ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2022.01.28 06:08
Як відбивало серце: тьох-тьох-тьох…
Сеанс і ряд останні в кінозалі.
Лишитися ми мріяли удвох,
а, що робити з цим, на жаль, не знали.
Життєва проза: осені сльота
ховає повню в хмарах почорнілих,
з тобою ми отримали квитка
та долі поєднати не зуміли.

Євген Федчук
2022.01.27 19:47
Було колись…чи, може й не було.
Але ж дарма навіщо б говорили?
Стояло у степу одне село,
В якому люди роботящі жили.
Трудились від зорі і до зорі,
Під щедрим сонцем урожай ростили,
Овець отари та стада корів
На буйних травах набирали сили.

Сергій Губерначук
2022.01.27 17:42
Ґанок дзвенів кришталем
і, оздоблений сріблом, яскрився.
Я ще не був королем,
але код на замку підкорився.

Рухнула брама важка,
знявши пил з канонічної влади,
і в брудному вбранні ватажка

Ігор Деркач
2022.01.27 16:30
А на майдані Банкової – смута
і невідомо, – де ті вороги?
Поліція вгодована і люта
нагадує, що віддає борги...
а самооборона – не обута.

***
Ще кінця московії нема

Микола Дудар
2022.01.27 13:25
А на дворі ще зима…
А в роялі ноти…
А на столику хурма,
Десь тако, з півроти…
Не піду на двір, мете.
А рояль приструню.
А хурма хурмі… про те
Відчуваю слюні.

Сергій Губерначук
2022.01.27 11:16
Літній день видався світлим і прекрасним. Людей було дуже багато, як у свято. Ми з Андрієм у гарному настрої проходимо вулицею до тролейбусної зупинки. Розповсюджувачі анкет пропонують моєму товаришу заповнити одну з них. Я кажу: «Та не варто. Навіщо тобі

Микола Соболь
2022.01.27 07:28
Дивись – це щастя! (Просто вигляд ззаду).
Нічого не кажи мені про такт.
Фортуна повернулась до громади
й стоятиме віднині саме так.
Анфас хотіли? Ви наївні дурні!
Стояти так є тисячі причин.
Давай дістанем голос твій із урни!
Тепер сиди та думай, я

Віктор Кучерук
2022.01.27 05:19
Під хмаркою ластівок щебет,
А луками – запах п’янкий, –
І дотики квітів та стебел
Приємно лоскочуть боки.
Обдмухує жваво обличчя
Мінливий завжди вітерець
І шепче щомить таємничо
У вуха повзучий чебрець.

Микола Дудар
2022.01.27 00:03
А ось і хліб пшеничний житній хліб
Болить молюсь цілую плачу
Мале дитя як свірка наче німб
І як снопи на полі наче…

Мій крик мій біль і стогін долі шлях -
Не міф, не міт… о-о треба вміти
Коса і серп чи неба вільний птах

Іван Потьомкін
2022.01.26 19:56
Світлій пам’яті
Якова СУСЛЕНСЬКОГО

Необрізані й недорізані,
Що вам лишилося ще ділить:
Повість гіркаву минулих століть
Чи в гронах червоних калинову віть?
Не читайте ту повість нарізно.

Микола Дудар
2022.01.26 16:51
Зима… весни майбутньої перерва
Хай сотні справ застрягли у снігах…
І чути сміх з одкритої консерви…
І чим, вже я, здогадуюсь, пропах…
У зав’язі невидиме й дотичне -
Не спіймане у просторі ніким…
Без паніки! Сьогодні не критично
На те й перерва… Люд

Ігор Шоха
2022.01.26 13:36
В поезії не вистачає манни
небесної і варива води,
якої вистачає графоману...
і лицарі без сумніву й догани
пакують у бульки свої труди.

***
Як жаль, що і поети не мольфари,

Володимир Невесенко
2022.01.26 13:16
Мліє місто в прохолоді.
В смерку – сяєва парча.
А в підземнім переході
чепурне співа хлопча.
Лине музика в огромі,
розлітаються слова
і витають – невагомі,
ніби хмараа дощова.

Віктор Кучерук
2022.01.26 06:41
Немов крізь відновлену оптику
Старанно протертого скла, –
Принадно побачились котики
На гойдалках пружних гілля.
Милуючись днями чудесними,
Як поля дарами ховрах, –
Постійно сумую за веснами
В зимою утворених снах.

Микола Соболь
2022.01.26 05:33
Тихо, тихо, тихо
ніч іде і сніг.
О, яка це втіха,
навіть краще снів.
Десь посеред лісу
дерево рипить…
Снігова завіса
йому каже: «Цить!»

Микола Дудар
2022.01.26 00:35
Ось і море стабільних бажань…
А ще скорше бажанок стабільність -
Голосів не розладана рань
І дитяча омріяна вільність,
Котра нас зустрічає у снах
Поміж сіл, поміж міст, під мостами…
Там де біль, де і плач, де і страх,
Де навчались мовчанню роками.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

  Веретено часоплину, або Вузлувата нитка Аріадни
Образ твору Володимир Кравчук. Часоплин: поезії. – Тернопіль: ТОВ «Терно-граф», 2021. – 104 с.

Нова книга поезій Володимира Кравчука красиво титулована й структурована. Три розділи-цикли з вельми гарними назвами ( «Кущ вкраїнської спокути», «Кава з присмаком думок», «За межею вітрів») містять майже сотню творів авторської лірики. Я вже не один раз писала про поезію нашого краянина і ловлю себе на думці, що чергове видання, про яке йдеться, безумовно, схоже на попередні й, на перший погляд, мало чим від них відрізняється. А на другий? – запитую я сама себе. І починаю рефлексувати.

Поезія – це завжди відображення чогось більшого, ніж ти сам, уміння бачити ці відмінності і доносити їх до людей. Щоденниковість – саме так я би визначила стилістику цієї книги. Поет у своєму письмі є органічним, природнім, вільним. Переважає традиційна коротка строфа, що гейби протистоїть формальним пошукам, однак, залишаючись лаконічним у формі, перо поета сфокусовано на глибині змісту. Це поезія нотаток, спостережень, розмірковувань, у більшості, печальних меланхолійних наспівів, та майже кожен вірш містить сильну емпатію. Іноді прориваються мотиви, коли гаряче віршотворче дихання заступає поміркованість, коли емоції вихлюпуються назовні, проте, немає ні цинізму, ні пафосного перебору, все у межах смаку та міри. Гадаю, це вірші романтичного реаліста.

Поетична магія строф Володимира знаходиться навіть не в словах, а десь поряд із ними, десь навіть вище чи глибше за них; павза, мовчання, дихання, порух, дотик, звук – це вузлики думок на нитці Аріадни, а об’єднує їх та додає завершеності Пані Метафора, майстром якої є наш поет ( «Чи зміг я перед Словом завинити / І не вдихнути рвійного тепла?.. / Крадеться сумнів, часто вітром шитий: / Не Слово – Думка першою була.» («Про творчість»). Духовні й душевні картини світу розкриваються через метафору: «На веретено часоплину / (Де вузлувато, там і рвано) / Думки намотують хвилини» («Тягучим клеєм ніч зимова»); «Поглядом її не оминути… / Голос думка стишить хоч на мить / Там, де кущ вкраїнської спокути / За любов ніяк не відболить («Визріла калина»). Оксюморон – явище не таке вже й рідкісне у поета (пригадую його «спопеліле озеро»), мистець полюбляє ставити поряд слова, що зберігають фактор сполучення непоєднуваного, але завжди несподівано оригінального: «Цей теплий холод хтось наворожив» («Здивовані фіалки»). Приваблює постійний пошук межових визначень, але без надриву і розчарувань, коли тільки так можна долучитися до певної істини, побачити усі її значення у максимальних проявах і таким чином уповні дати їх пізнати іншим.

Природа у Володимира Кравчука не містить ані добра, ані зла. Все залежить від його ставлення до її вічних красот, що ховають у собі розраду і мудрість спокою: «Розчісує хвилястий вітер / Порідлі промені дощу, / Гойда калюжа дивний витвір / Із пелюсткового плачу. / Прочинить травень в літо двері / І, мабуть, з легкої руки / Зачервоніють на папері / Вишнево писані рядки» («Розчісує хвилястий вітер»). Запам’ятовується любовна лірика. Гадаю, так може писати тільки зрілий чоловік, який все знає про таїну кохання, його висоту й святість, але й глибину розчарувань теж! І знову впадає ув око шляхетність вислову, що уникає крайнощів і фальшивої риторики: «Засмагле сонце за ліском / Неквапно котиться додому, / Пухка хмарина рушником / Йому з чола утерла втому. / Смакує пахощами трав / Прив’ялий день стрімкого літа. / Не квіти, – ніжність обійняв. / Несу тобі. Не розгубити б…» («Засмагле сонце за ліском»).

Володимир Кравчук не цурається політики, про що свідчать одинадцять віршів з циклу «Кущ вкраїнської спокути», але й ці теми підкоряються його поетичним засобам; не акцентуючи на публіцистиці, поет висловлюється принципово за законами чистої поезії, тобто його кут зору має іншу перспективу – художник повертає слову його метафізичний статус, даруючи розуму й серцю читача старі-нові відчуття християнського ставлення до життя, з його стражданням, болем ненароджених дітей через смерть на війні молодих українських хлопців: «Скоро знову вклиняться лелеки / В давніх весен теплу новизну, / Та чомусь у небі, ой, не легко / Так х р е с т а т о бачити війну / І прикриють чорно-білі крила / Гнізда рідні, мов хати, де сум. / В клекоті чиясь почує мила / Скрип колиски, що не принесуть…» («В клекоті»)

Майже кожен вірш у збірці «Часоплин» – це подія поетового, насамперед, внутрішнього життя, це фіксування кожної хвилини і ставлення до неї, як до крихти вічності, коли логіка змісту просякнута інтелектуальними барвами багатого життєвого досвіду. На мій погляд, поезія Володимира Кравчука, у головному, є прикладом захисту своєї індивідуальності від влади соціуму, протистояння більшості, коли вельми потрібні особистісні вольові зусилля, щоби зберігати й примножувати у собі риси здорової романтики, далебі робити це в теперішніх умовах панування маскультури та шоу-бізнесу творчій людині важко





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-12-06 19:47:06
Переглядів сторінки твору 146
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.01.02 20:25
Автор у цю хвилину відсутній