ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Уляна Засніжена (1983) /
Проза
Віртуальна реальність
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Віртуальна реальність
Віртуальна реальність.
А чи все-таки реальна віртуальність?
Реальне настільки переплелось з віртуальним, що важко відділити одне від іншого, не перетнувши межі.
З кожним днем ми все більш заглиблюємось в той вигаданий світ, де все є таким, яким ми його уявили, намалювали, створили...
І ось, реальне життя стає непомітним, незначущим, ти все частіше тікаєш у той примарний світ хитких ілюзій...
Ще декілька хвилин тому ти - сіра міль, розчинившись у павутинні всесвітньої мережі раптово перетворюєшся в жінку-вамп... А той, хто ще хвилину тому був сповнений рішучості і впевненості стає покірним рабом...
Ранок починається не з першим променем сонця, а з першим нагадуванням будильника, і ти механічно, похапцем зриваєшся з теплої постелі, жуєш наспіх приготованого бутерброда, запиваючи чорною кавою з мигдальним присмаком гіркоти. Мазок помадою напотемки біля дзеркала в коридорі... і ии вже летиш на роботу, коли на вулиці тільки одинокі перехожі, і місто тільки-но прокидається зі сну... Думками ти вже там - у павутині, наче та несвідома муха, що цілком випадково втрапила у влучно розставлені тенета.
Рвучко відчиняються двері кабінету, поспіхом вмикається блок живлення, монітор. Далі звичне введення паролю і під’єднання до мережі... Ось і засвітилась зелена квіточка в нижньому куточку екрана - ти вже в своєму віртуальному вимірі часу і простору. Ти одразу жвавішаєш. Теплі слова ніжності і любові появляються на екрані, чудова епістолярна тематика, наче Ромео і Джульєтта, Лаура і Петрарка...
Переживання наче в юності... перше хвилювання... щем, що стискає в гпрудях... напруження... і щастя, що тебе таки здається кохають - щиро, віддано, і що з того, що між вами сотні кілометрів, безліч дрібних побутових обставин, що відтерміновують вашу довгожданну і омріяну зустріч.
В житті, тому реальному, що поза мережею того клейкого павутиння, він далеко не такий яким знаєш його ти. І зовнішньо він не такий ідеальний, яким ти знаєш його з фото. І звички в нього там, поза екраном теж буденні, інші... Єдине, що в тебе є його реального - це голос... Так-так - голос - глибокий і оксамитовий, що збуджує всі твої потаємні бажання, розплавлює твій розум жаром свого тембру і змушує поринати в нірвану... Ти говориш йому про те, як діє його голос на твою свідомість. Він тільки посміхається і обіцяє, що при зустрічі ти танутимеш від його доторків та палких поцілунків. Ви вже обоє збуджені, переповнені почуттями...
А далі? Далі все закінчується на межі багатообіцяючих слів, які ні до чого реального не призводять. Ви обидвоє самотні, вам хочеться бути коханим і кохати, проте ви боїтесь реального життя, тому й тікаєте у віртуальний вимір, де всі свої страхи легко приховати за маскою відстані та інших обставин, що допомагають відсунути в часі ту реальну зустріч, тому що реальне життя - це права та обов’язки, які так всіх лякають...
Невже ваші страхи вартують життя в клітці, сплетеної з павутини ілюзій?!
А чи все-таки реальна віртуальність?
Реальне настільки переплелось з віртуальним, що важко відділити одне від іншого, не перетнувши межі.
З кожним днем ми все більш заглиблюємось в той вигаданий світ, де все є таким, яким ми його уявили, намалювали, створили...
І ось, реальне життя стає непомітним, незначущим, ти все частіше тікаєш у той примарний світ хитких ілюзій...
Ще декілька хвилин тому ти - сіра міль, розчинившись у павутинні всесвітньої мережі раптово перетворюєшся в жінку-вамп... А той, хто ще хвилину тому був сповнений рішучості і впевненості стає покірним рабом...
Ранок починається не з першим променем сонця, а з першим нагадуванням будильника, і ти механічно, похапцем зриваєшся з теплої постелі, жуєш наспіх приготованого бутерброда, запиваючи чорною кавою з мигдальним присмаком гіркоти. Мазок помадою напотемки біля дзеркала в коридорі... і ии вже летиш на роботу, коли на вулиці тільки одинокі перехожі, і місто тільки-но прокидається зі сну... Думками ти вже там - у павутині, наче та несвідома муха, що цілком випадково втрапила у влучно розставлені тенета.
Рвучко відчиняються двері кабінету, поспіхом вмикається блок живлення, монітор. Далі звичне введення паролю і під’єднання до мережі... Ось і засвітилась зелена квіточка в нижньому куточку екрана - ти вже в своєму віртуальному вимірі часу і простору. Ти одразу жвавішаєш. Теплі слова ніжності і любові появляються на екрані, чудова епістолярна тематика, наче Ромео і Джульєтта, Лаура і Петрарка...
Переживання наче в юності... перше хвилювання... щем, що стискає в гпрудях... напруження... і щастя, що тебе таки здається кохають - щиро, віддано, і що з того, що між вами сотні кілометрів, безліч дрібних побутових обставин, що відтерміновують вашу довгожданну і омріяну зустріч.
В житті, тому реальному, що поза мережею того клейкого павутиння, він далеко не такий яким знаєш його ти. І зовнішньо він не такий ідеальний, яким ти знаєш його з фото. І звички в нього там, поза екраном теж буденні, інші... Єдине, що в тебе є його реального - це голос... Так-так - голос - глибокий і оксамитовий, що збуджує всі твої потаємні бажання, розплавлює твій розум жаром свого тембру і змушує поринати в нірвану... Ти говориш йому про те, як діє його голос на твою свідомість. Він тільки посміхається і обіцяє, що при зустрічі ти танутимеш від його доторків та палких поцілунків. Ви вже обоє збуджені, переповнені почуттями...
А далі? Далі все закінчується на межі багатообіцяючих слів, які ні до чого реального не призводять. Ви обидвоє самотні, вам хочеться бути коханим і кохати, проте ви боїтесь реального життя, тому й тікаєте у віртуальний вимір, де всі свої страхи легко приховати за маскою відстані та інших обставин, що допомагають відсунути в часі ту реальну зустріч, тому що реальне життя - це права та обов’язки, які так всіх лякають...
Невже ваші страхи вартують життя в клітці, сплетеної з павутини ілюзій?!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію