ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Огдена Неша
Із Огдена Неша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Огдена Неша
ПРИСОРОМЛЕНИЙ ДІДУСЬ
Дитина знає це і без школи,
Що “Пізніше!” означає “Ніколи!”
СЛОН
Слони кумедніші биків,
Бо в них хвости з обох боків
Й на шкірі зморшки більш глибокі,
Й загнуті зуби в різні боки.
Його вважаєш за потвору? –
На носорога глянуть впору!
АКВАРІУМ
Одні риби плямисті,
Інші риби картаті;
Звірі усі шерстисті,
Риби ж усі – лускаті.
В одних риб круглі груди,
А в інших риб – квадратні;
Й не бояться вони простуди,
Й тонуть у воді нездатні.
Й для риб-чоловіків, ніж рибалки,
Страшніші риби-матрони,
Бо те, що для нас русалки,
Для них – потворні горгони.
СКАМ’ЯНІЛОСТІ
Вночі в музеї з бога милості
Раз бал давали скам’янілості.
Тут музики не чули гості,
Лиш торохтіли їхні кості,
Коли в мазурці або в польці
Кружляли заври-добровольці;
А птеродактилі примарні
Співали гімни незугарні.
Й серед всіх мастодонтських тостів
Чувсь писк найменшого із гостів:
“В цім світі щастя не здобуть –
То ж краще вимерлому буть.”
ПІТОН
Має пітон, як стверджував знавець,
На тілі 310 пар кілець;
Й це правда: в цьому маю запоруку –
Життя своє віддав він за науку:
Боживсь мені, перш ніж помер, і клявсь,
Що полічив їх, як перетравлявсь.
ЗЕМЛЕРИЙКА
Чув, що найменший із ссавців –
Це землерийка – від знавців.
Й це все – встрявать не хочу в бійку –
Що знаю й знав про землерийку.
САМОТНІЙ МИСЛИВЕЦЬ
Самотній мисливець
Не в пурпурі й шиншилі:
Вдягсь в темне з ніг до голови,
Й на чорній, як ніч, кобилі;
Й бубнить монотонно одне лиш
Зранку й до вечора влітку:
“Зловлю, як знайду,
Лисицю руду
Й запроторю її в клітку.”
Самотній мисливець,
Й пси не зронять ні звуку,
Й ріжок їх блукань не озвучить,
Й копит не долине стуку:
Бо й псам вдалось – а їх сотня –
Намір його збагнути:
Не дуть у дуду,
А лисицю руду
Зловить і в клітку замкнути.
Й здолавши лисячі плутні,
Його приведуть до нори,
Хай ранок лиш все це займе,
Або й рік, чи два, чи й три.
Й мисливець не вдовольниться,
Добувши лишень одну:
“Ще й іншу знайду
Лисицю руду
Й у клітку її замкну.”
ЛАСТІВКА
Так низько, ластівко, літаєш;
Чи ти мене ще пам’ятаєш?
Це ж ти була торік весною,
Поставши враз переді мною
Пташам, так пам’ятним і нині,
Тим неопереним в каміні.
Згадай того, хто прихистив
Й на волю потім відпустив;
І як був сповнений журбою,
Що не взяла тоді з собою.
ЖИРАФ
Не смійтесь, діти – це не шафа –
Як розглядаєте жирафа:
Із звіра кпитись так негоже,
Як відповісти вам не може.
Й хоч шиї в мене й вас короткі,
Але сильніші маєм глотки;
А в нього за трубу довш буде,
Та з неї й нотки не добуде;
Й не із-за браку в горлі змазки:
Голосові відсутні зв’язки.
Нелегко й для його дружини –
Долать в житті такі вершини!
ЛЕВ
Лев – король для звіра й птиці
Й ще – чоловік він для левиці.
Йому всі кажуть: “Ваша честь!” –
Хоч не рятує їх ця лесть.
Хотів би хтось чуть його рев
В степу чи в хащі між дерев;
А я вважаю: там, де він,
Хай буде хтось мені взамін.
Дитина знає це і без школи,
Що “Пізніше!” означає “Ніколи!”
СЛОН
Слони кумедніші биків,
Бо в них хвости з обох боків
Й на шкірі зморшки більш глибокі,
Й загнуті зуби в різні боки.
Його вважаєш за потвору? –
На носорога глянуть впору!
АКВАРІУМ
Одні риби плямисті,
Інші риби картаті;
Звірі усі шерстисті,
Риби ж усі – лускаті.
В одних риб круглі груди,
А в інших риб – квадратні;
Й не бояться вони простуди,
Й тонуть у воді нездатні.
Й для риб-чоловіків, ніж рибалки,
Страшніші риби-матрони,
Бо те, що для нас русалки,
Для них – потворні горгони.
СКАМ’ЯНІЛОСТІ
Вночі в музеї з бога милості
Раз бал давали скам’янілості.
Тут музики не чули гості,
Лиш торохтіли їхні кості,
Коли в мазурці або в польці
Кружляли заври-добровольці;
А птеродактилі примарні
Співали гімни незугарні.
Й серед всіх мастодонтських тостів
Чувсь писк найменшого із гостів:
“В цім світі щастя не здобуть –
То ж краще вимерлому буть.”
ПІТОН
Має пітон, як стверджував знавець,
На тілі 310 пар кілець;
Й це правда: в цьому маю запоруку –
Життя своє віддав він за науку:
Боживсь мені, перш ніж помер, і клявсь,
Що полічив їх, як перетравлявсь.
ЗЕМЛЕРИЙКА
Чув, що найменший із ссавців –
Це землерийка – від знавців.
Й це все – встрявать не хочу в бійку –
Що знаю й знав про землерийку.
САМОТНІЙ МИСЛИВЕЦЬ
Самотній мисливець
Не в пурпурі й шиншилі:
Вдягсь в темне з ніг до голови,
Й на чорній, як ніч, кобилі;
Й бубнить монотонно одне лиш
Зранку й до вечора влітку:
“Зловлю, як знайду,
Лисицю руду
Й запроторю її в клітку.”
Самотній мисливець,
Й пси не зронять ні звуку,
Й ріжок їх блукань не озвучить,
Й копит не долине стуку:
Бо й псам вдалось – а їх сотня –
Намір його збагнути:
Не дуть у дуду,
А лисицю руду
Зловить і в клітку замкнути.
Й здолавши лисячі плутні,
Його приведуть до нори,
Хай ранок лиш все це займе,
Або й рік, чи два, чи й три.
Й мисливець не вдовольниться,
Добувши лишень одну:
“Ще й іншу знайду
Лисицю руду
Й у клітку її замкну.”
ЛАСТІВКА
Так низько, ластівко, літаєш;
Чи ти мене ще пам’ятаєш?
Це ж ти була торік весною,
Поставши враз переді мною
Пташам, так пам’ятним і нині,
Тим неопереним в каміні.
Згадай того, хто прихистив
Й на волю потім відпустив;
І як був сповнений журбою,
Що не взяла тоді з собою.
ЖИРАФ
Не смійтесь, діти – це не шафа –
Як розглядаєте жирафа:
Із звіра кпитись так негоже,
Як відповісти вам не може.
Й хоч шиї в мене й вас короткі,
Але сильніші маєм глотки;
А в нього за трубу довш буде,
Та з неї й нотки не добуде;
Й не із-за браку в горлі змазки:
Голосові відсутні зв’язки.
Нелегко й для його дружини –
Долать в житті такі вершини!
ЛЕВ
Лев – король для звіра й птиці
Й ще – чоловік він для левиці.
Йому всі кажуть: “Ваша честь!” –
Хоч не рятує їх ця лесть.
Хотів би хтось чуть його рев
В степу чи в хащі між дерев;
А я вважаю: там, де він,
Хай буде хтось мені взамін.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію