ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2022.06.26 06:18
Мовчи, солдате, твоя Совість чиста.
Бо землю боронити – це святе.
Тебе стрічає уціліле місто
і на душі спокійно через те.

Там від Херсону до Лугані – пекло,
то «Гради»* землю б’ють, то «Сонцепек»*.
Твоє волосся інієм примерзло

Віктор Кучерук
2022.06.26 05:24
І. Б...
П’єдестал збудували роки,
Підпираючи зроблене днями, –
Тож, старанням оцим завдяки,
Тобі є де стоять перед нами.
Хоч життя галасує і б’є,
І веселощі змінює докір, –
Лиш світліє обличчя твоє

Тетяна Левицька
2022.06.25 18:31
Своя сорочечка до тіла ближче,
та вже навчилася терпіти біль.
Глянь, скільки бідолах на попелищі,
без рук і ніг... Не сип на рану сіль...

Недосконала, стомлена, самотня,
і зморшка невигойна на чолі.
Старіють всі, процес невідворотний,

Сергій Губерначук
2022.06.25 14:32
Актор – це месія,
а місія в тому,
що те, що посіяв
крізь радість і втому,
збираєш потому.

Збираєш потому
так, ніби востаннє,

Ігор Шоха
2022.06.25 13:23
Чи бавовна палає, чи вата –
а із пращі і нині летить
у чоло незаконного брата,
у жахливе лице Голіата
камінець, що вбиває за мить.

Мало того, що гине проклятий
в українській землі окупант...

Микола Соболь
2022.06.25 08:05
Ранок який. Тиша. За вісім п’ять.
У соннім саду пахощі м’яти.
А з Білорусі ракети летять:
українців ще сплячих вбивати.

Страшніше нацистів стали сябри,
минуле забули своє і святині.
Єдине питання: як ви могли

Віктор Кучерук
2022.06.25 06:03
Гонить вітер
Хвилі жита
Вдалеч стихача, –
Поле плідне
І погідне
Зору сівача.
Не злічити,
Стільки жита

Сергій Губерначук
2022.06.24 17:34
Та хоч би раз
мені у руки впала
із будь-яких небес,
аби мені,
у слушний час,
коли не вистачало
твоїх чудес
та імені!

Ігор Деркач
2022.06.24 15:32
Як то файно, що ми не герої
і не мічені поміж людьми –
у Європі одною ногою,
а на другу кульгаємо ми.

Рідна влада одною рукою
показала кудою іти,
але другою, від параної,

Володимир Невесенко
2022.06.24 10:38
Під сосен тремким навісом,
де вечір тамує втому,
по звивистій стежці лісом
сліпма я бреду додому.
Хтось шурхає, ніби скаче,
боюся, – кіндратій схопить…
А місяць, хлопчисько наче, –
мені язика солопить.

Віктор Кучерук
2022.06.24 05:30
Або тебе не вистачає,
Неначе міри почуття,
Чи вже наблизились до краю
Найщасливіші дні життя?
Кохання радість незабутня
Майнула швидко, ніби сон, –
Не заспіваємо в майбутнім,
Як нещодавно, в унісон.

Микола Дудар
2022.06.24 01:49
Невимовного болю надто для сліз.
Доба за добою з одними думками...
Дитяти у когось… і син вже без мами…
Дай вгамувати, заспокоїти злість

Свободо! Любове! Син рідної Нені...
Наземна...Небесна... А їм озоветься...
Підіймемо стяг душою і серця.

Тетяна Левицька
2022.06.23 22:07
Шляхетний чоловік і жіночка тендітна,
Зустрілись восени на тротуарі долі.
В минулих спогадах життя одноманітне,
Здавалося, відіграні важливі ролі.

Вона таїлася у мушлі від облуди,
А він шукав взаємності в очах блаженних.
Боялась осуду, завжди, що

Євген Федчук
2022.06.23 20:09
Лук’янівка. Спекотним днем іду.
На лавці бачу у тіньочку діда.
Дай, сяду, трохи дух переведу.
- Добридень. Можна коло вас посидіть?
- Сідай. Чого там. Місця вистача.-
Поглянув дід на мене хитрим оком,
Прицінювався, наче чи вивчав:
- Спекотне нині л

Микола Дудар
2022.06.23 12:55
Ти мирний, тихий взагалі…
Обмінний фонд душі - стабільний.
Якби то, ой, не москалі -
Не нервував би… не доцільно.

На вигляд… свіжий як карась,
Що тільки витягли із річки…
Якби московія якась

Микола Соболь
2022.06.23 10:06
Безпритульні душі, огрубілі,
зранені, спаплюжені війною
доживають свого віку в тілі
оповиті смутком та журбою.

А колись летіли ген у небо,
плани будували на майбутнє…
Висохли. Як винограду стебла.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

І Батюк
2021.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ніна Виноградська (1961) / Проза

 Про мого дідуся Єгора

Коли уся сільська біднота була загнана до колгоспу, дідусь туди не вступав, залишався одноосібником. Його багато разів запрошували до колгоспу, але він жартома відповідав, що піде до колгоспу тільки завідувати фермою. І нарешті у 1931 році дідусь згодився на цю посаду, яку йому запропонували всерйоз. Дідусь у свій час закінчив три класи церковно-приходської школи.
Бабуся ж була неграмотною. Вона все життя прожила у селі Глушці, в районі була один раз і то, коли лежала в лікарні з поламаною ногою. З ранку і до вечора бабуся поралася по господарству, на городі, носила на коромислі воду з колодязя для худоби і для господарчих потреб.
А вечорами щодня цеглою чистила чавуни від кіптяви. І так все життя. Була гарною хазяйкою, акуратною, чому і нас навчала.
Голодовку, яка була у 1932-33 роках, родина пережила важко, померли два сини дідуся Єгора і бабусі Воді, інші діти вижили завдяки дідусеві, який десь дуже хитро закопав скриню з зерном. Щотижня витягували зерна на один хлібний заміс і вночі бабуся пекла хліб. Кожному в день давали до лободяників і кропив’яників лише по одному хлібному шматочку. Отим і вижили.
Навкруг сусіди помирали цілими родами і коли я підросла, то питала у стареньких, чому біля нас пусті хати з одного і другого боку. Бабуся казали, що справа від нас померла родина - дід і баба, мати, батько і семеро дітей. Зліва точно так, але дітей було восьмеро. І на ці подворища ніхто не селився, боялися померти такою ж голодною смертю. Я пам’ятаю здичавілі дерева у садках, що позаростали бур’яном і кропивою, які ми, будучи дітьми, обходили з острахом.
Коли почалася війна з німцями, то мого дідуся і його сусідів забрали в армію, в обоз, де він на підводі підвозив снаряди та все інше. Під час одного з боїв дідусь потрапив до німецького полону. Через деякий час він утік з полону і знову повернувся до війська. Потім вдруге потрапив до полону і його привезли до холодногірської в’язниці у Харкові. Казав, що полонених майже не годували і коли їх виводили на вулицю, то харківські жінки кидали через дротяну огорожу то шматок хліба, то варену картоплину.
Вийшло так, що дідуся запримітила одна літня жінка, яка щодня кидала йому по картоплині. Дідусь казав, що вижив завдяки цій жінці.
Одного дня до дідуся підійшов полонений священнослужитель і тихо попередив його про те, що завтра будуть проводити масові розстріли полонених. Залишать в живих тільки тих, у кого п’ятеро чи більше дітей. Він сказав, щоби дідусь теж говорив, що він багатодітний батько. Назавтра зібрали усіх полонених і сказали, щоби зробили крок наперед ті, у кого п’ятеро і більше дітей. Мій дідусь виступив на крок поперед себе і таким чином залишився живим, бо всіх багатодітних випустили на свободу.
Дідусь цілий місяць добирався додому з Харкова, а відстань була усього двісті п’ятдесят кілометрів. Коли він прийшов на свою вулицю і зайшов до крайньої хати, де жив друг його дитинства і кум, Лазар, то попросив водички. Люди, з якими він виріс і жив поряд, не впізнали його. Він був таким худим і зарослим, що навіть вони не змогли впізнати його. Тоді дружина Лазаря сказала, що голос цього чоловіка дуже схожий на голос кума Єгора. Дідусь признався, що це він і є. Сльози, обійми, розпитування…
Прийшов додому, вийшов на город і побачив, що сусід Гнат переніс межу на цілу лопату, тобто зменшив наш город на двадцять сантиметрів по всій довжині... Дідусь, трохи відпочивши, знову повернув межу на своє місце. Сусід мовчки дивився через паркан на нього… Ось яка ціна була земельці-годівниці. А зараз стоїть ота їхня земля неорана, заросла бур’янами, нікому не потрібна. А скільки було сварок через неї і, виходить, все даремно…
Від нашого села до Путивля близько сорока кілометрів. Під час війни у Спадщанському лісі, що за Путивлем, збиралися партизанські загони під проводом Сидора Ковпака. А так як наше село тягнеться вздовж Сейму і до річки в Сеймищі підходить ліс, то ночами партизани приходили до села за інформацією і за їжею. В той час у селі стояли німці. Вдень там вільно ходив один наш чоловік з пораненою рукою. Німці на нього не звертали уваги. Але потім хтось доніс, що цей чоловік є партизаном і часто буває у мого дідуся Єгора.
Усіх наших сусідів-чоловіків німці арештували, з ними і мого дідуся, і відвезли до Конотопа, це близько п’ятдесяти кілометрів. Помістили в церкву, а люди ж усі віруючі. Вони стукали у двері і просили випустити по нужді, бо робити це у церкві вважали святотатством. Німці просто стріляли крізь двері і нікого не випускали. А була саме пасхальна ніч і мій дідусь усю ніч голосно напам’ять читав молитви. На ранок зайшли німці і спитали, хто читав молитви вночі. Дідусь признався, що це був він. Німці випустили дідуся, а всіх його сусідів-односельчан розстріляли. Ось так війна проходила через нашу країну і родину.
І дідусь жалівся мені весь час, що на його воротях не було прибито червоної зірочки, бо він двічі був у полоні. Казав, що хіба ж я винен у тому, що потрапляв до полону, хоча до самої перемоги пройшов через усю Європу разом з армією і перемогу зустрів у Німеччині. Отак.
Після війни дідусь керував сільською будівельною бригадою, яка робила трасу з бруківки, вимощену дорогу із Сум на Шостку. І в центр села від траси була зроблена така ж дорога із каміння, яка стоїть і донині. Ще дідусь деякий час працював мірошником у млині. Одного разу до нього прискіпався Григорій Рибалка, ровесник дідуся. Він звинувачував дідуся, що я, його онука, не хочу зустрічатися з його сином Анатолієм, який був закоханий у мене. Дідусь обурився і сказав, що це ж навіть не дочка, а онука, і як він може її примусити зустрічатися з сином Григорія. Звичайно, закінчилося все катанням по підлозі і стусанами. Таким чином дідусь захистив мене і часто згадував про те, як постраждав через нерозділене кохання онучкиних кавалерів.
Часто згадую, як дідусь сидів біля вікна і читав багато газет, бо тітка Валентина була поштаркою у селі і вдома часто стояла величезна сумка з газетами, які вона розносила людям назавтра. Любив слухати радіо, особливо новини. Вечорами бабуся топила грубу і в духовці пекла картоплю. Ми сідали вечеряти і довго розмовляли. Оці зимові вечори у теплій хаті, а потім мої читання книг на гарячій печі з зерном… Боже мій, які ж ми були всі щасливі!
Потім дідусь працював керівником бригади, яка знищувала довгоносиків, що поїдали буряки. Бабуся казала, що дідусь працює «шкідником», на що ми всі сміялися.
Скільки він усього переробив за своє нелегке життя! Любив порядок і чистоту. У нашому селі здавна є традиція, що у дворі і за двором підмітають мітлами тільки чоловіки. Встають рано і чути звідусіль – шурх-шурх… Ворота в усіх були під невеликими дашками, щоб не гнили від дощів. Біля двору у кожного стояла лавочка, на якій сиділи старші з дітками. На вулиці моріжком стелився калачик і спориш. Бур’янів не було ні в кого, бо голова сільради Таїсія Олександрівна випише такий штраф, що розголос піде по селу. Біля дворів не лежали купи піску, глини, ще чогось. Усе було прибрано у двори. Колгосп на той час був не бідним, на шляху поклали асфальт і біля усіх дворів зробили тротуари. Село жило…
Коли бабуся Водя померла 29 червня 1975 року, то дідусь якось різко постарів, став частіше випивати з горя. І помер 19 грудня 1980 року у буринській лікарні на операційному столі від апендициту. Серце не витримало…





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-05-08 22:59:10
Переглядів сторінки твору 88
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.083 / 5.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.235 / 5.74)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.06.21 11:39
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталія Кравченко (Л.П./Л.П.) [ 2022-05-09 18:32:02 ]
Дуже цікаво успіху вам

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ніна Виноградська (М.К./М.К.) [ 2022-05-15 17:40:21 ]
Дякую, пані Наталю. Отаке життя було.