ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2022.01.28 21:16
Я вірю, що усі ми незабаром…
У сховищі від порчі і від сказу
Хіба що консультації задаром…
Ніколи, аби з ким, ніде ні разу…

Ми стрінемось у непогоду попри…
Думками половинчате обв’яжем
І розішлем можливості у кофри

Тамара Шкіндер
2022.01.28 12:09
Ще сонце із-за обрію не встало.
Зимовий день не піднімав повік.
Лиш засвітилось обрію лекало,
Вловивши перших променів потік.

Ще світ дрімає і в прозорій тиші
Здається чую як пульсує кров.
А я пісчинка у космічній ніші.

Олександр Сушко
2022.01.28 09:38
Відсьогодні білий світ немилий,
Жінка плаче, я - ні в сих, ні тих.
Пожильці гойдаються на хвилях
Океану любовщів жарких.

Линуть охи й ахи крізь кватирку,
Стогони сплітаються вузлом.
Штукатурка сиплеться від криків,

Микола Соболь
2022.01.28 06:08
Як відбивало серце: тьох-тьох-тьох…
Сеанс і ряд останні в кінозалі.
Лишитися ми мріяли удвох,
а, що робити з цим, на жаль, не знали.
Життєва проза: осені сльота
ховає повню в хмарах почорнілих,
з тобою ми отримали квитка
та долі поєднати не зуміли.

Євген Федчук
2022.01.27 19:47
Було колись…чи, може й не було.
Але ж дарма навіщо б говорили?
Стояло у степу одне село,
В якому люди роботящі жили.
Трудились від зорі і до зорі,
Під щедрим сонцем урожай ростили,
Овець отари та стада корів
На буйних травах набирали сили.

Сергій Губерначук
2022.01.27 17:42
Ґанок дзвенів кришталем
і, оздоблений сріблом, яскрився.
Я ще не був королем,
але код на замку підкорився.

Рухнула брама важка,
знявши пил з канонічної влади,
і в брудному вбранні ватажка

Ігор Деркач
2022.01.27 16:30
А на майдані Банкової – смута
і невідомо, – де ті вороги?
Поліція вгодована і люта
нагадує, що віддає борги...
а самооборона – не обута.

***
Ще кінця московії нема

Микола Дудар
2022.01.27 13:25
А на дворі ще зима…
А в роялі ноти…
А на столику хурма,
Десь тако, з півроти…
Не піду на двір, мете.
А рояль приструню.
А хурма хурмі… про те
Відчуваю слюні.

Сергій Губерначук
2022.01.27 11:16
Літній день видався світлим і прекрасним. Людей було дуже багато, як у свято. Ми з Андрієм у гарному настрої проходимо вулицею до тролейбусної зупинки. Розповсюджувачі анкет пропонують моєму товаришу заповнити одну з них. Я кажу: «Та не варто. Навіщо тобі

Микола Соболь
2022.01.27 07:28
Дивись – це щастя! (Просто вигляд ззаду).
Нічого не кажи мені про такт.
Фортуна повернулась до громади
й стоятиме віднині саме так.
Анфас хотіли? Ви наївні дурні!
Стояти так є тисячі причин.
Давай дістанем голос твій із урни!
Тепер сиди та думай, я

Віктор Кучерук
2022.01.27 05:19
Під хмаркою ластівок щебет,
А луками – запах п’янкий, –
І дотики квітів та стебел
Приємно лоскочуть боки.
Обдмухує жваво обличчя
Мінливий завжди вітерець
І шепче щомить таємничо
У вуха повзучий чебрець.

Микола Дудар
2022.01.27 00:03
А ось і хліб пшеничний житній хліб
Болить молюсь цілую плачу
Мале дитя як свірка наче німб
І як снопи на полі наче…

Мій крик мій біль і стогін долі шлях -
Не міф, не міт… о-о треба вміти
Коса і серп чи неба вільний птах

Іван Потьомкін
2022.01.26 19:56
Світлій пам’яті
Якова СУСЛЕНСЬКОГО

Необрізані й недорізані,
Що вам лишилося ще ділить:
Повість гіркаву минулих століть
Чи в гронах червоних калинову віть?
Не читайте ту повість нарізно.

Микола Дудар
2022.01.26 16:51
Зима… весни майбутньої перерва
Хай сотні справ застрягли у снігах…
І чути сміх з одкритої консерви…
І чим, вже я, здогадуюсь, пропах…
У зав’язі невидиме й дотичне -
Не спіймане у просторі ніким…
Без паніки! Сьогодні не критично
На те й перерва… Люд

Ігор Шоха
2022.01.26 13:36
В поезії не вистачає манни
небесної і варива води,
якої вистачає графоману...
і лицарі без сумніву й догани
пакують у бульки свої труди.

***
Як жаль, що і поети не мольфари,

Володимир Невесенко
2022.01.26 13:16
Мліє місто в прохолоді.
В смерку – сяєва парча.
А в підземнім переході
чепурне співа хлопча.
Лине музика в огромі,
розлітаються слова
і витають – невагомі,
ніби хмараа дощова.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

віктор Зозуля
2022.01.16

Ольга Буруто
2022.01.12

Олександр Осмолович
2022.01.04

Вероніка Кабарчук
2021.12.28

Ольга Малишко
2021.12.04

Саша Горбач
2021.12.02

Бо вічнавічний
2021.11.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Юськов (1976) / Вірші

 Антихрист
Мох, зір низенької трави,
я в мурашиних лапках,
обличчям до землі...
Протяжно виє гусінь,
і коники вбивають, мов загін...
Я п"яний від роси,
я знудився від квітів...
Холодний дощ затопить мою плоть...

....... А.

I.
Anti

Біс - мандрівник, від нього черствий слід...
Він ходить по землі, мов по підлозі...
Його вода загорнута у лід,
Його хода насититись не в змозі...

Я маю час, ти маєш певну хіть...
До біса наші власні намагання,
Що лиш тихенькі відзвуки століть
Мого на твоє змучене зітхання...

Відчуй мене, мою вже тверду плоть...
Біс-мандрівник знаходить нове горе,
Чи щастя... Дай мені вколоть
Твого прокляття п”яне чорне море...


II.
Dog-Violet

Я – відчай, я – покора, я – земля...
Я знаю, де помруть прозорі квіти,
Де із весною згине та рілля,
Що розорали серцем мертві діти...

Колись ми підем і приймем до рук
Дарунки сутінкових мрійниць...
І я побачу як полює крук
На темну мишу, подругу покійниць...

Зіллю у себе зілля, твою кров
З проміж, з пробачення прогалин,
Де, ситий вже, нудьгує мишолов,
Там вже тебе до мене відкохали...

Я – відчай, я зумисне навпаки,
Коли, запрошена, відснідала зі мною...
На твоїй таці зморщені шпаки
І темний крук, наповнений мишвою...

Моя німа, незбагнена любов...
Я надто знаю, щоб благати знову:
Та кров, та лють всіх наших змов
Малює смерть... Прекрасну, чисту, нову...

III.
Daydreaming

Учора свято, тихе свято
У сутінкових птахів
І молодих розгойданих людей...
Зім”ято днями ночі страхів...
Зима для прикрих сповідей...
Для розповіді, для покори
У землю схованих зернят...
Для паростків і мертвих...
Потвори часу тиснуть навмання
У тіло, чи в засмаглу душу жертви...


IV.
Scope

Січе у вікна, б”є ставками,
Морями, хвилями... Дощем...
На підвіконні ліс горшками,
Сади і луки... Чорнозем...

Де ж дім, населений тобою,
Мов китаянками Земля?...
Де ти не з ним і не зі мною,
Раптово вільна, мов петля...

Ти близько, я вже відчуваю,
Ти за десятками століть...
О сьомій завтра зустрічаю,
Домовимось заздалегідь...


V.
Draw

Ніч стерла форми, їх ранковий зміст,
Що в голову лягав, що мружачись яснів...
Піст у дзеркал, у темних вікон піст,
У тих, хто без побачень зголоднів...

Тікати нікуди, хіба що до світанку,
Та він далеко - бігти будеш ніч...
Ти стомишся, ти змокнеш, мов циганка,
Яка вже палить кицьку-мокру піч...

Тож краще ляж в грудки і спомин
Цих усамітнених, збезкровлених стежок...
У очі впадуть спогади... і гомін
Почуєш тихий осокорових гілок...

І пес!... так раптом стане поряд,
Проллє вузьку вологу, вмить втече...
Повіє смертю, брудом, сказом горя,
Сечою, вічністю.... відчуєш як пече...

Пече у очі, дихаєш прощанням...
Горіхи мозку перетисни на гріхи...
Доїж їх, допомри... і без зітхання
Згадай про сонячне, де грають дітлахи....


VI.
Incest a

Ти п”яна, ти п”яна, Яна...
Дочка диякона Руслана,
Дочка диявола кохана...
Чому так вбрана, чому неждана
Прийшла до столу,
Де біле – голе, де сильне – кволе,
Гіркою впите, високочоле...
Бере до рота, мов в сутінь грота,
Себе не може перебороти...
Дівча суботи, де ніч і готи...
Привабиш, вб”єш ти, голодна нічко...
Цілуй до ранку, моя сестричко...
Забий печаль цю, моя лисичко...
І в радість танцю згори і виплач
Собою в море... Я хворий, вибач...
Ти мертва, вибач...
Ми мертві... Вибач...


VII.
Incest b “poppy”

Лягає проклята під мене,
Сивіє ранок у вікно...
Старіє ніч у гілках клена...
Зволожує бездітнеє зерно
Чаклунка-жінка, та сестра, що бачить
У братньому коханні нову хіть...
Цей Маковей голівками позначить
Похилі двійні губ і підборідь...
Кошлатий бог чекає на поему,
Коли до ніжок тиснеться земне...
Я ледь відкрию нову тему,
Коли він знов її зітне...
Я хочу в неї, мов у спрагле зілля
З тамтешнім вільним, впитим язиком,
Що ночі кривдить вогняним дозвіллям,
Що підібрав слова лиш за її смаком...
Червоні болі в темну вату,
То біле вип"є жінки кров.....
Я б зміг поставити загату,
Коли б не ти (кохання знов),
Таке болюче, надто сильне...
Спинись, благаю... чи не ти
Ще вчора повзало невільне
В тюрмі моєї самоти......
..............................................
Повтори... ревнощі цих личок...
Ми звикли до буття, і в храм,
В гудіння мертвих електричок
Загинуть к бісу цим словам.....


VIII.
Silenzio

“...повернення язичницької крові, Дух зовсім близько;
чому ж Христос не йде, щоб допомогти...”
Артюр Рембо “Одне літо у пеклі”


Відведи мене до Чорного Месії,
Що живе з коханою над яром...
Я про нього так давно замріяв
Вірш і мову, воскресіння й кару...

Нову кару, світлу, трохи кволу,
Променем поховану у море
(Кришталеве, котиться додолу...)
Дихай світлом, дихай моя зоре...

Море... Гинуть твої хвилі...
Тиша, небо... Залишіть у смутку,
Що запінився і зник в глухім безсиллі...
В грішність кинув серця свого грудку...

Тьмяні стрічки тне рука повільна,
В них так швидко, боляче старію...
Твоя сукня м”яка і недільня,
Десь під нею я своє посіяв...

Берег... Квіти із чужого саду...
Бережешся і втрачаєш віру...
На землі так холодно від граду,
У душі без серця сіро-сіро....

Відведи ж мене до Чорного Месії,
Бо не жити я не зможу вічно...
Хоч вогнем, та все ж таки зігріє...
Він такий кумедний і трагічний...

Він мов ящірка, проте з душою птаха,
З крилами із облинялим пір”ям...
З жінкою кохається під дахом,
І з телятами на брудному подвір”ї...

Чому сам не можеш ворухнутись?
Ти питаєш тихо, навіть ніжно....
Бо до тебе вже не повернутись,
Він знайде і саме ту розбіжність,

Що шукаєш ти, коли у крові
Змочені твої худенькі ніжки,
Коли вверх злітають вузькі брови,
А я дихаю із сніжної доріжки

Все те море, що про нього вище,
Все те щастя, прокляте і п”яне...
Десь високо, може на горищі,
Дух свої молитви тягне...

Тут, де я, волого і похмуро,
Діти темряви малюють цю картину...
Під рукою вірші, чи текстура,
Лист сірішає так швидко, за хвилину...

Відведи мене від Світлого Месії,
Відведи свій надто черствий погляд...
Сонце вечору-вуглинка, тліє, тліє...
Над папером спаленого поля....
IX.
Underheaven

На дні ворожого життя
Моє народження померло...
Моє народження - сміття,
Воно собою щось дорожче стерло,

Ніж те що є, що молиться і плаче,
Слабке і кволе, м"яке і бридке...
На своїх схилах бог його побачить
І вниз штовхне у полум"я рідке...

А зараз, зараз чорна ніч, мов грудка
У квітні злизана великоднем, теплом...
Вона біжить, мов дівка прудка,
До ранку, що вже тішиться веслом

У темряві з білявими стежками
Німої піни, стиглої любові,
Єдиної, з жіночими руками,
Що розтинає нас без крові...

То в сльози падає майбутнє, мов у вир...
Розпатлані заспані хвойди сонця,
Що променями спалювали жир,
Знайдуть собі у хмарі охоронця...


X.
Dog-Rose

Блідий вогонь до заходу по зливі,
Сумна невдалість нового пейзажу...
Щасливі вщерть, вщерть нещасливі,
І грім щось тяжко, довго каже...

Вслухаємось, стихаючи з грозою...
Твоє волосся - дотик крил пташиних,
Дощ по щоці примарився сльозою,
А присмак губ - м"яка шипшина...

І ворухнутись важко, чи сказати,
Вмиваюсь небом, сірими очима....
Так хочу перший крок вгадати...
Підем в дощі, із сонцем за плечима...

До ранку, до раптового, мов промінь,
Що так колюче часом зазирає
В вікно і в очі, в нашу чисту повінь...
Там, де крім нас ніхто про нас не знає...


XI.
Blind
світанкам, коли її тіла торкається шовкове...

Долий мене ще трошки до вогню,
В якому змокла пекла хтива туга...
Допий мене, моя невтішна ню,
Мій ризик, мого сорому напруга...

Продай мені своїх ясних видінь,
Пробач сукровицю проколотих світанків...
У втіленні я тільки тінь,
Ти випрана ще до моїх сніданків...

Ти вибрана, ще до моїх бажань,
Що різалися у чортів за столом...
Поснули після вітру позіхань
Усі лошиці, мрійниці довкола...

Усі м"які, усміхнених сідниць
Короткі, мляві й швидкі зазіхання...
Я ляжу проти неба долілиць,
Воно впізнає де в мені кохання...

Воно впізнає де в мені любов,
Де кріт душі закрутить і осліпне,
Де речення злякались мов,
Щоб вимовитись в щось подібне....


XII.
Dissection

Захар був лікарем, ледь схильним до горілки,
А я ченцем, ледь схильним до жінок...
В його труні соснові гілки,
А наді мною від повій вінок...

Обоє вмерли, наче стислі фрази
Поета, що напився у рядках,
Доріжках, крилах білої зарази,
Згасаючи, чи страчуючи страх...

Захар був другом, я йому не рівня...
Я лиш не заперечував йому,
Чи говорив щось до сміху наївне...
Ми наплювали разом не тому,

Що бачили і осінь і провину
Своїх розбещених від збочення сердець...
Коли востаннє я загину,
Захар воскресе, мов жидів мудрець...


XIII.
Lala

Загарбники нічних трактирів,
Розлюблені, чи просто лихварі,
Що крадуть ночі і квартири,
Що лізуть у вуста і в димарі...

Я з ними зараз ворухнуся
Туди де спільність збочена і хіть,
Додому вранці повернуся,
До черезміри в фарбу, що блакить...

У ванну зтоне волохате,
А дівчинка пізніше натякне
Про темряву, що вже гіркіше страти,
Про те, що коло вже не поверне

Мене до неї і до дядька бога,
Що палить дурість, мов тютюн...
А ось і ти! мене з порога
Вітаєш посмішкою струн...

Зіграй мені щось в біса геніяльне,
А краще - просто задом повернись...
Побачу знов твоє скандальне
І кинусь в тебе, мов на здобич рись....


XIV.
Free

Лють вчаділа, коли прийшла весна,
Що запалили ми у грубці...
З дровима загорілись ми, й сосна
Тріщала щось, немов в радіорубці...

Щасливі? Так... Щасливі, так... Живі...
Ми зразу пересіли із тюрми до столу
І показали ночі і сові
І дулю й неприкриту сраку голу...

Усі боялись, коли пили ми
Невмиту, чорну, гірку калганівку...
І залишали з мокрими штаньми
Міську, незайману, коштовну дівку...


XV.
Times New Roman

труна моєї пам"яті... весна?...
чи осінь, що притиснулась до тіла,
чи та зима, що наша і одна,
така проста, така невтішно біла?...

голодна мати, віддана малим,
що вже дорослі, п"яні і злостиві...
вовчиця ненавидить Рим,
де всі боги такі щасливі...

вовчиця-доля, сутінок пора
нового, високосного по-року...
дощ ллє з дірявого відра
у її погляд, в правду пустооку

пустунки смерті, темної черниці...
і нас лякає кожен божий день,
хвилини в жмені - зібрані суниці
в краплинах крові божевільних нень...


XVI.
Quiet

Бiлi птахи, раннi трави
У твоїх останнiх мрiях...
Потiм кружальця забави,
Постiль у гусиних пiр"ях...

Розумiння i повчання
Не до вух i не до серця...
Лише снiг i сонце раннє,
Лише гiрка доля з перцем...

Вiдчай спрощень, страх пробачень...
Лiд i лiд, чи ледь стомився
До казок нових побачень...
Може знову помилився,

Може грають нас всi iншi...
Легкiсть мук, тютюн в легенi,
Вiршi, вiршi... вiриш вiршi...
І згорнувшись спиш на сценi...


XVII.
Homesick smokes

Холодний дощ розгублено малює
На твому склі знівечене життя...
Краплина за краплиною полює,
Хвилина п"є хвилину.
До пуття

Привести хочу декілька вже давніх,
Забутих віршів. Потім запалити
І викреслити ранні,
Дитячі, кволі помилки...
Прожити

Знову їх у тих блідих рядках,
Забути і пробачити нарешті...
Кров час прискорює, мов страх...
Що ж зроблено і що ж робити?
Де ж ти...

Прокисле молоко - то смак твоїх
стежинок...
Рибалками ідем подалі, граю в дудку,
ти дихаєш, мені заклало ніс...
Чуже вбрання весни навколо...
Десь місто, десь життя,
а тут нічого...
Ти друг, чи просто незнайомка,
плетеш повільно сіть для карасів,
тритонів, краснопірок...
В воді Ісус і потяг до гріхів,
А на землі рюкзак і трохи їжі...
І з нами день, мов знахабнілий гість...


....... А.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-03-11 18:23:16
Переглядів сторінки твору 1116
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.070 / 5.5  (4.084 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 4.070 / 5.5  (4.084 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.738
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.06.17 14:08
Автор у цю хвилину відсутній