Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Храм Сонцю І
...Старезний храм перестояв свій вік.
Без огорожі, сходів до Ріки,
розчахнутий, втопає у піску,
що кам'яне плато під ним поглинув.
А скільки літ вивершувався блиском
глибоких знань, діянь достойних, сяйвом
покрівлі гостроверхої.
Донині
зберіг ще ладну форму кришталю
понад пірамідальним злетом стін -
з колись убраних в мармур, грубих брил.
Такий величний, осяйний, і гордий –
вже не одне століття вщент розбитий,
обідраний, у дивному лахмітті,
немов роками вибілений старець
засидівся на сонці, і заснув,
і марить про тінисті крила смерті.
І крила ці вже шелестять в повітрі.
На днях тут закипить перебудова -
рости почне черговий дім Амону,
аби на тому березі Ріки
утішити заупокійний храм
Аменхотепа Третього собою.
Старе повинно тихо відійти,
в убрання слави наряджають інших.
ІІ
Допоки жрець докінчував прощання,
син Пераа присів неподалеку
старого олтаря, що із піску
стовбичив нагромадженням каміння.
Очікуючи, споглядав уламки,
здебільшого зчорнілі від огню.
Породжені майстерними руками
з німого валуна, доладні форми
занурювалися у забуття.
Невже немає вічності на світі
і все, що батько зараз ген будує
очікує така ж печальна участь?
Жрець говорив, що місто в давнину
лежало тут, неподалік од храму,
а зараз бо – могили і піски.
Улюбленець Царя глядить у далеч,
за Річку, де так високо знялися
над місцем розбудови насипні,
увінчані дорогами, хребти,
і безліч впряжених комах на окрик
наглядача відповідають дружньо,
і тягнуть, тягнуть глиби по відкосах.
- На славу Пераа!
- На славу! Славу!
ІІІ
Наблизившись, жрець раптом помічає
геть сірого від жаху охоронця,
а ще змію, яка перед стрибком
позаду здійнялась Аменхотепа.
Із-під накидки виринає посох,
прикрашений різьбою голови
якогось птаха. І його політ
перешкоджає нападу змії,
напрочуд вчасно скинувши її
з плаского каменю в пісок.
Змія
чіпляється до посоха і жалить.
І крапельки отрути янтарем
виблискують на дерев’янім дзьобі.
Нападниця, помилку осягнувши,
збирається втекти. Та стражник стрімко
здіймає хетський меч - яскраве сонце
спалахує на нім. Пащека й тулуб
надалі рухаються вже окремо.
Жрець думає, що з хетами війна
почнеться швидше, аніж таємницю
литва мечів оцих зуміють взнати.
А ще печалить марна смерть змії.
Дух втілений у ній тепер звільнявся
плазуючого тіла, наче мудрість
цих древніх місць - знівеченого храму.
Зітхаючи, жрець підіймає посох
і молиться за упокій змії.
Царевич наполохано завмер
в обіймах ошалілого вельможі
і з подивом вглядається в судоми
сьогодні переможеної смерті.
.............................
2001 - 2004
Деякі пояснення:
Ріка – власне, мова іде про річку, яку сьогодні називають Нілом.
А з великої літери тому, що це була єдина річка Древнього Єгипту, і тому звали її просто – Ріка.
Храм Сонця - ідеться про древній храм Сонцю, на місці якого в описувані часи почали зводити новий храм Амону. Це місце, ймовірно на околиці Уасету, нині називається Луксор і відоме грандіозними залишками комплексу храмів Амона.
Уасет (Фасет, Фіви) – столиця Єгипту за доби Середнього та Нового царства (2120 - 1085 роки до Р.Х.).
Аменхотеп III – цар Єгипту часів Нового царства (1580 -1085 роки до Р.Х.) батько Ехнатона (Аменхотепа IV), на троні з 1408 по 1372 роки до Р.Х.
Пераа - дослівно Великий Палац, Великий Дім - не пряма назва царя, щоби не вимовляти його титул, (заборонений для промовляння). Фараон – сучасна передача виразу “Пераа”.
Амон-Ра - божество міста Уасета (Фасету, Фів)- Амон, затим і верховне божество Єгипту, покровитель царської влади.
Аменхотеп – син Фараона, майбутній Фараон Аменхотеп ІV, пізніше "великий революціонер" Ехнатон.
Хети – древній народ, що жив на території сучасної Туреччини, східніше від Троади - від побережжя Чорного моря до Кархемишу на півдні. Розбиті народами моря (в основному греками) біля 1240 року до Р.Х.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)