ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Огдена Неша
Із Огдена Неша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Огдена Неша
СТАРЕЧІ РОКИ СЕМА СОРОМ’ЯЗЛИВОГО
Цілунків благав колись
В долі я слізно –
А зараз їх маю
Занадто, запізно.
Скажи мені, Парко –
Втіш цим хоч сірому –
Де цілунки були ці
Тридцять років тому?
Й тоді було вдосталь
Дівчат для пива й дружби:
Й тих, що вийшли заміж рано,
Й зациклених лиш на службі;
Й подружок моїх друзів,
І їх дружин гарненьких,
Й розумних занадто,
І в міру дурненьких;
Без всяких прикрас,
І з разками намиста,
Вродливиць сільських,
І красунь, що із міста;
В спідницях широких,
І в рейтузах тісних,
Найцнотливіших збудниць
Інстинктів первісних.
Здоров’ям і достатком
Як доля ще балувала –
Й тоді із них жодна,
Сама навіть Дженні,
Мене не поцілувала.
Й ось ті самі дівчата,
Що, як і я, постаріли,
Дарують мені цілунки,
Де б нині вже не стріли;
Й цілунки ті їхні,
Немов повінь, грізно
На мене всі хлинули
Занадто, запізно.
Цілують при зустрічі,
Цілують на прощання,
Цілунки їх отримую
Як відповідь на питання;
Без них вже ні заручини
Немислимі, ні поминки;
Мов жест вітальний, звичні вже,
Й немає від них схованки;
Цілують на вечірках,
Й ногою ще притопнуть:
Й це рух більш інстинктивний –
Мов комара прихлопнуть.
Цілунків звук у вухах
Лунає з усіх боків,
Немов сарани роїння
Кожні сімнадцять років.
З артритом, із диспепсією,
Із виразкою в перспективі,
Замучений я цілунками,
Що ні пристрасні вже, ні хтиві;
І стільки в них манірності,
Крім звички і ще дечого,
Що скоро доведуть мене
До недоумства старечого.
Скажи мені, Парко –
Втіш цим хоч, сірому –
Де цілунки були ці
Тридцять років тому?
ПЕРШЕ ДИТЯ... ДРУГЕ ДИТЯ
ПЕРШЕ
Дівчатко будь (та й хлопчик міг) –
Рожеве з голови до ніг
Й пашить аж: акушер не з рибних
Був, мабуть, а з ракоподібних,
Хоч має фах і досвід нині.
Та зосередьмось на дитині.
Це чудо – в мить цю феєричну
Овальну зріть або сферичну
Голівку; й радий, що одна:
Жах, як з двома він чи вона.
Й на місці все – вже спостеріг:
Руки дві й також двоє ніг –
А вам же, дні ждучи прийдешні,
Ввижались плавники чи клешні.
Й ще на них пальців по десятку,
Й на кожнім видно нігтя цятку.
Ще бачиш ніс, і рот, і очі,
Відкриті часто й серед ночі;
Заплющаться ж – і дихань чутність
Засвідчує легень присутність.
Салют хай не змовка й не гасне:
Дитя це – дивне і прекрасне!
Дитя гнучке, дитя потішне,
Неперевершене й розкішне,
Вражаюче і бездоганне,
У своїх чарах незрівнянне!
Ніж квіт, ясніш; ніж терн, колючіш –
Чи щось є в світі ще сліпучіш?!
ДРУГЕ
Приносять ввечері телеграму спішно:
“Пологи пройшли успішно.”
А яка у немовляти стать –
Можна вранці подзвонить і спитать.
МОЇЙ КОХАНІЙ
Більше, ніж миша ненавидить кота,
Чи як скеля відразлива кораблю;
Як країни Осі в США ненавидять всі –
Ось так же й тебе я люблю!
Люблю тебе більш, ніж оса жалить,
Й сильніш, ніж весна звеселя;
Люблю тебе більш, ніж п’янить може вірш,
Чи ніж біль зубний дошкуля.
Так же, як в’язень ненавидить тюрму,
Веселун же – тугу, що в серці шкребе;
Як бояться вістей про нежданих гостей –
Ось так же люблю я й тебе!
Люблю тебе більш, ніж качка струмок,
Й сильніш, ніж стрясає метро;
Люблю тебе так, як сухар свій жебрак,
Як води просить спрагле нутро.
Й тобі я клянусь зорею, що вгорі,
Й унизу теж, коли й там сія;
Як Вищий Суд не прощає облуд –
Ось так же й тебе люблю я!
ВІЧНИЙ ЧАР ЛЮБОВІ
Генії всіх народів у слові
Передали нащадкам чар любові,
Й для нас ті фрази їхні знамениті
Вже звичні, мов волошки сині в житі.
Панни їх, мов місячна ніч, осяйні
Й мерехтливі, мов сонце в літні дні;
Наче лілії в пору їх квітування:
Ці – наче присмерк, ті – мов світання;
То – як принцеси, пестунки долі,
То – ніби квіти скромні у полі.
Люба, коли я милуюсь тобою,
Кожна фраза древня стає новою;
Й здалось тепер, як збулись надії,
Що одруживсь на Шекспіровій мрії.
Цілунків благав колись
В долі я слізно –
А зараз їх маю
Занадто, запізно.
Скажи мені, Парко –
Втіш цим хоч сірому –
Де цілунки були ці
Тридцять років тому?
Й тоді було вдосталь
Дівчат для пива й дружби:
Й тих, що вийшли заміж рано,
Й зациклених лиш на службі;
Й подружок моїх друзів,
І їх дружин гарненьких,
Й розумних занадто,
І в міру дурненьких;
Без всяких прикрас,
І з разками намиста,
Вродливиць сільських,
І красунь, що із міста;
В спідницях широких,
І в рейтузах тісних,
Найцнотливіших збудниць
Інстинктів первісних.
Здоров’ям і достатком
Як доля ще балувала –
Й тоді із них жодна,
Сама навіть Дженні,
Мене не поцілувала.
Й ось ті самі дівчата,
Що, як і я, постаріли,
Дарують мені цілунки,
Де б нині вже не стріли;
Й цілунки ті їхні,
Немов повінь, грізно
На мене всі хлинули
Занадто, запізно.
Цілують при зустрічі,
Цілують на прощання,
Цілунки їх отримую
Як відповідь на питання;
Без них вже ні заручини
Немислимі, ні поминки;
Мов жест вітальний, звичні вже,
Й немає від них схованки;
Цілують на вечірках,
Й ногою ще притопнуть:
Й це рух більш інстинктивний –
Мов комара прихлопнуть.
Цілунків звук у вухах
Лунає з усіх боків,
Немов сарани роїння
Кожні сімнадцять років.
З артритом, із диспепсією,
Із виразкою в перспективі,
Замучений я цілунками,
Що ні пристрасні вже, ні хтиві;
І стільки в них манірності,
Крім звички і ще дечого,
Що скоро доведуть мене
До недоумства старечого.
Скажи мені, Парко –
Втіш цим хоч, сірому –
Де цілунки були ці
Тридцять років тому?
ПЕРШЕ ДИТЯ... ДРУГЕ ДИТЯ
ПЕРШЕ
Дівчатко будь (та й хлопчик міг) –
Рожеве з голови до ніг
Й пашить аж: акушер не з рибних
Був, мабуть, а з ракоподібних,
Хоч має фах і досвід нині.
Та зосередьмось на дитині.
Це чудо – в мить цю феєричну
Овальну зріть або сферичну
Голівку; й радий, що одна:
Жах, як з двома він чи вона.
Й на місці все – вже спостеріг:
Руки дві й також двоє ніг –
А вам же, дні ждучи прийдешні,
Ввижались плавники чи клешні.
Й ще на них пальців по десятку,
Й на кожнім видно нігтя цятку.
Ще бачиш ніс, і рот, і очі,
Відкриті часто й серед ночі;
Заплющаться ж – і дихань чутність
Засвідчує легень присутність.
Салют хай не змовка й не гасне:
Дитя це – дивне і прекрасне!
Дитя гнучке, дитя потішне,
Неперевершене й розкішне,
Вражаюче і бездоганне,
У своїх чарах незрівнянне!
Ніж квіт, ясніш; ніж терн, колючіш –
Чи щось є в світі ще сліпучіш?!
ДРУГЕ
Приносять ввечері телеграму спішно:
“Пологи пройшли успішно.”
А яка у немовляти стать –
Можна вранці подзвонить і спитать.
МОЇЙ КОХАНІЙ
Більше, ніж миша ненавидить кота,
Чи як скеля відразлива кораблю;
Як країни Осі в США ненавидять всі –
Ось так же й тебе я люблю!
Люблю тебе більш, ніж оса жалить,
Й сильніш, ніж весна звеселя;
Люблю тебе більш, ніж п’янить може вірш,
Чи ніж біль зубний дошкуля.
Так же, як в’язень ненавидить тюрму,
Веселун же – тугу, що в серці шкребе;
Як бояться вістей про нежданих гостей –
Ось так же люблю я й тебе!
Люблю тебе більш, ніж качка струмок,
Й сильніш, ніж стрясає метро;
Люблю тебе так, як сухар свій жебрак,
Як води просить спрагле нутро.
Й тобі я клянусь зорею, що вгорі,
Й унизу теж, коли й там сія;
Як Вищий Суд не прощає облуд –
Ось так же й тебе люблю я!
ВІЧНИЙ ЧАР ЛЮБОВІ
Генії всіх народів у слові
Передали нащадкам чар любові,
Й для нас ті фрази їхні знамениті
Вже звичні, мов волошки сині в житі.
Панни їх, мов місячна ніч, осяйні
Й мерехтливі, мов сонце в літні дні;
Наче лілії в пору їх квітування:
Ці – наче присмерк, ті – мов світання;
То – як принцеси, пестунки долі,
То – ніби квіти скромні у полі.
Люба, коли я милуюсь тобою,
Кожна фраза древня стає новою;
Й здалось тепер, як збулись надії,
Що одруживсь на Шекспіровій мрії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію