ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
ЧАРІВНА КАНТАТА — одинадцятий вінок ( корона сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
ОДИНАДЦЯТИЙ ВІНОК
ЧАРІВНА КАНТАТА
І (XI)
До серця серцем щемно притулись,
Зліпили нас із однієї глини.
З твоїх ультрамаринових зіниць
Шляхетність визирає безневинна.
І більше не кажи, що ти – Нарцис.
Неправда – романтичний і глибинний.
І не даремно ми пересіклись
У тамбурі на станції "Жасминній".
Лиш погляд в погляд – і по тілу струм,
Затріпотіла вмить душа озерна.
В очах самотніх – листопадний сум
Ніч неприкаяну до себе горне.
Вдихала спрагло твій терпкий парфум –
Розвіялась мани омана чорна.
ІІ (XI)
Розвіялась мани омана чорна,
Відколи марила тобою я.
Важким безсонням думка ілюзорна.
Чого жахається душа твоя?
Аби зірвати виноградні грона,
Іти на жовтий світлофор боявсь.
Латаття ніжне в озері не тоне,
Кохання розлилося, наче став.
В твоїх руках – кармінова гвоздика.
На переході, любий, зупинись!
Дивися навсібіч, глибоко дихай.
Летить товарний поїзд під укіс.
Жахливе сновидіння… Кішка дика
В моїй уяві зникнула кудись.
ІІІ (XI)
В моїй уяві зникнула кудись,
І думаю – не повернеться більше.
Та кішка чорна щезла в парадиз*,
Не потурбують, сподіваюсь, інші.
Коханий, заспокойся, усміхнись,
І напиши мені романи й вірші.
Іду до біло-голубих узвиш,
В саду травневім колискова тиша.
Та раптом птаха стрепенула віть,
І полилась кантата чудотворна.
Моє шалене серце зупиніть,
Від марень пробудилася ще вчора.
На маківці зелених верховіть
У вітах захлинається валторна.
____________
Парадиз* – місце заспокоєння душі
ІV (XI)
У вітах захлинається валторна,
Мелодій мальовничих декупаж*.
Звучить в гаю симфонія мажорна,
Відлунює в смерековий міраж.
Як вабить малахітово-безхмарний
Замріяних перелісків пейзаж.
Збирається у подорожі сарна,
Запряжена в рожевий екіпаж.
Видніються за горизонтом схили
Лавандоруні. Глянь – і відродись.
Хоч надвечір’я вже голівку хилить,
Ми все одно злітаємо увись.
Любові безкорисній серцем чулим,
Всі сумніви розвію. Підкорись!
____________
Декупаж* – техніка декорування
V (XI)
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Наздоженемо лебедину зграю.
Хай зникне в темній хащі хитрий лис,
А ти не йди з мого життя, благаю!
Дощами хмурі хмари налились,
Та місяць крізь тумани прозирає.
Затих в діброві соловейка свист,
А ми шукаємо земного раю.
Суєтність залишилася внизу,
Шубовснула у баговинні скверни.
І ронить зачаровану сльоту
Небесна твердь на ниви животворні.
Збирай руками краплі на льоту,
Ярило перемеле смуту в жорнах.
VІ (XI)
Ярило перемеле смуту в жорнах,
Надією окропить... Не проспи,
Бо не залишиться без світла жоден –
Лугівки, лісосмуги і степи.
Вбирають сяйво сонечка природно.
Життя вирує... Радості надпий.
Тече, немов ріка, глибоководна.
Світ у пітьмі, неначе кріт сліпий.
Граблі день гострить – вила, копаниці.
І розсипає роси із намист,
Гаптує шлярки* жовтим чорнобривцям.
В садах гучний пташиний пересвист.
Та на Великдень ніжно, таємничо
На яблунях ще зріє падолист.
____________
Шлярка* – зібрана мережка
VІІ (XI)
На яблунях ще зріє падолист,
І вруниться смородина і аґрус.
Митець небесний – імпресіоніст,
Малює у блакиті білу хмару.
І від землі до неба є транзит.
Чекає на кінцевій вже ікарус.
На жаль, життя не роздають в кредит,
Хоча безсмертям і метелик марить.
Замислюєшся інколи над тим,
Чому живе сто літ проста ворона?
Побілить осінь скроні молодим,
Та поки юно у крислатих кронах,
Співає перелітний "пілігрим".
До вересня далеко. Неповторно!
VІІІ (XI)
До вересня далеко. Неповторно!
Братки барвисті рясно зацвіли.
Висить в кашпо петунія червона,
Яскраве сонце золотить церкви.
І затишно й мережано, соборно.
Повсюди свіжий запах кропиви.
Цибають з іриса на льон моторно
Зелені стрибунці. Мерщій лови...
Навряд чи їх піймаєш, любий, хутко –
У нього досвід, ніби з вар’єте.
Знімає небо бірюзову хустку,
Приготувало з овочів соте*.
Стомилося, лягає на галузки,
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте.
____________
Соте* – страва
ІX (XI)
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Хмеліємо від пахощів лаванди.
Вчинили жаби кумканням вертеп*,
І соловей витьохкує рулади.
Гачком стара веранда плющ плете,
А у берези – кульчики і зґарди**.
Гуде, як потяг на вітрищі, степ,
Підкови гублять коні у леваді.
День із повітки дістає косу.
Мені шкода травневу тимчасовість.
Її натхненно у руках несу,
А згодом напишу прекрасну повість.
Хай із чарини дзвоник п’є росу,
Не осипає пелюстки лілові.
____________
Вертеп* – театр
Зґарди** – металеве оберегове намисто
X (XI)
Не осипає пелюстки лілові,
Збиває небо з молока вершки.
Два клени край дороги, мов ізгої, –
До них позаростали всі стежки.
Довкола лиш ромашки мармурові
І на дротинах чорні ластівки.
З тобою, любий, танемо в розмові,
Йдемо, за руки взявшись, навпрошки.
Милуємося краєвидом поля.
В солончаках – калюжниця й алтей.
Підніме золоту голівку сонях –
Подарував нам світло Прометей,
Щоб манівцями не блукать на волі.
Всевишній в кожній гілці проросте.
XІ (XI)
Всевишній в кожній гілці проросте,
А далі все залежить від рослини.
Із граба соки смокче Петрів хрест*.
Чому ж не із ріллі й роси перлини?
Не всім дано зійти на Еверест,
Не кожна птиця в піднебесся лине.
Чи не для того наш Христос воскрес,
Щоб дужі крила здобула людина?
Буття – то ввись, то літаком в піке,
На гойдалці, чи терезах немовби.
Яким би не було воно – крихке,
В нас мало часу, світе лазуровий.
Непередбачене життя тремке
Пульсує у судинах пурпурових.
____________
Петрів хрест* – лікарська рослина, яка харчується за рахунок інших представників флори
ХІІ (XI)
Пульсує у судинах пурпурових,
Допоки серце вибиває ритм,
І заливається пташа в дібровах.
Знайду для чуйних слів достатньо рим.
Їх вистачить у серденьку лавровім –
Натхнення є й природи колорит.
Виблискують веселкою у крові
Яскраві, мальовничі кольори.
Чи все для мене, янголе привітний?
Слова ласкаві вимовиш про те,
Як ти кохаєш щиро, самоцвітно.
Ніколи снігопад не замете,
Бо навесні засяє первоцвітом,
Те щиросердне почуття святе.
ХІІІ (XI)
Те щиросердне почуття святе
Ми збережемо, як зіницю ока.
Безмежно я люблю тебе за те,
Що незлобливий, чуйний і глибокий.
З лимоном й цукром ми п’ємо мате*,
Нехай тріщить сорока білобока.
Лушпиння, плевели – то все пусте,
Хоч кажуть люди, що видніше збоку.
Не хочеш осуду – то не суди,
Бо найсуворіший суддя – це совість.
Зсередини також гниють плоди.
Із милості кидають жебракові –
І нагороджують презирством злим.
Квітує ніжність в малиновім слові.
____________
Мате* – чай
ХІV (XI)
Квітує ніжність в малиновім слові,
Немов лілею – здобрюй, поливай.
Пелюстя різьблене, пахке, шовкове
Ти із коханням, любий, поєднай.
Слова ласкаві, чуйні, волошкові
Хай стелить гобеленами розмай.
Вітрильні, благодатні та медові –
В своїй душі закохано плекай.
Невже для мене ці алмазні фрази,
Мов розсипи яскравих зоряниць?
Я мрію, милий, щоб мене відразу
В обіймах ніжних, благодатно стис,
До забуття, блаженної відради,
До серця серцем щемно притулись.
Магістрал (ХІ)
До серця серцем щемно притулись.
Розвіялась мани омана чорна –
В моїй уяві зникнула кудись.
У вітах захлинається валторна.
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Ярило перемеле смуту в жорнах.
На яблунях ще зріє падолист,
До вересня далеко. Неповторно!
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Не осипає пелюстки лілові.
Всевишній в кожній гілці проросте,
Пульсує у судинах пурпурових
Те щиросердне почуття святе.
Квітує ніжність в малиновім слові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЧАРІВНА КАНТАТА — одинадцятий вінок ( корона сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
" Світи мені любове осяйна,
Весну життя даруй мені, Богине,
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини."
(Ярослав Чорногуз)
ОДИНАДЦЯТИЙ ВІНОК
ЧАРІВНА КАНТАТА
І (XI)
До серця серцем щемно притулись,
Зліпили нас із однієї глини.
З твоїх ультрамаринових зіниць
Шляхетність визирає безневинна.
І більше не кажи, що ти – Нарцис.
Неправда – романтичний і глибинний.
І не даремно ми пересіклись
У тамбурі на станції "Жасминній".
Лиш погляд в погляд – і по тілу струм,
Затріпотіла вмить душа озерна.
В очах самотніх – листопадний сум
Ніч неприкаяну до себе горне.
Вдихала спрагло твій терпкий парфум –
Розвіялась мани омана чорна.
ІІ (XI)
Розвіялась мани омана чорна,
Відколи марила тобою я.
Важким безсонням думка ілюзорна.
Чого жахається душа твоя?
Аби зірвати виноградні грона,
Іти на жовтий світлофор боявсь.
Латаття ніжне в озері не тоне,
Кохання розлилося, наче став.
В твоїх руках – кармінова гвоздика.
На переході, любий, зупинись!
Дивися навсібіч, глибоко дихай.
Летить товарний поїзд під укіс.
Жахливе сновидіння… Кішка дика
В моїй уяві зникнула кудись.
ІІІ (XI)
В моїй уяві зникнула кудись,
І думаю – не повернеться більше.
Та кішка чорна щезла в парадиз*,
Не потурбують, сподіваюсь, інші.
Коханий, заспокойся, усміхнись,
І напиши мені романи й вірші.
Іду до біло-голубих узвиш,
В саду травневім колискова тиша.
Та раптом птаха стрепенула віть,
І полилась кантата чудотворна.
Моє шалене серце зупиніть,
Від марень пробудилася ще вчора.
На маківці зелених верховіть
У вітах захлинається валторна.
____________
Парадиз* – місце заспокоєння душі
ІV (XI)
У вітах захлинається валторна,
Мелодій мальовничих декупаж*.
Звучить в гаю симфонія мажорна,
Відлунює в смерековий міраж.
Як вабить малахітово-безхмарний
Замріяних перелісків пейзаж.
Збирається у подорожі сарна,
Запряжена в рожевий екіпаж.
Видніються за горизонтом схили
Лавандоруні. Глянь – і відродись.
Хоч надвечір’я вже голівку хилить,
Ми все одно злітаємо увись.
Любові безкорисній серцем чулим,
Всі сумніви розвію. Підкорись!
____________
Декупаж* – техніка декорування
V (XI)
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Наздоженемо лебедину зграю.
Хай зникне в темній хащі хитрий лис,
А ти не йди з мого життя, благаю!
Дощами хмурі хмари налились,
Та місяць крізь тумани прозирає.
Затих в діброві соловейка свист,
А ми шукаємо земного раю.
Суєтність залишилася внизу,
Шубовснула у баговинні скверни.
І ронить зачаровану сльоту
Небесна твердь на ниви животворні.
Збирай руками краплі на льоту,
Ярило перемеле смуту в жорнах.
VІ (XI)
Ярило перемеле смуту в жорнах,
Надією окропить... Не проспи,
Бо не залишиться без світла жоден –
Лугівки, лісосмуги і степи.
Вбирають сяйво сонечка природно.
Життя вирує... Радості надпий.
Тече, немов ріка, глибоководна.
Світ у пітьмі, неначе кріт сліпий.
Граблі день гострить – вила, копаниці.
І розсипає роси із намист,
Гаптує шлярки* жовтим чорнобривцям.
В садах гучний пташиний пересвист.
Та на Великдень ніжно, таємничо
На яблунях ще зріє падолист.
____________
Шлярка* – зібрана мережка
VІІ (XI)
На яблунях ще зріє падолист,
І вруниться смородина і аґрус.
Митець небесний – імпресіоніст,
Малює у блакиті білу хмару.
І від землі до неба є транзит.
Чекає на кінцевій вже ікарус.
На жаль, життя не роздають в кредит,
Хоча безсмертям і метелик марить.
Замислюєшся інколи над тим,
Чому живе сто літ проста ворона?
Побілить осінь скроні молодим,
Та поки юно у крислатих кронах,
Співає перелітний "пілігрим".
До вересня далеко. Неповторно!
VІІІ (XI)
До вересня далеко. Неповторно!
Братки барвисті рясно зацвіли.
Висить в кашпо петунія червона,
Яскраве сонце золотить церкви.
І затишно й мережано, соборно.
Повсюди свіжий запах кропиви.
Цибають з іриса на льон моторно
Зелені стрибунці. Мерщій лови...
Навряд чи їх піймаєш, любий, хутко –
У нього досвід, ніби з вар’єте.
Знімає небо бірюзову хустку,
Приготувало з овочів соте*.
Стомилося, лягає на галузки,
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте.
____________
Соте* – страва
ІX (XI)
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Хмеліємо від пахощів лаванди.
Вчинили жаби кумканням вертеп*,
І соловей витьохкує рулади.
Гачком стара веранда плющ плете,
А у берези – кульчики і зґарди**.
Гуде, як потяг на вітрищі, степ,
Підкови гублять коні у леваді.
День із повітки дістає косу.
Мені шкода травневу тимчасовість.
Її натхненно у руках несу,
А згодом напишу прекрасну повість.
Хай із чарини дзвоник п’є росу,
Не осипає пелюстки лілові.
____________
Вертеп* – театр
Зґарди** – металеве оберегове намисто
X (XI)
Не осипає пелюстки лілові,
Збиває небо з молока вершки.
Два клени край дороги, мов ізгої, –
До них позаростали всі стежки.
Довкола лиш ромашки мармурові
І на дротинах чорні ластівки.
З тобою, любий, танемо в розмові,
Йдемо, за руки взявшись, навпрошки.
Милуємося краєвидом поля.
В солончаках – калюжниця й алтей.
Підніме золоту голівку сонях –
Подарував нам світло Прометей,
Щоб манівцями не блукать на волі.
Всевишній в кожній гілці проросте.
XІ (XI)
Всевишній в кожній гілці проросте,
А далі все залежить від рослини.
Із граба соки смокче Петрів хрест*.
Чому ж не із ріллі й роси перлини?
Не всім дано зійти на Еверест,
Не кожна птиця в піднебесся лине.
Чи не для того наш Христос воскрес,
Щоб дужі крила здобула людина?
Буття – то ввись, то літаком в піке,
На гойдалці, чи терезах немовби.
Яким би не було воно – крихке,
В нас мало часу, світе лазуровий.
Непередбачене життя тремке
Пульсує у судинах пурпурових.
____________
Петрів хрест* – лікарська рослина, яка харчується за рахунок інших представників флори
ХІІ (XI)
Пульсує у судинах пурпурових,
Допоки серце вибиває ритм,
І заливається пташа в дібровах.
Знайду для чуйних слів достатньо рим.
Їх вистачить у серденьку лавровім –
Натхнення є й природи колорит.
Виблискують веселкою у крові
Яскраві, мальовничі кольори.
Чи все для мене, янголе привітний?
Слова ласкаві вимовиш про те,
Як ти кохаєш щиро, самоцвітно.
Ніколи снігопад не замете,
Бо навесні засяє первоцвітом,
Те щиросердне почуття святе.
ХІІІ (XI)
Те щиросердне почуття святе
Ми збережемо, як зіницю ока.
Безмежно я люблю тебе за те,
Що незлобливий, чуйний і глибокий.
З лимоном й цукром ми п’ємо мате*,
Нехай тріщить сорока білобока.
Лушпиння, плевели – то все пусте,
Хоч кажуть люди, що видніше збоку.
Не хочеш осуду – то не суди,
Бо найсуворіший суддя – це совість.
Зсередини також гниють плоди.
Із милості кидають жебракові –
І нагороджують презирством злим.
Квітує ніжність в малиновім слові.
____________
Мате* – чай
ХІV (XI)
Квітує ніжність в малиновім слові,
Немов лілею – здобрюй, поливай.
Пелюстя різьблене, пахке, шовкове
Ти із коханням, любий, поєднай.
Слова ласкаві, чуйні, волошкові
Хай стелить гобеленами розмай.
Вітрильні, благодатні та медові –
В своїй душі закохано плекай.
Невже для мене ці алмазні фрази,
Мов розсипи яскравих зоряниць?
Я мрію, милий, щоб мене відразу
В обіймах ніжних, благодатно стис,
До забуття, блаженної відради,
До серця серцем щемно притулись.
Магістрал (ХІ)
До серця серцем щемно притулись.
Розвіялась мани омана чорна –
В моїй уяві зникнула кудись.
У вітах захлинається валторна.
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Ярило перемеле смуту в жорнах.
На яблунях ще зріє падолист,
До вересня далеко. Неповторно!
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Не осипає пелюстки лілові.
Всевишній в кожній гілці проросте,
Пульсує у судинах пурпурових
Те щиросердне почуття святе.
Квітує ніжність в малиновім слові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію