ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Із Вільяма Батлера Єйтса
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Вільяма Батлера Єйтса
ДО СВОГО СЕРЦЯ – З МОЛЬБОЮ НЕ ЛЯКАТИСЬ
Вгамуйся, серце, – тихше, не тремти;
Згадаймо мудрість – древній оберіг:
Кого страшать і полум’я, й шторми,
І вітровії зоряних доріг, –
Того вітри, і полум’я, й шторми
Повергнуть в прах, бо захистку знайти
Не зміг в самотній величі юрми.
ЗАТАЄНА КЛЯТВА
Інші, бо тебе вже не верну,
Стали за подруг сердечних мені;
Та завжди, як смерті в очі дивлюсь, або ж ніччю
Здіймаюсь до вершин жаданих сну,
Чи то шукаю втіх я у вині, –
Стрічаю раптом твоє обличчя.
ЕПІТАФІЯ СВІФТУ
До спочинку Свіфт поплив;
Груди ті вже не тривожать
Ні обурення, ні гнів.
Й ти наслідуй, якщо можеш,
Мандрівцю: недаром жив,
Бо свободі він служив.
ПАМ’ЯТЬ
В одної краса; ще дві
Чи три з тих, чар хто має.
А толк то у цім який?
Повір гірській траві:
Вже стебла знов здіймає,
Де заєць лежав гірський.
ЗАСТІЛЬНА ПІСНЯ
Крізь рот до нас входить вино,
Любов же крізь очі впускаєм:
Це все, що нам знати дано
Над прірви життєвої краєм, –
До губ ми підносим вино
І, стрівшись очима, зітхаєм.
ДЕВ’ЯТНАДЦЯТЕ СТОЛІТТЯ Й ПОТІМ
Хоч не вернуть вже тої пісні бриніння,
Та втіх доволі і в тім, із чим жить:
Камінців на березі шарудіння,
Як хвиля набіжить.
ВІДПОВІДЬ НА ДОРІКАННЯ В ПОБЛАЖЛИВОСТІ
Як можу я хвалить – хтось не збагне –
Тих, що в віршах наслідують мене.
Мені здавалось – ясно це для всіх:
Хто ж бачив пса, що хвалить своїх бліх?
ЧОТИРИ ЛЮДСЬКІ ПОРИ
Воював спочатку з тілом,
Та програв, бо стало вмілим.
Потім з серцем був двобій:
Цнота де? Де спокій твій?
Далі – з розумом вже в герці –
Розгубив шаленство в серці.
І тепер суперник – Бог,
Й тут вже не до перемог.
ВДЯЧНІСТЬ НЕВІДОМИМ ВЧИТЕЛЯМ
Влились думки їх, голоси
У велич справ;
Самі ж – мов крапельки роси
На лезі трав.
ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ
Ура, Революція! Пушки стріляють і безлад кругом,
Жебрак на коні стьобнув пішого жебрака батогом.
Ура, Революція! Пушки стріляють, знов безлад і біг,
Жебраки помінялись місцями, але свище батіг.
НАБУТТЯ МУДРОСТІ З РОКАМИ
Хоч листя багато, та корінь один.
В п’янкі і оманливі юності дні
Я листя і квіти спустив за алтин
Й зів’ялий стою: істин мощі одні.
Вгамуйся, серце, – тихше, не тремти;
Згадаймо мудрість – древній оберіг:
Кого страшать і полум’я, й шторми,
І вітровії зоряних доріг, –
Того вітри, і полум’я, й шторми
Повергнуть в прах, бо захистку знайти
Не зміг в самотній величі юрми.
ЗАТАЄНА КЛЯТВА
Інші, бо тебе вже не верну,
Стали за подруг сердечних мені;
Та завжди, як смерті в очі дивлюсь, або ж ніччю
Здіймаюсь до вершин жаданих сну,
Чи то шукаю втіх я у вині, –
Стрічаю раптом твоє обличчя.
ЕПІТАФІЯ СВІФТУ
До спочинку Свіфт поплив;
Груди ті вже не тривожать
Ні обурення, ні гнів.
Й ти наслідуй, якщо можеш,
Мандрівцю: недаром жив,
Бо свободі він служив.
ПАМ’ЯТЬ
В одної краса; ще дві
Чи три з тих, чар хто має.
А толк то у цім який?
Повір гірській траві:
Вже стебла знов здіймає,
Де заєць лежав гірський.
ЗАСТІЛЬНА ПІСНЯ
Крізь рот до нас входить вино,
Любов же крізь очі впускаєм:
Це все, що нам знати дано
Над прірви життєвої краєм, –
До губ ми підносим вино
І, стрівшись очима, зітхаєм.
ДЕВ’ЯТНАДЦЯТЕ СТОЛІТТЯ Й ПОТІМ
Хоч не вернуть вже тої пісні бриніння,
Та втіх доволі і в тім, із чим жить:
Камінців на березі шарудіння,
Як хвиля набіжить.
ВІДПОВІДЬ НА ДОРІКАННЯ В ПОБЛАЖЛИВОСТІ
Як можу я хвалить – хтось не збагне –
Тих, що в віршах наслідують мене.
Мені здавалось – ясно це для всіх:
Хто ж бачив пса, що хвалить своїх бліх?
ЧОТИРИ ЛЮДСЬКІ ПОРИ
Воював спочатку з тілом,
Та програв, бо стало вмілим.
Потім з серцем був двобій:
Цнота де? Де спокій твій?
Далі – з розумом вже в герці –
Розгубив шаленство в серці.
І тепер суперник – Бог,
Й тут вже не до перемог.
ВДЯЧНІСТЬ НЕВІДОМИМ ВЧИТЕЛЯМ
Влились думки їх, голоси
У велич справ;
Самі ж – мов крапельки роси
На лезі трав.
ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ
Ура, Революція! Пушки стріляють і безлад кругом,
Жебрак на коні стьобнув пішого жебрака батогом.
Ура, Революція! Пушки стріляють, знов безлад і біг,
Жебраки помінялись місцями, але свище батіг.
НАБУТТЯ МУДРОСТІ З РОКАМИ
Хоч листя багато, та корінь один.
В п’янкі і оманливі юності дні
Я листя і квіти спустив за алтин
Й зів’ялий стою: істин мощі одні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію