук
2020.12.02 08:45
Клопоту більше, ніж треба,
у прерозумних людей.
Похапцем кинутий жереб –
ворогом скорим гряде.

Думкою розбагатівши,
можна скорити світи,
розум ніколи не втішить

Микола Соболь
2020.12.02 06:30
Вітаннячка скінчилися і ми
буденно стріли перший день зими…

Здавалося б далеко не малята
ні настрою, ні снігу, але ж – свято.

Давай, друзяка, діставай коньяк,
без двох тварин святкується ніяк.

Віктор Кучерук
2020.12.02 06:07
Схолодніла, білогруда
Владно шастає зима, –
І хоча не стало бруду,
Але й теплих днів нема.
Відчуваючи загрозу
Віком скривленим кісткам
Заховаюсь від морозу
На печі й уже звідтам

Ярослав Чорногуз
2020.12.02 00:04
Немов би тут почаклувала фея -
Дух музики високої не вмер.
І прикрашає статуя Орфея
Майданчик оглядовий — бельведер.

Фракійський цар, як Бог, одвічно юний,
Ще й Аполлона й Калліопи син -
Коли співав, торкнувши ліри струни,

Дума Козак
2020.12.01 21:21
У затінку моїх думок
улітку – прохолода
і досить тепло на душі
без сонця в зимній день.
А вранці роздумів димок
у будь-яку погоду
дарує плетиво віршів
і музику пісень.

Іван Потьомкін
2020.12.01 18:59
Дивитись в очі смерті...
Чекать, хто моргне першим?
Як у безіграшковому дитинстві?..
Ні, смерть не така всесильна,
Як часом здається.
Віч-на-віч був з нею
Хлопчиськом-сиротою по війні.
З холоду й голоду склепив повіки,

Ігор Шоха
2020.12.01 18:20
Була у мене мрія... як весни
чекав її, але боявся миті,
коли вона зникала у блакиті
і довго не являлася у сни.

Ось і тепер, коли минає осінь
і у дворі не гримає гроза,
вона у небі і її сльоза

Олександр Бобошко Заколотний
2020.12.01 17:51
Там будуть жито й прірва. Обереш.
Не зможеш сам – це вирішать за тебе,
позбавивши вагань урешті-решт…
Так-так, різниця все-таки суттєва.

Там ріки між кисільних берегів
тектимуть, варто вірити, молочні.
Але в одній з кишень (порадив гід)

Петро Скоропис
2020.12.01 14:04
Генерале! Ці карти – лайно. Я пас.
Північ зовсім не тут, а в Полярнім Крузі.
І Екватор ширший за ваш лампас.
І фронт, генерале, під хвіст папузі.
Чинник відстані з рації ваш наказ
в бугі-вугі спотворить при їх потузі.

Генерале! Це повний уже барда

Олександр Сушко
2020.12.01 12:34
Розвелося до біса піїтиків,
Кожен - геній, ліричний титан.
Я ж - вояка нещадної критики,
Гузна рву віршарам. Смакота!

Ті ж вищать від образи та сваряться,
І волають : «Рятуйте, братва!».
Ох, важка у руках моя палиця,

Серго Сокольник
2020.12.01 12:17
Вікно... За лікарнею сонце зайшло,
В себе увібравши остатнє тепло
Надії, натомість пітьмі залиши-
ло дихання важкість, і холод душі,
І думку... Прозору, неначе кришталь,
Що вимовить хочеться... Тільки, на жаль,
Кришталь каламутить, мов подих зими...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Борис Мозолевський (1936 - 1993) / Критика | Аналітика

 Ігор ПАВЛЮК. ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ БОРИСА МОЗОЛЕВСЬКОГО
Образ твору Скільки б не говорили ми високих та широких слів про поета за його життя чи після його фізичної смерті, перша оцінка серця все одно зводиться до інтуїтивного: ВІРЮ-НЕ ВІРЮ.

Автору «знахідки століття» – Золотої Пекторалі – Борисові Мозолевському, який жив у степу, – ВІРЮ.

У нас багато поетів-політиків, поетів-художників, поетів... Поетів.
А от поет-археолог, чи археолог-поет наразі Один.
Його вірші пахнуть космічно-степовим вітром, кураєм і полином.
Його доля унікальна.
Його вертикаль глибока, як небо України.

Про нього вже почали складати легенди не лише археологи, але й літературознавці...

...«Це виявилося зовсім незачеплене поховання молодої скіфської цариці, усе поховальне убранство якої було оздоблене великими й малими золотими бляшками. На її шиї лежала важка золота гривня. В маленькому саркофагу біля тіла цариці лежала її дитина, яка вмерла пізніше. Це був перший науковий тріумф Мозолевського. Головна ж знахідка чекала на нього за кілька метрів. Мозолевський повів розкопки по «грабіжницькому» ходу, який тягнувся до поховальної камери самого царя. У його склепі скрізь було видно сліди грабіжників — купа керамічних уламків, розкиданих кісток вождя, рештки поховальних предметів. Серед глини і багнюки він знайшов Її...
З легкої руки археолога Євгена Черненка за цим казково красивим знаком необмеженої царської влади закріпилася її нинішня назва — «пектораль». Це не просто 1150-грамовий шматок чистого золота, а вишукана прикраса філігранної грецької роботи. В її чаклунській принадності схований світ, відгороджений від нас завісою понад двох тисячоліть. А для самого Бориса Мозолевського це був порятунок від тюрми. Певне, якби не пектораль — «загримів» би він туди, куди потрапили Василь Стус і багато його соратників, «неофіційних» інтелектуалів. Лише після пекторалі його взяли на роботу в Інститут археології. Він сам казав: «Якби навіть там нічого не було, за мої муки, за те, що хотів знайти, з цієї глини могла зробитися пектораль...»
Легендою археологічного світу стали його драматичні пригоди, коли він, не розраховуючи, кому б він міг передати свою знахідку, віз її у Київ під засмальцьованою тілогрійкою, надягнувши на шию, як і годиться чинити зі знаком вищої царської гідності. Можна тільки дивуватися — дві третини скіфського золота, яке зберігається зараз у Музеї історичних коштовностей України, — це його знахідки. Не випадково Бориса Мозолевського називають «українським Шліманом», якого мрія привела до Трої, до скарбів Пріама. Однак у середовищі археологів таке порівняння вважають недоречним — адже Шліман нічого спільного не мав із наукою. Він шукав золото заради самого золота. А Борис Мозолевський жив скіфами. Вони були його сучасниками, його однодумцями...», – читаємо у статті Андрія Шестакова «Чуття пекторалі» («Як археолога Бориса Мозолевського «знайшов» найбільший скіфський скарб»)(http://www.umoloda.kiev.ua/number/448/169/16184/).

Очевидно, окремі матеріали про Поета-Археолога, Археолога-Поета ще з’являтимуться на сайті http://maysterni.com/, а наразі ми вирішили почати з публікації Його статті «Від автора» до публікації власної «Поеми у витворах скіфського золотарства» «Ирій».
Закликаємо читачів до активної участі у пошуках матеріалів, пов’язаних із життям і творчістю Бориса Мозолевського.

Ігор ПАВЛЮК, 2008 рік.


Борис МОЗОЛЕВСЬКИЙ

ВІД АВТОРА
З часом, за скіфськими переказами, з’явилась у них народжена землею діва… Зевс, злігшись із нею, призвів сина на ймення Скіф, який, перевершивши славою своїх попередників, назвав народ за своїм іменем скіфами. Серед нащадків цього царя були два брати, що відзначалися доблестю. Одного із них звали Пал, а другого Нап. Коли вони здійснили славні подвиги і розділили між собою царство, за іменем кожного з них назвались народи: один — палами, а другий — напами.
Діодор Сіцілійський
Там напеї, як свідчать, були знищені палеями…
Пліній Старший
Могили, могили, могили — глибинний світ далекої і неповторної Скіфії… Місячної ночі і погідної днини, у зливи і заметілі стоять вони гордими пам’ятниками тим, що спорудили їх, а потім і самі поснули під ними. За матеріалами дослідження скіфських старожитностей, вченими відтворено соціально-економічні відносини, ідеологічні уявлення, політичну історію Скіфії. Але ж усі ті, кого ми розкопуємо, були колись не просто одиницями суспільства, а ще й живими людьми, що орали цю землю, пасли худобу, воювали, щось любили і когось ненавиділи.
Про що мріяли вони? Що вело їх крізь нетрі століть? І якщо всі вони пішли в землю, залишивши по собі тільки ці мовчазні могили, в чому ж тоді полягає сенс людського буття?
Коли при свічечці у глибокому підземеллі ножем і щіточкою воскрешаєш до нового життя — життя вже у науці — те, що зовсім недавно ще, з історичного огляду, було чиєюсь живою долею, не можеш не пройматися такими питаннями і не шукати відповіді на них. І тоді починаєш бачити, що, крім історичної інформації, всі ті рештки несуть ще якесь незбагненне світло людського духу, яке і тебе спонукає бути трішечки чистішим і добрішим, трішечки уважніше придивлятися до всього, що діється навкруг. І як мені, людині, що останньою вже бачить це світло, залишитися байдужим і не зробили спроби перекласти його на людську мову? Так під час розкопок і народилася ця поема. Сюжет її умовно пов’язаний із боротьбою легендарних царів Пала і Напа, але оскільки вона складалася із розрізне них витворів золотарства, що належали різним людям, ба навіть різним епохам, імена героїв рідко називають ся в тексті — адже на місці кожного з них могла опини тися зовсім інша конкретна людина. Міг би опинитися і сам автор, коли 6 народився на дві з половиною тисячі літ раніше. Ось чому в поемі і так багато ліричних відступів. Вони — як живе відлуння у серці сучасника того, що діялося в сиву давнину, і вічне нагадування людині про її людський обов’язок на землі.
Звичайно, моє розуміння того далекого світу може видатися надто суб’єктивним. Але чи може бути по-іншому? Адже я — така сама людина, як і всі ті, що йшли на смерть із священною вірою у потойбічне життя, отже, так само, як і вони, можу помилятися. Але не помиляється тільки той, хто не шукає. Власне, вся історія людства — то тільки образна ілюстрація до діалектичного закону заперечення заперечення. Проте саме завдяки цьому закону і проявляється сутність людського буття...



Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-08-18 10:26:22
Переглядів сторінки твору 7034
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.464 / 6  (5.059 / 5.86)
* Рейтинг "Майстерень" 5.464 / 6  (5.091 / 5.9)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.804
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Автор востаннє на сайті 2011.03.12 14:41
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Мельничук (Л.П./М.К.) [ 2019-01-05 19:45:29 ]
Ця висока і мудра поезія заслуговує якнайвищої оцінки, хоча, як на мою скромну думку, Поетові Борисові Мозолевському доцільніше було б перебувати у рейтинговій таблиці R1.
Прошу Адміністрацію сайту розглянути цю пропозицію.
Дякую.