ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Козинець (2012) /
Проза
До світла!
Я стояв на зупинці й очікував машину, якою їхатиму до Києва. Але не міг ні про що інше думати, окрім Насті. Про те, скільки мрій та планів вона не встигла втілити у життя, чи пізнала кохання, про що мріяла у свої сімнадцять років? Я хотів мати відповіді на питання, чи були-таки попередження й знаки долі, чи снилося їй щось перед тим, бо переконаний: про всі важливі радісні та сумні події життя нас завжди попереджає, заздалегідь до того готує. Або принаймні намагається підказати шлях, як запобігти біді, що насувається. Та от чи уважні ми до знаків і чи довіряємо інтуїції?
З розповідей очевидців було відомо лише те, що на ділянці дороги, де сталася аварія, тривав ремонт. Автівки курсували в обидва боки одною смугою, тимчасово поділеною жовтою розміткою. Був вечір, теплий вересневий вечір, коли приємно їхати з привідчиненими вікнами й насолоджуватися вечірньою свіжістю. Сутеніло, водії рухалися з увімкненими фарами, адаптуючи зір до штучного освітлення.
Якщо вірити тим, хто був на місці пригоди, водій Настиної автіки ніби-то заснув за кермом і на швидкості влетів у фуру, що їхала назустріч. На передньому сидінні біля водія сиділа його дівчина, а позаду нього — моя племінниця Настя. Настя й водій загинули миттєво. А дівчину швидка повезла до реанімації.
Досі не можу повірити у те, що сталося. Адже навіть якщо водій почав засинати, невже ніхто з пасажирів не звернув на це уваги? Проте запитати в тієї, що вижила, поки неможливо. Вона у вкрай тяжкому стані.
Через кляту бюрократію тіло Насті в Полтаві, звідки вона прямувала до батьків, в суботу матері не віддали. Сказали чекати понеділка. Тож бідній жінці нічого не лишалося, як з роздертим серцем повертатися в інше місто додому й чекати ще дві доби, коли можна буде зібрати всі необхідні підписи й забрати тіло для поховання.
Від спеки я сховався у тінь старої берези, що росла біля зупинки. Намагаючись якось відволіктися від тяжких думок, увімкнув аудіокнигу й дійсно дещо заспокоївся від приємного тембру диктора. Та не минуло й п’яти хвилин, як у мене на очах автівка на швидкості збила голуба, який пролітав над дорогою. Його тіло відкинуло на узбіччя. Махаючи крильми й хапаючи повітря, він в агонії ще кілька метрів зміг просунутися в мій бік і коли опинився майже під ногами, спробував ще раз змахнути крилами, перевернувся на спину й помер. Щойно розмірковував про знаки долі, а тут — таке! Я не знав, як реагувати. В мене був шок. Придився уважніше до птаха й таки мені здалося, що це молода голубка.
Тим часом автівка, якою ми їхатимемо до Києва, вже зупинилася біля мене. Ставлю речі в багажник, сідаю позаду водія. Настя теж сиділа за водієм! До речі, чомусь це вважається найбільш безпечним місцем. Але ж…
Вирушаємо. Намагаюся не думати зайвого, ковтаю подавлені сльози. Добре, що іншим пасажирам байдуже до мого настрою.
На якійсь ділянці дороги переїжджаємо на сусідню смугу через те, що й тут триває ремонт. Рухаємося вузькою смужкою асфальту, де курсують машини в обидва боки. Бачу, як хтось когось обганяє, поспішаючи. Мій водій, не зовсім цензурно, звертає увагу на це. А я радію від того, що сам він їде неквапно й уважно. Нам немає куди поспішати! Та й чи вартий той поспіх життя?
Прошу янголів бути сьогодні якомога уважнішими до нашого переміщення. Пробую далі слухати книгу. Згодом ловлю себе на думці, що абсолютно нічого не запам’ятав з почутого. Хвилин десять слухав книгу, а думав про своє.
Про що мені був знак із голубкою? Про те, що й на мене може чекати така доля на дорозі? Чи це відповідь про обставини смерті Насті? Схиляюся до того, що таким чином її душа дала відповідь на моє запитання, що ж сталося з ними в дорозі того вечора п’ятниці.
Ми їдемо. Незважаючи на спеку за вікном, у машині комфортна температура. Спасибі кондиціонеру! Відводжу погляд вбік, милуюся кукурудзяним полем, в якому стиглі качани чекають свого часу на збір урожаю. Помічаю над полем лелеку. Вона робить кілька кіл у повітрі й зникає з горизонту.
Я знову згадую голуба чи голубку, яка прибилася до моїх ніг на зупинці й тихо промовляю, дивлячись у безмежну синь:
— Лети, голубко, до світла! Лети, Насте, до рідних! Лети! Хай тобі буде затишно в райськім саду!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До світла!
з присвятою племінниці Анастасії
Сьогодні на мене чекала дорога. Та після того, що сталося цієї п’ятниці, їхати нікуди не хотілося. Почувався пригніченим і спустошеним. Різні думки лізли в голову, мов миші перед холодом в найменші щілини фундаменту, аби пережити зиму. Свідомість малювала страшні картини того, що може статися в дорозі.
Я стояв на зупинці й очікував машину, якою їхатиму до Києва. Але не міг ні про що інше думати, окрім Насті. Про те, скільки мрій та планів вона не встигла втілити у життя, чи пізнала кохання, про що мріяла у свої сімнадцять років? Я хотів мати відповіді на питання, чи були-таки попередження й знаки долі, чи снилося їй щось перед тим, бо переконаний: про всі важливі радісні та сумні події життя нас завжди попереджає, заздалегідь до того готує. Або принаймні намагається підказати шлях, як запобігти біді, що насувається. Та от чи уважні ми до знаків і чи довіряємо інтуїції?
З розповідей очевидців було відомо лише те, що на ділянці дороги, де сталася аварія, тривав ремонт. Автівки курсували в обидва боки одною смугою, тимчасово поділеною жовтою розміткою. Був вечір, теплий вересневий вечір, коли приємно їхати з привідчиненими вікнами й насолоджуватися вечірньою свіжістю. Сутеніло, водії рухалися з увімкненими фарами, адаптуючи зір до штучного освітлення.
Якщо вірити тим, хто був на місці пригоди, водій Настиної автіки ніби-то заснув за кермом і на швидкості влетів у фуру, що їхала назустріч. На передньому сидінні біля водія сиділа його дівчина, а позаду нього — моя племінниця Настя. Настя й водій загинули миттєво. А дівчину швидка повезла до реанімації.
Досі не можу повірити у те, що сталося. Адже навіть якщо водій почав засинати, невже ніхто з пасажирів не звернув на це уваги? Проте запитати в тієї, що вижила, поки неможливо. Вона у вкрай тяжкому стані.
Через кляту бюрократію тіло Насті в Полтаві, звідки вона прямувала до батьків, в суботу матері не віддали. Сказали чекати понеділка. Тож бідній жінці нічого не лишалося, як з роздертим серцем повертатися в інше місто додому й чекати ще дві доби, коли можна буде зібрати всі необхідні підписи й забрати тіло для поховання.
Від спеки я сховався у тінь старої берези, що росла біля зупинки. Намагаючись якось відволіктися від тяжких думок, увімкнув аудіокнигу й дійсно дещо заспокоївся від приємного тембру диктора. Та не минуло й п’яти хвилин, як у мене на очах автівка на швидкості збила голуба, який пролітав над дорогою. Його тіло відкинуло на узбіччя. Махаючи крильми й хапаючи повітря, він в агонії ще кілька метрів зміг просунутися в мій бік і коли опинився майже під ногами, спробував ще раз змахнути крилами, перевернувся на спину й помер. Щойно розмірковував про знаки долі, а тут — таке! Я не знав, як реагувати. В мене був шок. Придився уважніше до птаха й таки мені здалося, що це молода голубка.
Тим часом автівка, якою ми їхатимемо до Києва, вже зупинилася біля мене. Ставлю речі в багажник, сідаю позаду водія. Настя теж сиділа за водієм! До речі, чомусь це вважається найбільш безпечним місцем. Але ж…
Вирушаємо. Намагаюся не думати зайвого, ковтаю подавлені сльози. Добре, що іншим пасажирам байдуже до мого настрою.
На якійсь ділянці дороги переїжджаємо на сусідню смугу через те, що й тут триває ремонт. Рухаємося вузькою смужкою асфальту, де курсують машини в обидва боки. Бачу, як хтось когось обганяє, поспішаючи. Мій водій, не зовсім цензурно, звертає увагу на це. А я радію від того, що сам він їде неквапно й уважно. Нам немає куди поспішати! Та й чи вартий той поспіх життя?
Прошу янголів бути сьогодні якомога уважнішими до нашого переміщення. Пробую далі слухати книгу. Згодом ловлю себе на думці, що абсолютно нічого не запам’ятав з почутого. Хвилин десять слухав книгу, а думав про своє.
Про що мені був знак із голубкою? Про те, що й на мене може чекати така доля на дорозі? Чи це відповідь про обставини смерті Насті? Схиляюся до того, що таким чином її душа дала відповідь на моє запитання, що ж сталося з ними в дорозі того вечора п’ятниці.
Ми їдемо. Незважаючи на спеку за вікном, у машині комфортна температура. Спасибі кондиціонеру! Відводжу погляд вбік, милуюся кукурудзяним полем, в якому стиглі качани чекають свого часу на збір урожаю. Помічаю над полем лелеку. Вона робить кілька кіл у повітрі й зникає з горизонту.
Я знову згадую голуба чи голубку, яка прибилася до моїх ніг на зупинці й тихо промовляю, дивлячись у безмежну синь:
— Лети, голубко, до світла! Лети, Насте, до рідних! Лети! Хай тобі буде затишно в райськім саду!
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію