ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Вічне життя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вічне життя
Сьогодні, в православному храмі, лякали карами божими і схиляли покаятися перед Спасителем за те, що я у нього, начебто, не вірую. Учора, в синагозі, раввин тягав мене за пейса і товк лобом у Тору, силкуючись прищепити мені любов до Єгови. А позавчора імам ледь не одірвав вухо за те, що я не хотів читати Коран, стоячи на колінах.
- Так незручно,- кажу. - У мене артроз колінних суглобів. Тому ліпше читатиму сидячи або лежачи.
Про Свідків Єгови та П'ятидесятників взагалі боюся розказувати, бо тоді доведеться тікати з села.
Знайомства з вірянами проходять стандартно: спочатку "Добрий день! Як Ваші справи?". Згодом розмови з мирського плавно перетікають на абстрактні теми: вічне життя, душу, пекло й рай, істинного бога. Закінчуються словами: "Завтра чекаємо в храмі о такій чи такій годині. Будемо вас долучати до таїнств божої благодаті".
Я й почав відвідувати ті поважні збіговиська. Чом би й ні! Там тепло, роздають печиво, люди привітні та усміхнені, співають розчудесно. А те, що солідні дяді і тьоті з розумним виглядом розказують казки на релігійну тематику - навіть приємно. Бо дорослі - це великі діти, яким притаманні ті ж самі вади і чесноти: брехливість, схильність до навіювання, відсутність критичного мислення та безпорадність.
Будь-яка релігія з'являється там, де бажання перекреслює реальність. Ось на цьому стику, як гриби на зогнилому дереві гніздяться цілі грона різноманітних окультних, езотеричних , релігійних вчень. Головна мета - жити за рахунок інших, вішаючи локшину на вуха легковірним. А шоб грошва лилася бурхливим потоком - потрібні здібні проповідники. Потрібна вища школа словоблудія та мухлювання.
Основна наживка: вічне життя. Це - король усіх наживок, як опариш для рибалок. А навіщо те вічне життя, якщо й земного толком прожити не вмієш - відповіді немає.
Зайшла сусідка.
- Сашко, ти обіцяв мені капустину до борщу. Давай.
- Зачекайте трохи, хай дощ ущухне. Тоді піду на город.
- Нє, мені зараз треба!
- Вибачте, я ще кашляю після бронхіту. Через пару годин.
Пішла сусідка невдоволеною, а через певний час телефонує кум.
- Сашко, по твоємо городі якась сновида чалвпає, не доберу хто це.
Одягнув протихімічний плащ з капюшоном, узувся в гумові чоботи і гайда.
А на городі моя улюблена сусідка намагається вирвати з землі капустину. І таку дебелу, що ледь обома руками обхоптла. А сил вирвати немає, бо корінець вріс у землю на півметра, а лопату, аби підважити, взяти не дотумкала. Борсається, нещасна, пнеться з усіх сил, лається, а капустина не піддається.
- Одарко! Та хіба ж можна красти без дозволу господаря? - ревнув на вухо любительці качанистої.
Одарка від несподіванки зойкнула, підслизнулася і заорала носом у розкисий чорнозем.
- Цур тобі, пек, Сашко! Налякав до смерті. Мені на благе діло капустина потрібна. Не для себе.
- А, якщо не для себе, то так, можна й украсти. Причина і справді серйозна.
І пішов до хати протоптаною стежкою.
А уранці навідався до церкви. Правда, до служби не встиг, бо у корови затягнулися пологи, мав дати раду і телиці, і теляткові.
А віряни вже снідають біля церкви. Там у нас стіл зроблений, з навісом. Можна і поминки проводити не відходячи від "каси", і вшановувати святих.
- Давайте подякуємо Одарці Федорівні,- каже піп,- за ці чудові голубці, якими вона частує наше товариство. Вічного їй життя!
Люди підтримали цей чудовий тост, ковтнули по чарочці кагору і заплямкотіли ротами.
- Сашко,- гукає священник,- І ти сідай до нас. Ось, між мною і Одаркою є вільне місце.
Усівся, взяв в правицю виделку і на мить заплющив очі. І привидівся мені рай небесний. А в тому раю ходить Одарка і накладає в тарілки праведникам і святим голубці. І так вони гарно пахнуть....
А як розплюшив очі, то Одарки поруч вже не було. А над недогризеним голубцем на її тарілці кружляла зграя нахабних мух.
7.10.2022р.
- Так незручно,- кажу. - У мене артроз колінних суглобів. Тому ліпше читатиму сидячи або лежачи.
Про Свідків Єгови та П'ятидесятників взагалі боюся розказувати, бо тоді доведеться тікати з села.
Знайомства з вірянами проходять стандартно: спочатку "Добрий день! Як Ваші справи?". Згодом розмови з мирського плавно перетікають на абстрактні теми: вічне життя, душу, пекло й рай, істинного бога. Закінчуються словами: "Завтра чекаємо в храмі о такій чи такій годині. Будемо вас долучати до таїнств божої благодаті".
Я й почав відвідувати ті поважні збіговиська. Чом би й ні! Там тепло, роздають печиво, люди привітні та усміхнені, співають розчудесно. А те, що солідні дяді і тьоті з розумним виглядом розказують казки на релігійну тематику - навіть приємно. Бо дорослі - це великі діти, яким притаманні ті ж самі вади і чесноти: брехливість, схильність до навіювання, відсутність критичного мислення та безпорадність.
Будь-яка релігія з'являється там, де бажання перекреслює реальність. Ось на цьому стику, як гриби на зогнилому дереві гніздяться цілі грона різноманітних окультних, езотеричних , релігійних вчень. Головна мета - жити за рахунок інших, вішаючи локшину на вуха легковірним. А шоб грошва лилася бурхливим потоком - потрібні здібні проповідники. Потрібна вища школа словоблудія та мухлювання.
Основна наживка: вічне життя. Це - король усіх наживок, як опариш для рибалок. А навіщо те вічне життя, якщо й земного толком прожити не вмієш - відповіді немає.
Зайшла сусідка.
- Сашко, ти обіцяв мені капустину до борщу. Давай.
- Зачекайте трохи, хай дощ ущухне. Тоді піду на город.
- Нє, мені зараз треба!
- Вибачте, я ще кашляю після бронхіту. Через пару годин.
Пішла сусідка невдоволеною, а через певний час телефонує кум.
- Сашко, по твоємо городі якась сновида чалвпає, не доберу хто це.
Одягнув протихімічний плащ з капюшоном, узувся в гумові чоботи і гайда.
А на городі моя улюблена сусідка намагається вирвати з землі капустину. І таку дебелу, що ледь обома руками обхоптла. А сил вирвати немає, бо корінець вріс у землю на півметра, а лопату, аби підважити, взяти не дотумкала. Борсається, нещасна, пнеться з усіх сил, лається, а капустина не піддається.
- Одарко! Та хіба ж можна красти без дозволу господаря? - ревнув на вухо любительці качанистої.
Одарка від несподіванки зойкнула, підслизнулася і заорала носом у розкисий чорнозем.
- Цур тобі, пек, Сашко! Налякав до смерті. Мені на благе діло капустина потрібна. Не для себе.
- А, якщо не для себе, то так, можна й украсти. Причина і справді серйозна.
І пішов до хати протоптаною стежкою.
А уранці навідався до церкви. Правда, до служби не встиг, бо у корови затягнулися пологи, мав дати раду і телиці, і теляткові.
А віряни вже снідають біля церкви. Там у нас стіл зроблений, з навісом. Можна і поминки проводити не відходячи від "каси", і вшановувати святих.
- Давайте подякуємо Одарці Федорівні,- каже піп,- за ці чудові голубці, якими вона частує наше товариство. Вічного їй життя!
Люди підтримали цей чудовий тост, ковтнули по чарочці кагору і заплямкотіли ротами.
- Сашко,- гукає священник,- І ти сідай до нас. Ось, між мною і Одаркою є вільне місце.
Усівся, взяв в правицю виделку і на мить заплющив очі. І привидівся мені рай небесний. А в тому раю ходить Одарка і накладає в тарілки праведникам і святим голубці. І так вони гарно пахнуть....
А як розплюшив очі, то Одарки поруч вже не було. А над недогризеним голубцем на її тарілці кружляла зграя нахабних мух.
7.10.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію