ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Із Джона Мільтона
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Мільтона
ДОСЯГШИ ДВАДЦЯТИТРИРІЧНОГО ВІКУ
Як швидко все ж Час-злодій на крилі
Відносить вдаль мій двадцять третій рік!
Дням пізньої весни втрачаю лік,
А квітів ще й не видно взагалі.
Можливо, і даремні ці жалі,
Що ще з лиця не зник дитячий лик --
В душі дозрів я й до змагання звик
Із тими, в кого мужність на чолі.
І все ж іду я швидко чи повільно,
Й мета моя висока чи низька,
Й важкий чи ні тягар щоденних справ --
Небес і Часу воля вже така:
Йду лиш своїм я шляхом неухильно,
Що його Вчитель для мене обрав.
ДО СОЛОВ'Я
О солов'ю, твій спів в гаю дзвенить
В травневий вечір й нас усіх чарує!
Надію він закоханим дарує --
Весни блаженство, що у нім бринить,
Склепить дню очі осяйні велить
До того, як зозуля провіщує
Любові збитки. Хай же в нім нуртує
І пристрасть, і жага, щоб заглушить
Крикливу пересмішницю у лузі,
Від глузувань чиїх знов затужу.
Ти з року в рік дбав, щоб не був я в тузі,
Й давав розраду, хоч вже й не скажу,
Більш спільником Любові був чи Музи --
Я ж їм обом однаково служу.
ПРО СВОЮ СЛІПОТУ
Як згадую, що світла вже нема
Очам моїм на півшляху земному
Й талант, що Бог мені свій дар у ньому
Явив, нестиму вже в собі дарма,
Хоч прагну ще поривами всіма
Душі Творцю служить, Йому одному, --
На запитання в докорі німому:
"Яка вже праця, як в очах пітьма?" --
Відповіда Терпіння: "Бог не просить
Трудів людських: прихильніш Він сприйма
Смиренних -- Його милість тих знайде,
Хто ярмо ніжне терпеливіш носить;
На Його зов людей спішить юрма,
Але й той служить, хто стоїть і жде."
МІСТЕРУ ЛОРЕНСУ
Мій Лоренсе, вогонь хай розведуть
Тепер, як ниви голі й почорнілі,
Щоб в спомини поринуть, такі милі,
Час коротаючи в розмові тут.
Ждать будем, поки дні негод минуть
Й зефір весняних не верне ідилій,
Торкнувшись пелюсток розквітлих лілій
І роз, які не сіють, не прядуть.
Все є тут, щоб тонкий смак вдовольнить:
Вино і їжа, пісня і танець;
Чуть лютню й голос, що у нім бринить
Тосканський наспів, матимеш нагоду.
І хто собі лиш зрідка насолоду
Таку дозволить може, той -- мудрець.
САЙРІЕКУ СКІННЕРУ
Мій Сайріеку, що твій знатний дід
Ще в давні дні Британії Феміду
Завжди і скрізь брав під свою егіду,
Рятуючи цим від численних бід, --
Зі мною ж нині про законів звід
Забудь, віддавшись радощам обіду;
Залиш спір Архімеду і Евкліду,
Й що від француза й шведа ждать нам слід.
Свій час учись розумно витрачати,
Як обираєш найкоротшу путь,
Щоб розрізнять, де добре і де зле;
Тягар турбот, що будуть обсідати
Щодня нас, вмій хоч іноді забуть,
Як мить веселощів нам Бог пошле.
ЙОМУ Ж ПРО МОЮ СЛІПОТУ
Четвертий рік вже, Сайріеку, друже,
Мій згаслий зір дня світла не сприйма;
Навік заполонила очі тьма,
Й забули вже видіння, зріть не дужі,
Зір, сонця, місяця, дощу і стужі,
І жінки, й чоловіка. Все ж нема
На небо нарікань: мій дух здійма
Надія ввись -- й мені це не байдуже.
Ти запитаєш: де ж беру я сили?
В свідомості, що спроби захистить
Свободу в очах світло загасили:
Я зміг її Європі всій звістить.
Й ця думка хай веде аж до могили --
Й в сліпім не раз надію ще зростить.
Як швидко все ж Час-злодій на крилі
Відносить вдаль мій двадцять третій рік!
Дням пізньої весни втрачаю лік,
А квітів ще й не видно взагалі.
Можливо, і даремні ці жалі,
Що ще з лиця не зник дитячий лик --
В душі дозрів я й до змагання звик
Із тими, в кого мужність на чолі.
І все ж іду я швидко чи повільно,
Й мета моя висока чи низька,
Й важкий чи ні тягар щоденних справ --
Небес і Часу воля вже така:
Йду лиш своїм я шляхом неухильно,
Що його Вчитель для мене обрав.
ДО СОЛОВ'Я
О солов'ю, твій спів в гаю дзвенить
В травневий вечір й нас усіх чарує!
Надію він закоханим дарує --
Весни блаженство, що у нім бринить,
Склепить дню очі осяйні велить
До того, як зозуля провіщує
Любові збитки. Хай же в нім нуртує
І пристрасть, і жага, щоб заглушить
Крикливу пересмішницю у лузі,
Від глузувань чиїх знов затужу.
Ти з року в рік дбав, щоб не був я в тузі,
Й давав розраду, хоч вже й не скажу,
Більш спільником Любові був чи Музи --
Я ж їм обом однаково служу.
ПРО СВОЮ СЛІПОТУ
Як згадую, що світла вже нема
Очам моїм на півшляху земному
Й талант, що Бог мені свій дар у ньому
Явив, нестиму вже в собі дарма,
Хоч прагну ще поривами всіма
Душі Творцю служить, Йому одному, --
На запитання в докорі німому:
"Яка вже праця, як в очах пітьма?" --
Відповіда Терпіння: "Бог не просить
Трудів людських: прихильніш Він сприйма
Смиренних -- Його милість тих знайде,
Хто ярмо ніжне терпеливіш носить;
На Його зов людей спішить юрма,
Але й той служить, хто стоїть і жде."
МІСТЕРУ ЛОРЕНСУ
Мій Лоренсе, вогонь хай розведуть
Тепер, як ниви голі й почорнілі,
Щоб в спомини поринуть, такі милі,
Час коротаючи в розмові тут.
Ждать будем, поки дні негод минуть
Й зефір весняних не верне ідилій,
Торкнувшись пелюсток розквітлих лілій
І роз, які не сіють, не прядуть.
Все є тут, щоб тонкий смак вдовольнить:
Вино і їжа, пісня і танець;
Чуть лютню й голос, що у нім бринить
Тосканський наспів, матимеш нагоду.
І хто собі лиш зрідка насолоду
Таку дозволить може, той -- мудрець.
САЙРІЕКУ СКІННЕРУ
Мій Сайріеку, що твій знатний дід
Ще в давні дні Британії Феміду
Завжди і скрізь брав під свою егіду,
Рятуючи цим від численних бід, --
Зі мною ж нині про законів звід
Забудь, віддавшись радощам обіду;
Залиш спір Архімеду і Евкліду,
Й що від француза й шведа ждать нам слід.
Свій час учись розумно витрачати,
Як обираєш найкоротшу путь,
Щоб розрізнять, де добре і де зле;
Тягар турбот, що будуть обсідати
Щодня нас, вмій хоч іноді забуть,
Як мить веселощів нам Бог пошле.
ЙОМУ Ж ПРО МОЮ СЛІПОТУ
Четвертий рік вже, Сайріеку, друже,
Мій згаслий зір дня світла не сприйма;
Навік заполонила очі тьма,
Й забули вже видіння, зріть не дужі,
Зір, сонця, місяця, дощу і стужі,
І жінки, й чоловіка. Все ж нема
На небо нарікань: мій дух здійма
Надія ввись -- й мені це не байдуже.
Ти запитаєш: де ж беру я сили?
В свідомості, що спроби захистить
Свободу в очах світло загасили:
Я зміг її Європі всій звістить.
Й ця думка хай веде аж до могили --
Й в сліпім не раз надію ще зростить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію