ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Азов
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Азов
Прийшли в наші землі лихі вороги,
Як злодії вранці напали.
Зайня́ли Азову усі береги,
Аж під Маріуполем стали.
І місто в кільце узяли у тісне
В надії великій, що скоро
Вже буде, і декілька днів не мине,
Лиш їхнім Азовськеє море.
Взялися стріляти із танків, гармат,
Щоб захисників перебити.
А в них того всього ж було у стократ,
Тож не припиняло гриміти.
Від вибухів землю страшенно трясе,
Від них не сховатись нікому.
Нарешті затихли – здається, усе!
Чи ж можна зостатись живому.
Та, ледве у місто вони увійшли,
Як з вікон, підвалів, зусюди
Стріляти у тих ворогів почали,
Свинцем зустрічати у груди.
І танки палали, і їх БетЕеР.
На вулицях чорно від диму.
І ворог назад відступив – не тепер.
І знову гарматами тими,
І «Смерчами» і «Ураганами» їх
Взялись вони все поливати.
Іще й літаків налетіло страшних,
Щоб бомби із неба скидати.
Знов місто палає, земля аж двигтить.
Хто виживе в пеклі отому?
І марево чорне над містом стоїть.
Нарешті, уже від утоми
На землю спочити лягли вороги,
Щоб вранці у місто вступити.
Тепер уже точно то їм до снаги,
Вдалося усіх перебити.
Та вранці їх знов вал вогне́нний зустрів
На вулиці кожній, з будинків.
І сотнями мертвих лягло ворогів,
Живі утікали із криком.
Сидять генерали ворожі, ніяк
Не можуть того зрозуміти:
Коли вони місто обстрілюють так,
Як можна комусь уціліти?
Та знов ешелони снарядів везуть,
Та знову по місту стріляють.
Страшні літаки понад містом гудуть
І бомби важенні скидають.
Змішали з землею усе навкруги,
Нічого уже не вціліло.
Бояться, проте, увійти вороги,
Розвідників перших пустили.
У місто прокралися ті уночі.
Тихенько снують у руїнах
І бачать побитих кругом, ідучи.
Живої немає людини.
Вернулися радісні – врешті-таки
Нікого у місті немає.
І вранці вступили ворожі полки
На вулиці. Та зустрічає
Їх знову вогонь. Знову танки горять.
Та звідки ж вони узялися?
І знов ворогам довелося втікать.
Сумні генерали зійшлися,
Не знаючи: що далі мають робить.
Знов стали по місту стріляти,
І знову земля від снарядів дрижить
І бомби взялись вибухати.
Смалили по місту не день і не два,
Аж розчервонілись гармати.
Узяти скоріш вимагає Москва,
А як його можна узяти?
Як знову змішали з землею усе,
Розвідників нових послали.
Ті тихо крадуться, самих аж трясе.
Кругом лише вбиті лежали.
Хто ж їх зустрічати візьметься вогнем,
Живого ж не видно нікого?
Аж бачать, від моря іде й не одне.
Засіли – що ж буде із того?
А ті у цеберках води принесли
Та й мертвих взялись поливати.
І рани на них у момент зажили
І мертві взялись уставати.
Схопили цеберки, до моря ідуть
І воду скоріш набирають,
Шукають загиблих, водою поллють
І ті теж усі оживають.
Розвідники до генералів летять:
- Ми знаємо в чому їх сила!
Вони можуть мертвих своїх оживлять.
З Азова вода оживила!
Ну, що ж, коли так. Знов гармати гудуть
І знов літаки налітають.
І гатять по місту, й по берегу б’ють,
До моря шляхи відрізають.
Коли канонада затихла-таки
І всі літаки полетіли,
Вступили у місто ворожі полки.
Та їх лише мертві зустріли.
Зраділи вони та до берега мчать,
Аби свої рани промити,
Та ще тисячі своїх мертвих піднять,
Водою усіх окропити.
Та якось не так на них діє вода:
І мертві не хочуть вставати,
І рани вона іще більш роз’їда,
Що стали від болю кричати.
Побігли від берега воду шукать,
Щоб воду азовську ту змити.
Не хоче вона ворогів рятувать.
І як можна те пояснити?
Щоб більшою їх «перемога» була,
Щоб було що їм показати,
Вони наших вбитих негайно велять
Водою усіх оживляти.
Оживлять, хапають і в’яжуть мерщій.
Їм буде тепер чим хвалитись.
Але забувають – поки ще живий,
«Азов» проти них буде битись.
І прийдуть, все рівно, до моря сини,
Я так сподіваюся – скоро.
І всіх ворогів будуть гнати вони
Подалі від рідного моря.
Як злодії вранці напали.
Зайня́ли Азову усі береги,
Аж під Маріуполем стали.
І місто в кільце узяли у тісне
В надії великій, що скоро
Вже буде, і декілька днів не мине,
Лиш їхнім Азовськеє море.
Взялися стріляти із танків, гармат,
Щоб захисників перебити.
А в них того всього ж було у стократ,
Тож не припиняло гриміти.
Від вибухів землю страшенно трясе,
Від них не сховатись нікому.
Нарешті затихли – здається, усе!
Чи ж можна зостатись живому.
Та, ледве у місто вони увійшли,
Як з вікон, підвалів, зусюди
Стріляти у тих ворогів почали,
Свинцем зустрічати у груди.
І танки палали, і їх БетЕеР.
На вулицях чорно від диму.
І ворог назад відступив – не тепер.
І знову гарматами тими,
І «Смерчами» і «Ураганами» їх
Взялись вони все поливати.
Іще й літаків налетіло страшних,
Щоб бомби із неба скидати.
Знов місто палає, земля аж двигтить.
Хто виживе в пеклі отому?
І марево чорне над містом стоїть.
Нарешті, уже від утоми
На землю спочити лягли вороги,
Щоб вранці у місто вступити.
Тепер уже точно то їм до снаги,
Вдалося усіх перебити.
Та вранці їх знов вал вогне́нний зустрів
На вулиці кожній, з будинків.
І сотнями мертвих лягло ворогів,
Живі утікали із криком.
Сидять генерали ворожі, ніяк
Не можуть того зрозуміти:
Коли вони місто обстрілюють так,
Як можна комусь уціліти?
Та знов ешелони снарядів везуть,
Та знову по місту стріляють.
Страшні літаки понад містом гудуть
І бомби важенні скидають.
Змішали з землею усе навкруги,
Нічого уже не вціліло.
Бояться, проте, увійти вороги,
Розвідників перших пустили.
У місто прокралися ті уночі.
Тихенько снують у руїнах
І бачать побитих кругом, ідучи.
Живої немає людини.
Вернулися радісні – врешті-таки
Нікого у місті немає.
І вранці вступили ворожі полки
На вулиці. Та зустрічає
Їх знову вогонь. Знову танки горять.
Та звідки ж вони узялися?
І знов ворогам довелося втікать.
Сумні генерали зійшлися,
Не знаючи: що далі мають робить.
Знов стали по місту стріляти,
І знову земля від снарядів дрижить
І бомби взялись вибухати.
Смалили по місту не день і не два,
Аж розчервонілись гармати.
Узяти скоріш вимагає Москва,
А як його можна узяти?
Як знову змішали з землею усе,
Розвідників нових послали.
Ті тихо крадуться, самих аж трясе.
Кругом лише вбиті лежали.
Хто ж їх зустрічати візьметься вогнем,
Живого ж не видно нікого?
Аж бачать, від моря іде й не одне.
Засіли – що ж буде із того?
А ті у цеберках води принесли
Та й мертвих взялись поливати.
І рани на них у момент зажили
І мертві взялись уставати.
Схопили цеберки, до моря ідуть
І воду скоріш набирають,
Шукають загиблих, водою поллють
І ті теж усі оживають.
Розвідники до генералів летять:
- Ми знаємо в чому їх сила!
Вони можуть мертвих своїх оживлять.
З Азова вода оживила!
Ну, що ж, коли так. Знов гармати гудуть
І знов літаки налітають.
І гатять по місту, й по берегу б’ють,
До моря шляхи відрізають.
Коли канонада затихла-таки
І всі літаки полетіли,
Вступили у місто ворожі полки.
Та їх лише мертві зустріли.
Зраділи вони та до берега мчать,
Аби свої рани промити,
Та ще тисячі своїх мертвих піднять,
Водою усіх окропити.
Та якось не так на них діє вода:
І мертві не хочуть вставати,
І рани вона іще більш роз’їда,
Що стали від болю кричати.
Побігли від берега воду шукать,
Щоб воду азовську ту змити.
Не хоче вона ворогів рятувать.
І як можна те пояснити?
Щоб більшою їх «перемога» була,
Щоб було що їм показати,
Вони наших вбитих негайно велять
Водою усіх оживляти.
Оживлять, хапають і в’яжуть мерщій.
Їм буде тепер чим хвалитись.
Але забувають – поки ще живий,
«Азов» проти них буде битись.
І прийдуть, все рівно, до моря сини,
Я так сподіваюся – скоро.
І всіх ворогів будуть гнати вони
Подалі від рідного моря.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію