ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Барбак (1984) /
Вірші
Боже(!)вільний (поема, ч.2)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Боже(!)вільний (поема, ч.2)
І все починалося ніби з нічого
Просто він
(тоді ще не заслуговував щоб його писати з великої літери)
за звичкою прогулювався центральною вулицею міста
що виблискувала
безглуздою яскравою рекламою
на фоні старих порепаних будинків
які знудившись від щоденної рутини
тихо виношували плани втечі у провінцію
Вони на жаль не знали
що все марно
адже колись давно
коли вони були ще фундаментами
на міських кордонах
поставили сигналізацію
купу невидимих пасток
що ведуть в каналізацію
він мовчки ішов
за модним і дорогим одягом
безтолково нацупленим на городян
і заглядав у кожну вітрину
хоч вже напам’ять знав
що і де
Завтра мала наступити осінь
але ще позаминулої ночі
йому приснилася
купа гнилого листя
яку він розгрібав
і шукав щось
але раптом
якась біла рука
потягнула його всередину
і він
задихаючись і плюючись землею
опускався шар за шаром земної кулі
і врешті решт
він відчув неподалік
щось таке гаряче
що боявся відкрити очі
щоб не осліпнути
Здавалося
що температура сягала тисячі градусів
він стояв мовчки
і лише десь
ніби здалеку
з того вогню
він чув голоси
Потім хтось
як йому здалося
постукав у вікно
і він прокинувся
встав
підійшов до вікна
але нікого не побачив
зате сон
ввів його у деякий транс
і лише потім
він зрозумів значення
цього сну
Так з настанням осені
з ним траплялися
досить дивні речі
але він ходив туди-сюди
центральною вулицею міста
запоєм вдихаючи
залишки хмільного літа
Тим часом
з природою діялось
щось справді дивне
і якби натовп безглуздих людей
навіть усвідомив
що коїться
все одно плюнувши на незвичайність
пішов геть у справах
Ніхто внизу й не підозрював
що відбувалося на небі
Сьогодні Бог довго не спав
Останнім часом
Він взагалі страждав безсонням
і не від того
що до Нього часто зверталися
а просто через те
що майже ніхто не молився
і нікому
як не дивно
не потрібна була допомога
і ніхто не спокутував гріхи
Господь
сумно дивився туди
де хаотично рухались
чиїсь душі
наштовхувались одна на одну
і прямували в іншому напрямку
в результаті повертаючись
на місце старту
Бог
уже не витримував
цієї щоденної одноманітності
І перетворився звичайний сонячний день
у сірий похмурий вечір
і пронизливий вітер
шмагав очманілий натовп
і не зрозуміти було
хто з недостойних
найдостойніший
І зморщилося небо
як приморозяне яблуко
і розплакалось
і в істеричних схлипуваннях
ніхто не чув болю
і краплі як скло
розбивались об землю
а натовп у паніці
як пацюки
розбігався по своїх двокімнатних норах
лаючи цей проклятий
невчасний дощ
А Він
хапав повітря гарячими руками
цього холодного вечора
Йому було надзвичайно спекотно
Він не тямив себе
і не розумів
чому так боліло у грудях
і пекло в очах
і сльози
наче палаючі страпаті зірки
дерли Йому вогнем по щоках
Він сидів посеред вулиці
і збирав у долоні крапелі
і бачив як з Його долонь
виросла в небо веселка
А люди сиділи в норах
і дивились крізь вікна на Нього
аж нарешті
вони щось помітили
тільки веселки вони не бачили
Божевільний (?)
Стало темно
усе стихло
людям набридло дивитися у вікно
вони пішли спати
Він отямився
встав
і поніс додому
жменю краплин
сховати у шухляду
до наступного дощу
Вдома
на Нього вже чекала Одноманітність
Цікаво
коли вона встигла сюди вскочити
невже коли Він врано
відчиняв двері
Вона просковзнула всередину
з протягом
Одноманітність
почувала себе тут господинею
вона нахабно нишпорила
в Його шухлядах
виправляла щасливі посмішки
на фотографіях
виривала в книжках листки
(вона не любила читати
аж занадто часто її там критикували)
розсипала в кухні какао
повідкривала всі крани
(а тут вона прогадала
бо води як завжди не було)
і нарешті всілась презручно у кріслі
та чекала на Нього
Сьогодні
вона планувала Його підкорити
Він зажди муляв їй очі
турбував її заодноманітнену свідомість
а за вікном
сірі важкі хмари
наче ротате гайвороння
нахабно
пожирали небо
а над ними
засихала земля обетованна
Він
йшов додому
не тямлячи себе
краплі у долонях
кололи до крові
а Він стискав їх усе сильніше і сильніше
Він плакав гарячими слізьми
що падали на землю
і розсікали асфальт
Просто він
(тоді ще не заслуговував щоб його писати з великої літери)
за звичкою прогулювався центральною вулицею міста
що виблискувала
безглуздою яскравою рекламою
на фоні старих порепаних будинків
які знудившись від щоденної рутини
тихо виношували плани втечі у провінцію
Вони на жаль не знали
що все марно
адже колись давно
коли вони були ще фундаментами
на міських кордонах
поставили сигналізацію
купу невидимих пасток
що ведуть в каналізацію
він мовчки ішов
за модним і дорогим одягом
безтолково нацупленим на городян
і заглядав у кожну вітрину
хоч вже напам’ять знав
що і де
Завтра мала наступити осінь
але ще позаминулої ночі
йому приснилася
купа гнилого листя
яку він розгрібав
і шукав щось
але раптом
якась біла рука
потягнула його всередину
і він
задихаючись і плюючись землею
опускався шар за шаром земної кулі
і врешті решт
він відчув неподалік
щось таке гаряче
що боявся відкрити очі
щоб не осліпнути
Здавалося
що температура сягала тисячі градусів
він стояв мовчки
і лише десь
ніби здалеку
з того вогню
він чув голоси
Потім хтось
як йому здалося
постукав у вікно
і він прокинувся
встав
підійшов до вікна
але нікого не побачив
зате сон
ввів його у деякий транс
і лише потім
він зрозумів значення
цього сну
Так з настанням осені
з ним траплялися
досить дивні речі
але він ходив туди-сюди
центральною вулицею міста
запоєм вдихаючи
залишки хмільного літа
Тим часом
з природою діялось
щось справді дивне
і якби натовп безглуздих людей
навіть усвідомив
що коїться
все одно плюнувши на незвичайність
пішов геть у справах
Ніхто внизу й не підозрював
що відбувалося на небі
Сьогодні Бог довго не спав
Останнім часом
Він взагалі страждав безсонням
і не від того
що до Нього часто зверталися
а просто через те
що майже ніхто не молився
і нікому
як не дивно
не потрібна була допомога
і ніхто не спокутував гріхи
Господь
сумно дивився туди
де хаотично рухались
чиїсь душі
наштовхувались одна на одну
і прямували в іншому напрямку
в результаті повертаючись
на місце старту
Бог
уже не витримував
цієї щоденної одноманітності
І перетворився звичайний сонячний день
у сірий похмурий вечір
і пронизливий вітер
шмагав очманілий натовп
і не зрозуміти було
хто з недостойних
найдостойніший
І зморщилося небо
як приморозяне яблуко
і розплакалось
і в істеричних схлипуваннях
ніхто не чув болю
і краплі як скло
розбивались об землю
а натовп у паніці
як пацюки
розбігався по своїх двокімнатних норах
лаючи цей проклятий
невчасний дощ
А Він
хапав повітря гарячими руками
цього холодного вечора
Йому було надзвичайно спекотно
Він не тямив себе
і не розумів
чому так боліло у грудях
і пекло в очах
і сльози
наче палаючі страпаті зірки
дерли Йому вогнем по щоках
Він сидів посеред вулиці
і збирав у долоні крапелі
і бачив як з Його долонь
виросла в небо веселка
А люди сиділи в норах
і дивились крізь вікна на Нього
аж нарешті
вони щось помітили
тільки веселки вони не бачили
Божевільний (?)
Стало темно
усе стихло
людям набридло дивитися у вікно
вони пішли спати
Він отямився
встав
і поніс додому
жменю краплин
сховати у шухляду
до наступного дощу
Вдома
на Нього вже чекала Одноманітність
Цікаво
коли вона встигла сюди вскочити
невже коли Він врано
відчиняв двері
Вона просковзнула всередину
з протягом
Одноманітність
почувала себе тут господинею
вона нахабно нишпорила
в Його шухлядах
виправляла щасливі посмішки
на фотографіях
виривала в книжках листки
(вона не любила читати
аж занадто часто її там критикували)
розсипала в кухні какао
повідкривала всі крани
(а тут вона прогадала
бо води як завжди не було)
і нарешті всілась презручно у кріслі
та чекала на Нього
Сьогодні
вона планувала Його підкорити
Він зажди муляв їй очі
турбував її заодноманітнену свідомість
а за вікном
сірі важкі хмари
наче ротате гайвороння
нахабно
пожирали небо
а над ними
засихала земля обетованна
Він
йшов додому
не тямлячи себе
краплі у долонях
кололи до крові
а Він стискав їх усе сильніше і сильніше
Він плакав гарячими слізьми
що падали на землю
і розсікали асфальт
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію