ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2022.12.01 09:30
Я у всесвіті десь, на краю…
На задвірках мінливої долі
споглядаю планиду свою
і душа шаленіє… від болю,
від безсилля і чорної мли.
Поміж вічної ночі і криги
як, не ставши похмурим і злим,
дописати життя свого книгу?.

Тетяна Левицька
2022.12.01 07:28
Темно, холодно, лячно у хаті.
Дотліває свіча край стола.
— Доки буде війна ця тривати? —
матір донька питає мала.

— Як світило підніметься вище,
вмиє личка ясних білозір,*
зацвітуть перламутрові вишні,

Микола Соболь
2022.12.01 05:45
Чим завинив перед тобою,
великий Боже, наш нарід?
Голодомором чи війною
не захід як іде, то схід...
Дніпрові кручі, мов Голгофа,
а мова, ніби плоть Христа...
Спивають діти кров потроху,
щоби народ цей перестав,

Віктор Кучерук
2022.12.01 04:26
Живу знедавна без надії
На краще завтрашнє моє, -
Ніхто мене не пожаліє,
Хоч буде знати, що я є.
Життя наблизилось до краю
І спорожнів одразу дім, -
Душі чутливої немає
Тепер в оточенні моїм.

Домінік Арфіст
2022.12.01 01:11
іде ідеальний сніг
ідол дитячих снів
білий пухнастий кіт
біло замуркотів
сивий столітній дід
бороду топить в лід
інистий велет снить
музикою весни

Юрій Гундарєв
2022.11.30 22:40
Коли так боляче, що майже нестерпно,
коли не витримуєш заданого кимось темпу,
коли підступають ридання, а сліз немає, - нехай
лунає Гайдн.

Коли тебе, як вовка, обклали скорботи,
коли по краплині тануть в долоні прозорі ноти,
коли, здається, вже

Іван Потьомкін
2022.11.30 22:11
Спізнився на літак...
Женусь за поїздом, щоб у вагон останній вскочить...
Прийшов на іспит – що сказать не знаю...
Такі-от сни з учора й позавчора.
Торік й позаторік такі ж вони були.
Поновлює потугу тіло уночі,-
Душа ж про день звітує перед Богом

Софія Цимбалиста
2022.11.30 20:16
Лиш тоді, коли здається,
що всьому кінець,
знаходиш справжній сенс життя.
Лиш тоді, коли втрачаєш сили,
отримуєш надію
на щасливе майбуття.
Попри все на світі,
шукаєш вихід з небуття.

Юрій Гундарєв
2022.11.30 17:33
Сидит старушка у окна,
Заклеенного накрест скотчем.
Был людный дом, теперь одна…
А уезжать никак не хочет.

Под свист снарядов родилась,
Встречает смерть под свист снарядов.
В душе - ни искры, лишь зола…

Зоряна Ель
2022.11.30 17:23
Хто їсть фрукти непомиті,
й рук не миє - добре робить.
Він найкращий друг на світі
мі-мі-мі-мі-мі-мікроба.

Поклади немите в ротик,
оближи брудне й побачиш,
як стрибну я в твій животик

Таїсія Цибульська
2022.11.30 15:06
Казка Збройні Сили Богатирські успішно звільняли від нечисті рідну землю, але багато роботи було ще попереду. Богатир Остап Здужний обвів поглядом лісову галявину, яку спецзагін щойно розчистив. Навіть табличку із написом «Обережно! Замагічено!» ще н

Козак Дума
2022.11.30 07:18
Дощить… Усе до нитки змокло.
Дощить і навіть птахи змовкли!
Дощі несе на крилах осінь…
Дощі перуть рокитам коси.

Віктор Кучерук
2022.11.30 05:30
Лисіє клен, неначе я
За крок чи два до раю, –
Життя безжальна течія
Нікого не минає.
Напевно, журяться світи,
Що час паплюжить люто,
Хоча ще хочеться цвісти
І молодими бути.

Микола Соболь
2022.11.30 05:05
Це сніг чи метелики? Студень.
Ярило з неба пішов.
Входить до двору грудень,
снігу заносить мішок:
"Нате!
Нате, беріть хто хоче
і ті, хто не хоче теж, -
сипле поміж урочищ

Олександр Сушко
2022.11.29 10:38
Гнітюча тиша...воскова свіча...
Труна соснова, в ній - шматки від брата.
В моїй руці виблискує печаль
Уламком від рашистського снаряда.

Прощай куначе. Стрінемось ачей
Десь там, де вже не буде війн і болю.
А лють у венах, наче яд, тече

Сергій Губерначук
2022.11.29 10:02
Щось тебе не видно, щось тебе не чутно,
а мені ж без тебе смутно, ой, як смутно.
Серце зачинилось ключем журавлиним,
що в пошуках літа за обрій полинув.
Та й там загубився в хмарах каламутних,
а тебе, любове, не видно, не чутно.

Ти б хоч показалас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Романчук (1961) / Критика | Аналітика

 І ГОРЕ ІГОРЕВІ

Відлуння віршів

Вірші Ігоря Павлюка… Свіжі. Новонароджені, ще навіть не сповиті пелюшками книжкової сторінки. Ще пульсує рвучко й нервово ниточка, що пов’язує рядки з автором, а тому так страшно й солодко читати. Наче проникаєш туди, куди не кожного кликано. Та кликано ж, бо так звабливо в’ється стежина рядків, так візерунково складаються у вишиванку образів слова, так відверто й приховано зашифрована у літерах спокуса меду й полину… Ступаєш довірливо й необережно – бо легко й манливо мліє маревом «тиша всіх монастирських дзвонів», «моря й золоті пустелі», «легенди старих соборів, стогін жінки і журавля»… Зупиняєшся надовго, пронизаний «історичними вітрами», шукаєш «місце на вічність у небі трави», та прискорюєш крок, бо ж «у кінці тунелю – чорний вхід, а у кінці ствола – моя душа». Прискорюєш – і каєшся, бо вже наступний рядок звихрюється мертвою петлею, збиваючи з ніг:
«Заблудився історичний вітер
У законі бунту і ножа».
І розумієш – вдалося! От він, той Павлюк, в якому нуртує бунтівна душа його пращура – Павлюка Бута, от він – справжній – чоловік, зрілий у слові, глибокий у помислах своїх, золотий наш хлопчик із посивілою завчасу душею княжого ратника, козацького сотника, лицаря, ченця, бандуриста. Суттю своєю, витоками чоловіцтва він залишився десь там, в історії, де татари, де «обри до обрію синього бігли», де все було реальним, жорстко-жорстоким, де щеміли вечоровою утомою пошрамовані, загрубілі від шаблі та чаші долоні, у часі хижому, де набивали на палі та палили у мідних биках, де носив вітер слово слави, подзвін леза, хрип прохромлених грудей, де бриніли бандури відчаєм і пам’яттю, де рубали руки бандуристам, і де високо-високо, зачепивши гаком рваної раною розпачу струни ребро вселюдського горя, гостро тремтить, замираючи, та не затихаючи – Ігорррррр…
«Десь із ядер клітин проростали шаблі, наче крила»…
Він уміє пливти «серцем проти течії Лети», і «втомлена офіціантка» з дивним іменам Історія принесе-таки, хоч як довго довелося її чекати, на засмальцьованій совітській таці зовсім не совітські страви: фаршированого синім Місяцем диявола, підсмажений вогнем дешевої слави шматок глини – майстерно виліплене, та недолуго уживане тіло, а на десерт – золоту орду зір у сметанковому соусі садів та снігів, що «забіліли-заболіли».
«Пуповина відрізана. Ера відходить, як води,
І змиває усе на невічній спіральній путі.»
Пуповина відрізана. Пуповина пульсує. Скільки не обтинай, її биття несе поета туди, де «смута, сум і сон», де «зоря убита кулею-сльозою», туди, де тріщиною по непрозорому склі нашої історії отверзається схрон УПА, а там – усе через рисочку, так близько – життя і смерть. Ця яма – не в землі, вона – в душі, і спалахує:
«Моїх казок нема уже у світі,
цей час не мій і правда не моя,
а вірш мій гріє, та іще не світить
над болем вічним злих душевних ям.»
І мусиш не погодитися – такі рядки і гріють, і світять, і промовляють по обидва боки грані часу й короткої рисочки між датами, бо несуть біль, любов і пам’ять.
Отак і перегукуються на нашій тісній, скутій у просторі й часі планеті поети з динозаврами. А на планеті усього чимало – «гроші, влада», зрада, «моделі, дуелі, медалі», педалі, а далі? Далі – кулі.
«Нехай стріляють.
Але не в спину», -
уже не крик душі, так, побіжне зауваження. Ані сліду віри у можливість людського чину в світі, де «уже років зо сто не живем за законами честі».
І чому його так переклинило на бажанні-необхідності «спокутувати предківський гріх»? Навіщо нормальній людині «слухати голос ранкової зірки»? Ну, який, скажіть, йому зиск «від гітари вертатись до кобзи, від хреста – до меча, до бабів кам’яних, перунів»? Кому вони нині, ті баби й перуни, потрібні? Хіба їх продаси кому оптом? Служи собі, чоловіче, «за гріш», пиши дисертацію, надимай щоки, за це хоч яка-не-яка копійчина на старість капатиме. А він – «я повстану один проти всіх»!
Та куди тобі проти зграї. Схаменися! – хочеться гукнути. А вже не чує, вже ген-ген «за шеломянєм»… І копит не чутно. Так не верхи ж навіть – полетів. І крила – не з фанери лобзиком, і навіть не воском зліплені, бо не Ікар – Ігор.
«Слово поетів падає у ціні». Ігор ствердно ставить крапку. Ікар – знак запитання. Вічність регоче в очі обом.
Вічність регоче словом і з тронів, «низьких, мов плахи», і з конкістадорського «окей», «вау», «куль», якими нині так модно присмачувати порожнечу, та пролунає «чисте і ясне слово чиєсь» оддалеки – і «кров сколихне». А вічність усміхнеться.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-09-03 15:23:05
Переглядів сторінки твору 4022
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.101 / 5.5  (5.108 / 5.58)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.096 / 5.59)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2011.02.07 19:06
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олег Короташ (М.К./М.К.) [ 2008-10-24 16:13:31 ]
мда... шкода, що такому хорошому поету пишуть такі рецензії...

Пані Лесю, доводжу до вашого відома, що рівень літературознавства, лексика і культурологічні пласти, сягнули далі дев’ятнадцятого століття чи совкового соцреалізму з його пестливими та пафосними "криками душі", "витоками чоловіцтва" чи іншими тогочасними витребеньками.

Завдяки якраз отаким коментарям вчительок літератури, діти закінчують школу зі стійкою ненавистю до української літ-ри...

Ну, благаю вже, - хоча б одним оком прочитуйте стилістику Беккета, Ж. Батая, Бахтіна, Р. Барта, А. Платонова, С. Крижановського, С. Вінценза, Умберто Еко. Почитайте (жінка-філософ!) Сюзан Зонтаг. Урешті, хоча б, - ази -літературознавчі праці Лотмана, Шкловського, Жермунського; урешті почитайте лекції з літератури Набокова чи Бродського... А вже потім беріться за класних поетів.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-10-24 20:44:15 ]
Шановний пане Олеже, я так розумію, що раз уже і читачі різні, то й критики-аналітики можуть собі дозволити широкий спектр поглядів. Від, так би мовити, "традиційних" і до "новаторських".

Потім, мені думається, що шановний автор Ігор Павлюк не має нічого проти такого - і "традиційного", і "новаторського".

Тому не розумію вашої критики поглядів шановної Лесі Романчук. Можливо пані Леся говорить просто, але тими словами, які якраз, як на мене, і привертають першу, розпорошену увагу недосвідченого масового читача.
Бо спочатку має бути просто, а вже потім, дасть Бог, такий наш читач ввійде у смак...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Пашук (Л.П./М.К.) [ 2009-02-05 21:29:48 ]
Дивна грубість із боку чоловіцтва. А якщо вже і згадуються поважні теоретики літератури, то хай би їх прізвища правильно звучали. Жирмунський Віктор Максимович, саме такого я і читала. Чи може мався на увазі інший автор?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Романчук (М.К./М.К.) [ 2009-02-05 21:44:44 ]
Олено, мабуть, це спеціальна сторінка для відвертого хамства.
Вибачте, що Вам доводиться це читати, але я принципово не видаляю коментарів - "даби дурь каждого..."
То є особливий спосіб демонструвати власну ерудицію.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олег Короташ (М.К./М.К.) [ 2008-10-28 16:15:39 ]
Шановна Редакціє, у певному сенсі Ви маєте рацію. Втім, не потрібно недооцінювати читача, бо:

- людина, котра читає вірші, у любому випадку заслуговує на "школу" - себто право довідатись щось нове))
- у читачів поезії свідомість, можна сказати, розкручується центробіжною силою вірша... А рецензії такого штибу - навпаки обертають її, перепрошую, у горизонтальне положення))

Втім, то є окрема розмова)) Гадаю, незабаром матиму у Львові презентації то ж зможемо цей темат окремо обговорити))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Романчук (М.К./М.К.) [ 2008-10-29 20:14:59 ]
Ну, ти бач, ніяк не заспокоїться...
Пане Володимире, Ви даремно підшліфували крик душі п.Короташа - "бездарна рецензія", "ведмежа послуга", хай би собі залишалося, бодай для Ігоря Павлюка, може. посміється, може, розгнівається.
З Ігорем нас уже багато років пов'язує щира дружба. Рецензія написана на його прохання і саме така, якої він чекав - від серця і від почуття. Ну, подумайте. звідки у мене його нові, щойно написані, ніде не надруковані вірші?
Звісно, першим читачем сих рядків, ще до публікації, був особисто Павлюк.
Можете просторікувати скільки вам заманеться.
Честі бути вчителькою літератури, на жаль мій превеликий, не маю. Але повчити багатьох мудрагелів техніки письма можу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олег Короташ (М.К./М.К.) [ 2008-11-03 17:32:51 ]
А чому оце маю "заспокоїтися" і, власне, чому? У нас що - п. Романчук - багіня літератури і вже забороняє говорити?))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Романчук (М.К./М.К.) [ 2009-02-05 21:49:53 ]
Шановний пане Сварчевський, спасибі, що завдали собі праці зареєструватися на сайті, щоб стати автором аж отакого зауваження! Це, безумовно, моя творча перемога!
Може, дозволили б ознайомитися з власною творчістю? Я ж не вчителька літератури, і з Вашою творчістю, яка, безперечно, вивчається у курсі середньої школи, не обізнана... :( На жаль... :)