ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2022.06.29 07:30
Твоє зруйноване дитинство
не зацікавить сюзеренів.
Війна життю научить стисло.
Лунають обстріли щоденні.
І з кожним часом ближче, ближче…
Уже під вікнами розриви.
Здається скоро смерть покличе.
Бинти, як білих коней гриви.

Віктор Кучерук
2022.06.29 05:30
В’ється стежка польова
Від села до ставу, –
Дружно родяться слова
Тьмяні та яскраві.
Сохнуть крапельки роси
На похилих стеблах, –
Жайворонків голоси
Деренчать у небі.

Микола Дудар
2022.06.29 00:18
Знесилені. Чого вже там… ціна.
Знервовані. Зловісна партитура…
Без іграшок урощища… Війна -
Традиція. Шануймося, скульптура…

Чому ти, Боже… Ти не запобіг.
Чим зайняті твої славетні слуги?
Чому дозволив виповзти з барліг

Нінель Новікова
2022.06.28 18:19
Душу чорною печаллю
Огорнуло вмить…
Пекло з крилами примчало –
Світу це болить!

І якщо нема нікого,
Хто б це зло спинив,
Господи! Скажи для чого

Ігор Деркач
2022.06.28 15:57
Йдемо у церкву. Жити – не умерти.
Ми не скупі і маємо капшук,
з якого можна дати Богу лепту,
аби пожити і не мати мук.

Усі побожно сіли, помолились...
Капелою виспівують отці...
аж тут мені до носа опустилась

Тетяна Левицька
2022.06.28 11:37
Посивіла душа, відблудила,
І покинула зморене тіло.
Полетіла у вирій до раю,
А Бог каже: — "тебе не чекаю!
Ще не всі ти гріхи відмолила,
Не для тебе копають могилу.
Ще не все позбирала каміння,
Вирви з серця пирій із корінням,

Іван Потьомкін
2022.06.28 09:34
Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
вишивали повішальниками дерев плинне море.
Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
Колись стежки її

Микола Соболь
2022.06.28 07:46
Чи віра сліпа, чи люди?
Чуєш? Це голос Іуди.
Від страху тремтить осина.
Що ти, скажи, за людина?
Багацько тобі подібніх
так просто за тридцять срібних
навіть ріднесеньку матір
запросто зможуть продати.

Віктор Кучерук
2022.06.28 05:28
Коли ми десь посеред хвиль
Опинимося здуру, –
Удвох менш витратим зусиль,
Рятуючись від бурі.
Нас не злякає темний вир
Чи блискавок зигзаги, –
Рука в руці – це балансир
І сил двох рівновага.

Микола Соболь
2022.06.28 02:57
Ніч готує ракети,
сажею маже небо.
Боже Всевишній, де Ти?
Царство прийшло Ереба.
Зірка одна – кремлівська.
Мо’ Віфлеємська згасла?
Кров пролилась синівська,
вільні пустують ясла.

Ірина Вовк
2022.06.27 17:02
Сьогодні чорно так душі моїй.
Сьогодні так думкам моїм свавільно.
Мовчиться про… про що мовчать не вільно,
А ти мене з півслова зрозумій.

Мовчить той ліс, що слухав наші сни.
Мовчить верба, що нам стелила ложе.
Нам не дійти торішньої весни,

Володимир Бойко
2022.06.27 09:41
Хай стихнуть гармати,
Хай музи говорять,
Бо ми так багато
Набралися горя.

Побита війною
Вже кожна родина
І крові рікою

Микола Соболь
2022.06.27 07:15
Гординю сховай за сльози,
вітер збери у жменю,
вибери вірші чи проза…
Жити – це так буденно.
Дощ наливає калюжі,
грім від люті гуркоче:
– А люди?
– Вони байдужі, –

Віктор Кучерук
2022.06.27 06:17
Мабуть, крізь просторінь та час
Я йшов занадто швидко
І розгубив увесь запас,
Бо власності не видко.
Мабуть, не так, як треба жив
І рухавсь хибним шляхом,
Якщо куштую хліб чужий
Під незнайомим дахом.

Ярослав Чорногуз
2022.06.27 00:10
Дотліває серед віття
Сонячне багаття.
Одяглося буйноліття
У вечірнє плаття.

Розлила по небу чари,
Витягла з пуделка* -
Рожевенько-біла хмара --

Микола Дудар
2022.06.26 23:19
Його ще витягти з окопу…
Йому ще в спину цілить дим…
І ритм якийсь… одні синкопи…
І невідомо де і з ким
Йому ще вніч сягнути в небо…
І не забути - хто він є?
Якщо зустріти буде треба
Лице у смерті як своє…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

І Батюк
2021.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Проза

 СИЛА ПОЕЗІЇ

І
Вона сама покликала його очима. Він не раз помічав її ласкавий, усміхнений, ніби запрошуючий погляд карих зіниць.
«У Болгарії мало гарних дівчат, але вже коли трапляються , то це – справжні красуні» - згадалися слова батька, - ось і вона така – майнула думка.
І справді, висока, струнка, як українська тополя, правильний овал обличчя, густе чорняве волосся, ледь стиснуте непомітним зажимом, романтичною хвилею спадало нижче округлих плечей, ніжністю сяяли замріяні очі-топази.
Два карих глаза, ясных два топаза
Передо мной сияют, как огни,
Мои поработители они,
Тюремщики мои – два карих глаза.

Ослушаться не в силах их приказа,
Их чары – наваждению сродни,
Меня лишили разума, одни
Они – источник моего экстаза.

Заполнили собой мечты и сны,
Все мысли ими прочь оттеснены,
И вдохновенье зажжено лиш ими...

Згадався цей фантастично-образний емоційний сонет улюбленого Ронсара.
Саме така буря пристрасті бушувала в його грудях. Він просто розцілував ту книжку французького поета, який співав про кохання так суголосно його душі.
Усе не було нагоди залишитися наодинці. Усе якісь справи, хоч і перебував на відпочинку з батьками у Варні в Міжнародному будинку журналістів, куди з»їжджались майстри пера з сім»ями з усієї Європи. То їдальня, то пляж, то ігрища з болгарськими друзями, з якими швидко заприятелював, бо добре володіли російською і були комунікабельні.
І ось тихий літній вечір. Він сам прогулювався у невеличкому гарно затіненому саду будинку відпочинку. Раптом здалеку на алеї майнула знайома струнка постать. Ця довга коса майже до пояса, її ні з ким не сплутаєш. І пам»ятаючи її «закличний погляд», він сміливо рушив за дівчиною.
В глибині саду було кілька гойдалок. Вона присіла на одну з них і легенько погойдувалась, ніби в такт вечірньому леготові. Він підійшов, вона привітно посміхнулася і почалася невимушена бесіда. Її ім»я було дивовижним – Росі, а повністю – Росиця. "Сама поезія, а не ім"я" – подумалось йому.
Щось таке зустрічалося у Тичини у вірші "Я утверждаюсь":
…Яка вода, яке зерно – росиця!
– Ну як же не сіять.
Скільки тих рос у віршах українських поетів – не злічити. Мати її була журналісткою, а батько – художником.
А вони обоє – у віці Ромео і Джульєтти. Йому - 16, а їй – 14.
Слово по слову, і симпатія взаємно росла, наростала, бубнявіла, як ті бруньки навесні. Рука потяглася до руки, взаємне щемне стискання пальців. І перший поцілунок – солодкий, чистий, свіжий, як смак почорнілої достиглої черешні у його бабусі на Вінниччині.
Повз лавочку, на якій це сталося, усе проходили люди. Закохані, сп»янілі від напливу почуттів, нікого не помічали. Їм би сховатися десь у гущавині. Так ні.
Різкий окрик раптом прорізав тишу. Росицю покликала її мати.
Він знехотя випустив її руку і з пекучим жалем дивився услід, як коса її майнула за кущами жасмину.
Почулися лайливі слова болгарською.
« Дивно, хіба б лаяли мене батьки, побачивши з дівчиною?» - риторично спитав він самого себе. І сам відповів – «Певно, що ні».
І потяглися чорні дні. Її батьки заборонили їм зустрічатися. При зустрічі, йдучи з ними, вона відверталася од нього, а наодинці вже боялася довго спілкуватися, а кинувши одне-два слівця, тікала. Мовляв, вона ще мала, їй треба вчитися, а не на хлопців задивлятися. Певно, так їй сказала мати.
Та насправді це були відмовки. Був би він болгарином чи будь-ким іншим, тільки б не росіянином з Радянського Союзу, все було б інакше. Болгари, певно, забули, що не всі, хто з СРСР, росіяни.
Ситуацію йому прояснив болгарський друг Ніко. На вечорі дружби в Міжнародному будинку журналістів, де свідомо садили за стіл людей різних національностей, його родина сиділа з росіянами, і ті поводили себе так, ніби не болгари, а вони були тут господарями. Ота приказка, що «хороша страна Болгария, но Россия лучше всех» - не раз злітала в них з уст, та в Болгарії цей номер не проходив. Корінні жителі не були шістнадцятою республікою насправді, як про них говорили у ті часи. І вперто ігнорували росіян на тому вечорі, спілкуючись виключно між собою і лише болгарською, так що обурені чужинці встали, і кинувши кілька лайливих слів, пішли з-за столу.
- Ніко, ти можеш пояснити її батькам, що я – українець – представник найбільшої поневоленої нації Радянського Союзу – просив він друга.
І болгарин не підвів. В якусь хвилю розговорився на пляжі з батьком Росиці. І розповів дещо про нього.
Наступного дня її батьки запросили його за стіл разом з ними, розпитували про родину, Україну, питали як українською звучить те чи інше слово. Не раз чули, як він, запливши в море ледь не за горизонт на гідропеді, виспівував українські пісні. Все наче б складалося добре. Тільки от його кохана Росиця була настільки заляканою, що вже не йшла на контакт, хоч її і відпускали до нього.
З горя він заплив далеко в море. І не міг повернутися назад. Лежав на хвилях і помалу плив до берега, але руки переставали слухатися. І раптом, коли, наковтавшись солоної води, він судорожно виринув на поверхню, побачив знайому постать на гідропеді. То був Ніко, який знову виручив його, цього разу врятувавши життя.
Настав день її від»їзду. Він проводжав її до поїзда на Софію, і просив не забувати його, писати листи. Його всього переповняла гіркота розлуки, він ледь стримував сльози. Молодший братик Росиці, Петко, мов відчуваючи його мовчазне палке кохання до сестри, прощаючись, стрибнув йому на груди, охопивши його ногами, як рідного.
- Колись ми зустрінемося, - сказала вона на прощання, - тільки у тебе буде своя сім»я, а у мене – своя.
Росиця подарувала йому браслетик з нержавіючої сталі «неделька», який тоді, наприкінці 70-х, носили юні дівчата, і він натягнув собі на руку і сказав, що не зніматиме, аж доки вони не зустрінуться знову.
(далі буде)
17-18.03.7519 р. (Від Трипілля) (2011)






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-05-07 14:51:37
Переглядів сторінки твору 44
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.323 / 6.99)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.335 / 7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.791
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
КЛАСИКА
Автор востаннє на сайті 2022.06.28 01:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2022-05-07 14:52:15 ]
Олеся Овчар (Л.П./М.К.) [ 2011-03-18 03:59:58 ] - відповісти

Дуже хочу читати далі... А коли хочеться читати - це, напевне, найвища оцінка автору.


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-03-18 12:10:15 ] - відповісти

Спасибі, дорога Олесю. Далі буде і скоро, бо вже все написано, а оскільки вийшло великувате, то даю порціями.


Отправить
Юлія Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2011-03-18 09:02:56 ] - відповісти

у 70х була реклама «І нехай весь світ зачекає» ? :)


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-03-18 12:12:57 ] - відповісти

Не було, звісно. Це вже - з сучасності. Але саме речення дуже підходить до ситуації, як на мене. Добре, підкорочу дещо, тим більше, що Ви - не одна про це кажете.


Отправить
Тетяна Бондар (Л.П./М.К.) [ 2011-03-18 10:39:17 ] - відповісти

Ярославе, мені дуже сподобалось :) гарно і ємко написано)))
Хочеться висловити лише два критичних міркування (якщо Ви не проти):
1. дещо ріжуть слух два вживлені у текст вірші - вони, мов "інородне тіло" в живій пульсуючій тканині - розривають його і певною мірою відчужують читача. чи так вже вони потрібні, Ярославе??

2. це ж стосується і фрази
"«І нехай весь світ зачекає» - мов вчувалися слова з рекламного ролика."

і інтуїтивно, і логічно вона видається зайвою.

з повагою :)


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-03-18 12:20:27 ] - відповісти

Таню, дякую за відгук і зауваження. Це - мій дебют у прозі через 30 з гаком років. Я думаю, що врахую, що зможу. Але улюбленого
Ронсара всього не "викину". Тільки підкорочу. Бачите, його заносило, як поета у віршах від коханння, а мене, певно, заносить у цитуванні.
І викину слова про рекламу. Вони справді зайві. Тоді, в рік Вашого народження, реклама була в зародку й обмежена.
Ще раз дякую.


Отправить
Тетяна Бондар (Л.П./М.К.) [ 2011-03-18 17:54:26 ] - відповісти

:)


Отправить
ННН ННН (Л.П./Л.П.) [ 2011-03-18 12:32:48 ] - відповісти
Зворушлива повість.
Гарно пишеш.

чекатиму продовження

Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-03-18 13:07:19 ] - відповісти

Спасибі, сестричко. Чогось потягло на прозу несподівано для мене самого. Увечорі буде далі.


Отправить
ННН ННН (Л.П./Л.П.) [ 2011-03-18 13:11:51 ] - відповісти
Нічого несподіваного у цім житті немає,
усе закономірне, лише ми
не вміємо вчасно помічати тих закономірностей...

Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-03-18 13:33:55 ] - відповісти

Мабуть, дозрів до прози. Згадав чомусь, що Вальтер Скотт почав писати у 49-ть. Я майже догнав цей вік.


Отправить
Вітер Ночі (Л.П./М.К.) [ 2011-03-18 13:36:10 ] - відповісти

Гарно,брате, але для душі небезпечне...)))!


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-03-18 21:59:51 ] - відповісти

Дякую, брате! Не збагну тільки, в чому ж небезпека? )))