ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2021.01.19 05:16
Ще зір нічних світіння мляві
Горіли втомлено вгорі,
А я на висохлі заплави
Вже гнав покірливих корів.
Ішов за ними, мов на свято,
Бо втоми зовсім не було,
Коли худобину рогату
Куди не слід чомусь тягло.

Ігор Шоха
2021.01.18 21:46
Немає досконалому межі.
Одне й те саме не буває всує.
Поезія – це дзеркало душі,
якій лише інклюзія пасує.

А мрії – то у небі вітражі,
які уява іноді малює
як видимого Духу міражі

Євген Федчук
2021.01.18 20:43
Вставай, Васильку! Годі уже спати!
Пора іти на вулицю гуляти.
Там уже снігу за ніч намело.
Поснідай та хутенько одягайся,
Піди надвір, із друзями пограйся,
Із гірки поз’їжджайте за селом.
Василько кинувсь до вікна. І справді:
Ніч розродилась, врешт

Ярослав Чорногуз
2021.01.18 20:33
Високий класику, дарма
Ти лаяв те, що сокровенне,
Божествена рука сама
Влила цю кров тобі у вени.

За винятком кількох осіб,
Їх частка зовсім невелика,
Ця нація створила хліб,

Віталій Білець
2021.01.18 16:14
Нехай співають всі народи
Хвалу Всевишньому Царю.
Йдучи до миру і свободи,
Облишать віковічну прю.

Зречуться впертостей, гордині,
Зарозумілостей сліпих…
Знайдуть в собі серця дитинні,

Олена Музичук
2021.01.18 13:13
Нічого не буває без причини.
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.

Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості

Ігор Деркач
2021.01.18 13:09
Не обіцяй нікому і ніколи
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.

У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе

Микола Соболь
2021.01.18 10:53
І ось вона, омріяна зупинка,
мені дорога через все село
в руках із хлібом дідусю торбинка,
як смачно пахне скошене зело…

Життя тут не кипить, але вирує,
бо кажуть літній день годує рік
й ледачого шукати навіть всує

Тетяна Левицька
2021.01.18 09:49
Забиваєш цвяхи у серце -
нелукавим, ясним, блаженним.
Посипаєш пекучим перцем
абрикосові сни даремно.

Хтось в натхненні розраду бачить,
котить вгору Сізіфа камінь,
відкриває світи незрячим,

Сергій Гупало
2021.01.18 08:47
А мені не потрібні сніги.
Обійдуся. І вигрію очі:
Безтурботні лише дітлахи,
А все інше – сумне і пророче.

Первозданне, природне – оте,
Що прийшло й не відходить від мене, --
Відчуваю: навколо цвіте,

Сергій Губерначук
2021.01.18 08:45
Горішня мрія!.. А слова ж які!
Але, повір, вона не за словами.
Горішня мрія – це гадки прудкі,
розкидані пелюстками між нами.

Чому я мить люблю не так, як ти,
а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
Горішні мрії, сховані світи,

Віктор Кучерук
2021.01.18 07:45
М. К...
Безупинною ходою
Дальні зваблюєш світи, –
Сонцем, вітром і водою
Взимку й літом пахнеш ти.
То тебе голублять хвилі,
То збентежують луги, –
Ти і зараз полетіла

Тата Рівна
2021.01.17 22:29
дихати свою зиму
ходити нашубканою та вразливою
пам’ятати що на морозі очі кришаться
шкодувати голубів із відмерзлими лапами
й опущеними крилами
і бездомного пса який усе не надишеться
свободою за відсутності вибору бути чиїмось
ходити на повідк

Марія Дем'янюк
2021.01.17 22:25
Я цю ніченьку не спав,
Бо сніжинки рахував:
Скільки треба нам сніжинок
Щоб зліпити з них будинок.
Зробимо ще стіл, стільці,
Он які ми молодці!
Чай зготуємо зі снігу,
Білий тортик всім на втіху,

М Менянин
2021.01.17 15:49
Христа любил и князь Владимир,
Кто скажет сколько тому лет,
С принцессой греческой в Руси мир
Вступал к сердцам Отца Завет.
2.
Христос, сравнив путь Корсунь с Римом,
Средь прочих стад спасая нас
На поле жизни обозримом,

Віталій Білець
2021.01.17 15:41
Для чого ти мовчиш ? Мовчанням лютим,
Себе катуєш долю клянучи.
Життя не мислиш вільним і розкутим,
Бредеш у світ обкраденим, забутим...
Мовчи і далі, далі ще мовчи...

Твоє мовчання – золото для того,
Хто знахабнів до крайньої межі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Валентина Інклюд
2021.01.08

Анастасія Федорова
2020.12.21

Богдан Грай
2020.12.16

Артем Пархомчук
2020.12.15

Соня Чорна
2020.12.12

Ярослав Штука
2020.12.05

Вячеслав Вячко
2020.12.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Новіцька (1981) / Вірші

 Фаетон

Уперед, вогнекрилі коні!
Поганяю в непам’ять, вдаль.
Лиш у цьому швидкому гоні
Рознесеться моя печаль.
Вже згубився на вітрі дикім
Мій земний слабкодухий сплін.
Тут зірки прихиляють лики
До брунатних моїх колін.
Батьку-Сонце! Ти лиш над небом,
Ти далекий від цих нестям.
О насущна моя потребо
Упиватись вітром! Життям!..
Доле, доле! Лукавий усміх
Подаруй мені. Звесели!
Я запріг в колісницю успіх,
Але КОНІ враз понесли.




Найвища оцінка Володимир Вакуленко 6 Любитель поезії / Любитель поезії
Найнижча оцінка Майстер Рим 4 Любитель поезії / Любитель поезії


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-04-27 03:29:07
Переглядів сторінки твору 2387
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.383 / 5.13  (4.660 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 4.488 / 5.25  (4.703 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.716
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстер Рим (Л.П./Л.П.) [ 2006-07-13 10:45:49 ]
"5" Виглядає цікаво, але останній рядок видається мені не зовсім вдалим, як з огляду заключного акорду, так і з огляду на суть легенди?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Новіцька (Л.П./М.К.) [ 2006-07-17 14:52:52 ]
Суть легенди (якщо грамотно, то все ж міфу, а то ви любитель знаходити помилки у фабулах міфів, а самі з ключовими термінами не дружите) полягає в тому, що юнак Фаетон, син Геліоса, загинув, коли проїжджав небом на сонячній колісниці саме через те, що не зміг управляти схарапудженими кіньми, які понесли колісницю на безвість. Як ви, професіонал, могли забути таку дрібницю? Ай-яй-яй. Отож зміст виправдовує присутність рядка цілковито.

Крім того, тут ви недобачили антитезу "запріг успіх - але КОНІ..." - я ж спеціально виділила логічно наголошене слово, можливо, спеціально для вас, пане чуйний і вдумливий критику. (До речі, ви знаєте, що таке антитеза? А то я вас навантажую, може, не розрахувала... Та ні, маєте ж знати, ви ж почесний редактор.) Тож заключний акорд із цього рядка ще теж може бути, хоч тут про його вдалість розводитись не буду.

Чесно: що ви ще прочитали з цього вірша, крім останнього рядка? А то більше якось помилок не знайшли... Певно, надто цікаво виглядав контекст...

І ще чесно: яке замовлення ви дістали, моніторячи певних авторів? Бо рейтинги у декого із цілком виправданих претендентів на перемогу в конкурсі виглядають тепер "так негарно"...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстер Рим (Л.П./Л.П.) [ 2006-08-11 15:03:13 ]
“4” Шановна Ірино, я з вами корів, чи гусей, не пас, тому прошу розмовляти ввічливо і без двозначних натяків.
Отже, ви так наполягаєте на міфі, хоча я вжив слово "легенда". А як правильно? Як точніше? Думаю, найточніше - це говорити про поему Овідія "Метаморфози". Чим послуговувався Овідій? А ось тут, я думаю, що Овідій послуговувася таки легендами свого народу, а не "Міфами древньої Греції". Так, що прошу більше про ключові терміни не згадувати.
Далі ви, Ірино, пишете: "син Геліоса, загинув, коли проїжджав небом на сонячній колісниці саме через те, що не зміг управляти схарапудженими кіньми, які понесли колісницю на безвість. Як ви, професіонал, могли забути таку дрібницю? Ай-яй-яй. Отож зміст виправдовує присутність рядка цілковито..."
Ви знову Ірино помиляєтесь, я вам коректно натякнув на грубі обставини, але ви грубо "не зрозуміли", і мені, у світлі усіх ваших подвигів, це вже й не дивно. Отож про Фаетона, що так нагадує мені вас, Ірино, і, звичайно, не за рідством, а за поведінкою.
“Я запріг в колісницю успіх…” (Це, напевно, від слова запрігати?)
Що запряг Фаетон? - успіх? Ні, немислиму гординю. Про печаль ви придумали даремно. Показати усій тверді своє рідство із Сонцем-Геліосом, усім, не тільки сину Зевса - Епафу. Проїхати головною дорогою на головній колісниці! Про це мріяли юнаки в усі "героїчні" часи, і в часи пізніші, на приклад, за Римської Імперії. Так що про "рознесення печалі" ви даремно. Та й що таке - "рознесеться печаль"??? -
"Лиш у цьому швидкому гоні
Рознесеться моя печаль."
І вашого спліну не було у Фаетона, - це поняття з'явилося порівняно недавно.
Ось із фразою "Доле, доле! Лукавий усміх
Подаруй мені. Звесели!" я згідний, але не в контексті із печаллю, чи спліном, - а з тим же ТРІУМФОМ.

А чи знав Фаетон, що коні "враз" понесуть?! Звісно все він знав, - і пішов свідомо на це все свинство (бо тільки блискавка Зевса порятувала світ від пекельного вогню, Фаетоном спричиненого).

Отож, в цілому, Ірино, я змушений визнати, що помилявся, кажучи "останній рядок видається мені не зовсім вдалим, з огляду заключного акорду..." - останній ваш рядок абсолютно адекватний авторському баченню і знанням.

Для шановних читачів і для самої Ірини приведу актуальні фрагменти із авторитетного джерела – книжки Н.А Куна “Легенди та міфи древньої Греції”.

Заледь сказав це Геліос (поклявся виконати будь-яке прохання), як Фаетон почав просити дозволу проїхати небом замість самого Геліоса, в його золотій колісниці. І жахнувся осяйний бог.

- Безумцю! Що ти просиш! – вигукнув Геліос, - о, якби я міг порушити свою клятву! Ти просиш неможливого, Фаетоне! Бо таке тобі не по силі! Ти ж бо смертний, а хіба це діло смертного? Навіть безсмертні боги не в силі встояти на моїй колісниці. Сам великий Зевс не може правити нею, а хто є могутніший за нього?! Подумай тільки: на початку дорога так стрімко бере вгору, що навіть мої коні ледве тягнуть. Посередині вона йде так високо над землею, що навіть мною оволодіває страх… В кінці ж дорога так стрімко опускається до священних берегів Океану, що без мого досвідченого управління колісниця стрімголов полетить донизу і розіб’ється. Ти думаєш, можливо зустрінеш по дорозі багато прекрасного? Ні! Посеред небезпек, жахів і диких звірів пролягла дорога! І вузька вона; якщо ти відхилишся в сторону. то чекають на тебе там роги грізного Бика, загрожує лук кентавра, лють лева… Багато жахів містить небесний шлях. Повір мені, я не хочу бути причиною твоєї загибелі!…Подивись навколо себе, подивись на світ, як багато у ньому прекрасного! Проси все, що захочеш, я ні в чому не відмовлю тобі, тільки не проси ти цього! Ти ж бо просиш не нагороду, а страшну покару!
Та Фаетон нічого не бажав чути…
… І, обезумівши від страху, він випустив віжки. Ще швидше понеслися тоді коні, відчувши волю…. Полум’я від близької колісниці охоплює землю… Гинуть… Горять…”

І Зевс закінчує із цим усім неподобством, кидаючи точно в ціль блискавку...
Читали ви про це, Ірино, під час роботи над віршем? А потрібно було би!..
Власне, я тільки про одне хочу вам зауважити, - якщо ви не можете продовжити мудре речення, бачення, осягнення, то краще мовчіть і не порушуйте досягнутого людством.