ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Окремі вірші зарубіжних поетів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Окремі вірші зарубіжних поетів
ВАЛЬТЕР ЛЕНДОР
* * *
Я вірив посмішці звабливій,
Хоч слово й усміх цей зрадливі;
Вже інший втратив би надію --
Я я все ще чомусь радію.
Щоб я повірив у любов --
Обманюй знов мене і знов!
* * *
У посмішки вид нужденний,
Лиш гніву спалах -- величний;
Мінливий вітер південний
Й постійний завжди -- північний.
Венера між зір блукає
Й на місці -- зоря Полярна;
Ненависть сама спіткає,
Любов -- боязка й примарна.
* * *
Не нарікай, смутний мій друже,
Що втіхи й радості пройшли:
Безжальна доля -- їй байдуже,
Чим ми щасливими були.
Веселки в небі пам'ятаю
Й луги у вранішній росі --
Я бачив їх, та не питаю,
Чому й де ділись вони всі;
І рук в розпуці не здіймаю,
Щоб їх назад вернуть -- о ні!
Бо тут чи десь іще -- я знаю --
Із мли сяйнуть колись мені.
* * *
Приємно дивитись, як осінь буяє
І в'яне природи краса --
Та втіхи цієї у серці немає,
Як власне життя вже згаса.
Я й старість вважав би за втішну і милу,
І долю б ні в чім не винив,
Якби ж то на груди мої чи могилу
Прощальну сльозу хто зронив.
ВІЛЬЯМ КАУПЕР
ТОПОЛИНИЙ ЛУГ
Упали тополі -- прощай, густа тінь
Й завжди гомінлива вершин височінь;
Не гратись в їх листі вітрам, не співать,
Без них вже дрозду поле й луг впізнавать.
Дванадцять літ збігло, у вічність пішли
З тих пір, як побачив цей луг, де росли, --
Й ось зараз в траві лежать, час їх спиляв;
Й сиджу вже на них, під якими стояв.
Дрозд інший притулок знайшов від жари:
Ліщину обжив він з цієї пори;
Й вже радісна пісня його не луна --
О, як звеселяла пейзаж цей вона!
Роки, наче коні прудкі, пронеслись --
Я теж, як вони, ляжу в землю колись;
Й бриніть наді мною лиш вітру в траві,
Аж поки не встануть дерева нові.
Вони -- моя втіха, бо радість людська --
Як мав її ще -- швидкоплинна така;
Вона нетривала така ж, як і ми,
І гасне ще швидше від смутку і тьми.
ДЖОЙС КІЛМЕР
ДЕРЕВА
Не знаю я, чи є десь вірші,
Щоб від дерев були не гірші;
Що спраглими губами всюди
Землі стискають ніжні груди;
Що бачать бога цілий день
Під шум молитов і пісень;
Які вигойдують щоліта
Гніздо малинівки на вітах;
Що являть сніг, мов серця щем,
Й знов порадіють під дощем.
Вірші пишуть дурні, на мене схожі,
Дерева ж -- це творіння божі.
ТЕНЕССІ ВІЛЬЯМС
РАЙСЬКА ТРАВА
По райській траві я ногами ступав
Весь день, як він сонця промінням сіяв;
По райській траві я ногами ступав
Всю ніч, як зір блиск її тьму проясняв.
Й ось ноги до трав доторкнулись земних,
І плакала мати при родах моїх;
Й вже можу і швидко, й далеко ходить --
Все ж прагну на райську траву знов ступить;
Все ж прагну на райську траву знов ступить.
* * *
Я вірив посмішці звабливій,
Хоч слово й усміх цей зрадливі;
Вже інший втратив би надію --
Я я все ще чомусь радію.
Щоб я повірив у любов --
Обманюй знов мене і знов!
* * *
У посмішки вид нужденний,
Лиш гніву спалах -- величний;
Мінливий вітер південний
Й постійний завжди -- північний.
Венера між зір блукає
Й на місці -- зоря Полярна;
Ненависть сама спіткає,
Любов -- боязка й примарна.
* * *
Не нарікай, смутний мій друже,
Що втіхи й радості пройшли:
Безжальна доля -- їй байдуже,
Чим ми щасливими були.
Веселки в небі пам'ятаю
Й луги у вранішній росі --
Я бачив їх, та не питаю,
Чому й де ділись вони всі;
І рук в розпуці не здіймаю,
Щоб їх назад вернуть -- о ні!
Бо тут чи десь іще -- я знаю --
Із мли сяйнуть колись мені.
* * *
Приємно дивитись, як осінь буяє
І в'яне природи краса --
Та втіхи цієї у серці немає,
Як власне життя вже згаса.
Я й старість вважав би за втішну і милу,
І долю б ні в чім не винив,
Якби ж то на груди мої чи могилу
Прощальну сльозу хто зронив.
ВІЛЬЯМ КАУПЕР
ТОПОЛИНИЙ ЛУГ
Упали тополі -- прощай, густа тінь
Й завжди гомінлива вершин височінь;
Не гратись в їх листі вітрам, не співать,
Без них вже дрозду поле й луг впізнавать.
Дванадцять літ збігло, у вічність пішли
З тих пір, як побачив цей луг, де росли, --
Й ось зараз в траві лежать, час їх спиляв;
Й сиджу вже на них, під якими стояв.
Дрозд інший притулок знайшов від жари:
Ліщину обжив він з цієї пори;
Й вже радісна пісня його не луна --
О, як звеселяла пейзаж цей вона!
Роки, наче коні прудкі, пронеслись --
Я теж, як вони, ляжу в землю колись;
Й бриніть наді мною лиш вітру в траві,
Аж поки не встануть дерева нові.
Вони -- моя втіха, бо радість людська --
Як мав її ще -- швидкоплинна така;
Вона нетривала така ж, як і ми,
І гасне ще швидше від смутку і тьми.
ДЖОЙС КІЛМЕР
ДЕРЕВА
Не знаю я, чи є десь вірші,
Щоб від дерев були не гірші;
Що спраглими губами всюди
Землі стискають ніжні груди;
Що бачать бога цілий день
Під шум молитов і пісень;
Які вигойдують щоліта
Гніздо малинівки на вітах;
Що являть сніг, мов серця щем,
Й знов порадіють під дощем.
Вірші пишуть дурні, на мене схожі,
Дерева ж -- це творіння божі.
ТЕНЕССІ ВІЛЬЯМС
РАЙСЬКА ТРАВА
По райській траві я ногами ступав
Весь день, як він сонця промінням сіяв;
По райській траві я ногами ступав
Всю ніч, як зір блиск її тьму проясняв.
Й ось ноги до трав доторкнулись земних,
І плакала мати при родах моїх;
Й вже можу і швидко, й далеко ходить --
Все ж прагну на райську траву знов ступить;
Все ж прагну на райську траву знов ступить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію