ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2020.10.19 22:20
Я в кімнаті, а галас у вуха
Наповзає важезним свинцем.
Перед вічним всевладним лицем
Відчуваю фатальності звуки.

Какофонія транспорту суне,
Розриває гармонію снів.
Квітка сохне в морях будяків.

Олександр Сушко
2020.10.19 16:47
Не люблять люди правди, зобижаються, коли хтось щиро і прямо в очі каже, що ти - телепень, а вчинки твої ідіотські. А чому ображаються? А тому, що правда нікому не потрібна, вона як чорна грязь покриває людину з голови до ніг. І замість непорочного світло

Ярослав Чорногуз
2020.10.19 13:19
В героя божа є ознака –
Усі він труднощі долав.
Он – Одіссеєва Ітака,
Для нього сповнена тепла.

Брил нагромадження величне,
Печаль і радість в нім сплелись.
На рідну землю, ой, незвично

Тетяна Левицька
2020.10.19 13:08
Забувала оплакані вірші,
загортала самотність в папір,
і ніхто у роз'ятреній тиші
в ніч холодну мене не зігрів.
Що кому, до чужого причастя,
літургії пахких паляниць?
Не таке я намріяла щастя
щоб шубовснути з синяви ниць.

Ігор Шоха
2020.10.19 10:35
Історія лише тоді навчає,
коли її осмислює народ,
і гнів його Везувієм палає,
і чуємо із Дону до Дунаю,
що є у кожній хаті патріот.

Ми, як були від Сяну і до Дону,
то й будемо! Бо течія несе

Сергій Губерначук
2020.10.19 10:11
Зимове діамантове кольє,
холодних почуттів ясні крижинки.
Усе, що на рахунку в тебе є, –
це сміх і сльози звільненої жінки.

Давно я не така, як ця зима.
Терпіти сил уже давно нема.

Микола Соболь
2020.10.19 08:55
Присядь опліч, мій друже, поговорим
у світі є для цього сотні тем.
Перевернути може слово гори
і душу може обпекти вогнем…
Немає часу? Певно і не буде.
Цейтноту вічна пастка на землі.
Чи схаменуться, чи прозріють люди?
Можливо так. Та швидше за вс

Віктор Кучерук
2020.10.19 08:23
Стало холодно і сиро
Восени, –
Тож на вулицю з квартири
Не гони.
Далечінь і наоколи
Вже не ті –
Потемніли, захололи
В німоті.

Іван Потьомкін
2020.10.19 08:10
Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.

Олександр Сушко
2020.10.18 20:34
Незакінчена епістола...
Грім ударив, наче істина,
Час ударив - я не вистояв,
Впав на зорану ріллю.

Поруч побратими-воїни,
Лики вичорнено зорями,
Перешіптуються з мойрами

Микола Дудар
2020.10.18 19:44
ЗВИЧАЙНЕ ЧУДО МИКОЛИ ДУДАРА В українській поезії є безліч чудових письменників, яких важко віднести до якоїсь конкретної генерації. Хоча б тому, що писати починають пізніше за своїх ровесників, але одразу пропонують світові зрілу лірику. Одним із таких а

Олександр Сушко
2020.10.18 17:37
Стаття оця простяцька, як і усе моє нехитре життя, як усе до чого доторкається моя думка . Хоча в ній буде йти мова не про гарбузи на полі, які цьогоріч вродили рясно, не про білі гриби, які щойно замаринував, і навіть не про теоретичну фізику та квант

Микола Соболь
2020.10.18 16:04
Були у світі лише ми й каштани,
як тільки листопад тікав із двору,
чекаючи удвох на зиму скору
та сніг, що не впаде відразу тане.
Таке воно дитяче лихоліття
в бабусиній хатині біля груби
коти свої вилизували шуби,
а ми калини заваривши віття

Борис Костиря
2020.10.18 14:15
Це божевілля міста із агоній,
Важких судом, паралічу і ран.
Стікає кров’ю течія двобою,
Узявши спокій на важкий таран.

Гангрена розповзається повсюди,
Руйнуючи стрімкі проспекти вщент.
Здорова плоть перетворилась в груди

Сергій Губерначук
2020.10.18 08:56
Знов обличчя це – не налице,
а навиворіт, як після лому!
Я – великий. І знаю про це!
Не вміщаюсь ні в чому малому!

Я надмірно – в самому собі –
у самому мені не самому!
Розкотив би губу по губі –

Євген Федчук
2020.10.17 20:09
Біля старої школи ріс бузок.
Ліловий, білий…Розквітав у квітні.
І полюбляв я ще малим ходити,
Мов у країну чарівну казок.
Вдихав бузковий аромат п’янкий
І до суцвіть уважно придивлявся,
П’ять пелюсток зустріти намагався,
Бо, як казали старші, цвіт
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

К Ґерц
2020.10.15

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Лариса Маковей
2020.08.01

М Менянин
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Мар'яна Савка (1972) / Вірші

 * * *
Брови готично зведені д’горі.
Кава застигла вигірклим докором.
Тінь Мефістофеля в лабораторії.
Ніч западає. Здрастуйте, докторе.

Кроків не чути. Сліду не знати.
Шиба вітражна – барвою крови.
Місяць врозповні сходить гранатом
Понад нічним перкалевим покровом.

Дайте долоню. Тепла до біса.
Лінії теплими дереворитами.
Ось вам до пальців краєчок завіси,
А поза нею – ніч з Маргаритою.

Усміх утерши, німо і чинно,
Міряйте пустку рівними кроками.
А в комірчині плаче дитина.
Тяжко вам, Фаусте. Зимно вам, докторе.

Контекст : “МАЛЮНКИ НА КАМЕНІ” (Київ, "Смолоскип", 1998)



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-03-29 16:32:02
Переглядів сторінки твору 3330
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.238 / 6  (4.913 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 5.208 / 6  (4.976 / 5.6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.748
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2008.10.21 17:25
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Левандівський (Л.П./Л.П.) [ 2009-08-20 18:30:42 ]
І я приєднаюся: тут був Микола. А вірш неймовірний. відчуття на грані, а словами бавиться як вітер з листям. Супер! Дяка вам Ніко за представлення авторки у своєму світлі. Мені здалося, що ви виразно підкреслили її вибухову поетичну ауру! А вірш просто чудо!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вероніка Новікова (Л.П./М.К.) [ 0000-00-00 00:00:00 ]
Сказати по чести, мене завжди вражали вірші прекрасної авторки, та якось все не було нагоди висловитись. Нині надолужую.
Отже, вражали. Завжди. Відчасти своїм автентичним надривним відчаєм, що при цьому геть не межує зі слабкістю, а швидше втілює і символізує собою певний момент переходу жінки на іншу щаблину свідомості; відчасти непохитністю єдиного творчого вектора; глибоко – гостротою й лаконічністю кожного мікро-, макро-, мега-, ультра- і навіть недо- почуття, вкладеного у слово, у рядок, у строфу… А найбільше вражали і вражають відвертістю до повного саморозкриття. Це ж так неймовірно важко!.. (хитає головою і прицмокує язиком, мовляв, ой, леле…) Власне, саме цей момент відвертості автора через-себе з читачем – нмд, є одним із найголовніших для поета. Бо є ніби таким собі містком від формалістичного веденодний умивальник з металевим пиптиком, на який треба натискувати, щоб отримати порцію холодної води. Сяк-так Алла помила картоплю і, зсунувши від зосередження брови, намагалась щось зробити з допомогою цього незграбного, та ще й тупого ножа. Як вона не старалась, лушпини виходили товщиною мало не в палець, і ощадливість Алли від цього дуже страждала, хоча чого б їй жаліти чужої картоплі? Чужої?.. Чужий їй Павло чи не чужий? Алла знову і знову задавала собі це питання і не могла знайти відповіді. Ні, все-таки він їй не чужий. Він колись дуже любив її і, як тепер виявилось, любив усі ці роки. І вона його любила. А що залишила, то зовсім не тому, що розлюбила. Вона згадала, як щоранку прокидалась в його обіймах від найніжнішого поцілунку. Потім був сніданок з черствими пиріжками, потім ішли на роботу: він у свою житлову контору, вона в дитсадок, де працювала нянею. Повертались додому, вечеряли. "Підемо прогулятись",- пропонував він. І вони блукали по знайомих до оскоми вуличках невеликого містечка. Іноді заходили в кіно. Або до кого-небудь зі знайомих. Тоді на столі появлялась пляшка. А потім вони повертались додому, іноді вона ще смажила йому картоплю. Нарешті обоє йшли до ліжка і починали цілуватись. Навіть серед ночі, прокинувшись, Алла чула, як Павло дуже обережно гладить її волосся і ніжно шепче: "Маленька моя, дівчинко моя, я тебе нікому не віддам". А потім був ранок, і все починалося спочатку. Через два місяці вона відчула, що їй хочеться вовком вити від такого життя.
- Чого це ти на мене витріщився? - навмисне грубувато сказала Алла. - Я не можу працювати, коли на мене дивляться.
- Ну, зроби виняток для сьогоднішнього дня,- попросив Павло. - Я ж так давно не бачив, як ти смажиш картоплю.
- Сьогодні ти побачиш, як я роблю це тепер. Тільки при умові, якщо в тебе є перець.
- Здається, є. Там у шафі.
Алла заглянула в шафу і побачила там буханець хліба, нову алюмінієву миску і кілька паперових кульків, в одному з яких дійсно був перець. Зрештою, миска теж дуже до речі. Алла порізала картоплю на шмато