ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джона Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Донна
ЕПІТАЛАМА, НАПИСАНА В ЛІНКОЛЬНЗ ІННІ
Вже схід осяяв неба синь;
Встань, наречена, ліжко це покинь –
Вже не самотня в нього ти вернешся:
Донині ще було воно сумним
З твоїм відбитком, як в могилі, в нім;
Та вже плеча там іншого торкнешся.
Із простирадла звабні стегна ці
Звільни, бо вже як знов його накинеш,
Тут іншого ти стрінеш,
Що був незнаний – й вже рука в руці.
Нема, ніж радість, кращого з убрань –
В цей день у славі жінкою постань.
З вас кожна – лондонок – в собі
Таїть все наше золото й скарби;
Ви ангели й самі, та із собою
Ще тисячі їх приведете в дні,
Коли весільні зазвучать пісні,
Щоб вже навік розстатись із журбою.
І квітами, і брошкою убір
Прикрась, щоб чару більш було в обнові:
Поживу дасть любові
У нім квіт Флори й Індії сапфір;
Блаженство будеш мати з цих надбань –
В цей день у славі жінкою постань.
Й ви, безтурботні пустуни,
Мазунчики, сенаторів сини,
Умільці жарт чужий, як свій, явити;
Й сільські, що лиш худоба люба вам;
Й ви, що собі скит знань обрали, й там
Вже майже від зубрінь гермафродити, –
Сюди погляньте, як у храм веде
Її жених – й вже на лужок ступає,
Що в квітах потопає,
Й збентежена так всім, що її жде:
Не треба страху, й сорому, й зітхань –
В цей день у славі жінкою постань.
То ж, храме, двері відчини
Двостулкові – нехай ввійдуть вони,
Щоб тут, в тобі, магічно поєднатись;
Й твоїй, найненаситнішій з утроб,
Щоб потім й тіло їхнє, і їх гроб,
Як вже батьків візьмеш, могли дістатись.
Й ви відсьогодні жінка й чоловік,
Ділить на двох вам і здобутки, й втрати;
І вже не роз’єднати
Союз сердець двох, скріплених навік;
Й ви один одному – найкраща дань:
В цей день у славі жінкою постань.
Зимою в тім відрада дня,
Що дуже швидко ніч його зміня,
Й ждуть інші втіхи, ніж бенкет і гості;
Забави інші, ніж в танку кружляти,
Й себе не лиш кокетством забавляти, –
Та сонце десь застряло в високості,
Хоча його й швидкий зимою біг;
Й затримка враз; та все ж не зупинилось,
Й до заходу схилилось,
Й на землю сутінок вечірній ліг;
Згаса вже день у мороці смеркань –
В цю ніч у славі жінкою постань.
Зоря вечірня з неба вам
Шле промінь свій; чому ж у ліжко там
Їй не лягти самій теж? Припиняйте
Грать, музиканти; й, танцюристи, йдіть:
В спочинку собі втіху вже знайдіть;
І, хоч себе до звірів не рівняйте,
Та й ті після тягот всіх дня й пригод
Вночі все ж від турбот себе звільняють
І в лігвах починають
Труди вже інші, повні насолод;
Йдеш дівою – й вже інша з нього встань:
В цю ніч у славі жінкою постань.
То ж поясок свій розв’яжи
Й на вівтарі любовнім цім лежи,
Мов жертва ніжна; хай спаде додолу
Яскравий і розкішний твій убір;
Це дня наряд, щоб чарувавсь ним зір, –
Тебе ж, мов істину, зріть краще голу.
Для цноти лиш могила – ця постіль,
Й колискою стає чеснотам жінки:
Блаженства всі відтінки,
Незнані ще, ти винесеш звідтіль;
Й це будуть найсолодші з твоїх знань –
В цю ніч у славі жінкою постань.
Й жених цієї миті жде
В утіх передчутті, що в ній знайде;
Вона ж його чекає вже на ложі;
Мов жрець до вівтаря, й він так спішить,
Щоб, ставши на коліна, потрошить
Свою овечку. Небо й сили божі,
Їй дайте радість – й потім її сон
Благоговійний хай заколисає;
Й хай сонце вись осяє,
Коли проснеться. Й так без перепон,
Без втрат досягши сповнення бажань,
В цю ніч у славі жінкою постань.
Вже схід осяяв неба синь;
Встань, наречена, ліжко це покинь –
Вже не самотня в нього ти вернешся:
Донині ще було воно сумним
З твоїм відбитком, як в могилі, в нім;
Та вже плеча там іншого торкнешся.
Із простирадла звабні стегна ці
Звільни, бо вже як знов його накинеш,
Тут іншого ти стрінеш,
Що був незнаний – й вже рука в руці.
Нема, ніж радість, кращого з убрань –
В цей день у славі жінкою постань.
З вас кожна – лондонок – в собі
Таїть все наше золото й скарби;
Ви ангели й самі, та із собою
Ще тисячі їх приведете в дні,
Коли весільні зазвучать пісні,
Щоб вже навік розстатись із журбою.
І квітами, і брошкою убір
Прикрась, щоб чару більш було в обнові:
Поживу дасть любові
У нім квіт Флори й Індії сапфір;
Блаженство будеш мати з цих надбань –
В цей день у славі жінкою постань.
Й ви, безтурботні пустуни,
Мазунчики, сенаторів сини,
Умільці жарт чужий, як свій, явити;
Й сільські, що лиш худоба люба вам;
Й ви, що собі скит знань обрали, й там
Вже майже від зубрінь гермафродити, –
Сюди погляньте, як у храм веде
Її жених – й вже на лужок ступає,
Що в квітах потопає,
Й збентежена так всім, що її жде:
Не треба страху, й сорому, й зітхань –
В цей день у славі жінкою постань.
То ж, храме, двері відчини
Двостулкові – нехай ввійдуть вони,
Щоб тут, в тобі, магічно поєднатись;
Й твоїй, найненаситнішій з утроб,
Щоб потім й тіло їхнє, і їх гроб,
Як вже батьків візьмеш, могли дістатись.
Й ви відсьогодні жінка й чоловік,
Ділить на двох вам і здобутки, й втрати;
І вже не роз’єднати
Союз сердець двох, скріплених навік;
Й ви один одному – найкраща дань:
В цей день у славі жінкою постань.
Зимою в тім відрада дня,
Що дуже швидко ніч його зміня,
Й ждуть інші втіхи, ніж бенкет і гості;
Забави інші, ніж в танку кружляти,
Й себе не лиш кокетством забавляти, –
Та сонце десь застряло в високості,
Хоча його й швидкий зимою біг;
Й затримка враз; та все ж не зупинилось,
Й до заходу схилилось,
Й на землю сутінок вечірній ліг;
Згаса вже день у мороці смеркань –
В цю ніч у славі жінкою постань.
Зоря вечірня з неба вам
Шле промінь свій; чому ж у ліжко там
Їй не лягти самій теж? Припиняйте
Грать, музиканти; й, танцюристи, йдіть:
В спочинку собі втіху вже знайдіть;
І, хоч себе до звірів не рівняйте,
Та й ті після тягот всіх дня й пригод
Вночі все ж від турбот себе звільняють
І в лігвах починають
Труди вже інші, повні насолод;
Йдеш дівою – й вже інша з нього встань:
В цю ніч у славі жінкою постань.
То ж поясок свій розв’яжи
Й на вівтарі любовнім цім лежи,
Мов жертва ніжна; хай спаде додолу
Яскравий і розкішний твій убір;
Це дня наряд, щоб чарувавсь ним зір, –
Тебе ж, мов істину, зріть краще голу.
Для цноти лиш могила – ця постіль,
Й колискою стає чеснотам жінки:
Блаженства всі відтінки,
Незнані ще, ти винесеш звідтіль;
Й це будуть найсолодші з твоїх знань –
В цю ніч у славі жінкою постань.
Й жених цієї миті жде
В утіх передчутті, що в ній знайде;
Вона ж його чекає вже на ложі;
Мов жрець до вівтаря, й він так спішить,
Щоб, ставши на коліна, потрошить
Свою овечку. Небо й сили божі,
Їй дайте радість – й потім її сон
Благоговійний хай заколисає;
Й хай сонце вись осяє,
Коли проснеться. Й так без перепон,
Без втрат досягши сповнення бажань,
В цю ніч у славі жінкою постань.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію