ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Дума Козак
2020.12.01 03:54
Як довго я тебе чекала,
та все ж обаві віддала…
І знову зустрічі шукала,
лише надією жила.

Хотіла я тебе зустріти,
гляділа подумки, у снах…
Спливло таке бентежне літо

Шон Маклех
2020.12.01 03:01
Я люблю затінок
Як птах з сірим пір’ям
Любить дерево снів рибалок.
Я кидаю свою тінь на долівку трави
Наче не тінь то, а сонети Петрарки,
Наче не трава то, а кучері дівчини,
Що торгує устрицями та мідіями
На ринку міста-невдахи Дубліна.

Володимир Бойко
2020.11.30 18:48
В історії більшості поселень нашого краю є отакі «білі плями» – загадки і таємниці, не з'ясовані і понині. Деякі з них втрачені назавжди – перебудовані, зруйновані дощенту, розорані, засипані. Але чимало іще чекають своїх відкривачів. Багато з них офі

Тетяна Левицька
2020.11.30 16:29
Не ходи вервечкою за мною,
заросла стежина лободою.
Не столочена трава зелена -
не твоя кохана наречена.

Розгулялось літечко розкішно,
та чомусь на серденьку невтішно.
Від жури верба ховає личко -

Ніна Виноградська
2020.11.30 13:10
З’явилась на світ цей за день до зими,
І осінь раділа зі мною появі
Твоїй, щоб обняти маленьку крильми,
І дати їй долю хорошу у Яві.

Щоб стежка прямою у світі була,
Щоб сонечка більше збиралося днями.
А я до твого доторкалась чола,

Ігор Деркач
2020.11.30 11:03
Четверо нас із семи дітвори –
щирі у вірі, наївні...
сіяли нас на узліссі вітри:
сестри мої у лихої «сестри»,
я ще живу в Україні.

Бігали ми по траві і росі
голі, голодні і босі...

Ярослав Чорногуз
2020.11.30 07:30
Водоспад, як милої волосся,
Пестить око білизною снів
Наяву. Чи то лише здалося?
Шумовиння чарівне мені

Слух ще й ніжить, умиротворяє...
Міг би я годинами цей спів
Убирати в душу. Мов із раю

Сергій Губерначук
2020.11.30 06:15
Коли я вітром оперезався
і літати научався,
ставало легше не мені,
а тим, хто лишався.
Просто писалося кожній букві,
кожній крапці
час у свідки набивався.
Бо свідок такого не я і не ті…

Володимир Бойко
2020.11.29 22:28
Російська рулетка чекає російських патріотів. Кожен кріт залишає свій слід. Демократ демократу не брат. Що черпається, те і черпаємо. Слонопотам гіпопотаму не панібрат. Кидається, як мамонт на буржуазію. Захоплений красою вдавився ковбасою. Любить,

Іван Потьомкін
2020.11.29 21:28
Кажется, в начале весны 2002 года по израильскому радио “РЭКА” передавали интервью с известным польским режиссером Ежы Хофманом. Речь зашла и о его новом фильме “Огнем и мечом”. Мастер заговорил не сразу, будто что-то мешало ему. – Я посвятил его моей до

Ірина Вовк
2020.11.29 19:19
Картинка Х. КОЛИ ПРИХОДЯТЬ БУРЕВІЇ… Ну що, старенька липонько, цвітеш? Духмяним цвітом щедро медоносиш… Нікого не благаєш, ні не просиш – корінням в душу зранену вростеш, у буревіях рани просмоливши, гірке вино із надр землі відпивши – о чудо б

Євген Федчук
2020.11.29 19:04
Читав я книжку про часи сумні
Далекого тепер середньовіччя.
І було страшно й боляче мені,
Бо ж гинув люд, згоряв, неначе свічка.
І у прямому сенсі, звісно, теж.
По всій Європі вогнища палали.
Людей, які виходили із меж
(А і тоді таких було чимало),

Ігор Шоха
2020.11.29 17:14
Розвіяні ілюзії життя
вміщаються у три щасливі миті:
ось я мале, із мамою, дитя,
ось ми усі, а на столі – кутя,
а онде сяє сонце у блакиті.

Все інше – як на обрії земля,
яка фата-морганою зникає

Олександр Сушко
2020.11.29 16:19
Я - пророк добра і справедливості,
Битий, гнаний, бідний скоморох.
П'ю амріту Божу безнадійності,
Хресна путь - логічний епілог.

Повезло. Утік між люті тромбами,
Тільки спину аж пече батіг...
А Спаситель поруч, мовчки човпає,

Ніна Виноградська
2020.11.29 14:21
Не із троянди розпочався світ,
А із ромашок, зірваних у лузі.
Дідівська клуня вже багато літ
Тримає сни і пам’ять у напрузі.

Під жорнами міняє він усіх,
Коли млином життя нас перемеле,
Де більше сліз, а рідше світлий сміх,

Тетяна Левицька
2020.11.29 09:57
Артеріальний знов тиск низький,
клаустрофобія туги.
Тишу б лещатами стиснути,
смуту свічею обвуглить.

Хай на дев'ятому поверсі
небо лежить на долоні.
Пише курсивом на атласі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич / Рецензії / АВТОРИ

 Мойсей Фішбейн. Пошуки геніальних цілей в поезії
Образ твору Пошуки геніальних цілей в поезії
на прикладі творчості Мойсея Фішбейна


...і щастя це — хвилини півтори.
Склепивши очі, тихо повтори:
околиця... напівзабуті лиця..
овече хутро... сині хутори...
багаття... бринза... сутінки... суниця...
Ти вернешся. Воно тобі насниться.
Форель... зело... криниця... Повтори.

Святвечір 1998 року, Altenerding
Мойсей Фішбейн


„Таланти влучають у зриму, але недосяжну для інших, ціль...” Ця частина відомого вислову вельми справедлива як для мистецтва, так і для інших царин сучасного життя. І особливо актуальна для поезії. Можливо навіть, оце влучання чи не влучання саме тут найбільш очевидне. Очевидне для людини інтелігентної, тобто тієї, яка здатна до глибокого розуміння і конструктивного мислення - не дарма Цицерон вважав, що завдяки інтелігентності душа здатна до самовдосконалення, пізнання сутності речей, навколишнього світу.
А прикінцева частина наведеного вислову – „... а геній влучає в ціль, якої ніхто не бачить”. І тут розуміння знаходить щонайменше дві паралелі. Перша: в кожному з нас є внутрішній геній, що часто спрямований до зовсім іншого, аніж те, що ми робимо щоодень. Друга: геній як дух-охоронець, покровитель того чи того явища в навколишньому житті.
У древніх статуетки геніїв оберігали богів, їхні ковчеги, а у нас, ті, що в камені, – прикрашають (охороняють) архітектурні ансамблі, а імена й діяння тих, що були колись тілесними, оберігають життєдайні царини нашого буття.

Тараса Шевченка вважаємо Генієм, Охоронцем усього живого Українського. Василя Стуса – напевно, також. Івана Франка – Генієм вільної української думки, української літератури. Миколу Лукаша, Григорія Кочура – Геніями українського перекладу. Поетичними Геніями – і Івана Котляревського, і Тараса Шевченка, і Лесю Українку, і Богдана-Ігоря Антонича, і Василя Стуса, й багатьох інших, хто донині надихає, хто донині тримає на своїх плечах світовий авторитет нашої Поезії.

Зроблю припущення: однією з природних Цілей життя творчої особистості є намагання виявити й поєднати оці промисли „внутрішньої” та „зовнішньої” геніальності.
Тобто знайти себе в собі й знайти себе в житті, так? Спочатку свого внутрішнього Генія – менше, проте добре відчутне нам усім. А потім і значно більше – Генія зовнішнього, стаючи при цьому значно більшим, розуміючи, що хоча це й зовсім не очевидно іншим, але вкрай потрібно тобі самому.

* * *
Я ще благаю сторожу високу:
Позанебесна моя охороно,
Дай доторкнути важке виногроно,
Дай мені спити солодкого соку
Там, де луска у віддалині голій,
Там, де гроза фіолетово-сива,
Там, де кінчається плетиво снива,
Де починається плетиво колій…

25 травня 1999 Altenerding
Мойсей Фішбейн


Отож, Таланти і Генії. Одні – добре видимі, знані за життя, популярні. Інші – чомусь приходять до нас здебільшого після своєї смерті. Тілесної. Чому так складається? Можливо, є актуальні завдання сьогодення, а є й інші, які стають для загалу вкрай важливими значно пізніше? І ми до потреби їх вирішення доростаємо згодом? Утім, який сенс говорити про „згодом”, якщо у більшості з нас внутрішній геній, внутрішнє наше ідеальне „я” так ніколи і не знаходить свого відображення в особистому дзеркалі життя? Не можна відкладати на „згодом”, потрібно з’ясовувати все зараз, бо потім може і не настати. Бо сумно незмінно переконуватись у правоті досить жорсткого спостереження Тараса Шевченка: „Ми восени таки похожі // Хоч капельку на образ божий, // Звичайне, що не всі, а так,// Хоч деякі...”.

А чим схожі ці, „деякі”, на Образ Божий? Наприклад, у поезії, поблизу якої нас так багато нині?
І, на перший погляд, ніби все так просто – ось він, Образ Божий, навколо: в чистому життєдайному ефірі повітря, води, світла, безмежності й досконалості форм Творіння, неосяжності неба над головою, переконливої реальності твéрді під ногами й такої ж усередині – віри, що все це й справді твоя життєва безконечність. А ще живий стукіт безлічі покликаних Ним сердець, гармонійне звучання природи, Його Природи, відтворюване людською мовою, українською, рідною нашою мовою.

* * * Олені Добровольській
Неторкані й ґвалтовані, зужиті
Й недоторканні, наче польова
Невловна і незаймана у житі
Мелодія, — наснилися слова,

І темрява клубочеться зимово,
І душі ним просотує сльота.
Горнись до мене, мовенятко, Мово,
Неторкана, ґвалтована, свята.

1993 р. Мюнхен
Мойсей Фішбейн


У чому ця вища схожість? У нашаруванні нашому на Творцеве, Батьківське? Рідне, прозоре для Духовних Променів наше існування на Його тлі? Можливо, це і є вічність? І справжність? І можливість, і не тільки для поета, відчути й явити поєднання своїх Геніальностей?

Власне, всі ці роздуми жили в мені і раніше, але набули особливої чіткості саме після знайомства із творчістю українського поета Мойсея Фішбейна. Знайомства поступового і тому, напевно, більш докладного, більш глибокого. Знайомства із сучасником, про існування якого більшість шанувальників української поезії, і я в тому числі, дізналися порівняно недавно. Здебільшого, за декілька років до повернення Мойсея Фішбейна на звільнену від тоталітаризму Україну.

Мені як редакторові Інтернет-видання, що досліджує явище української поезії, годі було не звернути уваги – й свої, й читачів – на Мойсеєві рядки, котрі, наче сніг на голову, впали на нас вже в перший рік діяльності видання в Інтернеті. Спочатку це були переклади знаних світових авторів із німецької, з французької, з італійської, з іспанської, з івриту, з ідиш та інших мов, а потім і власні, Мойсеєві, вірші. І що краще – не визначиш. А це не просто рідкість у високій поезії – це, як на мене, радше щасливий виняток із загальних правил.

Щасливий виняток, бо для адекватного перекладу того чи того великого світового автора потрібна, крім рівної літературної майстерності й майстерності перевтілення, ще й самопожертва, коли ти саме адекватно перекладаєш, а не підносиш себе коштом знаних імен, коли ти максимально чесний перед своїм внутрішнім Генієм.

КАРУСЕЛЬ. Р. Марія РІЛЬКЕ

Переклад Мойсея Фішбейна

(Фраґмент)

..........................................
Кружляє дах, і тінь його кружля,
Сповільнено кружляє кружина,
Йде колами країна мандрівна,
Строкаті коні мчать нізвідкіля.
І поміж них – лошиця запряжна,
Така ж баска, гаряча й норовлива,
За ними палахтить левина грива,
І часом видно білого слона...

.....................................


Природне зацікавлення, а хто ж стоїть за цими, як на мене, ідеальними поетичними текстами, привело до ще цікавіших відкриттів. Я був глибоко переконаний, що радянська влада перемолола, знищила всі взаємозв’язки культурних і мистецьких традицій, що зараз, після падіння самої радянської влади, ми маємо дике поле укрсучліту з видіннями класиків, що даленіють десь на обрії.
І як приємно було довідатися: багато що збереглося всупереч, здавалося, загальному винищенню. Зокрема – школи Миколи Платоновича Бажана та Миколи Олексійовича Лукаша. Обидві ці школи перейняв і плекає Мойсей Фішбейн. Перейняв досить трагічно, бо, зберігаючи внутрішню чистоту, відмовившись від співпраці з КҐБ, змушений був еміґрувати з батьківщини.

ЕМІЛЬ-АНТУАН БУРДЕЛЬ.
ВЕЛИКА ТРАГІЧНА МАСКА БЕТГОВЕНА
Веди мене, мелодіє, веди,
Неси мене і сили дай для злету —
Перепливти, перелетіти Лету
І не ковтнути чорної води.
Повстань, мій дух! Мелодіє, постань
Лавиною, і вибухом, і виром,
І вироком осіннім хмарам сірим —
Крізь тишини важку, холодну твань!
Накочуйся, о хвиле звукова, —
Я чую звук нечуваної пісні,
Її акорди й рокотання пізні, —
У тишині оглухла голова.
У душу б’ється музика німа,
Це рокотання врóчисте і чорне
В обличчя б’є. Моє лице — потворне.
Та порятунку й сховища нема.
Веди мене, гармоніє, веди,
Неси мене і сили дай для злету —
Перепливти, перелетіти Лету
І не ковтнути чорної води.

1972 р., Київ
Мойсей Фішбейн


Останнім кроком у відкритті й розумінні мною Мойсея Фішбейна як значного явища в українській поезії стала видана 2006 року видавництвом „Факт” книжка „Ранній рай”, де, схоже, опубліковано все те, що автор вважає за найкраще у своїй творчості. Вже майже два роки я знайомий із цією книжкою. На мою думку, „Ранній Рай” належить до тих взірців української поезії, які кожен серйозний автор повинен осягнути перед тим, як брати сміливість називати себе поетом.

Насамперед ідеться про поетичне увиразнення ось того самого „Таланти влучають у зриму, але недосяжну для інших, ціль, а Геній влучає у ціль, якої ніхто не бачить” – про поєднання внутрішнього і зовнішнього геніїв – і про прозорість на тлі Творця, і про Природність і Покликаність людського існування особистості, і про красу цього буття в злагоді з Промислом Божим.

Можливо, для авторів-початківців у „Ранньому раї” важливо зосередити увагу на поетичному ефірі, тому природному ефірі, який оточує тут кожне означення, кожне слово і збирається рядками у подих вірша, що, зрештою, створює й забезпечує живе, самостійне існування цілої композиції, що можна порівняти й зі справжньою музикою, й зі справжнім малярством. В малярстві все, звісно, значно очевидніше – просто жорстко вимагається присутність на картині достатнього обсягу повітря, осяйності заповненого ним об’єму, відповідності цій осяйності обраних художником фарб. Поезія Мойсея Фішбейна така ж вибаглива до себе і вкрай музична, вже не кажучи про обсяги, які вона собою охоплює, а це й перекладені світи найкращих світових поетів, і покладені на музику власної поезії біблійні світи.

А досвідченим авторам варто зауважити авторську цілісність, максимально прозорі багатовимірні композиційні обсяги й позачасовість їхнього існування. Це те саме шляхетне відчуття вічності в поезіях і в поетичних перекладах, яке осягається Майстром усе життя й передається відтак у своїх творах з найвищою свободою мови, відчутої рими, невимушеним летом думки й майже математичною точністю дотримання всіх відомих авторові найвищих законів.
Тому й кожен твір – то симфонія, де свобода розкривається як музика – щонайвищим дотриманням і числа, й місця кожного звуку, кожного слова, і дарованих їм змістових поєднань.

На поезіях та поетичних перекладах Мойсея Фішбейна майбутніх
мистецтвознавців можна навчати природи Мистецтва. Достатньо пильно
поглянути, які саме суперечності, які саме питання, обшири, світи зачіпає
Мойсей Фішбейн. Тут – основна відповідь. Бо кожен інструмент чи рука з пером
тільки служать Вищому. Бо все мистецтвознавство зводиться до визначення
місця автора в його художній спробі. Місце ж Фішбейна, як і його коханої
Української мови, в Божественній системі координат, де осі Х, Y, Z – належні
Вищому Творцеві атрибути – Любов, Свобода, Творчість. Часового виміру
немає – натомість є четвертий, Духовний вимір.
Рух уперед у цій системі – це приростання Життям у напрямку до Творця. А авторські константи, що визначають творчі пропорції поетичних композицій, максимально наближені до видимих нам Творцевих. Це й є максимально можливою подібгістю краси рукотворної до існуючої довкола нас Краси Нерукотворної. Це й є єдино можливою відповіддю на відоме запитання „Що не вмаляється, не нищиться невпинним часом?” – приростання наших сутностей Життям.

І жодних свідомих чи несвідомих заперечень. Жодної недовіри Промислу, жодних „творчих” пропозицій щодо покращення (полегшення) буття чи
сприйняття, лише тонке й гармонійне бачення Природи речей і свого місця в
ній – місця дивовижного, наповненого взаєминами із Господнім.
І в кожній композиції Мойсея Фішбейна неначе звучить – для мене відкрилося це, нехай відкриється і для вас – звучить „Веди мене, мелодіє, веди”!

Майстри ніколи не беруть собі більшої свободи, ніж її дано для явищ, які вони осмислюють. Майстри не дозволяють собі більшої свободи, ніж її мав автор тієї поезії, яку перекладають. Так, звичайно, є ще різні мовні закони, різні стереотипи сприйняття, характерні для тієї чи тієї доби розуміння й використання значень тощо. Наприклад, у Мойсея Фішбейна та Райнера Марії Рільке є ще й суттєва відмінність у впливі епохи на автора, суспільній прив’язці художнього світобачення. Але чи не досконала поетична школа Фішбейна,
успадкована від геніальних Миколи Лукаша, Григорія Кочура, Миколи Бажана, і змогла б тільки впоратися зі всією романтикою, галантною красою й водночас модерністською динамікою епохи, що їх так яскраво передає Рільке? Із цією зливою символів, ситуаційних планів, барв і подихів, обережних, але таких чутливих поглядів, рухів і доторків – які так живо передають ту добу, те мистецтво, які вже саме так ніколи більше не повторяться?

Йде колами країна мандрівна(...)
......................................................
Така ж баска, гаряча й норовлива(...)
......................................................
І часом видно білого слона(...)
......................................................
І усмішка, народжена допіру,
Сліпуча і змарнована для виру
Сліпої та задиханої гри...

КАРУСЕЛЬ. Р. Марія РІЛЬКЕ

переклад Мойсея Фішбейна


Чи й можливо перекласти краще?
А іншого художнього образу до визначення художнього напрямку Модернізму, я
б і не шукав – цей найкращий!
А далі, є й інше, загрозливе, так точно осягнуте й передане нам
перекладачем:

Й мале дівчатко, вбране у блакить.

Вхопилося за гриву, ще не звикло
Малятко, на якому білина,
Що лев реве і люто шкірить ікло....
..............................
І задорослі погляди чаїні
Десь поза колом, десь у далечіні,
Там, де потойбіч тайна непочата, –
................................
усмішка, народжена допіру,
Сліпуча і змарнована для виру
Сліпої та задиханої гри...

КАРУСЕЛЬ. Р. Марія РІЛЬКЕ

переклад Мойсея Фішбейна


Подих майбутньої подвійної (колами?) катастрофи, трагічна дивовижа людської "Каруселі", передчута генієм Рільке?
Чи трагедія Господніх випробовувань від Максиміліана Волошина у
„Північному Сході”?
Чи „просто” золототкані безцінним життєвим досвідом, ідеями, образами, словом – інші композиції великих світових поетів?

Читаєш ці переклади й розумієш: усе це не лише література, це,
насамперед, продовження, подовження, глибше проникнення нашого розуміння в
живу сутність залишеного нам Спадку, а часто й Оживлення пригніченого й
зневаженого суспільством Живого.

* * * Олені
Це вони, розпорошені гарби,
Це вони, спорошілі горби,
У розколинах давньої фарби
За горбами чотири гарби.
Це вертання, це рідні пенати.
Це юрма безголосо горла,
Це юга, це несуть розпинати
Розпорошені крила орла.
Спорошіле димовище. Тливо
Спопеляє зникомі дуби...
Це торкає рука тріпотливо
Порошини старої доби.

11–15 квітня 2002 р., Erding

Мойсей Фішбейн.


Ледь не кожен вірш Майстра побудований у багатьох вимірах. На
передньому плані просторо для подиху, погляду, сприйняття – насичення
відбувається по мірою проникнення зору вглиб. Мойсей Фішбейн в'яже логічним
чи містерійним дійством дальні плани, в'яже через дуже точне використання
глибинних і таких пізнавально характерних властивостей описуваних ним
предметів – властивостей другого, третього, вищого порядку. Рима ж, наче
відповідь авторові на поставлені ним питання, наче природна відповідь
поетичного середовища. Відтак читач розуміє: творцем справжньої, істинної
поезії не може бути лише людина.

Таким чином вибудовується Фішбейнівська стереоскопія, до речі, дуже характерна і для іншого великого майстра, Йосифа Бродського.
Таким чином, як на мене, складається і краща світова поезія, бо ж
ідеться і про абсолютну точність означень на максимальну глибину, приступну
сучасному сприйняттю, йдеться про максимально точний явний і неявний життєвий ритм відтворюваних автором поетичних явищ у їхньому взаємозв'язку з найглибиннішими джерелами всіх відомих йому подій, ідеться про красу рідної
мови.
І у всьому цьому Мойсей Фішбейн зробив для української мови, для
української літератури аж ніяк не менше, ніж Йосиф Бродський для
російської – у світовому контексті.

Але Йосифа Бродського вже немає поміж нас, а Мойсей Фішбейн, слава Богу, таки ще поруч. Мені приємно відчувати це. Як добре, що Майстри (а їх завжди мало!) продовжують творити – попри ненайкраще здоров’я, брак нормальних побутових умов, нападки жовтої преси, вроджене хамство укрсучліту, сусідство з духовним люмпеном. Але й більша спорідненість із небом, із вічністю, – очевидно, навзаєм. Такий собі дивний, але провісний релятивізм (у своїх „Аферизмах” Мойсей Фішбейн дещо іронічно зауважив: „Вічність – анахронізм. Щодо поточного моменту”). Релятивізм, котрий варто
було б краще відчувати нам усім. Але відчувають, „звичайно, що не всі, а
так, хоч деякі”...





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-07-24 20:45:23
Переглядів сторінки твору 4262
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.015 / 5.5  (5.161 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 5.010 / 5.5  (5.160 / 5.54)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми АВТОРИ
Автор востаннє на сайті 2020.11.21 13:46
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Нечуйвітер (М.К./М.К.) [ 2012-07-16 16:27:56 ]
Справді, глибина і шляхетність, багатовимірність поезії Мойсея вражають, проте до неї треба дорости.