ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2022.08.19 10:27
Порядний, скромний мов дитина,
в німецькій мові напівбог,
відверта у житті людина,
непересічний педагог.
Письменник і поет од Бога,
перекладач і дипломат.
Осадчий Толя ще до того
й Мельничуківський лавреат!

Іван Потьомкін
2022.08.19 09:14
Себе він начебто в печеру ув’язнив.
Од клопотів і чвар одбувавсь молитвами.
Покірно щоку підставляв, коли нізащо били.
Осуджувать боявсь навіть мерзенні вчинки,
бо змалечку завчив: «Не суди і будеш не судимий!»
Узимку сорочку віддав на пропиття

Микола Соболь
2022.08.19 07:18
Горнятко кави й де вона біда?
Стоїш на перехресті міжусобиць
красива, вперта, вічно молода,
не будемо вдаватись до подробиць.
А там, на розі вулиць хоч потоп.
На відповідь сто літ чекають чати
прихильники з Америк та Европ
тебе собі благають шлях о

Віктор Кучерук
2022.08.19 05:12
Дитинства запахи і звуки
Живуть у пам’яті моїй, –
Росою й сонцем пахли луки,
Дзижчав мошки над ними рій.
Хмаринки плавились від спеки
Тоді у мене на очах,
І видавався недалеким
Мені до щастя світлий шлях.

Домінік Арфіст
2022.08.18 21:41
легкої арфи струни як вогонь
горять на пальцях весело і синьо…
мої шляхи прокладені курсивом
на лініях натруджених долонь…
легкої арфи струни як вода
течуть між пальців холодно і чисто…
в нічному небі зір ясне намисто
і моря повечірнього слюда

Віктор Михайлович Насипаний
2022.08.18 20:47
Наснилось ніжне море, щастя бриз п’янкий.
Ідуть, немов сонети, щирі хвиль рядки.
І рими – чайки гонять серця ритм швидкий,
Думки тікають вглиб, мов риб косяк в’юнкий.

Як море це, кипучий вир життя стрімкий.
Воно мені, мов космос, хижий і близький.

Євген Федчук
2022.08.18 20:02
По смерті батька, всівшись у Москві,
Крутив постійно Юрій в голові,
Якби йому Великим князем стати.
А тут якраз Андрій тверський помер.
Хто ж буде в Володимирі тепер?
Таке питання ханові рішати.
Найбільше прав тверський Михайло мав,
Він у Орду за я

Сергій Губерначук
2022.08.18 12:17
Ось я маю сюрприз делікатний
через любих своїх посередників –
лист пустий, лист нічого не здатний,
нуль новин з трьох порожніх конвертиків.

Кожен з них усередині кожного,
кожен ти всередині наступного.
Я пішла від скупого й заможного,

Татьяна Квашенко
2022.08.18 11:29
У дерева всередині ріка.
Ріка часу', а може поза часом.
Крізь нього вже просвічують віка,
а дерево росте з рікою разом.
Його гілки – рибалки на зорі,
А хвилі – застигають на корі.

Але його душа на самоті.

Володимир Бойко
2022.08.18 10:46
Россия охренела от величия,
Россия наблевала на приличия,
Представ перед Европою пригожей
Похабной азиатской подлой рожей.

Россия не приемлет справедливости,
С россией невозможно без брезгливости.
Да лучше в эту скверну не заглядывать, –

Козак Дума
2022.08.18 09:01
То не людина, то істота,
скажений виродок Неви…
А скільки болю і скорботи
ще принесе народам він?!.

Кипить, вирує параноя,
недопалок волосся рве:
учора бачили ковбоя,

Віктор Кучерук
2022.08.18 05:24
Гуде, здригаєтся, палає
Свинцем обпечена земля, –
Не передати злість безкраю
Мою ніяк на москаля.
Я злоби стримати не можу
В душі на вбивцю малюків
І сили помсти нині множу
То на печаль важку, то гнів.

Татьяна Квашенко
2022.08.17 17:35
Любовь, как чай – от ожиданья стынет,
Горчит на вкус и портится на цвет.
Немало было жаждущих в пустыне.
Желающих на чай холодный – нет.

Віктор Михайлович Насипаний
2022.08.17 17:13
У тихих гамах сонця «до» - «мі» - «соль»
Знайшовся хитрий дощик між тополь.
Танцюють жваві квіти парасоль
Танок веселий : твіст чи пасадобль.

Біжить між нас легкий серпневий дощ,
Мов кіт – приблуда, сонний, сам не свій.
Спішить між кленів, лип, да

Тетяна Левицька
2022.08.17 16:59
Ряхтять епізодів розчулені миті,
Вислизує день із долонь інстинктивно,
Небесна палітра в космічну графіті
Шугає пораненим птахом нестримно.
І що ж нам робити, коханий, з тобою?
За радістю — горе, біда за бідою.

Повітря шматує швидка допомога,

Сергій Губерначук
2022.08.17 15:12
Страшний Дракон за горизонтом спить,
сопе у трубні ніздрі й дим пускає.
Пожежу загасила ніч на мить,
бо вже ось ранок поблизу блукає.

День – брат Дракона, друг його очей, –
розплавивши язик свій полум’яний,
полизує йому брудне плече –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Тоні Фаґо
2022.08.19

Надія Кравченко
2022.08.03

Панасюк Ірина Осінній_місяць
2022.07.10

Галина Тименюк
2022.06.28

Хелен Норвуд
2022.06.17

Філософ Олександрович Хмара
2022.06.16

Олександра Самойленко
2022.05.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Казан царя Аріанта
В заду́мі сидів скіфський цар Аріант
На березі над Гіпанісом.
У го́стях у нього днів кілька назад
Архонт був із Ольвії. Звісно,
Стрічав Аріант дуже добре його,
Торговий партнер бо, доречі.
Зерна продавали у місто свого,
Купляли потрібні там речі.
В розмові за чашею той і спитав:
- Вас – скіфів, говорять, багато.
Та я, коли шлях свій до тебе долав,
Міг рідко кого зустрічати.
То скільки ж вас – скіфів? Багато чи ні?..
Що мав Аріант відповісти?
Тож в задумі він і сидить кілька днів,
Забувши іноді поїсти.
А скільки ж, і справді, в країні його
Живе на сьогодні народу?
Ніколи не ставив питання того.
Тепер от, нарешті, нагода.
А він і не зна. У безмежних степах
Від Істра і до Танаїсу,
Від моря Акшайни, звідкіль веде шлях
До неврів – тих жителів лісу
Живуть його піддані. Є поміж них
І кочівники, й землероби,
І царські є скіфи – найстарші між всіх,
І є орачі… От і спробуй
Усіх полічити. Людей розіслать
По стійбищах, щоб полічили?
Та ж скіфи на місці однім не сидять,
Одвіку степами ходили.
Поглянув на води плинкої ріки,
Назад, на шатро озирнувся…
І раптом зроїлися жваві думки,
Як погляд на вої спіткнувся.
Стріла підказала розв’язку йому!
У скіфів дорослі всі – вої.
У кожного лук є і стріли…Тому,
Пожертвує кожен стрілою…
Хоча, й наконечник підійде стріли,
Бо менше морочитись треба…
Велів: усі скіфи щоб передали
Один наконечник від себе.
Гінці розлетілись умить по степах
З наказом царя Аріанта.
Ніхто хай не сміє ослухатись, страх –
Чекає ослушника страта.
І стали до царської ставки нести
Від стріл наконечники люди.
І перед шатром купа стала рости,
Вже скоро цареві й по груди.
А далі вже й вершнику до голови.
Сам цар був здивований, навіть.
Уже він рахунок тих стріл і не вів,
Бо ж мав ще важливіші справи.
Коли ж перестала зростати гора
Із бронзи посеред майдану,
Він все ж відірвався на хвильку від справ,
На всі ті мільйони поглянув,
Всміхнувся від захвату: то ж все його
Народ, що нелегко й злічити.
А що із металу робити того?
Отак серед степу й лишити?
Ні! Треба якось усе то зберегти,
Щоб зайди від страху дрижали.
Не сміли до цих от степів підійти,
Бо скіфську могутність пізнали.
Й велів він із бронзи всієї тії
Казан величезний створити.
Зібрали майстрів із держави всії,
Що вміли з металом робити.
Одні стали яму велику копать
Та глину звідтіль діставати.
Другі стали ліс на дрова доставлять.
Ті горни взялись будувати
Круг ями тії. А найперші з майстрів
Із воску казан той ліпили.
Такий, щоб всю зібрану бронзу вмістив.
Вкладали і вміння і сили.
Нарешті постав перед очі казан.
Цар пильно пройшовся, оглянув.
Кивнув лиш, нічого окрім не сказав,
Мабуть, гарне враження справив.
Тим часом майстри коло глини взялись
Ті, що добре з посудом знались.
Мішали, топтали…Нарешті, зійшлись,
Що гарно й вони постарались.
Та глиною стали казан обліплять
І знизу, з боків, всереди́ні.
Старались так, аби віск не прим’ять,
Аж доки, нарешті, під глину
Сховали весь віск. Залишили дірки
Із низу на дні і по вінцях.
Тоді вже гуртом узялися-таки
Солому тягати і дрівця.
Обклали казан той гарненько з боків,
Наклали сухого і в нього.
Кресалом ударили, вогник затлів,
Вогонь розгорівся від того.
У полум’ї глина міцніша стає,
А віск, як вода витікає.
Від того вогню сили більш додає…
Та вогнище скоро згасає.
І от перед скіфів казан – не казан,
А щось дуже схоже на нього.
Як все охололо, то цар наказав
Тягти то до ямища того,
Де глину копали. Гуртом затягли,
Землею з боків втрамбували.
І далі вже горни свої розвели
І плавити бронзу ту стали.
І знову роботи на всіх вистача:
Одні тягнуть дрова і палять,
Другі біля горнів міхами хурчать,
А треті, як бронзу розплавлять,
То тягнуть її і зливають в дірки,
По вінцях які залишили.
І так кілька днів працювали, поки
Всю бронзу в казан не залили.
Якраз її й стачило на той казан.
Як бронза застигла добряче,
То майстер найперший тоді наказав
Лупати ту глину, одначе,
Не бити занадто, щоб шкоди не мать…
Як глину із бронзи прибрали,
Велів уже цар той казан піднімать.
Взялися гуртом і помалу
Із ями казан той наверх підняли.
Поставили і обімліли.
Бо ж диво таке змайструвати змогли.
Навкруг дивувались ходили.
Та ж диво, і справді. Його товщина
В шість пальців була і вміщалось
Шістсот амфор грецького в ньому вина.
Де ще таке диво стрічалось?
А, знаючи, з чого зробили казан,
Міг кожен лише уявити,
Яка упаде на всіх вражин гроза,
Хто схоче цей край покорити.
Бо скіфським племе́нам немає числа,
Що силу неміряну мають.
Яка б вража сила в цей край не прийшла,
Живою назад не вертає…
Казан в Ексампеях ще довго стояв,
Як символ могутності, наче.
Його Геродот, як у скіфів бував,
На власнії очі ще бачив.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-06-30 20:40:39
Переглядів сторінки твору 48
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.857 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.827 / 5.45)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.725
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2022.08.18 20:05
Автор у цю хвилину відсутній