Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Розтермосили в лігві...
Розтермосили в лігві задрімане зло,
куцозоро воно подивилось навкруг;
і підвівся шатун, і його потягло
на криваву поживу, утіху звірюг.
Вас отак потягли у «хрестовий похід»,
начеркавши хрести та зигзаги.
Що вам треба у нас, де вам бути не слід,
де стрічає вас пекло зневаги?
Тож, вояче, стривай,
убивати не йди!
Долучившись до зграй,
не минеш ти біди!
За руйновища шкіл,
гвалтування та лють
вам осиковий кіл
між лопаток воб’ють.
Буде в школах багато років недобір, -
ти відсутній був, множив чисельність смертей,
а дружина твоя, поки м’яв ти мундир,
не родила дітей.
Ти навряд чи отримаєш орденський хрест,
та над Волгою - інший, могильний, готов.
Ти не згодний? Доволі смішний твій протест:
раз хрестовий похід, то й хрестів - ніби дров.
І написана буде брехня, блекота
на отій гробовій твоїй дошці,
бо давно на усіх вас немає хреста,
лиш зигзаги на вас, «хрестоносці»...
Попри згаяний час,
попри безліч могил -
видно оком: у вас
ще багато дурил.
Візьмуть вас у полон,
вас поранять чи вб’ють -
під сирітський прокльон
ви цю пройдете путь.
Буде в школах багато років недобір, -
ти відсутній був, множив чисельність смертей,
а дружина твоя, поки м’яв ти мундир,
не родила дітей.
Марно мрієте наші хліба загребти,
ви натомість поляжете в наш перегній;
проростуть ваші поспіхом збиті хрести,
і настане нарешті від вас супокій.
Ви пішли від родин під воєнний оркестр
із бажанням поживи відчутним.
Чи потрібен фальшивої «Мужності» хрест
буде сиротам вашим майбутнім?
Повертайся назад,
ти ж, он, - батько та син;
лиш загиблий солдат
буде рідним взамін!
А лишишся живий -
свіжим лавам хрестів
пояснити зумій,
що́ у нас ти хотів?
Буде в школах багато років недобір, -
ти відсутній був, множив чисельність смертей,
а дружина твоя, поки м’яв ти мундир,
не родила дітей...
(2022)
*** ОРИГІНАЛ ***
Растревожили в логове старое зло,
Близоруко взглянуло оно на восток.
Вот поднялся шатун и пошел тяжело -
Как положено зверю - свиреп и жесток.
Так подняли вас в новый крестовый поход,
И крестов намалевано вдоволь.
Что вам надо в стране, где никто вас не ждёт,
Что ответите будущим вдовам?
Так послушай, солдат!
Не ходи убивать -
Будешь кровью богат,
будешь локти кусать!
За развалины школ,
за сиротский приют
Вам осиновый кол
меж лопаток вобьют.
Будет в школах пять лет недобор, старина, -
Ты отсутствовал долго, прибавил смертей,
А твоя, в те года молодая, жена
Не рожала детей.
Неизвестно, получишь ли рыцарский крест,
Но другой - на могилу над Волгой - готов.
Бог не выдаст? Свинья же, быть может, не съест, -
Раз крестовый поход - значит, много крестов.
Только ваши - подобье раздвоенных жал,
Всё вранье - вы пришли без эмоций!
Гроб Господен не здесь - он лежит, где лежал,
И креста на вас нет, крестоносцы.
Но, хотя миновало
немало веков,
Видно, не убывало
у вас дураков!
Вас прогонят, пленят,
ну, а если убьют -
Неуютным, солдат,
будет вечный приют.
Будет в школах пять лет недобор, старина, -
Ты отсутствовал долго, прибавил смертей,
А твоя, в те года молодая, жена
Не рожала детей.
Зря колосья и травы вы топчете тут,
Скоро кто-то из вас станет чахлым кустом,
Ваши сбитые наспех кресты прорастут,
И настанет покой, только слишком «потом».
Вы ушли от друзей, от семей, от невест -
Не за пищей птенцам желторотым.
И не нужен железный оплавленный крест
Будет будущим вашим сиротам.
Возвращайся назад,
чей-то сын и отец!
Убиенный солдат -
это только мертвец.
Если выживешь -
тысячам свежих могил
Как потом объяснишь,
для чего приходил?
Будет в школах пять лет недобор, старина, -
Ты отсутствовал долго, прибавил смертей,
А твоя, в те года молодая, жена
Не рожала детей.
(1976)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)