ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Дудар (1950) /
Проза
Із циклу: Будні відставника
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із циклу: Будні відставника
Кілька днів тому шановний мною, і не тільки мною, пан Михайло Маслій закинув у мою стрічку «Стрілецький романс», у виконанні Назарія Яремчука на слова Степана Галябарди. Пісня вразила до сліз. Усі дні підряд переслуховував десятки разів. Виписав слова, завчив мелодію, вник у глибінь виконання Назарія… ( відступлю)
У березні цього року планую у Вишгородському БК презентацію двох поетичних збірок. А як же без пісень, що, дарма півжиття заробляв співом? «Стрілецький романс» не випадково у стрічці… Не випадково. Поліз в нет, ну треба ж мінусовку хоч якусь? Ютуб вистрілює і Назарія, і якогось Володимира Вермінського. Мінус від Назарія - смішно. Вермінський тут як тут. Поїхали. Увімкнув… ага, проїхали: Ритм не той, мелодія не та. Блін… «Що за фігня?» - вмикаю ще раз. Мимо. Переслуховую Вермінського, може я щось наплутав? Музика Павла Зіброва… А чому Зіброва, її ж написав Остап Гавриш? «Почну спочатку» - думаю. Маґбук сердиться. Докопаюсь! Я такий… не скажу, що нервую, але істинна дорожче. Мелодії наче схожі. Мінусовка Вермінського летить в корзину. Не для мене. Вмикаю Назарія і Вермінського разом… Земля і небо. Слухаючи Назарія, відчуваєш як душа переноситься у світ страждань нашого народу, у його нездоланість, попри усяких спроб завоювань… Відчуваєш - у руках знамено, ведеш за собою у бій, готовий життя віддати… Позаду тебе не одне покоління… а сьогодні ти, твоя черга… Кожен склад вірша, мелодики пронизує. Без фальши, помпезности, шароварщини, і будь-якої дрібідєні… По-справжньому. Споріднено із моїм духом, моїм сприйняттям пісенно-авторського світу. Я мало прожив, всього навсього - сімдесят з гаком, але переспівав достатньо, щоб оцінити те, чи інше виконання. Усе, що накипіло, випалив у телефон… Михайло Маслій багато знає про музику, про лабухів від а до - я. Спів Вермінського вальсовий, нагадує нічні посиденьки біля річки, і коли вже все випите, переспіване, і одному із нас, але точно не мені, хочеться підвести нєкий заключний акорд перед сном - звучить пісня у подібному виконанні
Ех Павло, Павло… і куди ти встряг? А може тут Зібров і нідочого, як приший кобилі хвіст? Інтернет кишить подібним. Переспівують крадячи, ніяких посилань на авторство.У Зіброви і у Вермінського своя співпраця, свої слухачі, своя аудиторія. Я не маю нічого проти, їх музика, спів, тембра, тематика - не мої. Та і хто я такий? Але посягнути на унікальну пісню, на неперевершене виконання Назарія - тут щось є. Уявляю, як сидить він навпроти… Виказую усе, і про ледь помітний плагіат, і про переспів з пародійним домішком…
Лад з ним, з тим Зібровим. Все таки Народний…Тут же зв’язуюсь з Маслієм. Розпитую про Вермінського. Коротко, у кілька слів почув те, чого й очікував… Чувак то з Тернопільщини, але ж і я там колесив… Про це іншим разом. І коли я вже майже запокоївся, Михайло випалив: - Миколо не вимикайся, тримай слухавку… Проходить хвилина. «Цікаво, що він там задумав?» - і тут же здогадався, що між нами, посеред нас, знаходиться сам Остап Гавриш - автор, композитор, музикант, народний артист України… У трьох на одній лінії… Щось белькочу, перескакую з теми на тему… Радість переповнює усе тіло… Що там з моїм тиском - байдуже. А сьогодні ось так, запросто, без понтів, пафосу, на «ти» спілкуємось. Згадуємо спільних знайомих, філармонічні наші часи… Ну і Маслій - вже якось приєднав був до нашої розмови Ігоря Остапенка, який саме відвідував Тернопіль із Лос-Анджелеса (значуща постать серед лабухів Тернопільщини)…
Остап обіцяє вислати мінус. А дай, думаю, я все спочатку опишу: свій ейвфорічний настірій негативу і позитиву, пройдусь по оповіді, може когось скривдив, щось оминув, недобачив, а вже по закінченню передзвоню Остапу…
І ще: одне знаю, дві мелодії на один і той же вірш - справа дуже-дуже опасна. Тимпаче, після Назарія Яремчука, Остапа Гавриша. Невже Зібров, та і Вермінський цього не відчули?
Посткриптум - Мене це схвилювало, зачепило по-живому. Тільки й всього.
16-17. 01. 2022.
У березні цього року планую у Вишгородському БК презентацію двох поетичних збірок. А як же без пісень, що, дарма півжиття заробляв співом? «Стрілецький романс» не випадково у стрічці… Не випадково. Поліз в нет, ну треба ж мінусовку хоч якусь? Ютуб вистрілює і Назарія, і якогось Володимира Вермінського. Мінус від Назарія - смішно. Вермінський тут як тут. Поїхали. Увімкнув… ага, проїхали: Ритм не той, мелодія не та. Блін… «Що за фігня?» - вмикаю ще раз. Мимо. Переслуховую Вермінського, може я щось наплутав? Музика Павла Зіброва… А чому Зіброва, її ж написав Остап Гавриш? «Почну спочатку» - думаю. Маґбук сердиться. Докопаюсь! Я такий… не скажу, що нервую, але істинна дорожче. Мелодії наче схожі. Мінусовка Вермінського летить в корзину. Не для мене. Вмикаю Назарія і Вермінського разом… Земля і небо. Слухаючи Назарія, відчуваєш як душа переноситься у світ страждань нашого народу, у його нездоланість, попри усяких спроб завоювань… Відчуваєш - у руках знамено, ведеш за собою у бій, готовий життя віддати… Позаду тебе не одне покоління… а сьогодні ти, твоя черга… Кожен склад вірша, мелодики пронизує. Без фальши, помпезности, шароварщини, і будь-якої дрібідєні… По-справжньому. Споріднено із моїм духом, моїм сприйняттям пісенно-авторського світу. Я мало прожив, всього навсього - сімдесят з гаком, але переспівав достатньо, щоб оцінити те, чи інше виконання. Усе, що накипіло, випалив у телефон… Михайло Маслій багато знає про музику, про лабухів від а до - я. Спів Вермінського вальсовий, нагадує нічні посиденьки біля річки, і коли вже все випите, переспіване, і одному із нас, але точно не мені, хочеться підвести нєкий заключний акорд перед сном - звучить пісня у подібному виконанні
Ех Павло, Павло… і куди ти встряг? А може тут Зібров і нідочого, як приший кобилі хвіст? Інтернет кишить подібним. Переспівують крадячи, ніяких посилань на авторство.У Зіброви і у Вермінського своя співпраця, свої слухачі, своя аудиторія. Я не маю нічого проти, їх музика, спів, тембра, тематика - не мої. Та і хто я такий? Але посягнути на унікальну пісню, на неперевершене виконання Назарія - тут щось є. Уявляю, як сидить він навпроти… Виказую усе, і про ледь помітний плагіат, і про переспів з пародійним домішком…
Лад з ним, з тим Зібровим. Все таки Народний…Тут же зв’язуюсь з Маслієм. Розпитую про Вермінського. Коротко, у кілька слів почув те, чого й очікував… Чувак то з Тернопільщини, але ж і я там колесив… Про це іншим разом. І коли я вже майже запокоївся, Михайло випалив: - Миколо не вимикайся, тримай слухавку… Проходить хвилина. «Цікаво, що він там задумав?» - і тут же здогадався, що між нами, посеред нас, знаходиться сам Остап Гавриш - автор, композитор, музикант, народний артист України… У трьох на одній лінії… Щось белькочу, перескакую з теми на тему… Радість переповнює усе тіло… Що там з моїм тиском - байдуже. А сьогодні ось так, запросто, без понтів, пафосу, на «ти» спілкуємось. Згадуємо спільних знайомих, філармонічні наші часи… Ну і Маслій - вже якось приєднав був до нашої розмови Ігоря Остапенка, який саме відвідував Тернопіль із Лос-Анджелеса (значуща постать серед лабухів Тернопільщини)…
Остап обіцяє вислати мінус. А дай, думаю, я все спочатку опишу: свій ейвфорічний настірій негативу і позитиву, пройдусь по оповіді, може когось скривдив, щось оминув, недобачив, а вже по закінченню передзвоню Остапу…
І ще: одне знаю, дві мелодії на один і той же вірш - справа дуже-дуже опасна. Тимпаче, після Назарія Яремчука, Остапа Гавриша. Невже Зібров, та і Вермінський цього не відчули?
Посткриптум - Мене це схвилювало, зачепило по-живому. Тільки й всього.
16-17. 01. 2022.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію