
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.07.03
23:20
І
В ауру часу... у чашу надій,
а не у пащу війни... у прибій
падає сонце за обрій...
за течією... у гирлі ріки
мого життя, де тасує роки
вік водолія суворий.
В ауру часу... у чашу надій,
а не у пащу війни... у прибій
падає сонце за обрій...
за течією... у гирлі ріки
мого життя, де тасує роки
вік водолія суворий.
2022.07.03
21:08
В півтемряві заїжджої корчми
Два козака-товариша зустрілись.
На лавці попід стінкою усілись,
Поки іще не занятій людьми.
Замовили по кухлику за стрічу
Та за здоров’я випили обох.
Чим-чим, а цим вже не зобидив Бог.
Та так, напевно, козакам і личить.
Два козака-товариша зустрілись.
На лавці попід стінкою усілись,
Поки іще не занятій людьми.
Замовили по кухлику за стрічу
Та за здоров’я випили обох.
Чим-чим, а цим вже не зобидив Бог.
Та так, напевно, козакам і личить.
2022.07.03
14:43
Шапіто веселий!
Я дивлюсь і сміюсь!
Ловко!
Ха!
Хула-хуп упаде.
Компроміс.
Цирк закривсь.
Змовкло!
Я дивлюсь і сміюсь!
Ловко!
Ха!
Хула-хуп упаде.
Компроміс.
Цирк закривсь.
Змовкло!
2022.07.03
12:06
Ще як не став ненависним Саулові,
Давид під пальмою трудився
Над котримсь зі своїх псалмів.
Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
Мовби зі сну прокинувсь,
Бачить: шершень доїдає павука...
«Яка ж несправедливість, Боже,-
Одвернувсь юнак
Давид під пальмою трудився
Над котримсь зі своїх псалмів.
Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
Мовби зі сну прокинувсь,
Бачить: шершень доїдає павука...
«Яка ж несправедливість, Боже,-
Одвернувсь юнак
2022.07.03
08:03
Спогади затесалися скабкою під нігтем.
Ой, летіть, летіть у вирій кляті.
Протирала окуляри доля брудним віхтем.
Тому, певно, і не бачу свята.
Закувала зозуленька на Миколи в травні.
На городі сходили бур’яни.
Відбивала чиюсь вдачу зозулиця справно.
Ой, летіть, летіть у вирій кляті.
Протирала окуляри доля брудним віхтем.
Тому, певно, і не бачу свята.
Закувала зозуленька на Миколи в травні.
На городі сходили бур’яни.
Відбивала чиюсь вдачу зозулиця справно.
2022.07.03
06:14
Якщо візьму й поставлю ціль,
То я, завжди легкий на спомин, –
До вас іще вернусь звідтіль,
Де повно рідних і знайомих.
Стривожу кожного отим,
Чим зміг йому запам’ятатись,
Коли веселим чи сумним
Міг віршів ряд декламувати.
То я, завжди легкий на спомин, –
До вас іще вернусь звідтіль,
Де повно рідних і знайомих.
Стривожу кожного отим,
Чим зміг йому запам’ятатись,
Коли веселим чи сумним
Міг віршів ряд декламувати.
2022.07.03
00:37
Мерехтять смарагдами берези,
Сонечко пливе за небокрай.
Гомонить із вітром сад поезій,
Цей -- руками виплеканий — рай.
Усмішки трояндові навколо
Садівник розсипав, наче сни --
Поміж верб, нахилених додолу --
Сонечко пливе за небокрай.
Гомонить із вітром сад поезій,
Цей -- руками виплеканий — рай.
Усмішки трояндові навколо
Садівник розсипав, наче сни --
Поміж верб, нахилених додолу --
2022.07.02
22:42
Там гривні дроблять на рублі
і «маєм» обзивають травень,
в чужому місяться котлі
і чужакам співають славень.
Така ось правдонька жасна.
Згадав – аж холодом війнуло;
Вже скільки літечок минуло,
і «маєм» обзивають травень,
в чужому місяться котлі
і чужакам співають славень.
Така ось правдонька жасна.
Згадав – аж холодом війнуло;
Вже скільки літечок минуло,
2022.07.02
19:06
За мотивами жахливих реальних подій,
що сталися 27.06.2022 в місті Кременчук
Полтавської області.
Нашіптувала наче доля:
«Нездужаєш? Лишайся вдома.
Від головної болі – спокій,
Не їдь наразі на роботу».
що сталися 27.06.2022 в місті Кременчук
Полтавської області.
Нашіптувала наче доля:
«Нездужаєш? Лишайся вдома.
Від головної болі – спокій,
Не їдь наразі на роботу».
2022.07.02
15:16
Простий хлопчина. Не з Полісся…
Хоч і задиристий як грім…
Зустрінеш - випрямись - не бійся
Достатньо праведности в нім…
Якщо, бодай, не росіянин…
Без злого умисла бодай…
В житті Господньому - мирянин
Хоч і задиристий як грім…
Зустрінеш - випрямись - не бійся
Достатньо праведности в нім…
Якщо, бодай, не росіянин…
Без злого умисла бодай…
В житті Господньому - мирянин
2022.07.02
12:20
Кати не ймуть віри - ти досі живий!
Спотворюють вимір проклятих подій,
У злобі скаженій рвуть небо на шмаття,
Лишають по собі криваві багаття…
Черговий день світла руйнується жахом,
Насіяно в житі кривавого маку.
Мордують тебе ненажерно й запекло
Спотворюють вимір проклятих подій,
У злобі скаженій рвуть небо на шмаття,
Лишають по собі криваві багаття…
Черговий день світла руйнується жахом,
Насіяно в житі кривавого маку.
Мордують тебе ненажерно й запекло
2022.07.02
10:26
Бувшії люди, нібито браття.
Парость імперського горе-прокляття.
Сповнені жовчі, просякнуті нею.
Суне отрута понад землею.
Згублених душ спорожнілії скіти.
Згубною гниллю щедро залиті.
Дірки в дахах хтось ретельно надряпав.
Парость імперського горе-прокляття.
Сповнені жовчі, просякнуті нею.
Суне отрута понад землею.
Згублених душ спорожнілії скіти.
Згубною гниллю щедро залиті.
Дірки в дахах хтось ретельно надряпав.
2022.07.02
08:16
Про любов не пишеться ні слова,
про кохання серце теж мовчить.
Не життя, хтось скаже, а полова,
не людина – здичавілий сич.
Нехай кажуть. Що мені пересуд?
Друзів не нажив, а ворогів…
але й ті, як лід весною скреснуть.
Не таю на жодного свій гнів.
про кохання серце теж мовчить.
Не життя, хтось скаже, а полова,
не людина – здичавілий сич.
Нехай кажуть. Що мені пересуд?
Друзів не нажив, а ворогів…
але й ті, як лід весною скреснуть.
Не таю на жодного свій гнів.
2022.07.02
08:05
Кілька слів зв’язать не може
По – англійськи впертий Рома:
- То мені не треба, схоже.-
Він бурмоче в школі й вдома.
- За кордон колись захочеш,-
Каже вчителька дитині,-
Як ти там без мови, хлопче,
По – англійськи впертий Рома:
- То мені не треба, схоже.-
Він бурмоче в школі й вдома.
- За кордон колись захочеш,-
Каже вчителька дитині,-
Як ти там без мови, хлопче,
2022.07.02
00:44
Вже не вперше я стикаюся на сайті “Поетичні майстерні” з провокаційними віршами Ігоря Шохи та його клонів, де звучить зневага до прадавньої нашої предківської віри рідновір’я, язичництва:
Процитую:
Бо у храмі Духу до сих пір
базарює секта галаслив
2022.07.01
12:51
Не існує містики і див
і не виникає із нічого
віра у цілющі сили Бога...
кожен має те, що заслужив,
хоч буває, має більше того.
Віруєш, не віруєш – цінуй
те, що як навіяне дається
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і не виникає із нічого
віра у цілющі сили Бога...
кожен має те, що заслужив,
хоч буває, має більше того.
Віруєш, не віруєш – цінуй
те, що як навіяне дається
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ольга Майборода (1967) /
Рецензії
Н.Пасічник-«Ми гналися за вітром і наздогнали його, зрозумівши тільки поодинці, що не здобули нічого
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Н.Пасічник-«Ми гналися за вітром і наздогнали його, зрозумівши тільки поодинці, що не здобули нічого
Кохання завжди було, є і буде Усім. Початком, центром і кінцем Усього, а Усе – це наше життя. Сьогодні світ разом із його науково-технічним прогресом потерпає від браку любові, тому її компенсують література та телебачення. Останнє навіть у більшій мірі, ніж писане слово. На сьогодні є популярним жанр любовного роману, як прозового твору, а от чи можна віднести до такого жанру поезію? На мою думку, збірка Наталії Пасічник «Портрети доби Ренесансу» є уособленням саме любовного роману в поезії, проте, у ній є деякі суттєві відмінності. По-перше, цей роман написаний віршами, що вирізняє його з поміж усього натовпу книжок. По-друге, одна з головних відмінностей полягає в тому, що книжка не закінчується геппі ендом. По-третє, уся книжка просочена життям, я маю на увазі те, що головна героїня – не ідеал, не позитивний персонаж, а звичайна пересічна жінка, яка почувається самотньою у цьому світі, її переповнюють страхи, але вона прагне особистого щастя. Саме таку героїню ми бачимо у віршах Наталії Пасічник, проте читаючи їх, на перший погляд здається, що кожна частина описує трьох різних жінок. Проте, якщо взяти до уваги гру авторки з часом, не можна припустити, що ці три образи єднають у собі одну героїню у різні моменти її життя – юність, зрілість та старіння.
У першій частині «Старий Поет» юна дівчина закохується у зрілого літератора. Так зароджується її перше кохання. Але, як і час, так і почуття має властивість змінюватися і минати. «Коханий, наша зима добігаї кінця...», ніби прощаючись каже героїня, а потім із сумом додає «прожито ще одну вічність ще одну історію великого земного кохання».
У розділі «Слідами жінки» авторка сама окреслює головну ідею віршів: «це тільки балада про жінку з дощем у серці...» Тут ми зустрічаємо дорослу жінку, яка знову чомусь не може знайти свого щастя: «жінка з довгим попелястим волоссям і тисячею думок про самотність все що їй потрібно – шматочок старого дзеркала і справжній ранковий поцілунок...» У кінці ми знаходимо її найбільший страх «вічність згаяна на маленьке кисле яблуко тисячу солодких фантазій про один невмілий поцілунок який виявиться посмертним...»
«Ritenuto» - останній розділ книжки «про вічне кохання», «вічна книга скорботи за усім що зникає в безчассі...», «ти напишеш її попри безум найгіркішої істини долі що немає нічого крім вітру й гіркоти що приносить любов». У цьому розділі немає прямих вказівок про вік жінки, але можна здогадатися з наступної фрази «мій хлопчику... між нами віки», що до неї невблаганно підступає старість. Вона так, як і Старий Поет, шукає розради і втіхи. І знаходить її у Молодому Маестро: «...чорні стріли Амура поцілюють гостро і влучно...», «він – невмілий коханець та добрий музика й поет». Для неї це – останнє кохання, останній ковток повітря, а для нього – пригода, яка, як на диво, дуже схожа на її роман із Старим Поетом. «це вже не гра дивний хлопчику це вже не гра поспіх стискає зап’ястя крихкі й роздира наші серця затверділі неначе кора пізніх дерев що натужно згинаються долі». Останній рядок на мою думку, особливий, оскільки окреслює усе життя головної героїні, яку порівнюють з пізнім деревом, яке, нехотячи, згинається від вітру, а може від долі.
Підсумовуючи, можна процитувати наступні рядки, вони, ніби застерігають нас від даремних пошуків щастя, не знаючи що таке щастя: «ми гналися за вітром і наздогнали його зрозумівши тільки поодинці що не здобули нічого».
У першій частині «Старий Поет» юна дівчина закохується у зрілого літератора. Так зароджується її перше кохання. Але, як і час, так і почуття має властивість змінюватися і минати. «Коханий, наша зима добігаї кінця...», ніби прощаючись каже героїня, а потім із сумом додає «прожито ще одну вічність ще одну історію великого земного кохання».
У розділі «Слідами жінки» авторка сама окреслює головну ідею віршів: «це тільки балада про жінку з дощем у серці...» Тут ми зустрічаємо дорослу жінку, яка знову чомусь не може знайти свого щастя: «жінка з довгим попелястим волоссям і тисячею думок про самотність все що їй потрібно – шматочок старого дзеркала і справжній ранковий поцілунок...» У кінці ми знаходимо її найбільший страх «вічність згаяна на маленьке кисле яблуко тисячу солодких фантазій про один невмілий поцілунок який виявиться посмертним...»
«Ritenuto» - останній розділ книжки «про вічне кохання», «вічна книга скорботи за усім що зникає в безчассі...», «ти напишеш її попри безум найгіркішої істини долі що немає нічого крім вітру й гіркоти що приносить любов». У цьому розділі немає прямих вказівок про вік жінки, але можна здогадатися з наступної фрази «мій хлопчику... між нами віки», що до неї невблаганно підступає старість. Вона так, як і Старий Поет, шукає розради і втіхи. І знаходить її у Молодому Маестро: «...чорні стріли Амура поцілюють гостро і влучно...», «він – невмілий коханець та добрий музика й поет». Для неї це – останнє кохання, останній ковток повітря, а для нього – пригода, яка, як на диво, дуже схожа на її роман із Старим Поетом. «це вже не гра дивний хлопчику це вже не гра поспіх стискає зап’ястя крихкі й роздира наші серця затверділі неначе кора пізніх дерев що натужно згинаються долі». Останній рядок на мою думку, особливий, оскільки окреслює усе життя головної героїні, яку порівнюють з пізнім деревом, яке, нехотячи, згинається від вітру, а може від долі.
Підсумовуючи, можна процитувати наступні рядки, вони, ніби застерігають нас від даремних пошуків щастя, не знаючи що таке щастя: «ми гналися за вітром і наздогнали його зрозумівши тільки поодинці що не здобули нічого».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію