ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2022.05.24 21:38
Перебирає клавіші липневий дощ,
переливає шейкером* сипучі звуки,
Усотує вологу трав'янистий хвощ,
в розлийводі стрімкій купаються прилуки.

А на плакучих вербах гулко цокотять
паєтки росяні із бісеру, кришталю.
Русява дівчинка, десь років, пе

Сергій Губерначук
2022.05.24 20:25
Ходить вітер по дорозі,
намочивши ноги босі,
і колише мокрі ставні на вікні.

Це красиво, ой, красиво!
Тільки знов зимова злива
прокотилась по тобі і по мені.

Ігор Шоха
2022.05.24 12:59
ІНе радують мене ворожі трупи,
засмучує героїка війни...
а хочеться із рідними укупі
ще раз біля вцілілої халупи
послухати мелодії весни.

Аби туди не падали ракети,
аби пізнати тиші іншу суть...

Віктор Кучерук
2022.05.24 05:55
Прокинься, друже, і мерщій
Біжи на звуки таємничі, –
Уже в гущавину кущів
Тебе пташині співи кличуть.
Згубися в тім чагарнику,
Де неможливо приховати
Рожеві полиски бузку
І цвіту ніжні аромати.

Володимир Бойко
2022.05.24 00:14
Z – остання буква в алфавіті. Колись Росія прорубала вікно в Європу,нині його замуровує. Українська земля – не для москаля. Сомалійський пірат рашисту брат. Соцконцлагерь – розбігся, совконцлагерь – розбігся, росконцлагерь – на вихід. Загад

Ольга Олеандра
2022.05.23 17:03
Стояла люлька на хмарці, а всередині неї лежав та посміхався рум’янощокий малюк. Очі в нього були кольору неба у безхмарний день літечка, на щічках красувались веснянки – по одній на кожен цілунок, яким його зранку вітало ласкаве сонце. З малюком грав

Іван Потьомкін
2022.05.23 14:58
Уперше жабенята
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.

Сергій Губерначук
2022.05.23 11:32
Зараз кину монету.
Що випаде – так і буде.

Об стелю блакитну – вдарилось.
По жовтій підлозі задзеленчало.

Чи обманули мене?
і випало, що обманули.

Тетяна Левицька
2022.05.23 09:22
Сон стуляє утомлені очі.
За вікном, — комендантська година,
навіть чутно, як серце стукоче,
кров схолола мордує судини.

Перетягують думи — канати,
опускають повіки пудові,
хочу спати, о як хочу спати,

Володимир Невесенко
2022.05.23 08:38
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он – збліднілий мигає Заєць,
ось – яріє Великий Пес.

Віктор Кучерук
2022.05.23 05:53
Вітер носом ткнувся в шибку,
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.

Сергій Губерначук
2022.05.22 21:46
На іклах ветхих лисих жриць
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!

Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,

Микола Дудар
2022.05.22 21:12
Невпевнений, що ти мене почуєш
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і

Євген Федчук
2022.05.22 20:28
Сидить дід старий на лавці, спочива,
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси

Микола Дудар
2022.05.22 19:24
Вісімдесят восьмий вже…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…

Ігор Шоха
2022.05.22 18:41
До віків уже дев'ятий рік
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.

Йде ідеологія у маси
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віктор Марач (1955) / Критика | Аналітика

 Вступна стаття до перекладу "Сонетів з португальської" Елізабет Браунінг
ЛЕБЕДИНА ПІСНЯ
(Вступна стаття до перекладу “Сонетів з португальської” Елізабет Браунінг)

Цикл “Сонети з португальської” англійської поетеси Елізабет Браунінг належить до вершинних досягнень світової любовної лірики. Мабуть, в жодного іншого поета, що звертались до однієї із найскладніших поетичних форм – сонета, особисте, біографічне не виражено настільки явно, не втілене з такою поетичною майстерністю. Разом з листами, адресованими Роберту Браунінгу, ці сонети стали невід’ємною складовою романтичної легенди про любов двох видатних поетів, що змела всі перепони, перенісши закоханих із похмурої і холодної атмосфери Лондона до теплої і сонячної Італії.
Елізабет Баррет Браунінг народилась 6 березня 1806 р. в Англії поблизу міста Дарем в досить заможній сім’ї: батько мав великі плантації на острові Ямайка і розбагатів на продажі цукру і рому. Дівчина отримала прекрасну домашню освіту, що включала знання класичних (латини та грецької) і кількох сучасних мов, історії, філософії, літератури; ще в дитячому віці почала писати вірші. Батько, натура владна і деспотична, завів у сім’ї строгі порядки, вимагаючи беззастережної покори і заборонивши всім одинадцяти своїм дітям вступати в шлюб, – але він гордився досягненнями дочки в навчанні, а пізніше в літературній творчості: в 1820 р. була опублікована її епічна поема “Марафонська битва”. З раннього дитинства Елізабет страждала хронічною хворобою легень, в 1821 р. після травми хребта стала напівінвалідом. В 1835 р. сімейство Барретів переїхало до Лондона, де поетеса дістала змогу брати безпосередню участь в літературному житті столиці. В 1838 р. була опублікована її поетична збірка “Серафим та інші вірші”, зустрінута досить прихильно критиками. В тому ж 1838 р. Елізабет для зміцнення здоров’я на кілька років відправилась в м. Торкі на південному узбережжі Англії, де в 1840 р. загинув, катаючись на човні, її брат Едвард. Переживши у зв’язку з цим сильне нервове потрясіння, Елізабет вирішує усамітнитись в своєму лондонському помешканні і готуватись до смерті, оскільки життя втратило для неї всякий сенс; проводить весь свій час в затемненій кімнаті, не встаючи з ліжка і не приймаючи нікого із друзів та знайомих. Єдиною її втіхою в цей час була тільки поезія. В 1844 р. виходить з друку в двох томах її збірка “Вірші”, що утвердила її поетичну репутацію; до неї, зокрема, ввійшов широко відомий вірш “Плач дітей”, спрямований проти визиску дитячої праці на фабриках та шахтах.
Вірші Елізабет Баррет справили надзвичайно сильне враження на англійського поета Роберта Браунінга (1812–1889). Захоплений ними, він починає шукати можливості зустрітися з нею. Оскільки це зробити було надзвичайно складно, бо Елізабет перебувала під пильним наглядом батька, який ревниво оберігав її від будь-якого контакту із зовнішнім світом, то спочатку між ними зав’язалося листування. В першому листі до неї, відправленому 10 січня 1845 р., Роберт писав: “Я всім серцем полюбив Ваші вірші, ... але я полюбив і Вас”. Між ними спалахнуло кохання і 12 вересня 1846 р. вони таємно обвінчалися, а вже через тиждень відбули до Італії. Батько так і не пробачив дочці її вчинку; листи, які вона посилала йому з Італії, вертались нерозпечатаними. Подружжя поселилось у Флоренції. Щасливий шлюб, сприятливий південний клімат благотворно вплинули на здоров’я Елізабет; в 1849 р. вона народила сина, брала активну участь в літературному та громадсько-політичному житті Італії, щиро співчуваючи борцям за її визволення. Померла поетеса 29 червня 1861 р.; одразу ж після її смерті Роберт Браунінг із сином повернувся до Англії.
Світову славу Елізабет Браунінг приніс любовний цикл із 44 сонетів “Сонети з португальської”, що писались протягом 1846–48 років і були опубліковані в 1850 р. В цих віршах, що надихались і живились безпосереднім життєвим досвідом, відображено зародження і еволюція її великого кохання: раптове почуття застало самотню, хвору, позбавлену надій на щастя жінку зненацька – замість смерті, до якої вона готувалась, прийшло кохання, яке збурило все її життя. Збентеження і внутрішнє сум’яття, яке героїня відчуває спочатку, міняється на радісне прийняття цього нового почуття, яке росте й міцніє, заповнюючи все її єство, відкриваючи перед нею нові горизонти, підносячи над прозою буденності і долучаючи до поезії вічності. У зв’язку із надто особистим, інтимним характером циклу сонети були видані з імітацією під переклади з іноземної мови; вибір саме португальської пояснюється тим, що Роберт пестливо називав Елізабет за її смаглявість “моя португалочка”.
І хоч роки перебування в Італії були для Елізабет Браунінг досить плідними у творчому відношенні (збірки віршів “Вікна будинку Гвіді” (1851), “Вірші до конгресу” (1860), роман у віршах “Аврора Лі” (1857)), “Сонети з португальської” так і залишились її лебединою піснею, проспіваною при найвищому злеті на крилах кохання.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-07-02 20:24:25
Переглядів сторінки твору 1596
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.555 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.493 / 5.39)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2020.07.02 19:13
Автор у цю хвилину відсутній