ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Із Крістіни Россетті
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Крістіни Россетті
НЕ ЗАБУВАЙ
Не забувай мене, коли в той край,
Де забуття і тлін, піду навік
Й не стиснеш рук вже, до яких так звик,
А я й не обернусь на твій відчай.
Не забувай мене, не забувай,
Як без мене і день мине, і рік;
Й тоді, як навіть втратив би їм лік,
Безсильні вже і молитви нехай.
Якщо ж забутись випаде на мить,
Вже не печальсь, мене згадавши знов:
Як ще не вся поглинута любов
Могилою і мороком німим --
Мене забуть все ж краще й порадіть,
Ніж згадувать, лишаючись сумним.
ЗИМОВИЙ СОНЕТ
Сказав дрозд: "Не діждусь весни й тепла;
Гніздо звить вже не ставлю за мету."
Сказав кущ роз: "Зима в полон взяла;
Без сонця і дощу не зацвіту."
Сказав півмісяць: "Ніч ця все затьмить,
Тому я не малію й не росту."
А океан додав: "Я хочу пить,
Й не втамувать всім рікам спрагу ту."
Прийшла весна. Гніздо собі дрозд звив;
Вже спів веселий лине звідусіль.
Під сонцем і дощем кущ роз розцвів.
Прогнав тьму місяць повний без зусиль.
Й лиш океан, хоч синь всю в себе влив, --
Та спрага та ж в зітханні його хвиль.
ТЕНЕТА
Край, де немає ні ночей, ні днів,
Ні вітру, ні дощу, ні спек, ні стуж,
Ні долів, ні горбів -- рівнин довкруж
Одноманіття, скільки б миль не брів;
Там сутінок імлу б лиш сіру зрів;
Пір року сонцем й місяцем змін фаз
Нема; приплив не збурить води враз;
Цвітіння й листопаду б там не стрів,
Ні бур піщаних, ні штормів морських;
Повітря не озветься сплеском крил;
На тих просторах не знайдеш людських
Ні духу, ні слідів, -- той край життя
Позбавлений; без сяєва світил,
Без страху, без надій, без майбуття.
ДОЛЯ
Мовчання незворушне берегів,
Зітхання незворушне океану
Звіщають мені смуток свого стану:
"Ми порізно, самотні ми -- й хто б стрів
Тебе, то б теж таку ж самотність зрів
В душі твоїй серед скорбот туману.
Й хто зцілив би твою сердечну рану
Й торкнутись серцем серця хто б зумів?"
І я, то у гордині, то в смиренні,
Дні давні часто згадую в журбі,
Що дружби відчуттям благословенні;
Де більш тепла і в світі, і в собі,
Й мої були веселки всі скарби,
Надія ж і життя -- ще не злиденні.
Не забувай мене, коли в той край,
Де забуття і тлін, піду навік
Й не стиснеш рук вже, до яких так звик,
А я й не обернусь на твій відчай.
Не забувай мене, не забувай,
Як без мене і день мине, і рік;
Й тоді, як навіть втратив би їм лік,
Безсильні вже і молитви нехай.
Якщо ж забутись випаде на мить,
Вже не печальсь, мене згадавши знов:
Як ще не вся поглинута любов
Могилою і мороком німим --
Мене забуть все ж краще й порадіть,
Ніж згадувать, лишаючись сумним.
ЗИМОВИЙ СОНЕТ
Сказав дрозд: "Не діждусь весни й тепла;
Гніздо звить вже не ставлю за мету."
Сказав кущ роз: "Зима в полон взяла;
Без сонця і дощу не зацвіту."
Сказав півмісяць: "Ніч ця все затьмить,
Тому я не малію й не росту."
А океан додав: "Я хочу пить,
Й не втамувать всім рікам спрагу ту."
Прийшла весна. Гніздо собі дрозд звив;
Вже спів веселий лине звідусіль.
Під сонцем і дощем кущ роз розцвів.
Прогнав тьму місяць повний без зусиль.
Й лиш океан, хоч синь всю в себе влив, --
Та спрага та ж в зітханні його хвиль.
ТЕНЕТА
Край, де немає ні ночей, ні днів,
Ні вітру, ні дощу, ні спек, ні стуж,
Ні долів, ні горбів -- рівнин довкруж
Одноманіття, скільки б миль не брів;
Там сутінок імлу б лиш сіру зрів;
Пір року сонцем й місяцем змін фаз
Нема; приплив не збурить води враз;
Цвітіння й листопаду б там не стрів,
Ні бур піщаних, ні штормів морських;
Повітря не озветься сплеском крил;
На тих просторах не знайдеш людських
Ні духу, ні слідів, -- той край життя
Позбавлений; без сяєва світил,
Без страху, без надій, без майбуття.
ДОЛЯ
Мовчання незворушне берегів,
Зітхання незворушне океану
Звіщають мені смуток свого стану:
"Ми порізно, самотні ми -- й хто б стрів
Тебе, то б теж таку ж самотність зрів
В душі твоїй серед скорбот туману.
Й хто зцілив би твою сердечну рану
Й торкнутись серцем серця хто б зумів?"
І я, то у гордині, то в смиренні,
Дні давні часто згадую в журбі,
Що дружби відчуттям благословенні;
Де більш тепла і в світі, і в собі,
Й мої були веселки всі скарби,
Надія ж і життя -- ще не злиденні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію