ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Степула /
Публіцистика
Шевченківська премія 2009
Контекст : Надія Степула, «Радіо Свобода»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шевченківська премія 2009
06.03.2009 _ Надія Степула,
для "Української Правди"
Цього року найвищу нагороду за творчість отримають лише п’ятеро
Комітет із Національної премії України імені Тараса Шевченка визначив лауреатів. Вручення премії відбувається щороку в День народження Кобзаря – 9 березня, в урочистій обстановці.
Переможців визначав новий склад експертів, членів Комітету на чолі з новим Головою Комітету з премії - академіком НАНУ, Головою Національної Ради з питань культури та духовності при Президентові України Миколою Жулинським.
Комітет працював за "старим" положенням, хоч нове, за словами Жулинського, вже існує - але не затверджене поки що президентом України. У зв'язку з цим номінуватися на премію не могли ті, кого вже висували раніше - і вдруге, і втретє.
Із майже 70 номінантів до "фінішу" дійшло п'ятеро. Вперше за останні кілька літ лауреатів - менше десяти.
Цього року найвищу нагороду за творчість - Національну премію імені Тараса Шевченка - отримають:
- Народна артистка України, актриса Київського національного драматичного театру ім. І.Франка - Лариса Кадирова,
- поет Павло Гірник,
- художник Віктор Гонтаров,
- народний майстер Віктор Наконечний,
- історик-публіцист Володимир Мельниченко.
У номінаціях "Музика" та "Кіно" гідних претендентів не знайшлося. Це означає, що в Україні не існує яскравих подій і знакових здобутків у царині музики та індустрії кіно, що виглядає і печально, і водночас вказує на проблеми та може викликати дискусію. Хоча, щодо дискусії, то вона б мала відбутися раніше.
Легкий ажіотаж навколо Шевченківської премії існує перманентно. Щороку від часу, коли починається висунення претендентів і до оприлюднення "вироку" Комітету звучать нові закиди, припущення, претензії тощо - і до роботи експертів, і до номінантів, і до самої премії.
Звучать іноді заяви тих, хто відмовляється брати участь у цьому найбільшому творчому "конкурсі", попри те, що твори їхні висунуті. Пам'ятна така заява письменника Юрія Андруховича.
Незабутні теж гострі закиди письменниці Оксани Забужко щодо "кон'юнктурності" у визначенні лауреатів, власне й самій "державності" премії, - мовляв, апріорі премію не може отримати "нелояльний автор"; не раз висловлювалася думка і про доцільність (недоцільність) такої премії.
Звучали пропозиції витратити кошти, призначені на премію (цього року це, ймовірно, 160 тисяч гривень, минулого - 130 тисяч на одного лауреата), для інших цілей і потреб. Наприклад, на певні стипендії значно більшій кількості митців...
Рік у рік серед активнішої частини письменників, художників, акторів, музикантів можна почути нарікання на "відсутність заангажованого відбору" лауреатів. У минулі роки були прямі звинувачування на адресу Комітету в корумпованості (пригадаймо торішній виступ-звернення письменниці Галини Пагутяк).
Малих і більших проблем навколо Шевченківської премії так само багато сьогодні, як було немало в попередні роки. Та й сам новий голова Комітету - академік Микола Жулинський від цих проблем не відхрещується.
"Престиж премії падає, не може бути її ні за заслуги, ні за лояльність, ні те, що там двічі, а тепер третій раз уже пора... черга надійшла. Ми від цього рішуче хочемо відмовитися", - сказав Микола Жулинський цими днями "Радіо Свобода".
Як обговорювати і оцінювати твори номінантів?
Серед актуальних проблем найгостріші такі: обговорення творів на перших етапах висунення і визначення кандидатів; критерії оцінювання творів; призначення компетентних експертів. Всі ці проблеми задавнені, тому їх розв'язання стане, очевидно, пріоритетним завданням Комітету з премії вже найближчим часом.
Широкого обговорення творів кандидатів на Шевченківську премію цього року, як і в попередні, не було. Яким це обговорення повинне бути?
Про це все можна дізнатися зі "Вступного слова" Івана Дзюби "До історії Національної премії України імені Тараса Шевченка" в довіднику "Шевченківські лауреати 1962-2001": "Присуджуватися премії мали за високохудожні твори літератури, журналістики, образотворчого мистецтва, музики, театру, кіно, які визнані та високо оцінені громадськістю.
Щоразу їх присудженню передувало широке обговорення і популяризація мистецьких творів у пресі, по радіо, телебаченню, на художніх виставках тощо".
Від часів, коли Шевченківська премія була спершу Республіканською, потім Державною (а Національною вона стала у 2000 році), минуло 47 років.
Гортаючи історію премії, можна побачити, що навіть за сумнозвісного радянського ладу творчість висунутих на Шевченківську премію кандидатів обговорювалася громадськістю та фахівцями від мистецтва і літератури набагато жвавіше, ніж нині. Що більш, ніж дивно.
Адже й самі наклади книг номінантів сьогодні, на відміну від часів колишніх, такі мізерні, що сподіватися на їх резонанс у суспільстві годі. Та й виставок, де б можна побачити роботи висунутих на премію художників - не густо. Виходить, що громадськість, яка сама творів не обговорювала, мусить повірити експертам. Так само експертам і членам Комітету з премії мусять повірити і всі ті кандидати, які премії не отримали.
Учасники творчого процесу не надто охоче коментують як роботу Комітету з Шевченківської премії (загалом досить закриту від посторонніх очей і вух, що має своє пояснення), так і саме присудження премії "щасливцям".
Неважко здогадатися, чому: з одного боку чи не кожен митець бодай сам собі зізнається, що премія ця - найвища, найгучніша, окрім того, її грошовий еквівалент - найбільший серед усіх існуючих інших премій. З іншого боку, давно стала фактом безплідність окремих заяв та спорадичних дискусій. А, ще з іншого боку, сподіватися на справжню розгорнуту дискусію про цю премію не доводиться: шпальти "Літературної України", де така дискусія теоретично могла б зав'язатися, надто "вузькі" - за обсягом, звісно, не за вузькістю поглядів, які там оприлюднюються. Інших літературних видань загальнонаціонального масштабу просто не існує.
Щодо художників, музикантів, кінематографістів, то й такої газети чи чогось подібного у них немає. Виставки робіт - річ майже неймовірна в ситуації, коли картинні галереї закриваються з огляду на "розірвання договору оренди", а наймати великі зали художникам, особливо молодим, - нема за що при теперішніх цінах на оренду приміщень.
У цих умовах висунення книг, творів образотворчого мистецтва, музичних досягнень тощо відбувається в один доступний спосіб - переважно хаотично. І обговорюється так само. Бо наклади книг мізерні, видавнича справа сама по собі проблемна у зв'язку з недосконалістю законів, податки високі, а широкій громадськості твори мистецтва і книги малодоступні.
Культура в Україні продовжує перебувати на задвірках суспільного життя, це вже аксіома. Причини цього - тема велика й окрема. Назвати можна хіба основну - найбільшу: культура в країні, що має явні ознаки симулякра, теж має ознаки симулякра. У країні-імітації культура живе за таким же алгоритмом - несправжня копія справжнього не функціонує. І в цій найбільшій проблемі культури органічно існують і ті питання, які виникають щодо критеріїв, експертів, номінантів і лауреатів Шевченківської премії.
Сама премія залишається і найвищою, і найпрестижнішою - бо вона має ім'я великого Тараса Шевченка. Що ж до всіх незгідних із новими іменами лауреатів (а це повторюється десятиліттями - незгідні завжди є), то їм доведеться змиритися. Або пригадати, що цінність винагород - річ відносна.
Колись у Римській республіці найвищою і рідкісною (майже раз на століття) нагородою був вінок із польових квітів. Свого часу таку відзнаку отримав Юлій Цезар...
Зрештою, "бути вибраним - не завжди означає бути кращим", як сказав один філософ. Саме по-філософськи мусять сприйняти вердикт Комітету всі учасники великого дійства під назвою "присудження Шевченківської премії".
Надія Степула, "Радіо Свобода"
для "Української Правди"
http://life.pravda.com.ua/problem/49b11241c24ce/
для "Української Правди"
Цього року найвищу нагороду за творчість отримають лише п’ятеро
Комітет із Національної премії України імені Тараса Шевченка визначив лауреатів. Вручення премії відбувається щороку в День народження Кобзаря – 9 березня, в урочистій обстановці.
Переможців визначав новий склад експертів, членів Комітету на чолі з новим Головою Комітету з премії - академіком НАНУ, Головою Національної Ради з питань культури та духовності при Президентові України Миколою Жулинським.
Комітет працював за "старим" положенням, хоч нове, за словами Жулинського, вже існує - але не затверджене поки що президентом України. У зв'язку з цим номінуватися на премію не могли ті, кого вже висували раніше - і вдруге, і втретє.
Із майже 70 номінантів до "фінішу" дійшло п'ятеро. Вперше за останні кілька літ лауреатів - менше десяти.
Цього року найвищу нагороду за творчість - Національну премію імені Тараса Шевченка - отримають:
- Народна артистка України, актриса Київського національного драматичного театру ім. І.Франка - Лариса Кадирова,
- поет Павло Гірник,
- художник Віктор Гонтаров,
- народний майстер Віктор Наконечний,
- історик-публіцист Володимир Мельниченко.
У номінаціях "Музика" та "Кіно" гідних претендентів не знайшлося. Це означає, що в Україні не існує яскравих подій і знакових здобутків у царині музики та індустрії кіно, що виглядає і печально, і водночас вказує на проблеми та може викликати дискусію. Хоча, щодо дискусії, то вона б мала відбутися раніше.
Легкий ажіотаж навколо Шевченківської премії існує перманентно. Щороку від часу, коли починається висунення претендентів і до оприлюднення "вироку" Комітету звучать нові закиди, припущення, претензії тощо - і до роботи експертів, і до номінантів, і до самої премії.
Звучать іноді заяви тих, хто відмовляється брати участь у цьому найбільшому творчому "конкурсі", попри те, що твори їхні висунуті. Пам'ятна така заява письменника Юрія Андруховича.
Незабутні теж гострі закиди письменниці Оксани Забужко щодо "кон'юнктурності" у визначенні лауреатів, власне й самій "державності" премії, - мовляв, апріорі премію не може отримати "нелояльний автор"; не раз висловлювалася думка і про доцільність (недоцільність) такої премії.
Звучали пропозиції витратити кошти, призначені на премію (цього року це, ймовірно, 160 тисяч гривень, минулого - 130 тисяч на одного лауреата), для інших цілей і потреб. Наприклад, на певні стипендії значно більшій кількості митців...
Рік у рік серед активнішої частини письменників, художників, акторів, музикантів можна почути нарікання на "відсутність заангажованого відбору" лауреатів. У минулі роки були прямі звинувачування на адресу Комітету в корумпованості (пригадаймо торішній виступ-звернення письменниці Галини Пагутяк).
Малих і більших проблем навколо Шевченківської премії так само багато сьогодні, як було немало в попередні роки. Та й сам новий голова Комітету - академік Микола Жулинський від цих проблем не відхрещується.
"Престиж премії падає, не може бути її ні за заслуги, ні за лояльність, ні те, що там двічі, а тепер третій раз уже пора... черга надійшла. Ми від цього рішуче хочемо відмовитися", - сказав Микола Жулинський цими днями "Радіо Свобода".
Як обговорювати і оцінювати твори номінантів?
Серед актуальних проблем найгостріші такі: обговорення творів на перших етапах висунення і визначення кандидатів; критерії оцінювання творів; призначення компетентних експертів. Всі ці проблеми задавнені, тому їх розв'язання стане, очевидно, пріоритетним завданням Комітету з премії вже найближчим часом.
Широкого обговорення творів кандидатів на Шевченківську премію цього року, як і в попередні, не було. Яким це обговорення повинне бути?
Про це все можна дізнатися зі "Вступного слова" Івана Дзюби "До історії Національної премії України імені Тараса Шевченка" в довіднику "Шевченківські лауреати 1962-2001": "Присуджуватися премії мали за високохудожні твори літератури, журналістики, образотворчого мистецтва, музики, театру, кіно, які визнані та високо оцінені громадськістю.
Щоразу їх присудженню передувало широке обговорення і популяризація мистецьких творів у пресі, по радіо, телебаченню, на художніх виставках тощо".
Від часів, коли Шевченківська премія була спершу Республіканською, потім Державною (а Національною вона стала у 2000 році), минуло 47 років.
Гортаючи історію премії, можна побачити, що навіть за сумнозвісного радянського ладу творчість висунутих на Шевченківську премію кандидатів обговорювалася громадськістю та фахівцями від мистецтва і літератури набагато жвавіше, ніж нині. Що більш, ніж дивно.
Адже й самі наклади книг номінантів сьогодні, на відміну від часів колишніх, такі мізерні, що сподіватися на їх резонанс у суспільстві годі. Та й виставок, де б можна побачити роботи висунутих на премію художників - не густо. Виходить, що громадськість, яка сама творів не обговорювала, мусить повірити експертам. Так само експертам і членам Комітету з премії мусять повірити і всі ті кандидати, які премії не отримали.
Учасники творчого процесу не надто охоче коментують як роботу Комітету з Шевченківської премії (загалом досить закриту від посторонніх очей і вух, що має своє пояснення), так і саме присудження премії "щасливцям".
Неважко здогадатися, чому: з одного боку чи не кожен митець бодай сам собі зізнається, що премія ця - найвища, найгучніша, окрім того, її грошовий еквівалент - найбільший серед усіх існуючих інших премій. З іншого боку, давно стала фактом безплідність окремих заяв та спорадичних дискусій. А, ще з іншого боку, сподіватися на справжню розгорнуту дискусію про цю премію не доводиться: шпальти "Літературної України", де така дискусія теоретично могла б зав'язатися, надто "вузькі" - за обсягом, звісно, не за вузькістю поглядів, які там оприлюднюються. Інших літературних видань загальнонаціонального масштабу просто не існує.
Щодо художників, музикантів, кінематографістів, то й такої газети чи чогось подібного у них немає. Виставки робіт - річ майже неймовірна в ситуації, коли картинні галереї закриваються з огляду на "розірвання договору оренди", а наймати великі зали художникам, особливо молодим, - нема за що при теперішніх цінах на оренду приміщень.
У цих умовах висунення книг, творів образотворчого мистецтва, музичних досягнень тощо відбувається в один доступний спосіб - переважно хаотично. І обговорюється так само. Бо наклади книг мізерні, видавнича справа сама по собі проблемна у зв'язку з недосконалістю законів, податки високі, а широкій громадськості твори мистецтва і книги малодоступні.
Культура в Україні продовжує перебувати на задвірках суспільного життя, це вже аксіома. Причини цього - тема велика й окрема. Назвати можна хіба основну - найбільшу: культура в країні, що має явні ознаки симулякра, теж має ознаки симулякра. У країні-імітації культура живе за таким же алгоритмом - несправжня копія справжнього не функціонує. І в цій найбільшій проблемі культури органічно існують і ті питання, які виникають щодо критеріїв, експертів, номінантів і лауреатів Шевченківської премії.
Сама премія залишається і найвищою, і найпрестижнішою - бо вона має ім'я великого Тараса Шевченка. Що ж до всіх незгідних із новими іменами лауреатів (а це повторюється десятиліттями - незгідні завжди є), то їм доведеться змиритися. Або пригадати, що цінність винагород - річ відносна.
Колись у Римській республіці найвищою і рідкісною (майже раз на століття) нагородою був вінок із польових квітів. Свого часу таку відзнаку отримав Юлій Цезар...
Зрештою, "бути вибраним - не завжди означає бути кращим", як сказав один філософ. Саме по-філософськи мусять сприйняти вердикт Комітету всі учасники великого дійства під назвою "присудження Шевченківської премії".
Надія Степула, "Радіо Свобода"
для "Української Правди"
http://life.pravda.com.ua/problem/49b11241c24ce/
Контекст : Надія Степула, «Радіо Свобода»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Чому літературна «нобелівка» оминає Україну?"
• Перейти на сторінку •
"«У днину осінню...» Слово про Ігоря Римарука"
• Перейти на сторінку •
"«У днину осінню...» Слово про Ігоря Римарука"
Про публікацію