ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Пабло Неруда. Сальваторе Квазімодо
Земля Італії зберігає в глибині серця голоси своїх давніх поетів. Коли ступаємо ногами на її рівнини, перетинаємо парки, де срібними водограями плещеться вода, коли ходимо піщаними пляжами її маленького синього океану, то здається, що топчемо розсипи діамантів і кришталю – увесь їхній блиск, накопичений віками. Італія дала форму, звучання, чарівність і запал усій європейській поезії; вивела її з несміливої плутанини перших кроків, коли та ще вбиралася в лати й грубі сільські шати. Світло Італії перетворило дрантя жонглерів і крицю іспанського героїчного епосу на рясний потік осяйних алмазів.
Нас, чилійських поетів, які лише недавно потрапили в обійми культури й мешкають у країні, де антології починаються з поетів 1880 року народження, – приголомшують дати в італійських антологіях: 1230, або 1310, або 1450, і серед них – сліпучі терцини, заворожливе чарівне убрання, глибина і ювелірна шліфованість Данте Аліґ’єрі, Кавальканті, Аріосто, Тассо, Поліціано.
Ці поети обдарували флорентійським сяйвом нашого ніжного і могутнього Ґарсіласо де ла Веґу, благочестивого Боскана, надихнули Ґонґору і забарвили в понурі сатиричні тони меланхолію Кеведо. Вони виліпили сонети Вільяма Шекспіра і запалили поетичну природу Франції, виростивши троянди Ронсара і Дю Белле.
Ось чому людині, народженій на землях Італії, так тяжко і так почесно стати поетом, адже для цього треба злетіти до осяйного обрію сліпучих імен.
Я багато років знаю Сальваторе Квазімодо і можу сказати, що він виражає ту творчу свідомість, яка видається нам фантасмагоричною через свій важкий і вогненний тягар.
Сальваторе Квазімодо – передусім людина європейської культури, яка має точні знання, ерудицію, урівноваженість і увесь арсенал високого інтелекту. Тим не менше його становище найліпшого італійського поета нашої доби, сучасного героя невмирущого і невиснажного класицизму, не перетворило його на вояка, що замкнувся у своїй вежі-фортеці. Сальваторе Квазімодо – людина, яку не лише цікавить увесь світ і яка не протиставляє Схід Заходові, але, більше того, вважає обов’язком людини ХХ сторіччя стерти кордони поміж національними культурами й установити як неподільний дар поезії істину, свободу, мир і радість.
Мало що можу повідати про творчість свого видатного сучасника. Мені бракує вченості критика і гостроти літературного аналізу – порівняння, зіставлення, визначення. Проте мушу сказати, що ця поезія вечірньої зорі містить прозору тінь і меланхолію сутінків. Ані те, ані те не означає ні вічної ночі, ні скорботної агонії. У Квазімодо поєднуються барви й звуки світу, меланхолійно задумливого, і його журба зовсім не рівнозначна безнадійній невпевненості Леопарді; вона – первинний осередок вечірньої землі, коли запахи, кольори, голоси й калатання дзвонів охороняють визрівання найглибиннішого насіння. Люблю містку мову цього великого поета, його класицизм і його романтизм, а головне – захоплююся «конкретним виразом обличчя» у його безперервному творенні краси так само, як і його вмінням усе перетворювати на мову достеменної й зворушливої поезії.
Я обрав з купелі слів ці слова, адже висока нагорода, якою вшановано Квазімодо, зібрала нас навколо нього, відсутнього тут; зібрала, аби промовити перед ним, котрий нас не слухає, слова на його честь і, славлячи його, запалити новий світильник дружби, який осяває його благородну поезію та непохитний, безстрашний характер. У сяйві цього світильника вірші Квазімодо читатимуть представники всіх народів.
Над морями й відстанями піднімаю духмяний вінок, сплетений з листя Арауканії [1], та пускаю його за вітром у цій залі. Нехай вітер життя підхопить його й обережно опустить на чоло Сальваторе Квазімодо. Це не лавровий вінок, яким так часто милуємося на портретах Петрарки. Це вінок із наших лісів, куди не ступала нога людини; його сплетено з листя, яке ще не має назви, зволожене росою сонячних світанків Південної півкулі.
Це символ нашого захвату, нашої поваги й радості, адже дедалі знову з Італії струменіють сяйво, яке підкорює світ, і безнастанна пісня її давньої й нової, чистої й високої, свіжої й прозорої поезії.
[1] Арауканíя – регіон у центральній частині Чилі. Значну його площу вкриває лісиста місцевість.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пабло Неруда. Сальваторе Квазімодо
Переклав Василь Білоцерківський
Земля Італії зберігає в глибині серця голоси своїх давніх поетів. Коли ступаємо ногами на її рівнини, перетинаємо парки, де срібними водограями плещеться вода, коли ходимо піщаними пляжами її маленького синього океану, то здається, що топчемо розсипи діамантів і кришталю – увесь їхній блиск, накопичений віками. Італія дала форму, звучання, чарівність і запал усій європейській поезії; вивела її з несміливої плутанини перших кроків, коли та ще вбиралася в лати й грубі сільські шати. Світло Італії перетворило дрантя жонглерів і крицю іспанського героїчного епосу на рясний потік осяйних алмазів.
Нас, чилійських поетів, які лише недавно потрапили в обійми культури й мешкають у країні, де антології починаються з поетів 1880 року народження, – приголомшують дати в італійських антологіях: 1230, або 1310, або 1450, і серед них – сліпучі терцини, заворожливе чарівне убрання, глибина і ювелірна шліфованість Данте Аліґ’єрі, Кавальканті, Аріосто, Тассо, Поліціано.
Ці поети обдарували флорентійським сяйвом нашого ніжного і могутнього Ґарсіласо де ла Веґу, благочестивого Боскана, надихнули Ґонґору і забарвили в понурі сатиричні тони меланхолію Кеведо. Вони виліпили сонети Вільяма Шекспіра і запалили поетичну природу Франції, виростивши троянди Ронсара і Дю Белле.
Ось чому людині, народженій на землях Італії, так тяжко і так почесно стати поетом, адже для цього треба злетіти до осяйного обрію сліпучих імен.
Я багато років знаю Сальваторе Квазімодо і можу сказати, що він виражає ту творчу свідомість, яка видається нам фантасмагоричною через свій важкий і вогненний тягар.
Сальваторе Квазімодо – передусім людина європейської культури, яка має точні знання, ерудицію, урівноваженість і увесь арсенал високого інтелекту. Тим не менше його становище найліпшого італійського поета нашої доби, сучасного героя невмирущого і невиснажного класицизму, не перетворило його на вояка, що замкнувся у своїй вежі-фортеці. Сальваторе Квазімодо – людина, яку не лише цікавить увесь світ і яка не протиставляє Схід Заходові, але, більше того, вважає обов’язком людини ХХ сторіччя стерти кордони поміж національними культурами й установити як неподільний дар поезії істину, свободу, мир і радість.
Мало що можу повідати про творчість свого видатного сучасника. Мені бракує вченості критика і гостроти літературного аналізу – порівняння, зіставлення, визначення. Проте мушу сказати, що ця поезія вечірньої зорі містить прозору тінь і меланхолію сутінків. Ані те, ані те не означає ні вічної ночі, ні скорботної агонії. У Квазімодо поєднуються барви й звуки світу, меланхолійно задумливого, і його журба зовсім не рівнозначна безнадійній невпевненості Леопарді; вона – первинний осередок вечірньої землі, коли запахи, кольори, голоси й калатання дзвонів охороняють визрівання найглибиннішого насіння. Люблю містку мову цього великого поета, його класицизм і його романтизм, а головне – захоплююся «конкретним виразом обличчя» у його безперервному творенні краси так само, як і його вмінням усе перетворювати на мову достеменної й зворушливої поезії.
Я обрав з купелі слів ці слова, адже висока нагорода, якою вшановано Квазімодо, зібрала нас навколо нього, відсутнього тут; зібрала, аби промовити перед ним, котрий нас не слухає, слова на його честь і, славлячи його, запалити новий світильник дружби, який осяває його благородну поезію та непохитний, безстрашний характер. У сяйві цього світильника вірші Квазімодо читатимуть представники всіх народів.
Над морями й відстанями піднімаю духмяний вінок, сплетений з листя Арауканії [1], та пускаю його за вітром у цій залі. Нехай вітер життя підхопить його й обережно опустить на чоло Сальваторе Квазімодо. Це не лавровий вінок, яким так часто милуємося на портретах Петрарки. Це вінок із наших лісів, куди не ступала нога людини; його сплетено з листя, яке ще не має назви, зволожене росою сонячних світанків Південної півкулі.
Це символ нашого захвату, нашої поваги й радості, адже дедалі знову з Італії струменіють сяйво, яке підкорює світ, і безнастанна пісня її давньої й нової, чистої й високої, свіжої й прозорої поезії.
[1] Арауканíя – регіон у центральній частині Чилі. Значну його площу вкриває лісиста місцевість.
Промова, виголошена в Національній бібліотеці Чилі в Сантьяґо 27 листопада 1959 р. з нагоди нагородження Сальваторе Квазімодо Нобелівською премією з літератури.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Федеріко Ґарсія-Лорка. Промова щодо театру"
• Перейти на сторінку •
"Пабло Неруда. Федеріко Ґарсія-Лорка"
• Перейти на сторінку •
"Пабло Неруда. Федеріко Ґарсія-Лорка"
Про публікацію