ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Висоцький (1938 - 1980) /
Вірші
1960
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
1960
x x x
И. Кохановскому
Тебе б филфак был лучшим местом:
Живешь ты с рифмой очень дружно.
Пиши ты ямбом, анапестом,
А амфибрахием - не нужно!
конец 1950-х
Сорок девять дней
Суров же ты, климат охотский, -
Уже третий день ураган.
Встает у руля сам Крючковский,
На отдых - Федотов Иван.
Стихия реветь продолжала -
И Тихий шумел океан.
Зиганшин стоял у штурвала
И глаз ни на миг не смыкал.
Суровей, ужасней лишенья,
Ни лодки не видно, ни зги, -
И принято было решенье -
И начали есть сапоги.
Последнюю съели картошку,
Взглянули друг другу в глаза...
Когда ел Поплавский гармошку,
Крутая скатилась слеза.
Доедена банка консервов
И суп из картошки одной, -
Все меньше здоровья и нервов,
Все больше желанье домой.
Сердца продолжали работу,
Но реже становится стук,
Спокойный, но слабый Федотов
Глотал предпоследний каблук.
Лежали все четверо в лежку,
Ни лодки, ни крошки вокруг,
Зиганшин скрутил козью ножку
Слабевшими пальцами рук.
На службе он воин заправский,
И штурман заправский он тут.
Зиганшин, Крючковский, Поплавский
Под палубой песни поют.
Зиганшин крепился, держался,
Бодрил, сам был бледный, как тень,
И то, что сказать собирался,
Сказал лишь на следующий день.
"Друзья!.." Через час: "Дорогие!.."
"Ребята! - Еще через час. -
Ведь нас не сломила стихия,
Так голод ли сломит ли нас!
Забудем про пищу - чего там! -
А вспомним про наших солдат..."
"Узнать бы, - стал бредить Федотов, -
Что у нас в части едят".
И вдруг: не мираж ли, не миф ли -
Какое-то судно идет!
К биноклю все сразу приникли,
А с судна летит вертолет.
...Окончены все переплеты -
Вновь служат, - что, взял, океан?! -
Крючковский, Поплавский, Федотов,
А с ними Зиганшин Асхан.
1960
Педагогу
Е. Ф. Саричевой
Вы обращались с нами строго,
Порою так, что не дыши,
Но ведь за строгостью так много
Большой и преданной души.
Вы научили нас, молчащих,
Хотя бы сносно говорить,
Но слов не хватит настоящих,
Чтоб Вас за все благодарить.
1960
x x x
День на редкость - тепло и не тает, -
Видно, есть у природы ресурс, -
Ну... и, как это часто бывает,
Я ложусь на лирический курс.
Сердце бьется, как будто мертвецки
Пьян я, будто по горло налит:
Просто выпил я шесть по-турецки
Черных кофе, - оно и стучит!
Пить таких не советую доз, но -
Не советую даже любить! -
Есть знакомый один - виртуозно
Он докажет, что можно не жить.
Нет, жить можно, жить нужно и - много:
Пить, страдать, ревновать и любить, -
Не тащиться по жизни убого -
А дышать ею, петь ее, пить!
А не то и моргнуть не успеешь -
И пора уже в ящик играть.
Загрустишь, захандришь, пожалеешь -
Но... пора уж на ладан дышать!
Надо так, чтоб когда подытожил
Все, что пройдено, - чтобы сказал:
"Ну, а все же не плохо я прожил, -
Пил, любил, ревновал и страдал!"
Нет, а все же природа богаче!
День какой! Что - поэзия? - бред!
...Впрочем, я написал-то иначе,
Чем хотел. Что ж, ведь я - не поэт.
1960
x x x
Если б я был физически слабым -
Я б морально устойчивым был, -
Ни за что не ходил бы по бабам,
Алкоголю б ни грамма не пил!
Если б я был физически сильным -
Я б тогда - даже думать боюсь! -
Пил бы влагу потоком обильным,
Но... по бабам - ни шагу, клянусь!
Ну а если я средних масштабов -
Что же делать мне, как же мне быть? -
Не могу игнорировать бабов,
Не могу и спиртного не пить!
1960
x x x
Про меня говорят: он, конечно, не гений, -
Да, согласен - не мною гордится наш век, -
Интегральных, и даже других, исчислений
Не понять мне - не тот у меня интеллект.
Я однажды сказал: "Океан - как бассейн", -
И меня в этом друг мой не раз упрекал, -
Но ведь даже известнейший физик Эйнштейн,
Как и я, относительно все понимал.
И пишу я стихи про одежду на вате, -
И какие!.. Без лести я б вот что сказал:
Как-то раз мой покойный сосед по палате
Встал, подполз ко мне ночью и вслух зарыдал.
Я пишу обо всем: о животных, предметах,
И о людях хотел, втайне женщин любя, -
Но в редакциях так посмотрели на это,
Что, прости меня, Муза, - я бросил тебя!
Говорят, что я скучен, - да, не был я в Ницце, -
Да, в стихах я про воду и пар говорил...
Эх, погиб, жаль, дружище в запое в больнице -
Он бы вспомнил, как я его раз впечатлил!
И теперь я проснулся от длительной спячки,
От кошмарных ночей - {и} вот снова дышу, -
Я очнулся от бело-пребелой горячки -
В ожидании следующей снова пишу!
1960
И. Кохановскому
Тебе б филфак был лучшим местом:
Живешь ты с рифмой очень дружно.
Пиши ты ямбом, анапестом,
А амфибрахием - не нужно!
конец 1950-х
Сорок девять дней
Суров же ты, климат охотский, -
Уже третий день ураган.
Встает у руля сам Крючковский,
На отдых - Федотов Иван.
Стихия реветь продолжала -
И Тихий шумел океан.
Зиганшин стоял у штурвала
И глаз ни на миг не смыкал.
Суровей, ужасней лишенья,
Ни лодки не видно, ни зги, -
И принято было решенье -
И начали есть сапоги.
Последнюю съели картошку,
Взглянули друг другу в глаза...
Когда ел Поплавский гармошку,
Крутая скатилась слеза.
Доедена банка консервов
И суп из картошки одной, -
Все меньше здоровья и нервов,
Все больше желанье домой.
Сердца продолжали работу,
Но реже становится стук,
Спокойный, но слабый Федотов
Глотал предпоследний каблук.
Лежали все четверо в лежку,
Ни лодки, ни крошки вокруг,
Зиганшин скрутил козью ножку
Слабевшими пальцами рук.
На службе он воин заправский,
И штурман заправский он тут.
Зиганшин, Крючковский, Поплавский
Под палубой песни поют.
Зиганшин крепился, держался,
Бодрил, сам был бледный, как тень,
И то, что сказать собирался,
Сказал лишь на следующий день.
"Друзья!.." Через час: "Дорогие!.."
"Ребята! - Еще через час. -
Ведь нас не сломила стихия,
Так голод ли сломит ли нас!
Забудем про пищу - чего там! -
А вспомним про наших солдат..."
"Узнать бы, - стал бредить Федотов, -
Что у нас в части едят".
И вдруг: не мираж ли, не миф ли -
Какое-то судно идет!
К биноклю все сразу приникли,
А с судна летит вертолет.
...Окончены все переплеты -
Вновь служат, - что, взял, океан?! -
Крючковский, Поплавский, Федотов,
А с ними Зиганшин Асхан.
1960
Педагогу
Е. Ф. Саричевой
Вы обращались с нами строго,
Порою так, что не дыши,
Но ведь за строгостью так много
Большой и преданной души.
Вы научили нас, молчащих,
Хотя бы сносно говорить,
Но слов не хватит настоящих,
Чтоб Вас за все благодарить.
1960
x x x
День на редкость - тепло и не тает, -
Видно, есть у природы ресурс, -
Ну... и, как это часто бывает,
Я ложусь на лирический курс.
Сердце бьется, как будто мертвецки
Пьян я, будто по горло налит:
Просто выпил я шесть по-турецки
Черных кофе, - оно и стучит!
Пить таких не советую доз, но -
Не советую даже любить! -
Есть знакомый один - виртуозно
Он докажет, что можно не жить.
Нет, жить можно, жить нужно и - много:
Пить, страдать, ревновать и любить, -
Не тащиться по жизни убого -
А дышать ею, петь ее, пить!
А не то и моргнуть не успеешь -
И пора уже в ящик играть.
Загрустишь, захандришь, пожалеешь -
Но... пора уж на ладан дышать!
Надо так, чтоб когда подытожил
Все, что пройдено, - чтобы сказал:
"Ну, а все же не плохо я прожил, -
Пил, любил, ревновал и страдал!"
Нет, а все же природа богаче!
День какой! Что - поэзия? - бред!
...Впрочем, я написал-то иначе,
Чем хотел. Что ж, ведь я - не поэт.
1960
x x x
Если б я был физически слабым -
Я б морально устойчивым был, -
Ни за что не ходил бы по бабам,
Алкоголю б ни грамма не пил!
Если б я был физически сильным -
Я б тогда - даже думать боюсь! -
Пил бы влагу потоком обильным,
Но... по бабам - ни шагу, клянусь!
Ну а если я средних масштабов -
Что же делать мне, как же мне быть? -
Не могу игнорировать бабов,
Не могу и спиртного не пить!
1960
x x x
Про меня говорят: он, конечно, не гений, -
Да, согласен - не мною гордится наш век, -
Интегральных, и даже других, исчислений
Не понять мне - не тот у меня интеллект.
Я однажды сказал: "Океан - как бассейн", -
И меня в этом друг мой не раз упрекал, -
Но ведь даже известнейший физик Эйнштейн,
Как и я, относительно все понимал.
И пишу я стихи про одежду на вате, -
И какие!.. Без лести я б вот что сказал:
Как-то раз мой покойный сосед по палате
Встал, подполз ко мне ночью и вслух зарыдал.
Я пишу обо всем: о животных, предметах,
И о людях хотел, втайне женщин любя, -
Но в редакциях так посмотрели на это,
Что, прости меня, Муза, - я бросил тебя!
Говорят, что я скучен, - да, не был я в Ницце, -
Да, в стихах я про воду и пар говорил...
Эх, погиб, жаль, дружище в запое в больнице -
Он бы вспомнил, как я его раз впечатлил!
И теперь я проснулся от длительной спячки,
От кошмарных ночей - {и} вот снова дышу, -
Я очнулся от бело-пребелой горячки -
В ожидании следующей снова пишу!
1960
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію