ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Саша Серга (1989) /
Проза
/
Короткі осторії
Весна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Весна
Була війна. Але помер не він, а вона. Коли війна закінчилась, залишились лиш тільки їхні діти. Він і діти, в хаті, на самоті.
Ранньою весною, коли ще земля мокра і сира, він стояв над простою могилою, на краю села. Хрест худенький був ввіпхнутий там, де мало бути в головах. Маленька дерев’яна табличка з датами і іменем в’їдалась йому в сухі очі. Його нутро горіло, в горлі пекло, на думках було порожньо, ніби вакуум неіснування, де нема ні Бога, ні життя. Тупо дивився перед себе і не міг навіть заплакати.
Перший їхній вечір, коли вони знову об’єднались, був тихий, як буває, коли покійник в хаті. Але ж вона померла не вчора. Пів року тому. Всі сидять за столом, сірість вечора їх окутує холодом втрати і нездатністю вловити сенс життя. Вони ще його знову не віднайшли. Та й сил в них мало. І бажання нема. Діти його дивляться на нього великими, виплаканими очима, змарнілі і виголодалі по теплих і радісних почуттях. Сумні і мовчазні.
Його сестра принесла кастрюлю з гарячою м’ятою картоплею на вечерю. І пляшку. Випили за упокій. Мовчки.
Так і не поївши, всі зібрались і пішли ночувати до сестри, де останні пів року жили діти.
В їхніх порожніх темних кімнатах залишився спокій, зайшли ніч та холод. Все, як стояло колись, стоїть і зараз, в темнотах ночі. Ніби хазяї просто поснули.
Але цей внутрішній світ їхнього дому ніколи не буде таким, як колись. Ніколи в цих просторах вже не буде нею пахнути, ніколи хвилі простору не роззвучаться її голосом. Це нова ера. Її треба буде почати саме там, де вони колись були щасливі, а потім втратили своє щастя. Чи може на тому самому місці щастя двічі зацвісти?
У нього були діти. І це був їхній дім. Він мусив жити, мусив знову стати батьком, татом без мами. Війна закінчилась, але почалась його війна з особистим горем і новими особистими викликами. Він був втомлений до німоти, але здатись не міг. У них були ще малі діти. Хоч і її вже не було серед них.
Ранньою весною, коли ще земля мокра і сира, він стояв над простою могилою, на краю села. Хрест худенький був ввіпхнутий там, де мало бути в головах. Маленька дерев’яна табличка з датами і іменем в’їдалась йому в сухі очі. Його нутро горіло, в горлі пекло, на думках було порожньо, ніби вакуум неіснування, де нема ні Бога, ні життя. Тупо дивився перед себе і не міг навіть заплакати.
Перший їхній вечір, коли вони знову об’єднались, був тихий, як буває, коли покійник в хаті. Але ж вона померла не вчора. Пів року тому. Всі сидять за столом, сірість вечора їх окутує холодом втрати і нездатністю вловити сенс життя. Вони ще його знову не віднайшли. Та й сил в них мало. І бажання нема. Діти його дивляться на нього великими, виплаканими очима, змарнілі і виголодалі по теплих і радісних почуттях. Сумні і мовчазні.
Його сестра принесла кастрюлю з гарячою м’ятою картоплею на вечерю. І пляшку. Випили за упокій. Мовчки.
Так і не поївши, всі зібрались і пішли ночувати до сестри, де останні пів року жили діти.
В їхніх порожніх темних кімнатах залишився спокій, зайшли ніч та холод. Все, як стояло колись, стоїть і зараз, в темнотах ночі. Ніби хазяї просто поснули.
Але цей внутрішній світ їхнього дому ніколи не буде таким, як колись. Ніколи в цих просторах вже не буде нею пахнути, ніколи хвилі простору не роззвучаться її голосом. Це нова ера. Її треба буде почати саме там, де вони колись були щасливі, а потім втратили своє щастя. Чи може на тому самому місці щастя двічі зацвісти?
У нього були діти. І це був їхній дім. Він мусив жити, мусив знову стати батьком, татом без мами. Війна закінчилась, але почалась його війна з особистим горем і новими особистими викликами. Він був втомлений до німоти, але здатись не міг. У них були ще малі діти. Хоч і її вже не було серед них.
Буду вдячна за щиру оцінку і коментар. Оповідання з категорії фікції, #short_story
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію