ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Осип Мандельштам (1891) /
Вірші
СОБАЧЬЯ СКЛОКА Перевод из Огюста Барбье
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СОБАЧЬЯ СКЛОКА Перевод из Огюста Барбье
1
Когда тяжелый зной гранил большие плиты
На гулких набережных здесь,
Набатом вспаханный и пулями изрытый
Изрешечен был воздух весь;
Когда Париж кругом, как море роковое,
Народной яростью серчал
И на покашливанье старых пушек злое
Марсельской песнеи отвечал,
Там не маячила, как в нашем современьи,
Мундиров золотых орда,-
То было в рубище мужских сердец биенье,
И пальцы грязные тогда
Держали карабин тяжелый и граненый,
А руганью набитый рот
Сквозь зубы черные кричал, жуя патроны:
"Умрем, сограждане! Вперед!
2
А вы, в льняном белье, с трехцветкою в петлице,
В корсет затянутые львы,
Женопобные, изнеженные лица,
Бульварные герои, вы,-
Где были вы в картечь, где вы скрывались молча
В дни страшных сабельных потерь,
Когда великий сброд и с ним святая сволочь
В бессмертьи взламывали дверь?
Когда Париж кругом давился чудесами,
В трусливой подлости своей
Вы, как могли, тогда завесили коврами
Страх ваших розовых ушей...
3
Свобода - это вам не хрупкая графиня,
Жеманница из Сен-Жермен,
С черненной бровкою и ротиком в кармине
И томной слабостью колен,-
Нет, это женщина грудастая, большая,
Чей голос груб и страсть сильна,
Она смугла лицом, и, бедрами качая,
Проходит площадью она.
Ей нравится народ могучий и крикливый,
И барабанный перекат,
Пороховой дымок и дальние наплывы,
Колоколов густой набат.
Ее любовники - простонародной масти,
И чресла сильные свои
Для сильных бережет и не боится власти
Рук, не отмытых от крови.
4
То дева бурная, бастильская касатка
И независимость сама,
Чья роковая стать и твердая повадка
В пять лет народ свела с ума.
А после, охладев к девическим романам,
Фригийский растоптав колпак,
С двадцатилетним вдруг бежала капитаном
Под звуки труб в военный мрак.
И великаншею - не хрупкою фигуркой -
С трехцветным поясом встает
Перед облупленной расстрелом штукатуркой,
Нам утешенье подает,
Из рук временщика высокую корону
В три дня французам возвратит,
Раздавит армию и, угрожая трону,
Булыжной кучей шевелит.
5
Но стыд тебе, Париж, прекрасный и гневливый!
Еще вчера, величья полн,
Ты помнишь ли, Париж, как, мститель справедливый,
Ты выкорчевывал престол?
Торжественный Париж, ты ныне обесчещен,
О город пышных похорон
Разрытых мостовых, вдоль стен глубоких трещин,
Людских останков и знамен.
Прабабка городов, лавровая столица,
Народами окружена,
Чье имя на устах у всех племен святится,
Затмив другие имена,
Отныне ты, Париж,- презренная клоака,
Ты - свалка гнусных нечистот,
Где маслянистая приправа грязи всякой
Ручьями черными течет.
Ты - сброд бездельников и шалопаев чинных,
И трусов с головы до ног,
Что ходят по домам и в розовых гостиных
Выклянчивают орденок.
Ты - рынок крючников, где мечут подлый жребий -
Кому падет какая часть
Священной кровию напитанных отребий
Того, что раньше было власть.
6
Вот так же, уязвлен и выбит из берлоги,
Кабан, почуя смерти вкус,
На землю валится, раскидывая ноги,-
В затылок солнечный укус,
И с пеною у рта, и высунув наружу
Язык, рвет крепкие силки,
И склоку трубит рог, и перед сворой дюжей
"Возьми его!" - кричат стрелки.
Вся свора, дергаясь и ерзая боками,
Рванется. Каждый кобелек
Визжит от радости и ляскает зубами,
Почуяв лакомый кусок.
И там пойдет грызня и перекаты лая
С холма на холм, с холма на холм.
Ищейки, лягаши и доги, заливаясь,
Трясутся: воздух псарней полн.
Когда кабан упал с предсмертною икотой,-
Вперед! Теперь царюют псы.
Вознаградим себя за трудную работу
Клыков и борзые часы.
Над нами хлыст умолк. Нас грозный псарь не дразнит,
По нашу душу не свистит,
Так пей парную кровь, ешь мясо - ето праздник!
..................................................
И, как охочая к труду мастеровщина,
Налягут все на теплый бок,
Когтями мясо рвут, хрустит в зубах щетина,-
Отдельный нужен всем кусок.
То право конуры, закон собачьей чести:
Тащи домой наверняка,
Где ждет ревнивая, с оттянутою шерстью
Гордячка-сука муженька,
Чтоб он ей показал, как должно семьянину,
Дымящуюся кость в зубах
И крикнул: "Это власть! - бросая мертвечину. -
Вот наша часть в великих днях..."
Когда тяжелый зной гранил большие плиты
На гулких набережных здесь,
Набатом вспаханный и пулями изрытый
Изрешечен был воздух весь;
Когда Париж кругом, как море роковое,
Народной яростью серчал
И на покашливанье старых пушек злое
Марсельской песнеи отвечал,
Там не маячила, как в нашем современьи,
Мундиров золотых орда,-
То было в рубище мужских сердец биенье,
И пальцы грязные тогда
Держали карабин тяжелый и граненый,
А руганью набитый рот
Сквозь зубы черные кричал, жуя патроны:
"Умрем, сограждане! Вперед!
2
А вы, в льняном белье, с трехцветкою в петлице,
В корсет затянутые львы,
Женопобные, изнеженные лица,
Бульварные герои, вы,-
Где были вы в картечь, где вы скрывались молча
В дни страшных сабельных потерь,
Когда великий сброд и с ним святая сволочь
В бессмертьи взламывали дверь?
Когда Париж кругом давился чудесами,
В трусливой подлости своей
Вы, как могли, тогда завесили коврами
Страх ваших розовых ушей...
3
Свобода - это вам не хрупкая графиня,
Жеманница из Сен-Жермен,
С черненной бровкою и ротиком в кармине
И томной слабостью колен,-
Нет, это женщина грудастая, большая,
Чей голос груб и страсть сильна,
Она смугла лицом, и, бедрами качая,
Проходит площадью она.
Ей нравится народ могучий и крикливый,
И барабанный перекат,
Пороховой дымок и дальние наплывы,
Колоколов густой набат.
Ее любовники - простонародной масти,
И чресла сильные свои
Для сильных бережет и не боится власти
Рук, не отмытых от крови.
4
То дева бурная, бастильская касатка
И независимость сама,
Чья роковая стать и твердая повадка
В пять лет народ свела с ума.
А после, охладев к девическим романам,
Фригийский растоптав колпак,
С двадцатилетним вдруг бежала капитаном
Под звуки труб в военный мрак.
И великаншею - не хрупкою фигуркой -
С трехцветным поясом встает
Перед облупленной расстрелом штукатуркой,
Нам утешенье подает,
Из рук временщика высокую корону
В три дня французам возвратит,
Раздавит армию и, угрожая трону,
Булыжной кучей шевелит.
5
Но стыд тебе, Париж, прекрасный и гневливый!
Еще вчера, величья полн,
Ты помнишь ли, Париж, как, мститель справедливый,
Ты выкорчевывал престол?
Торжественный Париж, ты ныне обесчещен,
О город пышных похорон
Разрытых мостовых, вдоль стен глубоких трещин,
Людских останков и знамен.
Прабабка городов, лавровая столица,
Народами окружена,
Чье имя на устах у всех племен святится,
Затмив другие имена,
Отныне ты, Париж,- презренная клоака,
Ты - свалка гнусных нечистот,
Где маслянистая приправа грязи всякой
Ручьями черными течет.
Ты - сброд бездельников и шалопаев чинных,
И трусов с головы до ног,
Что ходят по домам и в розовых гостиных
Выклянчивают орденок.
Ты - рынок крючников, где мечут подлый жребий -
Кому падет какая часть
Священной кровию напитанных отребий
Того, что раньше было власть.
6
Вот так же, уязвлен и выбит из берлоги,
Кабан, почуя смерти вкус,
На землю валится, раскидывая ноги,-
В затылок солнечный укус,
И с пеною у рта, и высунув наружу
Язык, рвет крепкие силки,
И склоку трубит рог, и перед сворой дюжей
"Возьми его!" - кричат стрелки.
Вся свора, дергаясь и ерзая боками,
Рванется. Каждый кобелек
Визжит от радости и ляскает зубами,
Почуяв лакомый кусок.
И там пойдет грызня и перекаты лая
С холма на холм, с холма на холм.
Ищейки, лягаши и доги, заливаясь,
Трясутся: воздух псарней полн.
Когда кабан упал с предсмертною икотой,-
Вперед! Теперь царюют псы.
Вознаградим себя за трудную работу
Клыков и борзые часы.
Над нами хлыст умолк. Нас грозный псарь не дразнит,
По нашу душу не свистит,
Так пей парную кровь, ешь мясо - ето праздник!
..................................................
И, как охочая к труду мастеровщина,
Налягут все на теплый бок,
Когтями мясо рвут, хрустит в зубах щетина,-
Отдельный нужен всем кусок.
То право конуры, закон собачьей чести:
Тащи домой наверняка,
Где ждет ревнивая, с оттянутою шерстью
Гордячка-сука муженька,
Чтоб он ей показал, как должно семьянину,
Дымящуюся кость в зубах
И крикнул: "Это власть! - бросая мертвечину. -
Вот наша часть в великих днях..."
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію