ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
14:38
З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
2024.03.29
14:35
Рівнодення день,
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
2024.03.29
14:34
А небо знає
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
2024.03.29
14:33
Пізної ночі ми з’єдналися знов
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
2024.03.29
14:31
У двох світів Інь та Янь,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
2024.03.29
14:30
Високо на горі наш гетьман вельможний
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
2024.03.29
14:28
Заселені місця племенами
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
2024.03.29
14:27
Жили на світі різні племена,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
2024.03.29
14:25
Сьогодні день святої Трійці
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
2024.03.29
14:24
Stop telling people
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
2024.03.29
14:22
Диво - видіння було уві сні, як віщі ночі:
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
2024.03.29
14:22
One day, someone will
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
2024.03.29
14:20
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
2024.03.29
14:19
У кожної відьми десь заховано серце.
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
2024.03.29
14:18
Душа вічна, можливо,
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
2024.03.29
14:16
Я слухаю та дивлюся на тебе щодня
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Іван Калита - третій московський князь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іван Калита - третій московський князь
По смерті брата на московський стіл
Брат його менший по закону сів.
Його Іваном Калитою звали.
Давно була історія ота.
Ніхто не знає, чому Калита,
Тож різне про те прозвисько казали.
Бо ж калита – то торба із грошима,
Іван, казали, аж трусивсь над ними.
Хоча москаль і це перебрехав.
Мовляв, ходив він з торбою отою
Між жебраками рідною Москвою
І милостиню щедро роздавав.
Ага, діждешся милості від нього.
На трон Москви сідав він не для того,
Щоб гроші на всі боки роздавать.
Для того скрині у підвалах повні –
Не крадені, зароблені, законні.
Він їх любив складать, складать, складать.
Як став московським князем після брата,
То заходився думати-гадати,
Як до Москви ярлик знов повернуть.
Бо ж грошей з того може більше стати.
З народу можна й більше назбирати.
Про себе ж як любимого забуть?
Щоби в Москві міцніш було сидіти,
Митрополита зміг переманити,
Який у Володимирі сидів.
А де митрополит, там центр віри.
А чому не Москва, а Володимир?
Нехай би паству із Москви глядів.
А сам тим часом все на Тверь дивився,
Чекав, щоб князь Великий помилився
І він тоді зіграє роль свою.
І дочекався… Як Щелкан наїхав
У Тверь з ордою та накоїв лиха.
Народ озлобивсь, з криком: «Наших б’ють!»
Накинулись, татар усіх побили,
Над людом щоб знущатися не сміли.
Хто зна, яка причина дій таких.
Чи то Москва підмовила Щелкана,
Чи московіти у Твері старанно
Проти татар підбурювали всіх.
Іван, дізнавшись, на коня і, звісно,
В Орду, щоб першим донести ті вісті.
Та ще й прикрасив – справжній московіт.
Почувши те, Узбек велів збирати
Орду, на Тверь якнайскоріш рушати,
Щоби зухвальців покарать, як слід.
Іванові ж за службу його вірну,
Ярлик надав і ту орду довірив,
А там півсотні тисяч розбишак.
Велів в Твері нікого не жаліти,
А князя з усім виводком схопити.
Він сам подума – покарати як.
Привів орду Іван на батьківщину
І проти всіх, кого вважав він винним,
Тих розбишак негайно посилав.
По землях усіх недругів пройшовся.
Хто би з ордою тою поборовся?
Дивився всяк зі страхом і мовчав.
А вже, як до тверських земель дістались,
То вже там люду бідному досталось.
А ще ж не забувайте, що зима.
Спалили все татари, що зустріли,
І Тверь і Кашин дощенту згоріли.
Народ нещасний прихистку не мав.
Сам тверський князь у Новгород подався.
Не прийняли – у Пскові заховався.
Іван і там його хотів дістать.
Тож довелося до Литви тікати.
Іван поклявся все одно дістати
Аби за свої кривди покарать.
А сам тим часом хитрістю й обманом
Зробився в краї ледь не першим паном,
Збирав дани́ну іменем Орди.
Туди копійку і собі так само.
Із землями обходився, як з крамом,
Своє князівство розширяв, плодив.
Як тільки хто надума опиратись,
То він до хана почина збиратись,
Мовляв, орду поїду, приведу.
Кому ж охота від орди страждати,
Тут хоч-не-хоч, доводиться віддати,
Аби лиш не потрапити в біду.
В Орду він їздив ледве не щороку,
Давав дарунки щедрі на всі боки.
Не за свої ж, зароблені купляв.
Нашіптував, оббріхував, жалівся,
Якщо на когось за непослух злився.
Отак в Орді своїм поволі став.
Коли вважав, що витратив багато,
То думав, як би в кого що забрати.
Й вигадував і, звісно, відбирав.
Якось він їхав із Орди і думав,
Як повернути витрачені суми,
Де іще взяти грошики й згадав,
Що в Новгороді срібло є закамське.
І його настрій в одну мить піднявся.
Велів, щоб його Новгород віддав.
А, коли той не згодився віддати,
То на міста узявся нападати,
Хоча для того приводу не мав.
Єдиний його привід – я так хочу.
І довго людям голову морочив,
Поки ті розізлились не на жарт
І до Литви за поміччю звернулись.
Там, зрозуміло хутко відгукнулись.
Кому ж не треба такий ласий шмат?
Тим часом доньки підросли в Івана,
Зятів для себе вибирав старанно,
У Ярослав і у Ростов віддав.
Зяті у всім покірні були йому,
Тож він там вівся, як у себе вдома
І дозволу ні в кого не питав.
Другі князі теж мовчки потерпали,
Коли їх княжі слуги оббирали,
Боялися, що приведе орду.
А слуги княжі велись, як ординці,
Міг і боярин заробить по пиці
І часто були палиці в ходу.
Як вівся князь, так само і холопи
І кожен князю та й собі прихопить.
Тож багатіла, ширилась Москва.
З усіх земель до неї потяглися
Ті, хто шукали, де би поживиться.
А князь таким і прихисток давав.
Із них завжди прислужники чудові,
Вони проллють для князя море крові
І догола роздягнуть увесь край.
Бо їм же перше вислужитись треба,
Роби, що кажуть і нічим не гребуй
Тоді і княжі милості приймай.
Не все, щоправда, було так погано
За час правління Калити Івана.
Монголи перестали заглядать.
Бо данину в Орду возив він справно,
І подарунки роздавав старанно,
Навіщо його дарма дратувать.
Розбійників з шляхів порозганяли,
Купці себе спокійно почували,
Тому товари до Москви везли.
А князю з того щось перепадає
І він у скрині у свої складає,
Які і так повнісінькі були.
На гроші ті не те, що там манатки,
Міста він цілі взявся купувати –
Он, Білозерськ чи Галич, Углич взять -
Князі у скруті продали Івану.
Прибуток для Івана непоганий.
А скільки сіл вдалося накуплять
В чужому краї. Там своїх посадить,
Вони і будуть ворохобить, гадить
Аби своєму князю догодить.
Дивись, можливо пізно або рано
Уже його позвуть: «Прийди, Іване!»
Він прийде й буде краєм володіть.
Чиї то землі, навіть не спитає,
Бо він докупи землі всі збирає,
Які колись належали Русі.
Тож задля того ладен кров пролити
І половину люду перебити,
А, як незгодні, то, мабуть, і всіх.
Усе іде,здається, так, як хоче,
Князі облесно зазирають в очі.
Та тут, не знати звідки і біда.
Тверський втікач надумав повернутись,
Аби за ханським прощенням звернутись.
Митрополит благословення дав.
Хоча Іван на краще сподівався
Та хан до Александра не чіплявся
І всі провини князеві простив.
Та Тверь йому вернув у управління.
Іван від тої вістки став аж синій.
А що, як той в Орді наговорив
На нього? Ввійде ханові в довіру.
В Орду потрібно їхати допіру!
Бо той Івану пригадає все –
Усі його злодійства і обмани,
Які він так приховує старанно.
Від думки тої князя аж трясе.
Це йому можна тільки так чинити –
Брехати, убивати, полонити.
А усім іншим то робити зась.
Бо ж він мету високу дуже має,
Заради неї бреше і вбиває.
Для того і живе московський князь.
Зібрався хутко та набрав дарунків.
Склав на вози усього цілі клунки.
Поїхав сам, синів своїх повіз,
Як вірних слуг майбутніх показати.
Такого встиг при тому наказати
На Александра. Хан так розізливсь.
«А я йому довірився! Дарма!
Тепер проще́ння вже йому нема!»
Велів в Орду знов Александра звати.
Той сина свого перед тим послав,
А далі й сам на лодії уплав.
А вітер, кажуть, не хотів пускати.
Він уперед, а той жене назад,
Неначе доля його не пускає.
Та князь назад у Тверь не повертає.
І припливли. Та хан йому не рад.
Звершився суд, приїхали кати
І Александра, й сина його вбили
І голови на палі настромили.
Тіла ж дали додому відвезти.
Іван же з того дуже порадів.
Велів в Твері з дзвінниці дзвона зняти,
Тепер в Москві ним будуть калатати,
Принизив Тверь ненависну тоді.
Тверь занепала, а Москва зроста.
Біднішали навколишні міста,
Але Москва на тому багатіла.
Іван дубовий Кремль побудував
Та зводити собори й церкви став.
Та то вже для душі, а не для тіла.
Як батько - все замолював гріхи,
Не відмовлявсь від намірів лихих,
Тож думав, що замолиться, проститься.
Надіявся, що смерть переживе,
Ще скринь собі зі сріблом наживе,
Як буде у церквах отих молиться.
На Новгород все заздро поглядав.
От, коли б він всі ті багатства мав,
Раз кілька вже збирався воювати.
Та на заваді щось весь час було,
До Новгорода так і не дійшло.
Бо на Смоленськ війська прийшлось послати.
Іван же сам, щоправда, не пішов,
Якусь відмовку для того знайшов,
Хоча князі й московська рать ходили.
Смоленськ вони, щоправда не взяли,
Не солоно сьорбавши і прийшли,
Лише людей в поході загубили.
Знов Новгород у нього на умі.
Пора збиратись, вже кінець зимі.
Та Бог, напевно вирішив – доволі.
Якась хвороба причепилась враз
Й прийшов Івану його смертний час.
Не зміг він відкупитися від долі.
Які князі, така й Москва була,
Брехнею і облудою росла,
Хапала все, що в руки потрапляло.
Життя її сусідам не було,
Усе в Москву та до Москви тягло.
А їй було все мало, мало, мало.
Брат його менший по закону сів.
Його Іваном Калитою звали.
Давно була історія ота.
Ніхто не знає, чому Калита,
Тож різне про те прозвисько казали.
Бо ж калита – то торба із грошима,
Іван, казали, аж трусивсь над ними.
Хоча москаль і це перебрехав.
Мовляв, ходив він з торбою отою
Між жебраками рідною Москвою
І милостиню щедро роздавав.
Ага, діждешся милості від нього.
На трон Москви сідав він не для того,
Щоб гроші на всі боки роздавать.
Для того скрині у підвалах повні –
Не крадені, зароблені, законні.
Він їх любив складать, складать, складать.
Як став московським князем після брата,
То заходився думати-гадати,
Як до Москви ярлик знов повернуть.
Бо ж грошей з того може більше стати.
З народу можна й більше назбирати.
Про себе ж як любимого забуть?
Щоби в Москві міцніш було сидіти,
Митрополита зміг переманити,
Який у Володимирі сидів.
А де митрополит, там центр віри.
А чому не Москва, а Володимир?
Нехай би паству із Москви глядів.
А сам тим часом все на Тверь дивився,
Чекав, щоб князь Великий помилився
І він тоді зіграє роль свою.
І дочекався… Як Щелкан наїхав
У Тверь з ордою та накоїв лиха.
Народ озлобивсь, з криком: «Наших б’ють!»
Накинулись, татар усіх побили,
Над людом щоб знущатися не сміли.
Хто зна, яка причина дій таких.
Чи то Москва підмовила Щелкана,
Чи московіти у Твері старанно
Проти татар підбурювали всіх.
Іван, дізнавшись, на коня і, звісно,
В Орду, щоб першим донести ті вісті.
Та ще й прикрасив – справжній московіт.
Почувши те, Узбек велів збирати
Орду, на Тверь якнайскоріш рушати,
Щоби зухвальців покарать, як слід.
Іванові ж за службу його вірну,
Ярлик надав і ту орду довірив,
А там півсотні тисяч розбишак.
Велів в Твері нікого не жаліти,
А князя з усім виводком схопити.
Він сам подума – покарати як.
Привів орду Іван на батьківщину
І проти всіх, кого вважав він винним,
Тих розбишак негайно посилав.
По землях усіх недругів пройшовся.
Хто би з ордою тою поборовся?
Дивився всяк зі страхом і мовчав.
А вже, як до тверських земель дістались,
То вже там люду бідному досталось.
А ще ж не забувайте, що зима.
Спалили все татари, що зустріли,
І Тверь і Кашин дощенту згоріли.
Народ нещасний прихистку не мав.
Сам тверський князь у Новгород подався.
Не прийняли – у Пскові заховався.
Іван і там його хотів дістать.
Тож довелося до Литви тікати.
Іван поклявся все одно дістати
Аби за свої кривди покарать.
А сам тим часом хитрістю й обманом
Зробився в краї ледь не першим паном,
Збирав дани́ну іменем Орди.
Туди копійку і собі так само.
Із землями обходився, як з крамом,
Своє князівство розширяв, плодив.
Як тільки хто надума опиратись,
То він до хана почина збиратись,
Мовляв, орду поїду, приведу.
Кому ж охота від орди страждати,
Тут хоч-не-хоч, доводиться віддати,
Аби лиш не потрапити в біду.
В Орду він їздив ледве не щороку,
Давав дарунки щедрі на всі боки.
Не за свої ж, зароблені купляв.
Нашіптував, оббріхував, жалівся,
Якщо на когось за непослух злився.
Отак в Орді своїм поволі став.
Коли вважав, що витратив багато,
То думав, як би в кого що забрати.
Й вигадував і, звісно, відбирав.
Якось він їхав із Орди і думав,
Як повернути витрачені суми,
Де іще взяти грошики й згадав,
Що в Новгороді срібло є закамське.
І його настрій в одну мить піднявся.
Велів, щоб його Новгород віддав.
А, коли той не згодився віддати,
То на міста узявся нападати,
Хоча для того приводу не мав.
Єдиний його привід – я так хочу.
І довго людям голову морочив,
Поки ті розізлились не на жарт
І до Литви за поміччю звернулись.
Там, зрозуміло хутко відгукнулись.
Кому ж не треба такий ласий шмат?
Тим часом доньки підросли в Івана,
Зятів для себе вибирав старанно,
У Ярослав і у Ростов віддав.
Зяті у всім покірні були йому,
Тож він там вівся, як у себе вдома
І дозволу ні в кого не питав.
Другі князі теж мовчки потерпали,
Коли їх княжі слуги оббирали,
Боялися, що приведе орду.
А слуги княжі велись, як ординці,
Міг і боярин заробить по пиці
І часто були палиці в ходу.
Як вівся князь, так само і холопи
І кожен князю та й собі прихопить.
Тож багатіла, ширилась Москва.
З усіх земель до неї потяглися
Ті, хто шукали, де би поживиться.
А князь таким і прихисток давав.
Із них завжди прислужники чудові,
Вони проллють для князя море крові
І догола роздягнуть увесь край.
Бо їм же перше вислужитись треба,
Роби, що кажуть і нічим не гребуй
Тоді і княжі милості приймай.
Не все, щоправда, було так погано
За час правління Калити Івана.
Монголи перестали заглядать.
Бо данину в Орду возив він справно,
І подарунки роздавав старанно,
Навіщо його дарма дратувать.
Розбійників з шляхів порозганяли,
Купці себе спокійно почували,
Тому товари до Москви везли.
А князю з того щось перепадає
І він у скрині у свої складає,
Які і так повнісінькі були.
На гроші ті не те, що там манатки,
Міста він цілі взявся купувати –
Он, Білозерськ чи Галич, Углич взять -
Князі у скруті продали Івану.
Прибуток для Івана непоганий.
А скільки сіл вдалося накуплять
В чужому краї. Там своїх посадить,
Вони і будуть ворохобить, гадить
Аби своєму князю догодить.
Дивись, можливо пізно або рано
Уже його позвуть: «Прийди, Іване!»
Він прийде й буде краєм володіть.
Чиї то землі, навіть не спитає,
Бо він докупи землі всі збирає,
Які колись належали Русі.
Тож задля того ладен кров пролити
І половину люду перебити,
А, як незгодні, то, мабуть, і всіх.
Усе іде,здається, так, як хоче,
Князі облесно зазирають в очі.
Та тут, не знати звідки і біда.
Тверський втікач надумав повернутись,
Аби за ханським прощенням звернутись.
Митрополит благословення дав.
Хоча Іван на краще сподівався
Та хан до Александра не чіплявся
І всі провини князеві простив.
Та Тверь йому вернув у управління.
Іван від тої вістки став аж синій.
А що, як той в Орді наговорив
На нього? Ввійде ханові в довіру.
В Орду потрібно їхати допіру!
Бо той Івану пригадає все –
Усі його злодійства і обмани,
Які він так приховує старанно.
Від думки тої князя аж трясе.
Це йому можна тільки так чинити –
Брехати, убивати, полонити.
А усім іншим то робити зась.
Бо ж він мету високу дуже має,
Заради неї бреше і вбиває.
Для того і живе московський князь.
Зібрався хутко та набрав дарунків.
Склав на вози усього цілі клунки.
Поїхав сам, синів своїх повіз,
Як вірних слуг майбутніх показати.
Такого встиг при тому наказати
На Александра. Хан так розізливсь.
«А я йому довірився! Дарма!
Тепер проще́ння вже йому нема!»
Велів в Орду знов Александра звати.
Той сина свого перед тим послав,
А далі й сам на лодії уплав.
А вітер, кажуть, не хотів пускати.
Він уперед, а той жене назад,
Неначе доля його не пускає.
Та князь назад у Тверь не повертає.
І припливли. Та хан йому не рад.
Звершився суд, приїхали кати
І Александра, й сина його вбили
І голови на палі настромили.
Тіла ж дали додому відвезти.
Іван же з того дуже порадів.
Велів в Твері з дзвінниці дзвона зняти,
Тепер в Москві ним будуть калатати,
Принизив Тверь ненависну тоді.
Тверь занепала, а Москва зроста.
Біднішали навколишні міста,
Але Москва на тому багатіла.
Іван дубовий Кремль побудував
Та зводити собори й церкви став.
Та то вже для душі, а не для тіла.
Як батько - все замолював гріхи,
Не відмовлявсь від намірів лихих,
Тож думав, що замолиться, проститься.
Надіявся, що смерть переживе,
Ще скринь собі зі сріблом наживе,
Як буде у церквах отих молиться.
На Новгород все заздро поглядав.
От, коли б він всі ті багатства мав,
Раз кілька вже збирався воювати.
Та на заваді щось весь час було,
До Новгорода так і не дійшло.
Бо на Смоленськ війська прийшлось послати.
Іван же сам, щоправда, не пішов,
Якусь відмовку для того знайшов,
Хоча князі й московська рать ходили.
Смоленськ вони, щоправда не взяли,
Не солоно сьорбавши і прийшли,
Лише людей в поході загубили.
Знов Новгород у нього на умі.
Пора збиратись, вже кінець зимі.
Та Бог, напевно вирішив – доволі.
Якась хвороба причепилась враз
Й прийшов Івану його смертний час.
Не зміг він відкупитися від долі.
Які князі, така й Москва була,
Брехнею і облудою росла,
Хапала все, що в руки потрапляло.
Життя її сусідам не було,
Усе в Москву та до Москви тягло.
А їй було все мало, мало, мало.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію