ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
14:38
З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
2024.03.29
14:35
Рівнодення день,
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
2024.03.29
14:34
А небо знає
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
2024.03.29
14:33
Пізної ночі ми з’єдналися знов
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
2024.03.29
14:31
У двох світів Інь та Янь,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
2024.03.29
14:30
Високо на горі наш гетьман вельможний
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
2024.03.29
14:28
Заселені місця племенами
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
2024.03.29
14:27
Жили на світі різні племена,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
2024.03.29
14:25
Сьогодні день святої Трійці
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
2024.03.29
14:24
Stop telling people
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
2024.03.29
14:22
Диво - видіння було уві сні, як віщі ночі:
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
2024.03.29
14:22
One day, someone will
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
2024.03.29
14:20
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
2024.03.29
14:19
У кожної відьми десь заховано серце.
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
2024.03.29
14:18
Душа вічна, можливо,
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
2024.03.29
14:16
Я слухаю та дивлюся на тебе щодня
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Набіг хана Девлет-Гірея на Москву в 1571 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Набіг хана Девлет-Гірея на Москву в 1571 році
Козацька чата степом пантрувала,
Тривожно озираючись довкіл.
Степ перед ними, наче рівний стіл,
Лише кургани де-не-де стирчали.
Далеко звідти можна зазирнуть,
Чи не чигає часом небезпека.
Від козака сховатися нелегко,
Він бачить чи тарпани де пройдуть,
Чи то орда скрадається куди,
Аби собі ясиру нахапати.
Козак сліди зуміє прочитати
І зможе плани поламать орди.
Та що сліди? Злетів зненацька птах,
У свої нори ховрахи шугнули.
Ледь якісь звуки козаки почули,
Вже розуміння сяє у очах.
От і тепер. Орел завмер у небі,
Мов щось посеред степу розгляда.
Ота́ман зупинитись передав,
Адже почути голос степу треба.
На землю ліг, прислухався. Так-так,
Загін…Татари. Із десяток, може.
Спокійно їдуть, степу не сторожать.
Занадто самовпевнені, однак.
- Туди, у балку! Будемо чекать!
Засіли в балці і коней поклали
Аби татари здалеку не взнали,
А то скоренько кинуться тікать.
Татари усе ближче на шляху,
Спокійно їдуть, може, задрімали.
І тут козаки коршунами впали,
На здобич сподіваючись легку.
Поки татари кинулись, уже
Їх половина на землі лежала,
Встромили в їхнє тіло стріли жала.
Когось уже прирізали ножем.
- Мурзу живим! –ще крикнув отаман, -
Побачивши в багатому наряді.
Хоч троє ще стояли на заваді
Та скоро впали від смертельних ран.
Мурза ж шалено шаблею махав,
Ще сподівався, що у степ прорветься,
Там за бахматом хіба хто вженеться?!
Та доля йому видалась лиха.
Бо ж отаман з ним гратися не став,
Махнув раз-вдруге – шабля й полетіла.
А козаки із двох боків вхопили
І третій хутко руки пов’язав.
- Хто ти такий? Куди тримаєш путь?
Але мурза лиш позира сердито.
- Беріть його, бігом на Січ летіте!
Багато знає, клятий, може буть.
Мурзу на Січ скоренько привезли,
До кошового привели. Питає
Ота́ман: - Хто в нас по-татарськи знає,
Щоб розпитати ми його могли?
І тут татарин посміхнувся враз:
- Товмач не треба. Знаю вашу мову,
Тут українська – половина крові,
У мене мама родом із Черкас.
- То ти мурза? - Так, батько мій мурза,
Тож спадкоємець я його законний,
Його аулів і отар, і коней.
Він заплатив би викуп, якби взнав.
- Про викуп потім. Ти розповідай,
Куди ти шлях оце тримав і звідки?
Чи не послали часом у розві́дку,
Аби орду привести у наш край?
- Так, я іду попереду орди.
Девлет-Гірей з Московії вертає.
Та здобичі, ясиру стільки має,
Що не заверне, вір мені, сюди.
- Ми краєм вуха чули про похід,
Але ж ти набагато більше знаєш.
Умова: ти нам все розповідаєш
Й про викуп турбуватися не слід.
- Що ж, коли ваша ласка – розповім.
Хоч батько буде, думаю, сердитий,
Коли не зможе викуп заплатити.
Він же якраз гордитись має тим…
Тож про похід. Московія тепер
Лежить в руїнах. А Москва згоріла.
Вона на гнів Аллаха заслужила,
Цар їхній надто голову задер.
Відколи вже московськії князі
Клялися хану кримському служити,
«Упоминки» за кожен рік платити
Й платили, хоч були від того злі.
А, коли ні, то Крим ішов в похід,
І брав усе, чим має володіти.
Не звикли ми чекати і сидіти,
Бо ж нам належить навколишній світ…-
Сказавши те, замовк на мить мурза
Та скоса позирнув на кошового,
Чи часом не розсердився на нього
За ті слова, що тільки-но сказав.
Та в того лиш цікавість у очах.
Отож продовжив: - Та із тих часів,
Як цар Іван на трон московський сів,
Москва забула перед ханом страх.
Іван посмів царем себе назвати,
Хоч лиш слуга Великого царя! –
Аж гнівно очі у мурзи горять,-
Та за таке слід голову стинати!
Повіривши, що сил в достатку є,
Москва Казань спочатку підкорила,
Аджитархан по тому захопила.
Крим повернути пробував своє,
Але невдало. К’об не козаки,
Що з Вишневецьким прибули під місто,
Воно було б тепер татарським, звісно.
А так…Іще московським є поки.
Девлет-Гірей же зовсім не із тих,
Хто кривди всякі ворогу прощає.
По двох роках орду свою збирає
Здійснити у Московію набіг.
Взяв лише кінних, інших і не брав,
Не тяг гармату також за собою.
Пройтися по окраїнах ордою
Хутенько, щоб «упоминки» зібрав.
Хоч знали ми – Московія слабка,
Вона там десь зі свеями воює,
А сам Іван в Московії лютує,
Боярська кров тече, немов ріка.
Гасають там опричники лихі,
Які країну у страху тримають,
Мов від шайтана злую силу мають.
Ми теж були в полоні тих страхів.
Тож думали «україни» пройти
Та здобичі, ясиру назбирати
Й назад з тією здобиччю вертати.
Для тої невеликої мети
Взяв хан лиш сорок тисяч із собою.
І лише кінних, щоб швидкими буть.
Міста і не збирався хан здобуть
Та й з військом не ладнався він до бою.
Узяв Девлет і двох синів своїх –
Мехмеда і Аділя – треба вчитись,
Як саме вміло з московітом битись.
Можливо, ханом стане хтось із них?!
У кінці квітня вирушили ми –
Татари кримські та іще ногаї.
Якраз шляхи під сонцем висихають,
Щоб у багні не грузли ми кіньми.
Та плани всі змінилися ураз,
Коли вже у Московію вступили.
Дворян в полон десь кілька захопили,
Які казали, що ішли до нас,
Адже царя боялися свого,
Який готовий всіх звести зі світу.
Але вони хотіли дуже жити,
Тож продали всі гамузом його.
Сказали, де війська його стоять
І як їх можна обійти із тилу.
Самі ж орду провести попросили.
Як можна було шанс такий втрачать?
Отож орда на захід повернула,
Ріку Оку в верхів’ях перейшла,
Війська московські з тилу обійшла,
Вони якраз під Серпуховом бу́ли.
Чекали нас…не з тої сторони.
Провідники ледь військо те узнали,
Від страху усі тут же задрижали:
- Опричники! Рятуйте! То вони!
Опричники чи ні – нам все одно.
Орда миттєво в лаву розгорнулась,
Земля від її тупоту здригнулась.
Страшним то стало московітам сном.
Опричники, почувши лише нас,
На коней своїх миттю похапались
І, не прийнявши бою, геть помчались.
Лиш озирались злякано щораз.
Догнати їх ми так і не змогли.
У них же коні ситі, відпочилі,
А наші із дороги уже в милі.
Тож ми слідом і на Москву пішли.
На другий день побачили Москву.
Не поспішали місто штурмувати,
Бо ж може війська бути там багато,
Дивись, іще й ополчення зізвуть.
Наш стан аж під Коломенським стояв.
Уся Москва за стінами сховалась.
Там, видно, сила чимала збиралась –
І військо, і народ, що утікав.
Та військо не спішило виступать,
Чи то хотіло нас зі стін зустріти,
Щоб якнайбільше шкоди нам зробити.
Хоч ми й не мали чим їх штурмувать.
Урешті Бєльский виступив-таки
Супроти нас з загонами своїми.
Але ми швидко розібрались з ними,
Нам’яли, як говориться, боки.
Сам Бєльський був поранений в бою
І наказав до міста відступати.
Ми вже не стали вслід за ними гнати.
Хай ще раз вийдуть, спробують, поб’ють.
Вже через перебіжчиків до нас
Дійшло, що цар, утікши зі столиці,
В Ростові став з синами хорониться.
А у Москві люднішає весь час.
У роздумах, як далі поступать,
Хан повелів двір царський підпалити
В Коломенському. На порозі літа
Усе сухе, недовго і палать.
На другий день стріляти повелів
Запаленими стрілами по місту,
Не знаючи Аллаха волю, звісно.
Ледь загорілось, вітер налетів
Такий страшний, що полум’я підняв
Й погнав на стіни, далі поза стіни.
І у вогні отому усе гине.
Аллах Москву, мабуть, за щось карав.
Горіло все, народ мерщій тікав,
Подавсь на північ, вирватися з міста,
Хто в річку кинувсь, намагався плисти,
Але вогонь, немов скажений мчав.
А люди купчились біля воріт,
Дорогу собі з міста пробивали.
Хоча навколо все уже палало,
Кіптява, дим закрили увесь світ.
В вогні, диму і гинули вони,
Ба, навіть річка не порятувала.
Їх тьма умить на вулицях вмирала
І вже ніхто не міг то зупинить.
Із наших ті, хто здобичі шукав,
Метнулись в місто, щось аби вхопити,
Та мало хто з них повернувся звідти.
Вогонь всіх без розбору пожирав.
Хан на все те у відчаї дививсь,
Не від жалю, що гине стільки люду.
Злостився він, що здобичі не буде,
Щоб цей похід, урешті, окупивсь.
Хоч я вважаю, що оте кубло,
Де боягузи й брехуни засіли,
Що до слабкого користають силу,
Давно спалити треба вже було.
Вогонь тим часом до Кремля добіг
І через стіни кам’яні метнувся,
Вхопився за дахи і не спіткнувся,
Спалити все, що дерев’яне встиг.
Тут порох вибухати розпочав,
Який лежав у погребах кремлівських
І Китай-місто спалахнуло близьке.
Собори, церкви, кожен дім палав.
І гоготіння дикого вогню
Зливалося із криками людськими.
Лиш чорний дим над згарищами тими,
Неначе ніч спустилася по дню.
За три години міста не було.
Лиш дим і сморід, тисячі загиблих.
Поплавилось і золото, і срібло,
Коли воно у когось і було.
Та що там срібло – дзвони потекли,
Прути залізні плавилися, як в печі,
Що говорити вже про інші речі.
Від згарища ми трохи відійшли
Аби усім не дихати отим,
Що від Москви лише і залишилось.
Із неї вже нічого не хотілось.
Хан повелів цареві відвезти
Послання: «Я Москву твою спалив –
То за Казань, Аджитархан помстився.
Твій стольний град на прах перетворився.
Шукав тебе, бо голову хотів.
Та ти утік. Що ж величчю хваливсь,
Коли , насправді, мужності не маєш
І про державу власную не дбаєш?
Я був тут і на неї подививсь.
Тож повернусь, як клятви не даси,
Що будеш знову, як і перш, служити…
Не думай мого посланця убити,
Бо тоді краще скору смерть проси».
Ще й ніж брудний та гострий передав.
Як мужності боротися не стало,
Хай візьме того гострого кинджала,
Щоб не соромивсь й горло перетяв.
Що відповів був цар йому на то,
Того не знаю. Батько дав наказа,
Щоб я до Криму повертавсь одразу.
В нас не перечить батькові ніхто.
- А як же хан? Куди зібрався йти?
Чи в наші землі не поверне часом?
Бо знаю, до земель ви наших ласі,
Тут здобич завше зможете знайти.
- Девлет-Гірей тепер вже Тахт Алган –
Це той, який столиці здобуває.
Світ правовірний ним гордитись має,
Аллаху найвірніший він слуга.
Ні, в землі ваші він не буде йти,
Бо повернув у сторону Рязані.
Там землі ще незаймані,незнані,
Там можна гарно здобичі знайти.
Там, думаю, ясиру буде мать
І здобичі усякої багато.
Чого йому у землях цих шукати?
Через ногаї буде шлях тримать.
- Що ж, коли правду мовив, відпущу,
Як обіцяв. Я слово звик тримати.
Та знай, коли надумав набрехати,
Знайду й неправди тої не спущу.
Тривожно озираючись довкіл.
Степ перед ними, наче рівний стіл,
Лише кургани де-не-де стирчали.
Далеко звідти можна зазирнуть,
Чи не чигає часом небезпека.
Від козака сховатися нелегко,
Він бачить чи тарпани де пройдуть,
Чи то орда скрадається куди,
Аби собі ясиру нахапати.
Козак сліди зуміє прочитати
І зможе плани поламать орди.
Та що сліди? Злетів зненацька птах,
У свої нори ховрахи шугнули.
Ледь якісь звуки козаки почули,
Вже розуміння сяє у очах.
От і тепер. Орел завмер у небі,
Мов щось посеред степу розгляда.
Ота́ман зупинитись передав,
Адже почути голос степу треба.
На землю ліг, прислухався. Так-так,
Загін…Татари. Із десяток, може.
Спокійно їдуть, степу не сторожать.
Занадто самовпевнені, однак.
- Туди, у балку! Будемо чекать!
Засіли в балці і коней поклали
Аби татари здалеку не взнали,
А то скоренько кинуться тікать.
Татари усе ближче на шляху,
Спокійно їдуть, може, задрімали.
І тут козаки коршунами впали,
На здобич сподіваючись легку.
Поки татари кинулись, уже
Їх половина на землі лежала,
Встромили в їхнє тіло стріли жала.
Когось уже прирізали ножем.
- Мурзу живим! –ще крикнув отаман, -
Побачивши в багатому наряді.
Хоч троє ще стояли на заваді
Та скоро впали від смертельних ран.
Мурза ж шалено шаблею махав,
Ще сподівався, що у степ прорветься,
Там за бахматом хіба хто вженеться?!
Та доля йому видалась лиха.
Бо ж отаман з ним гратися не став,
Махнув раз-вдруге – шабля й полетіла.
А козаки із двох боків вхопили
І третій хутко руки пов’язав.
- Хто ти такий? Куди тримаєш путь?
Але мурза лиш позира сердито.
- Беріть його, бігом на Січ летіте!
Багато знає, клятий, може буть.
Мурзу на Січ скоренько привезли,
До кошового привели. Питає
Ота́ман: - Хто в нас по-татарськи знає,
Щоб розпитати ми його могли?
І тут татарин посміхнувся враз:
- Товмач не треба. Знаю вашу мову,
Тут українська – половина крові,
У мене мама родом із Черкас.
- То ти мурза? - Так, батько мій мурза,
Тож спадкоємець я його законний,
Його аулів і отар, і коней.
Він заплатив би викуп, якби взнав.
- Про викуп потім. Ти розповідай,
Куди ти шлях оце тримав і звідки?
Чи не послали часом у розві́дку,
Аби орду привести у наш край?
- Так, я іду попереду орди.
Девлет-Гірей з Московії вертає.
Та здобичі, ясиру стільки має,
Що не заверне, вір мені, сюди.
- Ми краєм вуха чули про похід,
Але ж ти набагато більше знаєш.
Умова: ти нам все розповідаєш
Й про викуп турбуватися не слід.
- Що ж, коли ваша ласка – розповім.
Хоч батько буде, думаю, сердитий,
Коли не зможе викуп заплатити.
Він же якраз гордитись має тим…
Тож про похід. Московія тепер
Лежить в руїнах. А Москва згоріла.
Вона на гнів Аллаха заслужила,
Цар їхній надто голову задер.
Відколи вже московськії князі
Клялися хану кримському служити,
«Упоминки» за кожен рік платити
Й платили, хоч були від того злі.
А, коли ні, то Крим ішов в похід,
І брав усе, чим має володіти.
Не звикли ми чекати і сидіти,
Бо ж нам належить навколишній світ…-
Сказавши те, замовк на мить мурза
Та скоса позирнув на кошового,
Чи часом не розсердився на нього
За ті слова, що тільки-но сказав.
Та в того лиш цікавість у очах.
Отож продовжив: - Та із тих часів,
Як цар Іван на трон московський сів,
Москва забула перед ханом страх.
Іван посмів царем себе назвати,
Хоч лиш слуга Великого царя! –
Аж гнівно очі у мурзи горять,-
Та за таке слід голову стинати!
Повіривши, що сил в достатку є,
Москва Казань спочатку підкорила,
Аджитархан по тому захопила.
Крим повернути пробував своє,
Але невдало. К’об не козаки,
Що з Вишневецьким прибули під місто,
Воно було б тепер татарським, звісно.
А так…Іще московським є поки.
Девлет-Гірей же зовсім не із тих,
Хто кривди всякі ворогу прощає.
По двох роках орду свою збирає
Здійснити у Московію набіг.
Взяв лише кінних, інших і не брав,
Не тяг гармату також за собою.
Пройтися по окраїнах ордою
Хутенько, щоб «упоминки» зібрав.
Хоч знали ми – Московія слабка,
Вона там десь зі свеями воює,
А сам Іван в Московії лютує,
Боярська кров тече, немов ріка.
Гасають там опричники лихі,
Які країну у страху тримають,
Мов від шайтана злую силу мають.
Ми теж були в полоні тих страхів.
Тож думали «україни» пройти
Та здобичі, ясиру назбирати
Й назад з тією здобиччю вертати.
Для тої невеликої мети
Взяв хан лиш сорок тисяч із собою.
І лише кінних, щоб швидкими буть.
Міста і не збирався хан здобуть
Та й з військом не ладнався він до бою.
Узяв Девлет і двох синів своїх –
Мехмеда і Аділя – треба вчитись,
Як саме вміло з московітом битись.
Можливо, ханом стане хтось із них?!
У кінці квітня вирушили ми –
Татари кримські та іще ногаї.
Якраз шляхи під сонцем висихають,
Щоб у багні не грузли ми кіньми.
Та плани всі змінилися ураз,
Коли вже у Московію вступили.
Дворян в полон десь кілька захопили,
Які казали, що ішли до нас,
Адже царя боялися свого,
Який готовий всіх звести зі світу.
Але вони хотіли дуже жити,
Тож продали всі гамузом його.
Сказали, де війська його стоять
І як їх можна обійти із тилу.
Самі ж орду провести попросили.
Як можна було шанс такий втрачать?
Отож орда на захід повернула,
Ріку Оку в верхів’ях перейшла,
Війська московські з тилу обійшла,
Вони якраз під Серпуховом бу́ли.
Чекали нас…не з тої сторони.
Провідники ледь військо те узнали,
Від страху усі тут же задрижали:
- Опричники! Рятуйте! То вони!
Опричники чи ні – нам все одно.
Орда миттєво в лаву розгорнулась,
Земля від її тупоту здригнулась.
Страшним то стало московітам сном.
Опричники, почувши лише нас,
На коней своїх миттю похапались
І, не прийнявши бою, геть помчались.
Лиш озирались злякано щораз.
Догнати їх ми так і не змогли.
У них же коні ситі, відпочилі,
А наші із дороги уже в милі.
Тож ми слідом і на Москву пішли.
На другий день побачили Москву.
Не поспішали місто штурмувати,
Бо ж може війська бути там багато,
Дивись, іще й ополчення зізвуть.
Наш стан аж під Коломенським стояв.
Уся Москва за стінами сховалась.
Там, видно, сила чимала збиралась –
І військо, і народ, що утікав.
Та військо не спішило виступать,
Чи то хотіло нас зі стін зустріти,
Щоб якнайбільше шкоди нам зробити.
Хоч ми й не мали чим їх штурмувать.
Урешті Бєльский виступив-таки
Супроти нас з загонами своїми.
Але ми швидко розібрались з ними,
Нам’яли, як говориться, боки.
Сам Бєльський був поранений в бою
І наказав до міста відступати.
Ми вже не стали вслід за ними гнати.
Хай ще раз вийдуть, спробують, поб’ють.
Вже через перебіжчиків до нас
Дійшло, що цар, утікши зі столиці,
В Ростові став з синами хорониться.
А у Москві люднішає весь час.
У роздумах, як далі поступать,
Хан повелів двір царський підпалити
В Коломенському. На порозі літа
Усе сухе, недовго і палать.
На другий день стріляти повелів
Запаленими стрілами по місту,
Не знаючи Аллаха волю, звісно.
Ледь загорілось, вітер налетів
Такий страшний, що полум’я підняв
Й погнав на стіни, далі поза стіни.
І у вогні отому усе гине.
Аллах Москву, мабуть, за щось карав.
Горіло все, народ мерщій тікав,
Подавсь на північ, вирватися з міста,
Хто в річку кинувсь, намагався плисти,
Але вогонь, немов скажений мчав.
А люди купчились біля воріт,
Дорогу собі з міста пробивали.
Хоча навколо все уже палало,
Кіптява, дим закрили увесь світ.
В вогні, диму і гинули вони,
Ба, навіть річка не порятувала.
Їх тьма умить на вулицях вмирала
І вже ніхто не міг то зупинить.
Із наших ті, хто здобичі шукав,
Метнулись в місто, щось аби вхопити,
Та мало хто з них повернувся звідти.
Вогонь всіх без розбору пожирав.
Хан на все те у відчаї дививсь,
Не від жалю, що гине стільки люду.
Злостився він, що здобичі не буде,
Щоб цей похід, урешті, окупивсь.
Хоч я вважаю, що оте кубло,
Де боягузи й брехуни засіли,
Що до слабкого користають силу,
Давно спалити треба вже було.
Вогонь тим часом до Кремля добіг
І через стіни кам’яні метнувся,
Вхопився за дахи і не спіткнувся,
Спалити все, що дерев’яне встиг.
Тут порох вибухати розпочав,
Який лежав у погребах кремлівських
І Китай-місто спалахнуло близьке.
Собори, церкви, кожен дім палав.
І гоготіння дикого вогню
Зливалося із криками людськими.
Лиш чорний дим над згарищами тими,
Неначе ніч спустилася по дню.
За три години міста не було.
Лиш дим і сморід, тисячі загиблих.
Поплавилось і золото, і срібло,
Коли воно у когось і було.
Та що там срібло – дзвони потекли,
Прути залізні плавилися, як в печі,
Що говорити вже про інші речі.
Від згарища ми трохи відійшли
Аби усім не дихати отим,
Що від Москви лише і залишилось.
Із неї вже нічого не хотілось.
Хан повелів цареві відвезти
Послання: «Я Москву твою спалив –
То за Казань, Аджитархан помстився.
Твій стольний град на прах перетворився.
Шукав тебе, бо голову хотів.
Та ти утік. Що ж величчю хваливсь,
Коли , насправді, мужності не маєш
І про державу власную не дбаєш?
Я був тут і на неї подививсь.
Тож повернусь, як клятви не даси,
Що будеш знову, як і перш, служити…
Не думай мого посланця убити,
Бо тоді краще скору смерть проси».
Ще й ніж брудний та гострий передав.
Як мужності боротися не стало,
Хай візьме того гострого кинджала,
Щоб не соромивсь й горло перетяв.
Що відповів був цар йому на то,
Того не знаю. Батько дав наказа,
Щоб я до Криму повертавсь одразу.
В нас не перечить батькові ніхто.
- А як же хан? Куди зібрався йти?
Чи в наші землі не поверне часом?
Бо знаю, до земель ви наших ласі,
Тут здобич завше зможете знайти.
- Девлет-Гірей тепер вже Тахт Алган –
Це той, який столиці здобуває.
Світ правовірний ним гордитись має,
Аллаху найвірніший він слуга.
Ні, в землі ваші він не буде йти,
Бо повернув у сторону Рязані.
Там землі ще незаймані,незнані,
Там можна гарно здобичі знайти.
Там, думаю, ясиру буде мать
І здобичі усякої багато.
Чого йому у землях цих шукати?
Через ногаї буде шлях тримать.
- Що ж, коли правду мовив, відпущу,
Як обіцяв. Я слово звик тримати.
Та знай, коли надумав набрехати,
Знайду й неправди тої не спущу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію