ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздоллю римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздоллю римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Михайленко (1979) /
Вірші
Я - Київ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я - Київ
Я - Київ , я стомилася від себе
я пліснявію гола просто неба
бо дощ іде по вулицях моїх
йде танцювати рок-н-рол у ліс
вода іде з Майдану на Узвіз
вода бліда в артеріях моїх
бліда вода попри критичні дні
* * *
я і тінь від мене
тепла і кульгава
ідемо на шпацир
небо наче кава
п'ю й мені смакує
алкоголь повітря
ліхтарів цукати
мокрий цукор снігу
ласощі до свята
чорне небо з білим
теплим ніжним тілом
молодого...
* * *
поруч з жонатим шофером
разом в машині півнеба
джазова молодь Вкраїни
йму переходить дорогу
онде стартуюча Єва
грошей нема принципово
хоч би шофер здогадався
трохи підкинуть небогу
надто вже хочу додому
їсти
* * *
що це за видиво суне
хто онде лізе рогатий
схоже, тролейбус при-
" п'ятий "
злим павутинням до неба
саме його нам і треба
гуркіт і курява, крики
стогне, двигтить під ногами
наче прокинувсь Еребус
гомін і лемент великий
мила, не бійсь, то тролейбус
виїхав нагло з-за рогу
сірий, мов день, недолугий
небо взялося за роги
й наче б то оре дорогу
імпровізованим плугом
* * *
серце - червона рибина
знову тікає до тебе
в синій в блакитний до моря
в синій в блакитний до неба
там вони плавають разом
синя й червона рибини
синя - твоє мертве серце
синє з блакитних глибин
* * *
крізь вікна окулярів
я бачу зимний Київ
цивільний
інфантильний
він душу з мене випив
тепло із мене виїв
спостерігала Київ
і поглядом сковзала
і голос захлинався
у куполі вокзалу
немов вино у чаші
немов вино у чаші
бароко
рококо
* * *
в тебе очі святої Терези
щось в тобі від святої Терези
може те, що ти теж
давно мертва
* * *
я наче холодна
із крану холодна вода
хлорована кров цього міста холодна проста
я маю надію, я намір плекаю проста
дістатись до ваших сердець - мов прозора вода
та наче масло ви
біжи хапай лови -
душа тікає десь
ви розтікаєтесь
інакші в іншу мить
водою не одмить
ви наче темний віск
з брудними травами
олія грішних звізд
з жовтавими плямами
я плачу голодна
на люди голодна реву
я хочу проникнуть у масло, у віск , у траву
та скільки не бовтай - з водою змішати ніяк
я стану другою, та вашою стану не я
* * * *
Дивись, навіть тінь твоя
землю зігріла
* * *
Спить він на двох боках
В нього зацвілий ніс
Він не схожий на нас
йде через темний ліс - все бачить, все чує, найменший порух,
найменший подих, найтихіший стукіт серця найнепомітнішої пташки - в нього гострі пазурі, в нього брудні ікла, він дихає зовсім по-іншому, повітря зі свистом і хрипом вилітає з його ніздрів, в нього кров інша, він їсть сире м'ясо, він ніколи не зрозуміє нас, а ми ніколи не зрозуміємо його
Це хижак, це Їжак
Має в роті вужа
Змієносець
* * *
придавлена тінню твоєю
лежу в депресивному стані
нічого не годна робити
ні встати, ні руку здійняти
й не думав, а все-таки влучив
* * *
вівця з зеленого листя
не їсть зеленого листя
уперта
чи хоче вмерти
не їсть ні трави ні квітів
хто чув - щоб траву жаліти
* * *
налила води у сито
пішла поливати літо
нехай росте, вже пора
дивись, зима вже стара
весну-красну й не помітим
аж осьде - полите літо
ходила, співала, звала,
сама з собой розмовляла
а голос глибокий, темний
неначе потік підземний
мов чорна земля, мов мох
* * *
Де мої кози
Де мої кози
У Ізраїлі
Ось мої кози
Ось мої кози
Йдуть у армію
* ** *
із панків найкращі найсправніші ельфи
ось кава, ось зошит з івриту, мессіре
сьогодні, здається, прем'єра у "Дельфах"
а чуєш, як плаче в ефірі Земфіра
то, мабуть, на дощ
то кінчається жовтень
* * *
тихо співає тихо
баба спиває лихо
котить яйцем по тім'ї
друзі мої зникають
йдуть (бо надворі вечір)
спати в щасливі сімї
* * *
я - фламенко я - фламінго
целюлозна целюлітна
я - Аліса Я - Лоліта
я потрапила в пригоду
я ношу в своєму тілі
замість крові теплу воду
а метро немає більше
* * *
я повертаюсь до певного міста, бо тут
мешкає ще молодий, світлий ніби-то бог
вічна одна і, напевно, магічно один
може, судилося трохи пізніше удвох
може, тепер. Якщо так -
то подай мені знак
час обертається, задом плазує, мов рак
дні, як клітини, з'їдає минулі, мов рак
наче пухлина у мозку того Бога
* * *
доторкнися до мене - кричу кожним порухом подихом
доторкнись до тих місць що не є ерогенними зонами
кілометрами вкрадений прагну тебе закортіло
тіла
мертвого наче
душею
торкнися мене
я пліснявію гола просто неба
бо дощ іде по вулицях моїх
йде танцювати рок-н-рол у ліс
вода іде з Майдану на Узвіз
вода бліда в артеріях моїх
бліда вода попри критичні дні
* * *
я і тінь від мене
тепла і кульгава
ідемо на шпацир
небо наче кава
п'ю й мені смакує
алкоголь повітря
ліхтарів цукати
мокрий цукор снігу
ласощі до свята
чорне небо з білим
теплим ніжним тілом
молодого...
* * *
поруч з жонатим шофером
разом в машині півнеба
джазова молодь Вкраїни
йму переходить дорогу
онде стартуюча Єва
грошей нема принципово
хоч би шофер здогадався
трохи підкинуть небогу
надто вже хочу додому
їсти
* * *
що це за видиво суне
хто онде лізе рогатий
схоже, тролейбус при-
" п'ятий "
злим павутинням до неба
саме його нам і треба
гуркіт і курява, крики
стогне, двигтить під ногами
наче прокинувсь Еребус
гомін і лемент великий
мила, не бійсь, то тролейбус
виїхав нагло з-за рогу
сірий, мов день, недолугий
небо взялося за роги
й наче б то оре дорогу
імпровізованим плугом
* * *
серце - червона рибина
знову тікає до тебе
в синій в блакитний до моря
в синій в блакитний до неба
там вони плавають разом
синя й червона рибини
синя - твоє мертве серце
синє з блакитних глибин
* * *
крізь вікна окулярів
я бачу зимний Київ
цивільний
інфантильний
він душу з мене випив
тепло із мене виїв
спостерігала Київ
і поглядом сковзала
і голос захлинався
у куполі вокзалу
немов вино у чаші
немов вино у чаші
бароко
рококо
* * *
в тебе очі святої Терези
щось в тобі від святої Терези
може те, що ти теж
давно мертва
* * *
я наче холодна
із крану холодна вода
хлорована кров цього міста холодна проста
я маю надію, я намір плекаю проста
дістатись до ваших сердець - мов прозора вода
та наче масло ви
біжи хапай лови -
душа тікає десь
ви розтікаєтесь
інакші в іншу мить
водою не одмить
ви наче темний віск
з брудними травами
олія грішних звізд
з жовтавими плямами
я плачу голодна
на люди голодна реву
я хочу проникнуть у масло, у віск , у траву
та скільки не бовтай - з водою змішати ніяк
я стану другою, та вашою стану не я
* * * *
Дивись, навіть тінь твоя
землю зігріла
* * *
Спить він на двох боках
В нього зацвілий ніс
Він не схожий на нас
йде через темний ліс - все бачить, все чує, найменший порух,
найменший подих, найтихіший стукіт серця найнепомітнішої пташки - в нього гострі пазурі, в нього брудні ікла, він дихає зовсім по-іншому, повітря зі свистом і хрипом вилітає з його ніздрів, в нього кров інша, він їсть сире м'ясо, він ніколи не зрозуміє нас, а ми ніколи не зрозуміємо його
Це хижак, це Їжак
Має в роті вужа
Змієносець
* * *
придавлена тінню твоєю
лежу в депресивному стані
нічого не годна робити
ні встати, ні руку здійняти
й не думав, а все-таки влучив
* * *
вівця з зеленого листя
не їсть зеленого листя
уперта
чи хоче вмерти
не їсть ні трави ні квітів
хто чув - щоб траву жаліти
* * *
налила води у сито
пішла поливати літо
нехай росте, вже пора
дивись, зима вже стара
весну-красну й не помітим
аж осьде - полите літо
ходила, співала, звала,
сама з собой розмовляла
а голос глибокий, темний
неначе потік підземний
мов чорна земля, мов мох
* * *
Де мої кози
Де мої кози
У Ізраїлі
Ось мої кози
Ось мої кози
Йдуть у армію
* ** *
із панків найкращі найсправніші ельфи
ось кава, ось зошит з івриту, мессіре
сьогодні, здається, прем'єра у "Дельфах"
а чуєш, як плаче в ефірі Земфіра
то, мабуть, на дощ
то кінчається жовтень
* * *
тихо співає тихо
баба спиває лихо
котить яйцем по тім'ї
друзі мої зникають
йдуть (бо надворі вечір)
спати в щасливі сімї
* * *
я - фламенко я - фламінго
целюлозна целюлітна
я - Аліса Я - Лоліта
я потрапила в пригоду
я ношу в своєму тілі
замість крові теплу воду
а метро немає більше
* * *
я повертаюсь до певного міста, бо тут
мешкає ще молодий, світлий ніби-то бог
вічна одна і, напевно, магічно один
може, судилося трохи пізніше удвох
може, тепер. Якщо так -
то подай мені знак
час обертається, задом плазує, мов рак
дні, як клітини, з'їдає минулі, мов рак
наче пухлина у мозку того Бога
* * *
доторкнися до мене - кричу кожним порухом подихом
доторкнись до тих місць що не є ерогенними зонами
кілометрами вкрадений прагну тебе закортіло
тіла
мертвого наче
душею
торкнися мене
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію