ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Чорнява Жінка (1965) /
Вірші
Перфоманс: Хома&Прочанка*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перфоманс: Хома&Прочанка*
* Персонажів озвучили Чорнява Жінка і Ніка Новікова
Весняна ніч… Примара у кутку -
Казкова тінь самотньої прочанки...
(зззззимно, темно. десь перелякано ухає пугач: ууууу-прууууу-хрпууууу-ууууу-хпруууууруруууу; по самотній, як останній зуб діда Павсікасія Митрофановича стежці бадьоро тупцяє тонка дякувата фігура; кругом гидко і непривітно; людей не видно, одні тільки недобиті ерозією скелі, серед яких і ховається обіцяна шинкарем келія - халявна нічліжка для малоймущого семінариста;
а в найприємнішій перспективі - аж слина чорною свитою потекла - і молоденька прочанка на додачу)
Хома:
Самотньо… страшно.
Йду я до панянки…
Бо ніц немає місця у шинку!
(келія. сиро. так же темно, як і на дворі. чимось страшенно смердить - не схоже щоб тут чекали гостей… у кутку сидить сумна тінь прочанки, кокєтліво вертячи сірий череп у руках, і тихо говорить сама до себе, видно, згадуючи кращі часи…)
Прочанка:
О, скільки їх, гарячих і живих
Сюди приходило, і не згадаю…
Один на місяць, в тиждень… може, в рік?
А хто ж сьогодні залетить до гаю?
Ким будеш ти, мій легінь черговий,
Хлоп'ям безвусим чи кремезним мужем?
А втім, яка різниця,- біс із ним,
Хутчей до мене, мій наївний друже…
Я покажу прохід до раю... ах!
...вологий слід холодної льодинки
по тілові... і тануть у руках
лілеї - ніжно-пружні половинки…
і в тебе губ не вистачить пройти
шовковий шлях від вушка і до стегон...
і пелюстки лілейні будеш ти
вціловувати терпко в спраглий терен
мого палкого тіла… і завмреш
всього на мить... вдихнеш шалений трунок
полинно-орхідейний... межі меж...
і вуст моїх окреслиш візерунок
червоним, мов вино, по білій шкірі...
і руки - крила... стрімголов у вирій...
або у прірву - солодом...
мій легінь
розтане у розраї білих стегон...
і руки - стиснуть перса, мов ранет...
ми вип"ємо на двох цей згубний келих…
(аби лише не бачив мій ангелик,
що виціловує старий скелет)...
То йди до мене - дихати у такт,
Скажи лише чарівне слово "ТАК"!
…………………………………….
(дія переноситься назад у ліс, де геть змерзлий, злий і голодний Хома все ще шукає шлях до печери, згадуючи незлим тихим трактирника, який і відправив його у цю нелегку путь…)
Хома:
"Трі дуба, два аврага і направа,
А там іді на свєт" (перекривляє)
Всю ніч ходжу, як дурень… Вже й заграва
Над обрієм кокєтліво палає…
Печери ж все нема.
Та що печера!
Прочаночки не світить, хоть ти плач!
Собачий холод і сухий калач -
Уся моя компанія…
Холєра!
(некультурно плює під ноги. аж раптом, у відповідь на такий некультурний вчинок, карою і гнівом Господнім з трави піднімається... з трави піднімається… з трави піднімається сивобородий дід)
ДідДух:
Чого кричиш, чому лякаєш тишу?
Вона господар цих святих країв…
(Хома злякано задкує, хреститься сам, хрестить Діда, врешті перечіпається і падає на… спину)
Чи ти полину, хлопче, переїв?
Хома:
Дурію, люди! Людоньки! Здурів…
(починає бити себе по обличчю)
ДідДух:
Е ні, тебе я тутка не залишу.
(ще втнеш чогось, а так - хоч спокійніше…)
Я - Дух Лісів і Прерій - Сивий Пень!
Вклонись! Ось так… Я стережу цей край
Від вандалізму! Чесно - дунь-у-день…
unlimited workday пропав би хай!
Хома:
Боїшся, що умру і завоняюсь?
Чи розлякаю фауну і флору?
Дід:
Якщо й помреш, вонятимеш не скоро…
Про що це я?.. Ага, давай-но брате,
Сідай (сідає, наливає), пий.
І буде тобі щастя, друже мій.
(Хома п'є, багато і з натхненням. коли кількість випитого стає вже не актуальною, він врешті помічає, що ніякого Діда вже нема, зате дерева галантно розступились і вдалині видніється не одна, а цілих п'ять печер)
Хома:
Якого чорта! Тьху (перехрестився)
От сучий син… оце вже я напився!
Яку ж з печер обрати, не вкурю…
Голос з першої печери:
До мене, милий, я тебе люблю…
Автор:
Біжить Хома, летить, мов навіжений…
Голос Прочанки:
До мене, Хомо, милий мій, до мене…
Хома (геть п'яний, але ідіотськи щасливий):
Ні розум не рятує, ні шолом,
коли тіла співають цей псалом
і прагнуть, прагнуть замежових втіх…
О, Господи, прости мені цей гріх!
Іди до мене, діво ясноока,
У любощах забудемось, допоки
Нам ніч старанно стелить полотно,
А Місяць заглядає у вікно…
Автор:
Давно було усе це, ох давно…
І лиш ялини знали, як до ранку
Кохав дурний Хома свою Прочанку,
Як солодко забувся потім сном,
Щасливий і з любов'ю у думках,
Лише Морфей своїх торкнувся струн….
І як під вечір, як пройшов бодун,
прокинувся із черепом в руках…
ах, ах!
Весняна ніч… Примара у кутку -
Казкова тінь самотньої прочанки...
(зззззимно, темно. десь перелякано ухає пугач: ууууу-прууууу-хрпууууу-ууууу-хпруууууруруууу; по самотній, як останній зуб діда Павсікасія Митрофановича стежці бадьоро тупцяє тонка дякувата фігура; кругом гидко і непривітно; людей не видно, одні тільки недобиті ерозією скелі, серед яких і ховається обіцяна шинкарем келія - халявна нічліжка для малоймущого семінариста;
а в найприємнішій перспективі - аж слина чорною свитою потекла - і молоденька прочанка на додачу)
Хома:
Самотньо… страшно.
Йду я до панянки…
Бо ніц немає місця у шинку!
(келія. сиро. так же темно, як і на дворі. чимось страшенно смердить - не схоже щоб тут чекали гостей… у кутку сидить сумна тінь прочанки, кокєтліво вертячи сірий череп у руках, і тихо говорить сама до себе, видно, згадуючи кращі часи…)
Прочанка:
О, скільки їх, гарячих і живих
Сюди приходило, і не згадаю…
Один на місяць, в тиждень… може, в рік?
А хто ж сьогодні залетить до гаю?
Ким будеш ти, мій легінь черговий,
Хлоп'ям безвусим чи кремезним мужем?
А втім, яка різниця,- біс із ним,
Хутчей до мене, мій наївний друже…
Я покажу прохід до раю... ах!
...вологий слід холодної льодинки
по тілові... і тануть у руках
лілеї - ніжно-пружні половинки…
і в тебе губ не вистачить пройти
шовковий шлях від вушка і до стегон...
і пелюстки лілейні будеш ти
вціловувати терпко в спраглий терен
мого палкого тіла… і завмреш
всього на мить... вдихнеш шалений трунок
полинно-орхідейний... межі меж...
і вуст моїх окреслиш візерунок
червоним, мов вино, по білій шкірі...
і руки - крила... стрімголов у вирій...
або у прірву - солодом...
мій легінь
розтане у розраї білих стегон...
і руки - стиснуть перса, мов ранет...
ми вип"ємо на двох цей згубний келих…
(аби лише не бачив мій ангелик,
що виціловує старий скелет)...
То йди до мене - дихати у такт,
Скажи лише чарівне слово "ТАК"!
…………………………………….
(дія переноситься назад у ліс, де геть змерзлий, злий і голодний Хома все ще шукає шлях до печери, згадуючи незлим тихим трактирника, який і відправив його у цю нелегку путь…)
Хома:
"Трі дуба, два аврага і направа,
А там іді на свєт" (перекривляє)
Всю ніч ходжу, як дурень… Вже й заграва
Над обрієм кокєтліво палає…
Печери ж все нема.
Та що печера!
Прочаночки не світить, хоть ти плач!
Собачий холод і сухий калач -
Уся моя компанія…
Холєра!
(некультурно плює під ноги. аж раптом, у відповідь на такий некультурний вчинок, карою і гнівом Господнім з трави піднімається... з трави піднімається… з трави піднімається сивобородий дід)
ДідДух:
Чого кричиш, чому лякаєш тишу?
Вона господар цих святих країв…
(Хома злякано задкує, хреститься сам, хрестить Діда, врешті перечіпається і падає на… спину)
Чи ти полину, хлопче, переїв?
Хома:
Дурію, люди! Людоньки! Здурів…
(починає бити себе по обличчю)
ДідДух:
Е ні, тебе я тутка не залишу.
(ще втнеш чогось, а так - хоч спокійніше…)
Я - Дух Лісів і Прерій - Сивий Пень!
Вклонись! Ось так… Я стережу цей край
Від вандалізму! Чесно - дунь-у-день…
unlimited workday пропав би хай!
Хома:
Боїшся, що умру і завоняюсь?
Чи розлякаю фауну і флору?
Дід:
Якщо й помреш, вонятимеш не скоро…
Про що це я?.. Ага, давай-но брате,
Сідай (сідає, наливає), пий.
І буде тобі щастя, друже мій.
(Хома п'є, багато і з натхненням. коли кількість випитого стає вже не актуальною, він врешті помічає, що ніякого Діда вже нема, зате дерева галантно розступились і вдалині видніється не одна, а цілих п'ять печер)
Хома:
Якого чорта! Тьху (перехрестився)
От сучий син… оце вже я напився!
Яку ж з печер обрати, не вкурю…
Голос з першої печери:
До мене, милий, я тебе люблю…
Автор:
Біжить Хома, летить, мов навіжений…
Голос Прочанки:
До мене, Хомо, милий мій, до мене…
Хома (геть п'яний, але ідіотськи щасливий):
Ні розум не рятує, ні шолом,
коли тіла співають цей псалом
і прагнуть, прагнуть замежових втіх…
О, Господи, прости мені цей гріх!
Іди до мене, діво ясноока,
У любощах забудемось, допоки
Нам ніч старанно стелить полотно,
А Місяць заглядає у вікно…
Автор:
Давно було усе це, ох давно…
І лиш ялини знали, як до ранку
Кохав дурний Хома свою Прочанку,
Як солодко забувся потім сном,
Щасливий і з любов'ю у думках,
Лише Морфей своїх торкнувся струн….
І як під вечір, як пройшов бодун,
прокинувся із черепом в руках…
ах, ах!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію