ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джона Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Донна
ПАРФУМИ
Лиш раз нас, один раз удвох застали
Й на мене всю вину за гріх поклали;
Як злодія, нам’явши добре боки,
Винять в крадіжках й за минулі роки, –
Так і мені, хоч сам створив цей клопіт,
Обрезклий батько твій вчиняє допит.
Вже як він не вистежував, із блиском
В очах, мов має справу з василіском;
Як не базікав про своє бажання –
Краси осердя й палива кохання –
Позбавить тебе спадку, нас заставши, –
Та ми таїлись, вміння все доклавши.
І мати – хоч вже з ліжка не встає,
Сама не вмре й нам жити не дає;
Вдень виспиться, щоб вистежить, як слід,
Вночі твій кожен вихід і прихід;
Й, за руку взявши, враз не відпускає:
Слід персня чи браслета там шукає;
Цілуючи – щік колір примічає,
Обнявши – щупає живіт, вивчає;
Про кисле й про солоне річ заводить:
Жде, чи нудоти це в тобі не зродить;
В своїх забавах юних зізнається,
Щоб підіграти, як це їй здається.
Ти ж чари вже любові зрозуміла
І матір обдурити все ж зуміла.
Ще й братики твої такі проворні,
Що все помітять, ночі хай і чорні;
Та з-за гостинця в батька на коліні
Не видали ні разу нас донині.
А ваш слуга – крикун мідноголосий,
Подібний до Родоського Колоса;
В нім футів вісім, всяк його страшиться,
Й він бога згадує лиш, як божиться;
Й вже пекло – хай ті муки хто й забуде –
Жахатиме лиш тим, що він там буде, –
Й хоч батьком він був найнятий для цього,
Та не доніс і він про нас нічого.
Та – о! – вже не розстатись із журбою,
Бо зрадника привів я із собою:
Той аромат, що на собі приніс,
Волав з порога вже старому в ніс;
Й він затремтів, мов полководцем був
Й іще, як пахне порох, не забув;
Будь неприємним дух той – думать міг,
Що йде із рота в нього чи від ніг.
Як зріть лиш пса й свиню біля порога,
То чудо вже – уздріти однорога;
Й він теж так благовонного гостинця
В повітрі затхлім визнав за чужинця.
Мій плащ новий не шелестів ні разу
Й каблук – ні скрипу! – підкоривсь наказу,
А зрадили мене лиш ви, парфуми,
Що довірявсь вам в радості і в сумі;
Не згодні, щоб тайком вас зустрічали,
З доносом на мене ви в тьму помчали.
О, покидьки землі, де поєдналось
Святе з порочним, зло з добром змішалось!
Й це ваші чари лиш кидають нас
В обійми шлюх заразних повсякчас;
І чи не ви прищеплюєте нам
Манірності і флірту бабських страм?
Недаром в залах почесть вам така,
Де владарює суєта людська;
Й богам, як вас на вівтарях палили,
Був звичай люб – вони ж вас не любили.
Чи ж варто й нам те в суміші любити,
Що буде, взяте порізно, смердіти?
Із доброго не робиться погане:
Чи ж благо ви, як аромат ваш тане?
Парфуми б ці віддав – й не їх одні, –
Щоб умастити батька вже в труні.
Лиш раз нас, один раз удвох застали
Й на мене всю вину за гріх поклали;
Як злодія, нам’явши добре боки,
Винять в крадіжках й за минулі роки, –
Так і мені, хоч сам створив цей клопіт,
Обрезклий батько твій вчиняє допит.
Вже як він не вистежував, із блиском
В очах, мов має справу з василіском;
Як не базікав про своє бажання –
Краси осердя й палива кохання –
Позбавить тебе спадку, нас заставши, –
Та ми таїлись, вміння все доклавши.
І мати – хоч вже з ліжка не встає,
Сама не вмре й нам жити не дає;
Вдень виспиться, щоб вистежить, як слід,
Вночі твій кожен вихід і прихід;
Й, за руку взявши, враз не відпускає:
Слід персня чи браслета там шукає;
Цілуючи – щік колір примічає,
Обнявши – щупає живіт, вивчає;
Про кисле й про солоне річ заводить:
Жде, чи нудоти це в тобі не зродить;
В своїх забавах юних зізнається,
Щоб підіграти, як це їй здається.
Ти ж чари вже любові зрозуміла
І матір обдурити все ж зуміла.
Ще й братики твої такі проворні,
Що все помітять, ночі хай і чорні;
Та з-за гостинця в батька на коліні
Не видали ні разу нас донині.
А ваш слуга – крикун мідноголосий,
Подібний до Родоського Колоса;
В нім футів вісім, всяк його страшиться,
Й він бога згадує лиш, як божиться;
Й вже пекло – хай ті муки хто й забуде –
Жахатиме лиш тим, що він там буде, –
Й хоч батьком він був найнятий для цього,
Та не доніс і він про нас нічого.
Та – о! – вже не розстатись із журбою,
Бо зрадника привів я із собою:
Той аромат, що на собі приніс,
Волав з порога вже старому в ніс;
Й він затремтів, мов полководцем був
Й іще, як пахне порох, не забув;
Будь неприємним дух той – думать міг,
Що йде із рота в нього чи від ніг.
Як зріть лиш пса й свиню біля порога,
То чудо вже – уздріти однорога;
Й він теж так благовонного гостинця
В повітрі затхлім визнав за чужинця.
Мій плащ новий не шелестів ні разу
Й каблук – ні скрипу! – підкоривсь наказу,
А зрадили мене лиш ви, парфуми,
Що довірявсь вам в радості і в сумі;
Не згодні, щоб тайком вас зустрічали,
З доносом на мене ви в тьму помчали.
О, покидьки землі, де поєдналось
Святе з порочним, зло з добром змішалось!
Й це ваші чари лиш кидають нас
В обійми шлюх заразних повсякчас;
І чи не ви прищеплюєте нам
Манірності і флірту бабських страм?
Недаром в залах почесть вам така,
Де владарює суєта людська;
Й богам, як вас на вівтарях палили,
Був звичай люб – вони ж вас не любили.
Чи ж варто й нам те в суміші любити,
Що буде, взяте порізно, смердіти?
Із доброго не робиться погане:
Чи ж благо ви, як аромат ваш тане?
Парфуми б ці віддав – й не їх одні, –
Щоб умастити батька вже в труні.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію