ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Огдена Неша
Із Огдена Неша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Огдена Неша
НЕ ПІДУ Я ДО ЦЕРКВИ СЬОГОДНІ
Не піду я до церкви сьогодні;
Я вірю, що Бог мене простить.
Такі осяйні неба й моря безодні,
Й так сонце пісок золотить!
Він знає, Він знає, що лиш мить – життя,
Й що з цих літніх днів не створиш запасу;
Він знає: як я вже піду без вороття –
Тоді буде вдосталь в обох у нас часу.
ПОМІЖ ДНЯМИ НАРОДЖЕННЯ
Свій день народження, дням лік
Втрачаючи, ждем з року в рік.
Ще гірш це, ніж чекать автобус:
Я змучивсь, на нулі мій тонус.
З не-днів народження рубіж
В житті долаючи скоріш –
Що бачив, чув, досяг в ці дні,
Згадав я: справи всі й пісні;
Й дійшло нарешті до мене,
Що не такі вони вже й не-...
ПРО ДІТЕЙ
Священник, вчитель – хоч це покоління
Вже інше, та дітьми були й вони.
Так, діти все ж – чудові це створіння!
Хотів би мать їх? -- Боже борони!
* * *
Спитали якось у Ейнштейна,
Як була дата ювілейна,
Чи може коли-небудь атом
Новітнім стати Геростратом.
Й відклавши скрипку свою вбік,
Цей сивий мудрий чоловік
Був лаконічним винятково:
“Так... Ні... Хіба що, випадково.”
СОЛОДКІ СНИ
Хотів би в ліжку вже збагнуть,
Чи довго ждать слід, щоб заснуть;
Й то рахувать овець почну –
Та завжди сплю вже, як засну.
Стараюсь й оком не змигнуть,
Щоб зараз хоч не проминуть
Ту мить, як маю вже заснуть,
Заснуть,
Заснуть,
Заснуть...
З ЯЙЦЯ: ЗІЗНАННЯ ДЯТЛА-ВІДЛЮДНИКА
Буть орнітологом хотів
Ще змалку, але не зумів:
Астигматизм і міопію
Набувши, втратив я надію;
Короткозорий, в окулярах,
Ходив би вічно там в нездарах.
Чи ж треба знать пташине лінго,
Щоб розрізнять шпака й фламінго?
А я й тепер цього не можу –
Як із пташок двох вибрать схожу.
Для мене гірше, ніж тортури,
Шукати щось в літературі:
Хто це – звичайний горобець
Чи якийсь зайда-мандрівець?
В визначниках би міг знайти,
Та це ж – в книгарню треба йти!
Й до того ж птах на волі божій
На того, що в книжках, не схожий;
Пер колір може помінятись –
Й це привід вже, щоб сумніватись.
Й тому я за столом старію
Й книжки лиш замість птахів зрію.
Та варто випить мені чарку –
Й вже з Одубоном стою в парку!
ЯК МІЖ КОТАМИ ЩУР, ТАК Я ПОМІЖ ЗАЖУР
Причини всі зваживши, вибрав одну,
Чому й навесні сную думку сумну:
Як ніч всю в гаю соловей не вгава –
Вступа вже тоді якраз літо в права;
Ще літні теплом не натішивсь, як слід –
Вже осінь вигойдує зрілий свій плід;
Та ще й під осіннім дощем не намок –
А вже до зими залишився лиш крок.
Й це значить: весни, як такої, нема –
А тільки одна безпросвітна зима.
РОБЕРТ БЕРНС І ВОША
Поет цей генія ніс ношу,
Що в вірші обезсмертив вошу;
Вона ж одного лиш хотіла –
Дорватись до поета тіла.
КЕТЧУПУ ТЮБИК
Спочатку – лиш дрібку,
А потім – на скибку.
* * *
Леді покохала джентльмена.
І яка ж була їй віддача?
Джентльмен її друзям своїм казав,
Що занадто гаряча.
Леді покохала джентльмена,
Й була стримана й благородна.
Й друзям своїм її джентльмен казав,
Що занадто холодна.
Леді покохала себе саму,
Вже знаючи холодне й гаряче;
Й друзі її казали друзям своїм,
Що мстить їй життя добряче.
Що ж, посміємось над сказаним всім:
Це трюки лишень авантюрні.
Й передайте цій леді через подруг її,
Що ті джентльмени всі – дурні.
Не піду я до церкви сьогодні;
Я вірю, що Бог мене простить.
Такі осяйні неба й моря безодні,
Й так сонце пісок золотить!
Він знає, Він знає, що лиш мить – життя,
Й що з цих літніх днів не створиш запасу;
Він знає: як я вже піду без вороття –
Тоді буде вдосталь в обох у нас часу.
ПОМІЖ ДНЯМИ НАРОДЖЕННЯ
Свій день народження, дням лік
Втрачаючи, ждем з року в рік.
Ще гірш це, ніж чекать автобус:
Я змучивсь, на нулі мій тонус.
З не-днів народження рубіж
В житті долаючи скоріш –
Що бачив, чув, досяг в ці дні,
Згадав я: справи всі й пісні;
Й дійшло нарешті до мене,
Що не такі вони вже й не-...
ПРО ДІТЕЙ
Священник, вчитель – хоч це покоління
Вже інше, та дітьми були й вони.
Так, діти все ж – чудові це створіння!
Хотів би мать їх? -- Боже борони!
* * *
Спитали якось у Ейнштейна,
Як була дата ювілейна,
Чи може коли-небудь атом
Новітнім стати Геростратом.
Й відклавши скрипку свою вбік,
Цей сивий мудрий чоловік
Був лаконічним винятково:
“Так... Ні... Хіба що, випадково.”
СОЛОДКІ СНИ
Хотів би в ліжку вже збагнуть,
Чи довго ждать слід, щоб заснуть;
Й то рахувать овець почну –
Та завжди сплю вже, як засну.
Стараюсь й оком не змигнуть,
Щоб зараз хоч не проминуть
Ту мить, як маю вже заснуть,
Заснуть,
Заснуть,
Заснуть...
З ЯЙЦЯ: ЗІЗНАННЯ ДЯТЛА-ВІДЛЮДНИКА
Буть орнітологом хотів
Ще змалку, але не зумів:
Астигматизм і міопію
Набувши, втратив я надію;
Короткозорий, в окулярах,
Ходив би вічно там в нездарах.
Чи ж треба знать пташине лінго,
Щоб розрізнять шпака й фламінго?
А я й тепер цього не можу –
Як із пташок двох вибрать схожу.
Для мене гірше, ніж тортури,
Шукати щось в літературі:
Хто це – звичайний горобець
Чи якийсь зайда-мандрівець?
В визначниках би міг знайти,
Та це ж – в книгарню треба йти!
Й до того ж птах на волі божій
На того, що в книжках, не схожий;
Пер колір може помінятись –
Й це привід вже, щоб сумніватись.
Й тому я за столом старію
Й книжки лиш замість птахів зрію.
Та варто випить мені чарку –
Й вже з Одубоном стою в парку!
ЯК МІЖ КОТАМИ ЩУР, ТАК Я ПОМІЖ ЗАЖУР
Причини всі зваживши, вибрав одну,
Чому й навесні сную думку сумну:
Як ніч всю в гаю соловей не вгава –
Вступа вже тоді якраз літо в права;
Ще літні теплом не натішивсь, як слід –
Вже осінь вигойдує зрілий свій плід;
Та ще й під осіннім дощем не намок –
А вже до зими залишився лиш крок.
Й це значить: весни, як такої, нема –
А тільки одна безпросвітна зима.
РОБЕРТ БЕРНС І ВОША
Поет цей генія ніс ношу,
Що в вірші обезсмертив вошу;
Вона ж одного лиш хотіла –
Дорватись до поета тіла.
КЕТЧУПУ ТЮБИК
Спочатку – лиш дрібку,
А потім – на скибку.
* * *
Леді покохала джентльмена.
І яка ж була їй віддача?
Джентльмен її друзям своїм казав,
Що занадто гаряча.
Леді покохала джентльмена,
Й була стримана й благородна.
Й друзям своїм її джентльмен казав,
Що занадто холодна.
Леді покохала себе саму,
Вже знаючи холодне й гаряче;
Й друзі її казали друзям своїм,
Що мстить їй життя добряче.
Що ж, посміємось над сказаним всім:
Це трюки лишень авантюрні.
Й передайте цій леді через подруг її,
Що ті джентльмени всі – дурні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію