ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ілахім Поет
2024.04.25 00:03
Вельмишановна леді… краще пані…

Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д

Артур Курдіновський
2024.04.24 21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!

Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,

Сергій Губерначук
2024.04.24 20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.

Ілахім Поет
2024.04.24 12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.

Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов

Віктор Кучерук
2024.04.24 05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.

Артур Курдіновський
2024.04.23 23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.

Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана

Іван Потьомкін
2024.04.23 22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу

Олена Побийголод
2024.04.23 20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)

Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.

А потрясіння беріз пісенних!

Світлана Пирогова
2024.04.23 09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б

Володимир Каразуб
2024.04.23 09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.

Ілахім Поет
2024.04.23 07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад

Віктор Кучерук
2024.04.23 04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.

Хельґі Йогансен
2024.04.22 21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.

У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими

Іван Потьомкін
2024.04.22 10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк

Олександр Сушко
2024.04.22 08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак

Леся Горова
2024.04.22 08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав

Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Петро Схоласт
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Вадим Водичка
2024.03.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Висоцький (1938 - 1980) / Вірші

 1966-4
Образ твору Скалолазка

Я спросил тебя: "Зачем идете в горы вы? -
А ты к вершине шла, а ты рвалася в бой, -
Ведь Эльбрус и с самолета видно здорово..."
Рассмеялась ты - и взяла с собой.

И с тех пор ты стала близкая и ласковая,
Альпинистка моя, скалолазка моя, -
Первый раз меня из пропасти вытаскивая,
Улыбалась ты, скалолазка моя!

А потом за эти проклятые трещины,
Когда ужин твой я нахваливал,
Получил я две короткие затрещины -
Но не обиделся, а приговаривал:

"Ох, какая же ты близкая и ласковая,
Альпинистка моя, скалолазка моя!.."
Каждый раз меня по трещинам выискивая,
Ты бранила меня, альпинистка моя!

А потом на каждом нашем восхождении -
Но почему ты ко мне недоверчивая?! -
Страховала ты меня с наслаждением,
Альпинистка моя, гуттаперчевая!

Ох, какая ты не близкая, не ласковая,
Альпинистка моя, скалолазка моя!
Каждый раз меня из пропасти вытаскивая,
Ты учила меня, скалолазка моя.

За тобой тянулся из последней силы я -
До тебя уже мне рукой подать, -
Вот долезу и скажу: "Довольно, милая!"
Тут сорвался вниз, но успел сказать:

"Ох, какая ты близкая и ласковая,
Альпинистка моя, скалоласковая!.."
Мы теперь одной веревкой связаны -
Стали оба мы скалолазами!

1966

x x x

Свои обиды каждый человек -
Проходит время - и забывает.
А моя печаль - как вечный снег:
Не тает, не тает.

Не тает она и летом
В полуденный зной, -
И знаю я: печаль-тоску мне эту
Век носить с собой.

1966

x x x

Возле города Пекина
Ходят-бродят хунвейбины,
И старинные картины
Ищут-рыщут хунвейбины, -
И не то чтоб хунвейбины
Любят статуи, картины:
Вместо статуй будут урны
"Революции культурной".

И ведь главное, знаю отлично я,
Как они произносятся, -
Но чтой-то весьма неприличное
На язык ко мне просится:
Хун-вей-бины...

Вот придумал им забаву
Ихний вождь товарищ Мао:
Не ходите, дети, в школу,
Приходите бить крамолу!
И не то чтоб эти детки
Были вовсе - малолетки, -
Изрубили эти детки
Очень многих на котлетки!

И ведь главное, знаю отлично я,
Как они произносятся, -
Но чтой-то весьма неприличное
На язык ко мне просится:
Хун-вей-бины...

Вот немного посидели,
А теперь похулиганим -
Что-то тихо, в самом деле, -
Думал Мао с Ляо Бянем, -
Чем еще уконтрапупишь
Мировую атмосферу:
Вот еще покажем крупный кукиш
СэШэА и эСэСэРу!

И ведь главное, знаю отлично я,
Как они произносятся, -
Но чтой-то весьма неприличное
На язык ко мне просится:
Хун-вей-бины...

1966

Про дикого вепря

В королевстве, где все тихо и складно,
Где ни войн, ни катаклизмов, ни бурь,
Появился дикий вепрь огромадный -
То ли буйвол, то ли бык, то ли тур.

Сам король страдал желудком и астмой,
Только кашлем сильный страх наводил, -
А тем временем зверюга ужасный
Коих ел, а коих в лес волочил.

И король тотчас издал три декрета:
"Зверя надо одолеть наконец!
Вот кто отчается на это, на это,
Тот принцессу поведет под венец".

А в отчаявшемся том государстве -
Как войдешь, так прямо наискосок -
В бесшабашной жил тоске и гусарстве
Бывший лучший, но опальный стрелок.

На полу лежали люди и шкуры,
Пели песни, пили меды - и тут
Протрубили во дворце трубадуры,
Хвать стрелка - и во дворец волокут.

И король ему прокашлял: "Не буду
Я читать тебе морали, юнец, -
Но если завтра победишь чуду-юду,
То принцессу поведешь под венец".

А стрелок: "Да это что за награда?!
Мне бы - выкатить портвейна бадью!"
Мол, принцессу мне и даром не надо, -
Чуду-юду я и так победю!

А король: "Возьмешь принцессу - и точка!
А не то тебя раз-два - и в тюрьму!
Ведь это все-же королевская дочка!.."
А стрелок: "Ну хоть убей - не возьму!"

И пока король с ним так препирался,
Съел уже почти всех женщин и кур
И возле самого дворца ошивался
Этот самый то ли бык, то ли тур.

Делать нечего - портвейн он отспорил, -
Чуду-юду уложил - и убег...
Вот так принцессу с королем опозорил
Бывший лучший, но опальный стрелок.

1966

Парус
Песня беспокойства


А у дельфина
Взрезано брюхо винтом!
Выстрела в спину
Не ожидает никто.
На батарее
Нету снарядов уже.
Надо быстрее
На вираже!

Парус! Порвали парус!
Каюсь! каюсь! каюсь!

Даже в дозоре
Можешь не встретить врага.
Это не горе -
Если болит нога.
Петли дверные
Многим скрипят, многим поют:
Кто вы такие?
Здесь вас не ждут!

Парус! Порвали парус!
Каюсь! каюсь! каюсь!

Многие лета -
Тем, кто поет во сне!
Все части света
Могут лежать на дне,
Все континенты
Могут гореть в огне, -
Только все это -
Не по мне!

Парус! Порвали парус!
Каюсь! каюсь! каюсь!

1966

x x x

У домашних и хищных зверей
Есть человечий вкус и запах.
А целый век ходить на задних лапах -
Это грустная участь людей.

Сегодня зрители, сегодня зрители
Не желают больше видеть укротителей.
А если хочется поукрощать -
Работай в розыске, - там благодать!

У немногих приличных людей
Есть человеческий вкус и запах,
А каждый день ходить на задних лапах -
Это грустная участь зверей.

Сегодня жители, сегодня жители
Не желают больше видеть укротителей.
А если хочется поукрощать -
Работай в цирке, - там благодать!

1966

x x x

Сколько лет, сколько лет -
Все одно и то же:
Денег нет, женщин нет,
Да и быть не может.

Сколько лет воровал,
Сколько лет старался, -
Мне б скопить капитал -
Ну а я спивался.

Ни кола ни двора
И ни рожи с кожей,
И друзей - ни хера,
Да и быть не может.

Сколько лет воровал,
Сколько лет старался, -
Мне б скопить капитал -
Ну а я спивался ...

Только - водка на троих,
Только - пика с червой, -
Комом - все блины мои,
А не только первый.

1966

x x x

Холодно, метет кругом, я мерзну и во сне,
Холодно и с женщиной в постели...
Встречу ли знакомых я - морозно мне,
Потому что все обледенели.

1966

Военная песня

Мерцал закат, как сталь клинка.
Свою добычу смерть считала.
Бой будет завтра, а пока
Взвод зарывался в облака
И уходил по перевалу.

Отставить разговоры!
Вперед и вверх, а там...
Ведь это наши горы -
Они помогут нам!

А до войны - вот этот склон
Немецкий парень брал с тобою,
Он падал вниз, но был спасен, -
А вот теперь, быть может, он
Свой автомат готовит к бою.

Отставить разговоры!
Вперед и вверх, а там...
Ведь это наши горы -
Они помогут нам!

Ты снова здесь, ты собран весь -
Ты ждешь заветного сигнала.
А парень тот - он тоже здесь.
Среди стрелков из "Эдельвейс", -
Их надо сбросить с перевала!

Отставить разговоры!
Вперед и вверх, а там...
Ведь это наши горы -
Они помогут нам!

Взвод лезет вверх, а у реки -
Тот, с кем ходил ты раньше в паре.
Мы ждем атаки до тоски,
А вот альпийские стрелки
Сегодня что-то не в ударе...

Отставить разговоры!
Вперед и вверх, а там...
Ведь это наши горы -
Они помогут нам!

1966




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-03-29 16:32:18
Переглядів сторінки твору 2558
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (4.935 / 5.74)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.911 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.743
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.09.29 15:53
Автор у цю хвилину відсутній