ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Сидить дід старий на лавці, спочива,
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, посидь, коли нема нагальних справ?!
І одразу, ледве я на лавці сів,
Він розправився увесь, повеселів.
Видно мало співрозмовників було,
За війну ополовнилось село.
- Як діла, питаєш, синку? Да, діла.
Тут же та проклята армія пройшла.
Добре їм від нас дісталося. Еге ж…
Довелось повоювати мені теж.
- Воювали? – я здивовано спитав,
Бо ж дідусь на дев’яносто виглядав.
- А чого ж? Я ще малим у тій війні
Німцям шибки бив з рогатки у вікні.
Отож досвід бойовий у мене є…
Дід задумався на мить про щось своє:
- До тербату мене, правда, не взяли.
Кажуть, віком ви, мовляв, не підійшли.
Хоч туди пішли заледве не усі,
Навіть ті, що ще не мали і вусів.
А, як ворог почав пхати по шосе.
Хоч не близько та хати́ усі трясе,
То зібравсь тербат й подався «полювать».
Я один село зоставсь сторожувать.
Мені, правда, автомата не дали…
Хоч самі «окіпіровані» були.
Щоби ворога, як і належить, стріть,
Довелось мені «кохтейль» наколотить.
Не отой, що танки палять на війні.
Бо ж бензину ніде взять було мені.
Та й навіщо переводити дарма,
Бо ж докинути «силов» моїх нема.
Тож взяв пляшку самогонки – первака.
Москалям то все приманка ще й яка.
Взяв пігулок, тих, що лікар прописав,
Аби я вночі безсонням не страждав.
Ті пігулки в самогонці розчинив
Та і став собі чекати ворогів.
А вони й не забарилися якраз.
Чую – гуркіт, суне танк страшний до нас.
На нім білим намальована змія.
Такі в німців ще в дитинстві бачив я.
Гуркотіло все навколо і трясло,
Та потвора увірвалася в село
Та і стала. Троє виповзли у світ.
Роздивилися, чи їм лякатись слід.
Не помітили загрози, далебі,
Злізли долі й заходилися собі,
Мабуть, здобичі по вулиці шукать.
Той помітив курку, кинувся хапать.
Інший хвіртку у сусіда вибива.
Третій хату, що навпроти, відкрива.
А самі такі миршаві та худі,
Видно довго лиш на хлібі та воді.
Я на них дивлюся і здалось мені,
Що таке я бачив ще на тій війні.
Зараз прийдуть, «млеко», «яйко» заведуть,
А тоді вже заберуть все, що знайдуть.
Де й подівся мій уже поважний вік,
Наче знов у сорок перший втрапив рік.
Та сиджу, дивлюсь, як тягнуть, що знайшли
Та до танка в’яжуть у тугі вузли.
Тут мене один помітив: - Здравствуй, дєд!
Тут нацистов і фашистов часом нєт?
- Поки ви, - кажу, - не впхались у село,
Ні одного, їй же Богу, не було.
Мого жарту він, мабуть, не зрозумів,
Бо півлітру самогонки раптом вздрів.
Не спитався, з рук миттєво ухопив
І третину пляшки тут же в себе влив.
Далі гикнув (в мене ж гарний був первак),
Та й подався до своїх, до зарізяк.
Втрьох ту пляшку роздушили вони вмить,
Й далі чорні справи узялись робить.
Та вже бачу скоро – повзають чумні,
Наче мухи на осінньому вікні.
Далі й зовсім полягали й захропли,
Вже й у танк свій заховатись не змогли.
Я ж мотуззя, що теля ним припинав,
Із-під лавки заготовлене узяв
Й заходився руки-ноги їм в’язать
Та повернення назад своїх чекать.
А,що хлопці у селі в нас бойові,
Ледь уздрінуть танк ворожий, то навік
Спалять, навіть не спитаються – чого.
Тож я прапор український на його́
Почепив, аби побачили здаля
Й не пальнули ненароком звідтіля…
З «полювання» наші вдалого прийшли,
Бо колону вражу знищити змогли.
Всю спалили та жалілися весь час,
Що могло б воно згодитися й для нас.
А я їм тут танк цілісінький зберіг,
Ще і трьох танкістів полонити зміг.
Командир мені ще довго руку тряс,
Ледь не кланявся та дякував весь час.
Обіцяв вручити орден по війні.
Та подумати – навіщо він мені?
Я ж не ради того ордену старавсь,
А щоб ворог чимскоріш від нас забравсь…
Я поїхав, як дорогу розпитав
Та думками все до того повертав:
Як такі є дідусі на цій землі,
Нехай добре начуваються в Кремлі.
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, посидь, коли нема нагальних справ?!
І одразу, ледве я на лавці сів,
Він розправився увесь, повеселів.
Видно мало співрозмовників було,
За війну ополовнилось село.
- Як діла, питаєш, синку? Да, діла.
Тут же та проклята армія пройшла.
Добре їм від нас дісталося. Еге ж…
Довелось повоювати мені теж.
- Воювали? – я здивовано спитав,
Бо ж дідусь на дев’яносто виглядав.
- А чого ж? Я ще малим у тій війні
Німцям шибки бив з рогатки у вікні.
Отож досвід бойовий у мене є…
Дід задумався на мить про щось своє:
- До тербату мене, правда, не взяли.
Кажуть, віком ви, мовляв, не підійшли.
Хоч туди пішли заледве не усі,
Навіть ті, що ще не мали і вусів.
А, як ворог почав пхати по шосе.
Хоч не близько та хати́ усі трясе,
То зібравсь тербат й подався «полювать».
Я один село зоставсь сторожувать.
Мені, правда, автомата не дали…
Хоч самі «окіпіровані» були.
Щоби ворога, як і належить, стріть,
Довелось мені «кохтейль» наколотить.
Не отой, що танки палять на війні.
Бо ж бензину ніде взять було мені.
Та й навіщо переводити дарма,
Бо ж докинути «силов» моїх нема.
Тож взяв пляшку самогонки – первака.
Москалям то все приманка ще й яка.
Взяв пігулок, тих, що лікар прописав,
Аби я вночі безсонням не страждав.
Ті пігулки в самогонці розчинив
Та і став собі чекати ворогів.
А вони й не забарилися якраз.
Чую – гуркіт, суне танк страшний до нас.
На нім білим намальована змія.
Такі в німців ще в дитинстві бачив я.
Гуркотіло все навколо і трясло,
Та потвора увірвалася в село
Та і стала. Троє виповзли у світ.
Роздивилися, чи їм лякатись слід.
Не помітили загрози, далебі,
Злізли долі й заходилися собі,
Мабуть, здобичі по вулиці шукать.
Той помітив курку, кинувся хапать.
Інший хвіртку у сусіда вибива.
Третій хату, що навпроти, відкрива.
А самі такі миршаві та худі,
Видно довго лиш на хлібі та воді.
Я на них дивлюся і здалось мені,
Що таке я бачив ще на тій війні.
Зараз прийдуть, «млеко», «яйко» заведуть,
А тоді вже заберуть все, що знайдуть.
Де й подівся мій уже поважний вік,
Наче знов у сорок перший втрапив рік.
Та сиджу, дивлюсь, як тягнуть, що знайшли
Та до танка в’яжуть у тугі вузли.
Тут мене один помітив: - Здравствуй, дєд!
Тут нацистов і фашистов часом нєт?
- Поки ви, - кажу, - не впхались у село,
Ні одного, їй же Богу, не було.
Мого жарту він, мабуть, не зрозумів,
Бо півлітру самогонки раптом вздрів.
Не спитався, з рук миттєво ухопив
І третину пляшки тут же в себе влив.
Далі гикнув (в мене ж гарний був первак),
Та й подався до своїх, до зарізяк.
Втрьох ту пляшку роздушили вони вмить,
Й далі чорні справи узялись робить.
Та вже бачу скоро – повзають чумні,
Наче мухи на осінньому вікні.
Далі й зовсім полягали й захропли,
Вже й у танк свій заховатись не змогли.
Я ж мотуззя, що теля ним припинав,
Із-під лавки заготовлене узяв
Й заходився руки-ноги їм в’язать
Та повернення назад своїх чекать.
А,що хлопці у селі в нас бойові,
Ледь уздрінуть танк ворожий, то навік
Спалять, навіть не спитаються – чого.
Тож я прапор український на його́
Почепив, аби побачили здаля
Й не пальнули ненароком звідтіля…
З «полювання» наші вдалого прийшли,
Бо колону вражу знищити змогли.
Всю спалили та жалілися весь час,
Що могло б воно згодитися й для нас.
А я їм тут танк цілісінький зберіг,
Ще і трьох танкістів полонити зміг.
Командир мені ще довго руку тряс,
Ледь не кланявся та дякував весь час.
Обіцяв вручити орден по війні.
Та подумати – навіщо він мені?
Я ж не ради того ордену старавсь,
А щоб ворог чимскоріш від нас забравсь…
Я поїхав, як дорогу розпитав
Та думками все до того повертав:
Як такі є дідусі на цій землі,
Нехай добре начуваються в Кремлі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію