
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Бо землю боронити – це святе.
Тебе стрічає уціліле місто
і на душі спокійно через те.
Там від Херсону до Лугані – пекло,
то «Гради»* землю б’ють, то «Сонцепек»*.
Твоє волосся інієм примерзло
П’єдестал збудували роки,
Підпираючи зроблене днями, –
Тож, старанням оцим завдяки,
Тобі є де стоять перед нами.
Хоч життя галасує і б’є,
І веселощі змінює докір, –
Лиш світліє обличчя твоє
та вже навчилася терпіти біль.
Глянь, скільки бідолах на попелищі,
без рук і ніг... Не сип на рану сіль...
Недосконала, стомлена, самотня,
і зморшка невигойна на чолі.
Старіють всі, процес невідворотний,
а місія в тому,
що те, що посіяв
крізь радість і втому,
збираєш потому.
Збираєш потому
так, ніби востаннє,
а із пращі і нині летить
у чоло незаконного брата,
у жахливе лице Голіата
камінець, що вбиває за мить.
Мало того, що гине проклятий
в українській землі окупант...
У соннім саду пахощі м’яти.
А з Білорусі ракети летять:
українців ще сплячих вбивати.
Страшніше нацистів стали сябри,
минуле забули своє і святині.
Єдине питання: як ви могли
Хвилі жита
Вдалеч стихача, –
Поле плідне
І погідне
Зору сівача.
Не злічити,
Стільки жита
мені у руки впала
із будь-яких небес,
аби мені,
у слушний час,
коли не вистачало
твоїх чудес
та імені!
і не мічені поміж людьми –
у Європі одною ногою,
а на другу кульгаємо ми.
Рідна влада одною рукою
показала кудою іти,
але другою, від параної,
де вечір тамує втому,
по звивистій стежці лісом
сліпма я бреду додому.
Хтось шурхає, ніби скаче,
боюся, – кіндратій схопить…
А місяць, хлопчисько наче, –
мені язика солопить.
Неначе міри почуття,
Чи вже наблизились до краю
Найщасливіші дні життя?
Кохання радість незабутня
Майнула швидко, ніби сон, –
Не заспіваємо в майбутнім,
Як нещодавно, в унісон.
Доба за добою з одними думками...
Дитяти у когось… і син вже без мами…
Дай вгамувати, заспокоїти злість
Свободо! Любове! Син рідної Нені...
Наземна...Небесна... А їм озоветься...
Підіймемо стяг душою і серця.
Зустрілись восени на тротуарі долі.
В минулих спогадах життя одноманітне,
Здавалося, відіграні важливі ролі.
Вона таїлася у мушлі від облуди,
А він шукав взаємності в очах блаженних.
Боялась осуду, завжди, що
На лавці бачу у тіньочку діда.
Дай, сяду, трохи дух переведу.
- Добридень. Можна коло вас посидіть?
- Сідай. Чого там. Місця вистача.-
Поглянув дід на мене хитрим оком,
Прицінювався, наче чи вивчав:
- Спекотне нині л
Обмінний фонд душі - стабільний.
Якби то, ой, не москалі -
Не нервував би… не доцільно.
На вигляд… свіжий як карась,
Що тільки витягли із річки…
Якби московія якась
зранені, спаплюжені війною
доживають свого віку в тілі
оповиті смутком та журбою.
А колись летіли ген у небо,
плани будували на майбутнє…
Висохли. Як винограду стебла.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Хлопчик Вова
Хлопчик Вова, ро́ків сім, відкрити думав кран,
й тут його пойняв зненацька подив:
в раковині шастав неабиякий тарган,
вусами довжезними поводив.
Вова сперш злякався і ледь-ледь не заволав,
та потому - сам пішов у наступ:
з краника червоного він струмінь спрямував
точно на комаху ту довгасту.
А тарган - холоднокровний
й безтурботний, як на згляд -
вилізти хотів назовні,
та зісковзував назад.
Грізний знищувач зарази,
Вова мимрив: «Стій, не руш!
Хто по смітниках полазив -
той приймай гарячий душ».
І намочений тарганчик,
роздратований вкінець,
заховався за стаканчик;
й причаївся тарганець.
Хлопчик Вова в раковині бурю підійма,
хвилею комаху заливає...
(Та, якщо насправді, - він почав війну дарма,
бо тарган людину не кусає).
Кличе він сестричку Нінку, -
вдвох топити таргана;
ну, а Нінка комашинку
хвать - і кинула з вікна!
І тепер тарган - на волі,
увіпхався у бур’ян;
ходить-бродить в чистім полі
харчовий шкідник тарган...
Збурившись, у Ніну Вова
кинув шкарбанцем брудним
й заревів - немов корова,
аж прокинувсь цілий дім.
Мама й тато бачать: Вова плаче, одяг змок...
Розібрались, прийняли ухвалу:
Вову в покарання припровадили в куток,
ну, а Ніна - печиво дістала.
І тоді наш винуватий
всі звів засновки водно:
щоб тарган забравсь із хати,
не берись його втопляти,
а випихуй у вікно,
після чого мама й тато
поведуть тебе в кіно!
(2020)
*** ОРИГІНАЛ ***
Мальчик Вова
Мальчик Вова лет семи открыл на кухне кран -
Вы ведь руки моете и сами! -
Глядь, а в умывальнике огромный таракан
Шевелит длиннющими усами.
Вова испугался и сначала крикнул: «Ой!»
Но потом напал на таракашку:
Отвернул он красный кран с горячею водой
И струю направил на букашку.
Таракан, хоть видит лужу, -
Не показывает!
Хочет выбраться наружу,
Но соскальзывает.
Ну, а мальчик Вова бойко
Воду льет, бормочет чушь:
Мол, полазил по помойкам -
Так прими горячий душ!
А большой таракан
Забежал за стакан:
Рядом кружка, рядом чашка...
Затаился таракашка.
Рукава своей рубашки выше локтя подобрав,
Вова таракана поливает,
Но, сказать по правде, этот мальчик был неправ, -
Таракан детишек не кусает.
Он зовет сестренку Нинку,
Чтоб топить букашку, но
Нинка хвать ее за спинку -
Да и бросила в окно.
И теперь таракан
На свободе,
Влез в дремучий бурьян,
Там и ходит!
Ну а храбрый мальчик Вова
Кинул в Нину башмаком
И задал такого рёва,
Что проснулся целый дом.
Папа с мамой встали. Вова плакал на полу.
Разобрались, приняли решенье:
Вову в наказание поставили в углу,
Ну, а Нине - дали два печенья.
И теперь, вставая рано
(Это всем разрешено),
Вова, встретив таракана,
Не откроет больше крана,
А снесет его в окно.
И за это папа с мамой
Поведут его в кино!
(1970)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)