ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Леся Романчук (1961) /
Проза
/
Тобі
Тобі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тобі
* * *
Називали зорею-зірницею
І горнулися до тепла.
Величали мене жар-птицею.
Може, нею колись була.
І жила собі, сонцем сяючи,
А у підсумку — лиш зеро,
Адже кожен хотів, прощаючись,
Залишить на згадку перо.
А до щастя не знала шляху я.
Може, щастя — до сивих скронь
Жить малою сірою птахою
Поміж теплих твоїх долонь.
* * *
Що ти зробив зі мною,
З пташкою дикою лісовою,
Що як сміялася — то в обличчя,
А вслід — ніколи, бо так не личить,
А якщо плакала — тихо-тихо,
У своєму гнізді, у пралісі дикому,
Щоб ніхто не чув того плачу,
Щоб ніхто моїх сліз не бачив.
Я була вільна і горда птаха,
Знала біду, та не знала страху.
Знала покору лиш у любові,
Золота дзвін не бентежив крові.
Що ж ти зробив зі мною,
З пташкою дикою лісовою?
А душею за тебе тремчу,
Я на поклик твій тихий лечу,
Скину крила і пір'я спалю.
Я, напевно, тебе люблю.
* * *
Хочу кохання вічного,
Хоч вічне не конче вінчане.
Хочу кохання чистого,
Чесного, урочистого.
Бо іншим воно не буває,
Я просто не знаю
Кохання іншого,
Грішного, потаємного,
Кохання нічного, темного,
Яке не знаєш, як звати,
Яке потрібно ховати,
Аби його не віддати
Злим язикам на поталу.
І стане його так мало,
І стане його мізерно,
Воно не любить, як темно.
А хочу кохання вічного,
Хоч вічне не конче вінчане.
* * *
Давай не будемо питати
У долі, як нам називать
Те, що прийшло до нас незваним,
І сіло у кутку дивана,
І дивиться на нас очима,
В яких надія, теплий смуток,
І жаль за тим, чого не буде,
І вдячність тому, що було.
Спасибі за тонке тепло,
Що струменіє несміливо
Із пальців не тонких, та ніжних,
Мов лагідний квітневий вітер,
Що сам не зна, куди летить.
За дотик вуст такий нежданий,
Мов перший пролісок-підсніжник.
За стукіт серця полум'яний.
За те, як ти його боров.
За те, що шумувала кров,
Яка давно уже відвикла
Ділити спалахи чужі...
У відповідь твоїй душі,
(А може, зовсім не душі)
Стривожено сполум'яніло,
А що — не знаю, як назвать.
Не будемо ж питати долі,
Вона однаково не скаже,
Змовчить, чого ж тоді питать?
* * *
Ще за мить не було — і є.
Чи на щастя ти, чи на згубу?
Не закохуйся, серце моє,
Тихо-тихо шепочуть губи.
Долю путами обів'є.
Мій неспокою буйночубий!
Не закохуйся, серце моє,
П'яно-п'яно шепочуть губи.
Стиглим яблуком упаду,
Захитається важко колос.
Не закохуйся! — у саду
Віддаляється, тане голос.
Заливається солов'єм,
Диво-піснею в диво-гаю.
Не закохуйся, серце моє,
Напівщиро себе вмовляю.
2/02/2002
* * *
І я заснула на твоїм плечі
знеможено... Останній поцілунок
нам перебило світанкове сонце,
що з білих хмар примружилося хитро
до білого безладдя простирадл...
О день, так недозволено яскравий!
Накрий нас знову, прохолодна ніч,
дай нам пірнати хвилями твоїми,
солодкими, гарячими, мов кава,
і ніжними, немов слова і руки...
Не порахую, скільки їх у тебе...
Здивовано заплуталося небо
у кучерях тугих, немов обійми...
Не відпускай, тримай мене, тримай,
О незбагненна ночі таємнице,
тривай довіку, безкінечна будь...
Називали зорею-зірницею
І горнулися до тепла.
Величали мене жар-птицею.
Може, нею колись була.
І жила собі, сонцем сяючи,
А у підсумку — лиш зеро,
Адже кожен хотів, прощаючись,
Залишить на згадку перо.
А до щастя не знала шляху я.
Може, щастя — до сивих скронь
Жить малою сірою птахою
Поміж теплих твоїх долонь.
* * *
Що ти зробив зі мною,
З пташкою дикою лісовою,
Що як сміялася — то в обличчя,
А вслід — ніколи, бо так не личить,
А якщо плакала — тихо-тихо,
У своєму гнізді, у пралісі дикому,
Щоб ніхто не чув того плачу,
Щоб ніхто моїх сліз не бачив.
Я була вільна і горда птаха,
Знала біду, та не знала страху.
Знала покору лиш у любові,
Золота дзвін не бентежив крові.
Що ж ти зробив зі мною,
З пташкою дикою лісовою?
А душею за тебе тремчу,
Я на поклик твій тихий лечу,
Скину крила і пір'я спалю.
Я, напевно, тебе люблю.
* * *
Хочу кохання вічного,
Хоч вічне не конче вінчане.
Хочу кохання чистого,
Чесного, урочистого.
Бо іншим воно не буває,
Я просто не знаю
Кохання іншого,
Грішного, потаємного,
Кохання нічного, темного,
Яке не знаєш, як звати,
Яке потрібно ховати,
Аби його не віддати
Злим язикам на поталу.
І стане його так мало,
І стане його мізерно,
Воно не любить, як темно.
А хочу кохання вічного,
Хоч вічне не конче вінчане.
* * *
Давай не будемо питати
У долі, як нам називать
Те, що прийшло до нас незваним,
І сіло у кутку дивана,
І дивиться на нас очима,
В яких надія, теплий смуток,
І жаль за тим, чого не буде,
І вдячність тому, що було.
Спасибі за тонке тепло,
Що струменіє несміливо
Із пальців не тонких, та ніжних,
Мов лагідний квітневий вітер,
Що сам не зна, куди летить.
За дотик вуст такий нежданий,
Мов перший пролісок-підсніжник.
За стукіт серця полум'яний.
За те, як ти його боров.
За те, що шумувала кров,
Яка давно уже відвикла
Ділити спалахи чужі...
У відповідь твоїй душі,
(А може, зовсім не душі)
Стривожено сполум'яніло,
А що — не знаю, як назвать.
Не будемо ж питати долі,
Вона однаково не скаже,
Змовчить, чого ж тоді питать?
* * *
Ще за мить не було — і є.
Чи на щастя ти, чи на згубу?
Не закохуйся, серце моє,
Тихо-тихо шепочуть губи.
Долю путами обів'є.
Мій неспокою буйночубий!
Не закохуйся, серце моє,
П'яно-п'яно шепочуть губи.
Стиглим яблуком упаду,
Захитається важко колос.
Не закохуйся! — у саду
Віддаляється, тане голос.
Заливається солов'єм,
Диво-піснею в диво-гаю.
Не закохуйся, серце моє,
Напівщиро себе вмовляю.
2/02/2002
* * *
І я заснула на твоїм плечі
знеможено... Останній поцілунок
нам перебило світанкове сонце,
що з білих хмар примружилося хитро
до білого безладдя простирадл...
О день, так недозволено яскравий!
Накрий нас знову, прохолодна ніч,
дай нам пірнати хвилями твоїми,
солодкими, гарячими, мов кава,
і ніжними, немов слова і руки...
Не порахую, скільки їх у тебе...
Здивовано заплуталося небо
у кучерях тугих, немов обійми...
Не відпускай, тримай мене, тримай,
О незбагненна ночі таємнице,
тривай довіку, безкінечна будь...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію